Едуар Мане

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мане Едвард)
Перейти до: навігація, пошук
Едуар Мане
Édouard Manet
Édouard Manet.jpg
фотопортрет Едуара Мане
Ім'я при народженні Édouard Manet
Дата народження 23 січня 1832
Місце народження Париж
Дата смерті 30 квітня 1883
Місце смерті Париж
Національність француз
Громадянство Франція Франція
Жанр біблійні і жанрові картини, портрети.
Навчання Париж
Напрямок реалізм
Роки творчості 1854 - 1882
Вплив на імпрессіоністи

Едуа́р Мане́ (фр. Édouard Manet; *23 січня 1832 Париж — †30 квітня 1883 Париж) — французький художник імпресіоніст. Малював портрети, жанрові композиції, натюрморти. Залишив цікаві зразки графіки в малюнках і офортах.

Зміст

[ред.] Біографія

Народився в Парижі 23 січня 1832 року. Його мати була похресницею шведського принца Карла XIV Юхана, батько, Огюст Мане, був французьким суддею. Але батькам Мане не була притаманна фанаберія чи агресивна буржуазність, яку демонстрували паризькі багатії. У 1860 році син напише їх портрет, що став шедевром раннього періоду творчості. Майже все життя прожив в Парижі, де в 1850-56 вчився в школі мистецтв пана Т.  Кутюра (T. Couture).

[ред.] Творчість

[ред.] Загальна характеристика

Вже в перших своїх творах виступив проти офіційного мистецтва, так званого академізму, протиставляючи йому зображення реальної дійсності, простих повсякденних явищ навколишнього життя, зокрема паризького життя. В багатьох своїх творах був предтечею імпресіонізму.
Полотна: «Кафе» (1877), Бар «Фолі-Бержер» (Le Bar aux Folies-Bergère) (1881-82), низка портретів. Найвідоміші картини: Лола з Валенсії, Сніданок на траві (1863), Олімпія (1863), Флейтист (1866), Вокзал Сен Лазар.

Твори зберігаються в Луврі, Музеї д'Орсе в Парижі, а також Інституті Курто у Лондоні.

[ред.] Іспанія і іспанські впливи

Середина 19 століття пройшла в Парижі під потужною модою на Іспанію. Цьому сприяло декілька факторів. Ще війська Наполеона І Бонапарта пограбували і вивезли у Францію значну кількість картин іспанських майстрів. А розпродаж іспанської збірки маршала Сульта збагатив пізніше великі збірки інших країн від Угорщини до Російської імперії.

Моду на іспанських художників підтримував і короткочасний монарх так званої Другої імперії Франції, що був одружений з іспанською принцесою і мав картини іспанців в палацовій колекції. Тоді Париж і сам Мане відкрили для себе Веласкеса і інших іспанських майстрів (Сурбарана, Мурільо, Алонсо Кано ).

Веласкес полонив Едуарда, і той копіював його твори. Декілька робіт Мане присвятив іспанцям, яких зустрів в Парижі, а декілька його картин постановницько-іспанські. Від перевдягав моделі в іспанські костюми і малював дещо фантазійне на іспанську тему («Вікторина Меран в костюмі еспади»,1862, «Молодик в костюмі махо», 1863). Справжнім шедевром цього періоду стала картина «Лола з Валенсії».

[ред.] Танцівниця з Валенсії

Невдоволення сучасниками, сучасним обмеженим і дріб'язково-буржуазним суспільством вщухало, коли Мане стикався зі світом іспанців, іспанського мистецтва. Разючий контраст іспанської музики, палких і пристрасних танців, манер, іспанського одягу з одягом паризьких буржуа, їх посередніми смаками і жалюгідними бажаннями привели до деякої ідеалізації Іспанії. Адже ще в період війни Наполеона Першого з Іспанією хтось снайперськи зауважив, що тогочасний іспанський уряд мертвий, а іспанський народ бурхливо живий. Бурхливе життя іспанців і помітив художник в Лолі з Валенсії.

Коротенька і товста Лола заробляла танцями. Мане подав її у повний зріст на тлі театральних лаштунків. Навіть умовний одяг Лоли сприймався правдивим і щирим. Мане малював цей одяг старанно, делікатно виписував кожен візерунок шалі,золотої прикраси на руці, червоних китиць на чорній спідниці. Це водночас портрет і сценічний образ.

Нині ця екзотична іспанська квітка прикрашає колекцію музею д'Орсе, Париж.

[ред.] Портрети пензля Мане

[ред.] Мане і «Гурток аквафортистів»

Мане було 30 років. Його картини не купували, а він вимушено жив на гроші своїх батьків. Складні стосунки з батьком, який не схвалював ані художній фах сина, ані його позашлюбний і довготривалий зв'язок з Леоною Леєнхоф, дуже пригнічували митця. Лише смерть батька дозволить Едуару успадкувати гроші і одружитися з коханою жінкою.

Аби якось популяризувати свої картини, він і звернувся до офортів. З серпня 1862 року його приятелі художники (Альфонс Легро, Фелікс Бракмон заснували в Парижі «Гурток аквафортистів». Мане звернувся до призабутої техніки і створив офорти за мотивами своїх творів ( «Цигани», «Хлопчик з собакою», «Вікторина Меран в костюмі еспади», «Лола з Валенсії», «Прихильник абсенту») і творів Веласкеса. У 1862 році було створено тринадцять (13) офортів. Малюнки Мане виявились значно цікавішими за його офорти, серед них і «Портрет мадемуазель Гійїме», що потрапить в петербурзький Ермітаж лише в 1938 році. Але після друку офортів популярність Мане підвищилася. Сприяла цьому і стаття про майстрів-аквафортистів, надрукована поетом Шарлем Бодлером (1821-1867).

[ред.] Мане у зображенні сучасників

[ред.] Натюрморти Едуара Мане

Перлинами живопису вважають натюрморти Едуара Мане, який формально не входив до кола імпресіоністів. Він добре відчував фактуру і красу простих речей, овочів,фруктів, особливо ж квітів. До того ж, малювання квітів виявило його колористичні здібності у повній мірі, більш, ніж у жанрових композиціях.

Подамо їх короткий перелік:

  • Білі півонії,1865,Музей д'Орсе.
  • Натюрморт з квітами,1880,приватна збірка.
  • Троянди та сирень,1883,Нью-Йорк,приватна збірка.
  • Натюрморт з лососем,1869,Шелборн,штат Вермонт,США.
  • Букет,1883,Берлін.

[ред.] Особисте та публічне життя

Едуард гостро відчував свою самотність і невизнаність. Найгіршим було невизнання в родині батьків. Батько, Огюст Мане, дотримувався буржуазних уявлень про порядність, шляхетність і доцільність поведінки сина. Огюст не схвалював фаховий вибір сина, художник для нього не був гідним уваги й пошани мсьє. Це батько скупо давав гроші на утримання сина, а Мане страждав від фінансової залежності в дорослому віці. Це батько став у заваді, коли син надумав одружитися з Леоною Леенхоф, а шлюб з нею вважав небажаним і непотрібним для їх родини мезальянсом. Нестримний в почуттях Едуард Мане став батьком позашлюбної дитини, а через спротив Огюста не міг визнати свого батьківства.

Лише після смерті Огюста у 1863 році Едуар бере шлюб з улюбленою жінкою і стає фінансово незалежним як законний спадкоємець.

Не краще було і з офіційним визнанням. Едуард Мане зазнав 20 років приниження і образ від критиків, газетних писак і буржуазного суспільства. Мане публічно ганьбили словами - «кровопивця», «революціонер», «червоне (криваве) чудовисько». Едуард зазнав значної самотності в паризькому натовпі.

[ред.] Остання велика картина

Тяжко хворий на той час художник малював картину прямо в барі «Фолі-Бержер», тобто з натури. Він лише висвітлив фарби і зробив Сюзон (головну персону картини) більш русявою. Про це залишили записи свідки, сучасники сеансів художника. Ось свідоцтво колеги Едуарда, художника Жанньо: "Коли я повернувся в січні 1882 року, мій перший візит був до Мане. Він якраз малював Бар Фолі-Бержер. Модель — красива дівчина — позувала, стоячи біля прилавку, уставленому пляшками і кришталем. Він одразу пізнав мене… Я узяв стілець…, і почав дивитися, як він працює. Мане, хоча й малював свої картини з натури, зовсім не відтворював модель документально точно. Я одразу побачив його сміливі спрощення. Все було полегшено, тон був більш світлим, фарби — більш яскравими, валери — більш легкими. Все це робило гармонійно світлий і ніжний ансамбль. Прийшли інші відвідувачі, і Мане покинув малювати, важко перебравшись на диван праворуч біля стіни. Тільки тепер я побачив, як посилилась його хвороба. Він перебрався на диван повільно, важко спираючись на палицю, і весь тремтів. Але його настрій був бадьорим, і він навіть казав про швидке одужання».

Через рік художник помер.

[ред.] Країни світу, де зберігають твори Едуарда Мане

[ред.] Посилання

[ред.] Джерела

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.

  • ЧегодаевА.Д. «Эдуард Мане»,М, «Искусство», 1985 (рос)
  • сборник «Западно-европейское искусство 2й половины 19 века», М, «Искусство»,1975 (рос)
  • «100 офортов 16-19 вв. из собрания Гос.Эрмитажа», Л-М.,«Сов. художник», 1964 (рос)

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами