Марина (жанр)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Морська баталія біля острова Езель (сучасний Сааремаа, Естонія.

Марина (фр. merine, італ. marina від лат. marinus — морський) — різновид образотворчого мистецтва, що спеціалізується на зображенні подій на морі — баталій, спортивних змагань, природних явищ тощо. Предметом зображення мариністики є морська стихія, її стан. Інакше — морський пейзаж. Марина — це різновид пейзажу. Як самостійний жанр стала відома в Голландії 17 століття, хоча поодинокі зразки марин створювали і раніше (Пітер Брейгель старший «Вигляд затоки Неаполя», Рим, галерея Доріа-Памфілі.): Відповідно, мариніст (фр. mariniste) — художник, що створює марини. Яскраві представники цього жанр англієць — Вільям Тернер і український (вірменський) художник Іван Айвазовський, який написав близько 6000 картин на морську тему. Сам термін мариністика походить від живопису, хоча образ моря в літературі з'явився раніше ніж в малярстві. Мариністика — це твори про море, моряків і морського життя. Нові технічні засоби дали можливість створювати марини в фотографії, цифровому вигляді тощо.

Мариністика — специфічна область літератури, її особливістю є те, що вона завжди прагнула до правдивості й достовірності зображуваного. А. Авксентьева зазначає, що «людина використовувала море здавна з господарською метою для судноходства, з іншого ж боку, море — це особлива стихія для творчого натхнення. Від моря, його краси, людина отримує втіху і насолоду» [1]. Море немов заспокоює, забираючи увесь наш смуток з собою.

Витоки літературної мариністики йдуть у глибоку далечінь століть, бо море завжди було важливою складовою життя значної частини людства. Тема моря завжди приваблювала, зокрема, творчих особистостей: поетів, художників і музикантів, тому не дивно, що в історії світової літератури значне місце посідають твори морської тематики. Немає жодного живописця або поета, який, побувавши біля моря, не намагався зобразити його. В одних це були епізодичні етюди, інші час від часу поверталися до цієї теми, приділяючи значне місце зображенню моря в своїх роботах. Серед художників російської школи великий талант Івана Костянтиновича Айвазовського займає перше місце. Живописець цілком присвятив себе мариністичного живопису.

Історія мистецтв зв'язана з естетичними уявленнями. Як зазначають дослідники, в давньогрецькій міфології, зокрема у міфі про Аполлона, спершу була тільки одна муза. Звідси маємо явище синкретизму — початкової єдності, нерозчленованості мистецтв у первісному ритуалі. Класифікацію мистецтв за принципом їх спорідненості й відмінності розробив Аристотель у «Поетиці», зіставивши поезію з музикою, а музику з архітектурою і скульптурою. Однак стародавні помітили й подібність між поезією і живописом, окресливши її в такому образному трактуванні: малярство — це німа «поезія», а поезія — "ословлене малярство ". Це визначення, яке Плутарх приписує грецькому поету Сімонідові Кеоському, пізніше виклав Горацій у своєму посланні до Пісонів "Про поетичне мистецтво " в поетичній формулі: «поезія — як живопис». Навколо цих образних формул розгорнулася полеміка в добу Класицизму і Просвітництва. Найважливіша тогочасна праця, присвячена специфіці літератури та образотворчого мистецтва, — трактат німецького письменника й естетика Ґ. Лессінґа «Лаокоон, або Про межі живопису й поезії» (1766). Цей твір став етапним у розвитку естетичної думки в новочасній Європі. Лессінґ категорично заперечив погляд щодо тотожності законів літератури та образотворчого мистецтва, який утвердився ще з античних часів. Аналізуючи твори літератури (зокрема «Іліаду» Гомера) та образотворчого мистецтва (статую Лаокоона), вчений дійшов висновку, що специфіка кожного виду мистецтва зумовлена своєрідністю відповідних мистецьких засобів: «часова послідовність — царина поетова, просторова — царина малярева» [4]. Це важливе положення підкреслило принципову відмінність структур двох мистецтв — поезії і живопису.

Матеріальні засоби створення і передачі малярського образу — колір і лінія. Засобом створення і передачі поетичного образу є слово, наша мова, яка має знаковий характер (знак — це будь-який предмет, який виконує комунікативну роль, вказуючи на інший, відсутній предмет) Взаємозближенню мистецтв значною мірою сприяють митці, що працюють у різних царинах творчості: Мікеланджело — скульптор і маляр, архітектор і поет, Вільям Шекспір — актор і письменник, Тарас Шевченко — маляр і поет, Ріхард Ваґнер — композитор і письменник, Олександр Довженко — прозаїк і кінорежисер, а його учень письменник Микола Вінграновський працював у кіно як актор, режисер і сценарист. Однак варто мати на увазі, що творча індивідуальність по-різному може реалізувати своє світовідчуття в різних мистецтвах. Скажімо, як поет Шевченко був яскравим романтиком, а як маляр значною мірою відчував уплив класицистичних традицій. Поняття «синтез мистецтв» означає поєднання елементів різних мистецтв у єдиному ансамблі. Об'єднання зусиль літератури й образотворчого мистецтва спостерігаємо в ілюстрованих літературних виданнях, літератури й музики — у вокальному жанрі, пластичних мистецтв (архітектури, скульптури, малярства) — в естетичному оформленні довкілля. За спостереженнями дослідників, кожне з мистецтв у такому синтетичному цілому пристосовується до інших мистецтв і всього ансамблю, набуваючи особливих властивостей, яких у нього не було за відокремленого існування.

Починаючи з XVIII століття, морській тематиці свої найкращі твори присвятили перш за все англійські письменники Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Тобайас Смоллетт, Самюєль Тейлор Кольрідж, Вальтер Скотт, Джордж Гордон Байрон, Фредерик Марріет, Джозеф Конрад, Роберт Стівсон. У свою чергу їх творчість мала великий вплив у становленні американської мариністики, яка мала особисту національну традицію зображення моря і життя моряків. Це Філіпп Френо, Фенімор Купер, Уільям Каллен Брайант, Вашингтон Ірвінг, Генрі Лонгфелло, Уільям Леггет, Натаніель Еймз, Річард Генрі Дана, Герман Мелвілл. Морська тематика також знайшла своє відображення у російській художній прозі М. О. Бестужева, А. А. Бестужева-Марлінського, В. І. Даля, І. О. Гончарова, Д. В. Грігорова, К. М. Станюковича та багатьох інших російських письменників-мариністів.

Марини Пітера Брейгеля Старого[ред.ред. код]

Їх небагато. Зображення води і морських хвиль пов'язане з певними труднощами. Тому за створення марин беруться лише дуже майстерні фахівці. Одним з перших був Пітер Брейгель з Нідерландів. Перебування в Неаполі надзвичайно вразило художника і він створив одну з перших марин, присвячених затоці Неаполя. Потім він неодноразово буде малювати морські краєвиди як частину своїх панорамних творів(«Падіння з неба Ікара», Брюссель, «Краєвид з сіячем», Вашінгтон, «Мавпи на вікні», Берлін.) Мавпи не водяться в Голландії. Саме звернення до подібної теми пов'язане з кораблями і морською тематикою. І він подав порт і вітрильники на тлі картини.

Марини голландців 17 ст[ред.ред. код]

Віллем ван де Велде молодший: Взяття у полон вітрильника Prince Royal
Пітер Корнеліс Сест, Чотириденна баталія.

В 17 ст.флот почав відігравати значну роль в міжнародній політиці. Військові дії на морі відігравали важливу роль в пануванні держави в тому чи іншому регіоні. Перемога в баталії при Лєпанто сприймалася в Венеції як перемога християнського світу над іншим світоглядом. Потоплення Великої армади іспанців одразу змінило розташвання певних країн в політиці. Найпотужніша інженерна школа з побудови вітрильників склалася в Британії, що дозволило островній державі ставти «володаркою морів».

Флот мав виняткове значення для безпеки Голландії 17 ст. і активної колоніальної політики голландців. А безліч художників того часу не могла не відреагувати на велику роль кораблів в економіці і політиці держави. Найбільша кількість марин створена в Голландії. Одну марину створив навіть Рембрандт, що зазвичай не брався за морські краєвиди.

Серед художників мариністів Голландії — Корнеліс Вром, Віллем ван де Велде старший і Віллем ван де Велде молодший, Абрахам Сторк, Людолф Бакхейзен, Адам і Абрахам Віллартси, Симон де Влігер, Ян Порселліс, Якоб Ізакс ван Рейсдал.

Абрахам Сторк: «Чотириденна баталія», Грінвіч, National Maritime Museum

Марини в Національному музеї мистецтв Богдана і Варвари Ханенків, Київ[ред.ред. код]

Фламандець Крістіан де Кейнінк звернувся до створення міфологічної картини. «Краєвид з падінням Фаетона» він подав як природну катастрофу з блискавкою, пожежею будівель, викидом вітрильників на морське узбережжя. Це не краєвид конкретного місця, а фантазія з використанням реалій, бо занадто багато скель, похилившихся кораблів та небезпеки, що скоїла катастрофа. Але море і вітрильники цілком реальні.

На відміну від Кейнінка голландець Ян ван дер Капелле звернувся до моря в тиху погоду. Його «Штиль» цілком небезпечний, а самотня постать збирачя мушлей на узбережжі лише підкреслює небезпечність мотиву.

Голландія тісно пов'язана з морем і надалі. Майстер 19 століття Гендрік Віллем Месдах (1831–1915) теж звернувся до створення марини. Його «Флотилія рибалок» продовжила марини голландців в новому столітті.

Марини не олійними фарбами[ред.ред. код]

Цікавість до морської тематики навернула до створення марин митців інших галузей. Марини з'явились в гравюрі (А.Зубов, «Морська баталія при Гангуті 27 липня 1714 р.»), нафресках (Фабріччо Кастелло і Ніколо Гранелло «Морський десант на Азарські острови»).

Голландське місто Делфт відоме в Європі як центр виготовлення порцеляни. Художники по порцеляні створили марини на кахлях і пластах — пласт " Порт "(Музей кераміки в садибі Кусково, Москва).

Мариніст Айвазовський І. К[ред.ред. код]

Іван Айвазовський. Бріг «Меркурий» після перемоги над двома турецькими кораблями, (1848)

За походженням вірмен. Навчався в Академії мистецтв в Петербурзі. Один з найкращих мариністів світу. Оселився і жив в Феодосії. З 1844 р. його призначили живописцем Головного морського штабу Російської імперії. Мандрував по Італії, Англії, Німеччині, бував в Африці і Америці. Твори митця розійшлися по всьому світу — від Франції до Японії. Створив близько 6 000 картин з морською тематикою.

Джерела[ред.ред. код]

  • Киевский музей западного и восточного искусства, Киев, «Мистецтво», 1986 (рос)
  • Західно-європейський живопис 14-18 ст., Світове мистецтво в музеях України, Київ, «Мистецтво», 1986 (рос)
  • Курєр ЮНЕСКО, «Морські цивілізації», січень 1984

Додаткові матеріали[ред.ред. код]

  • Авксентьєва Г. А., Авксентьєва А. С. Мариністика у поетичному світі М. Драй-Хмари.
  • В.М. Новороссийская маринистика как продолжение истории мировой литературной маринистики: константы национального характера.
  • http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_(%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%80)].
  • [1].

Див.також[ред.ред. код]

  • Марина (жанр) [2]