Маргарита (графиня Тиролю)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маргарита, графиня Тиролю і герцогиня Баварії. Портрет першої половини XVI століття

Маргарита Маульташ (нім. Margarete Maultasch, букв. — «Рот гаманцем», * 1318 — 3 жовтня 1369, Відень) — герцогиня Тиролю і Карінтії, під час правління якої ці землі були приєднані до володінь династії Габсбургів. Згідно з популярною традицією, вважається найпотворнішою жінкою в історії.

Політична ситуація в Тиролі[ред.ред. код]

Після припинення династії Гогенштауфенів в Священній Римській імперії (1254) розпочалось так зване міжцарство (1254–1273), близько двох століть велась запекла боротьба між різними династіями за імператорську корону і захоплення більшої кількості земель, допоки в 1437 році імператорська влада не закріплюється остаточно за Габсбургами. Одним з епізодів цієї затяжної і кривавої міжусобної війни була боротьба за багатий гірський край Тироль. Князі в своїй боротьбі за землі і корону рідко піднімалися до загальноімперської ідеї єдності, найчастіше мало місце не прагнення до возз'єднання, а бажання зміцнити і розширити свої володіння за рахунок сусіда, місцеві інтереси переважали загальні.[1]

Дитячі роки[ред.ред. код]

Маргарита народилась у 1391 році і була другою дочкою Генріха Хорутанського, короля Чехії (1307–1310), герцога Каринтії і графа Тіролю (1310–1335), і Адельгейди Брауншвейг-Грюбенхаген. У легендах і в творах істориків Маргарита зображується як з фізичної, так і з духовної сторони вельми непривабливою. Вона не була абсолютно потворною, але багато свідчень доводять, що вона мала спотворюючий її обличчя великий, широкий рот, через що, за переказами, вона і отримала прізвисько «Маульташ».[2] Такою потворною бачить її і Ліон Фейхтвангер в історичному романі «Потворна герцогиня Маргарита Маульташ»:

«Вона здавалася старшою за свої дванадцяти років. Над товстим, незграбним тілом з короткими кінцівками стирчала велика, безформна голова. Правда, лоб був ясний і чистий, а очі дивилися уважно, швидко, розумно, допитливо; але під маленьким приплюснутим носом по мавпячі виступав потворний рот, величезні видатні щелепи і товста нижня губа. мідно-червоне волосся було позбавлене м'якості і блиску, шкіра суха, сірувата, бліда і в'яла».[3]

В дитячі роки Маргарита проявляє несподівану для її віку допитливість, серйозність, інтерес до державних справ. Вона любила читати вірші класиків, тому що «вони оспівували закон, гідність, почуття обов'язку»[4]

«Дівчинка Маргарита росла в замках Ценоберг, Гріз, Тироль. Навчалася з бажанням і багато. Розпитувала розважливого речистого і лагідного абата Іоанна Віктрінгського про все, що бачила і чула: чому, як. У абатиси Штамського і Зонненбергського монастирів вчилася теології. Пишність, урочиста стрункість літургії викликали в неї захоплення. Вона бігло говорила і писала по-латині і по-італійськи. Полум'яно цікавилася питаннями політики і економіки. Уважно слухала лекції вченого абата з історії і, в той час як інші, нудьгуючи, посміювалися над його абстрактними політичними теоріями, вона, бувало, не наслухається його. Докладно знайомилася через численних іноземних гостей батька з життям інших країн і дворів. Почувши, що Людвіг фон Віттельсбах, Баварець, обраний римським імператором — четвертий, який носив це ім'я, — не говорить по-латині, вона глузливо пирхнула. Вона багато подорожувала по країні… Проїжджала, дивлячись навколо уважними, розумними очима, через барвисті міста Меран, Боцен.»
— Лион Фейхтвангер. Безобразная герцогиня Маргарита Маульташ[3]

Мати Маргарити померла рано, король мав зв'язки з іншими жінками, але дітей, тим більше чоловічої статі, в нього більше не було. Старша дочка постійно хворіла, тому спадкоємицею могла стати тільки молодша — Маргарита. Проте, в епоху Середньовіччя важко було добитись успадкування трону по жіночій лінії. На Тирольські землі претендували Віттельсбахи, Габсбурги і Люксембурги. Але герцог не здавався і Маргарита, за домовленістю батька в 1330 році з імператором Священної Римської імперії Людвігом IV, отримала дозвіл бути спадкоємицею Карінтії і в Тирольських землях. Згодом, дружиною короля стала Беатриса Савойська, яку йому допоміг посватати Іоанн Люксембурзький, підписавши і гарантувавши шлюбний договір. Натомість молодший син Іоганна Люксембурзького, Іоанн Генріх Люксембурзький, який був молодший за Маргариту на п'ять років, мав стати нареченим доньки Маргарити. Її старша сестра Адельгейда померла у віці восьми років в 1325 році.[5]

Перший шлюб[ред.ред. код]

Дочка і єдина спадкоємиця Генріха Тирольського, в 1330 була видана заміж за дев'ятирічного Іоанна Генріха, молодшого брата майбутнього імператора Священної Римської імперії Карла IV. Між ними зразу сформувались відчужені стосунки:

Свого чоловіка — принца Іоганна — вона бачила не дуже часто. Рослий і довготелесий, він здавався все ж не по літах відсталим. Його худе, майже гарне обличчя ставало все грубішим, тупішим, а через маленькі глибоко посаджені очки — все злішими. Він ненавидів книги, ледве вмів писати. Любив фізичні вправи. Ставив птахам тенета, був вправний у соколиного полювання, ловив дичину капканами. Мучив тварин. Над селянами жартував злі жарти. Один селянський хлопець, який не знав принца в обличчя, побив його. Був пійманий, посаджений в колодки, і битий батогами. Принц жадібно дивився на це, підбивав катів.
Маргариту він висміював за її безглузду попівську вченість, при нагоді виривав у неї її рукописи, шарпав зачіску…. З його неотесаністю доводилося миритися. Але в її серці безмовно росли гнів і презирство.
— Лион Фейхтвангер. Безобразная герцогиня Маргарита Маульташ[3]

У 1335 році, коли Генріх IV помер, з'ясувалося, що договір був не дійсним: Людвіг Баварський уклав також договір з Габсбургами, за яким Тироль і Карінтія ділилися між ним і габсбурзькими кузенами Маргарити. Але молода герцогиня не відступила: за допомогою Карла, брата свого чоловіка, їй вдалося відстояти Тироль. Каринтія ж відійшла до Габсбургів. Тому, фактично Тиролем керував Карл Люксембург, але його правління викликало невдоволення тирольців. Вони звернулися до Маргарити, шлюб якої був бездітний і невдалий, із закликом позбутися правління Люксембургів.[5]

Коли одного разу пізньої осені 1341 року Іоанн Генріх повернувся з полювання, ворота Тирольської фортеці виявилися для нього закритими. Маргарита прогнала свого законного чоловіка. Офіційно причиною розлучення стала неспроможність чоловіка через статеву незрілість.[5] Недоброзичливцями могли бути вигаданими надмірності з коханцями і жорстокість по відношенню до них, які їй приписують, але безсумнівно, що її схильність до чуттєвих задоволень далеко перевершувала природне почуття пристойності.[2]

Другий шлюб[ред.ред. код]

Розлучення було затверджено імператором Людовиком IV Баварським, який негайно видав Маргариту заміж за свого сина Людовика, маркграфа Бранденбурзького. Цей шлюб викликав лють не тільки в представників династії Люксембургів, а й неприйняття Папи. Маргарита і її чоловік були відлучені від церкви. А Ватикан доклав усіх можливих зусиль, щоб очорнити образ Маргарити, розповсюджуючи легенди про її потворність[6]

У 1348 році Іоанн Генріх, бажаючи вступити в новий шлюб, звернувся до Папи з проханням про розлучення з Маргаритою. Причина вказувала на кровну спорідненість чоловіка і дружини, Іоганн Генріх також визнавав, що шлюб так і не здійснився, але відкидав звинувачення в імпотенції. Розлучення було оформлено 21 липня 1349 року. Однак ще десять років діяло відлучення від церкви Маргарити і Людвіга і стільки ж не визнавалось папською курією їх подружній союз. Людвіг V, не бажаючи конфлікту з Габсбургами, відновив мирні відносини з Австрією. За підтримки Альбрехта II, клопотав перед Папою Іннокентієм VI, в 1359 році відлучення було скасовано.

Відносини з Габсбургами[ред.ред. код]

У 1347 році чоловік Маргарити став герцогом Баварії. Це різко збільшило баварський вплив в Тиролі і створив передумови для подальшого об'єднання держав. У 1361 році Людвіг V помер і співправителем Маргарити в Тиролі став їхній син Мейнхард III. В 1360 роках тиск з боку Габсбургів на Маргариту Тирольську посилився. Австрійський герцог Рудольф IV, якому Карл IV у своїй Золоті Буллі 1356 року відмовив у праві бути навіть курфюрстом, вів активну кампанію за посилення впливу Австрії у Європі та розширення її території. Тироль був для нього найважливішим регіоном, що забезпечує зв'язок між великими володіннями Габсбургів в Подунав'ї та їх спадковими землями в Швабії. У 1363 році несподівано помер Мейнхард III, і графиня Маргарита, поступившись австрійському тиску, передала свої володіння Рудольфу IV Габсбургу . Причиною її зречення були вказані «особливі обставини» і «слабкість жіночої статі». Баварія намагалася перешкодити встановленню австрійської влади над Тиролем і вторглася на територію графства, проте успіх супроводив Габсбургів, які в 1364 році розбили баварців. У 1369 році Баварія офіційно відмовилася від своїх претензій, отримавши за це величезну грошову компенсацію. Таким чином Тироль втратив незалежність і був включений до складу Австрійської монархії.

Кінець життя[ред.ред. код]

Залишок життя Маргарита провела при австрійському дворі і в 1369 році у віці п'ятдесяти одного року померла у Відні. Один з районів Відня носить її ім'я: Відень-Маргаретен. За умовою Рудольфа IV Маргарита не мала більше відвідувати Тіроль. Згідно з діючими в Німеччині правилами успадкування, її права повинні були перейти Фредеріку III, королю Сицилії і синові двоюрідної сестри Маргарити. Однак сицилійський король не мав ні можливості, ні бажання конфліктувати з Габсбургами, і Тіроль назавжди залишився у володінні Австрії.

Походження прізвиська[ред.ред. код]

Потворна герцогиня,
(Квентін Массейс, 1525 −1530)

Вперше прізвисько Маульташ згадується в 1366 році в третьому баварському продовженні «Саксонської всесвітньої хроніки» та повторюється в 1393 році в «Австрійської хроніці». Його значення тлумачиться по різному: «Маульташ» (нім. Maultasch), буквально означає «пельмень», що напевно натякає на її непривабливу зовнішність. Існує інша інтерпретація — «повія», «порочна жінка». Так її характеризували політичні супротивники і церква. Деякі історики вважають, що воно походить від назви замка Маргарити в Південному Тіролі. З першої чверті 15 століття утвердилася думка, що у Маргарити був потворний рот, чим вона і заслужила своє прізвисько «Маульташ» («рот гаманцем»).

Образ Маргарити в мистецтві[ред.ред. код]

Герцогиня на ілюстрації Дж. Теннієл до «Аліси в країні чудес»

Відомим є єдине прижиттєве зображення Маргарити Тірольської: на її особистій печатці — струнка жінка в повний зріст, риси обличчя розібрати важко. За описом її сучасника, хроніста Йоганна фон Вінтертура, Маргарита була дуже красивою жінкою. Через майже два століття фламандський художник Квентін Массейс написав сатиричний портрет Маргарити, обігруючи притчу про її потворність. Однак наскільки огидною в дійсності була зовнішність графині, судити неможливо: на іншому портреті 16 століття вона зображена досить нейтрально. Образ «найпотворнішої жінки в історії» не міг не знайти свого відображення в мистецтві. У 1816 році Якоб Грімм, один з братів Грімм, зібрав легенди про Маргариту Тірольську, опублікувавши їх у збірці «Німецькі саги». Портрет «потворної герцогині» роботи Квентіна Массейса, часто розглядається як карикатура на Маргариту Тірольську, зокрема, Джон Теннієл, створюючи знамениті ілюстрації до книги Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес», зобразив потворну Графиню. У 1923 році Ліон Фейхтвангер присвятив Маргариті свій другий історичний роман — «Потворна герцогиня Маргарита Маульташ», де достовірно передав життєвий шлях Маргарити Тірольської.

Шлюби, діти[ред.ред. код]

(1330, разл. 1349) Йоганн Генріх, (1322–1375), син чеського короля Яна Люксембурзького; (1342) Людвіг V Віттельсбах (1315–1361), син Людвіга Баварського:

  • Герман (1343–1360)
  • Мейнхард III (1344–1363)
  • Дочка (? -?)
  • Дочка (? -?)

Література[ред.ред. код]

  • Baum, Wilhelm. Margarete Maultasch. Erbin zwischen den Mächten, Graz-Wien-Köln: Verlag Styria, 1994. ISBN 3-222-12245-8
  • Baum, Wilhelm. Margarete Maultasch. // Schnith, Karl Rudolf (Hrsg.): Frauen des Mittelalters in Lebensbildern. Graz-Wien-Köln: Verlag Styria, 1997, s. 299–330.
  • Baum, Wilhelm. Margarete Maultasch. Ein Frauenschicksal im späten Mittelalter. Klagenfurt-Wien: Kitab-Verlag, 2004, ISBN 3-902005-43-2
  • Fontana, Josef; Haider, Peter W.; Leitner, Walter; Mühlberger, Georg; Palme, Rudolf; Parteli, Othmar und Josef Riedmann. Geschichte des Landes Tirol. Bozen/Innsbruck/Wien, 1988–1990.
  • Митрофанов, П. История Австрии с древнейших времён до 1792 г. — М., 2003
  • Пристер, Е. Краткая история Австрии. — М., 1952

Примітки[ред.ред. код]

  1. Изотов Иван Трифонович Ранние исторические романы Лиона Фейхтвангера: Монография. М.: МАКС Пресс, 2010, ст.32
  2. а б Egger J. Geschichte Tirols von ältesten Zeiten bis in die Neuzeit. B. 1. Innsbruck, 1872. S. 372.
  3. а б в Лион Фейхтвангер. Безобразная герцогиня Маргарита Маульташ
  4. Изотов Иван Трифонович Ранние исторические романы Лиона Фейхтвангера: Монография. М.: МАКС Пресс, 2010, ст.33
  5. а б в Удивительные истории из глубины времен
  6. Маргарита «пельмень» тирольская.

Джерела[ред.ред. код]