Маринеско Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Іванович Маринеско
Marinesko.jpg
Народився 2 (15) січня 1913(1913-01-15)
Одеса, Російська імперія
Помер 25 листопада 1963(1963-11-25) (50 років)
Санкт-Петербург, РРФСР, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Рід військ ВМФ СРСР ВМФ СРСР
Роки служби 19331945
Звання CCCP navy Rank kapitan 3 ranga infobox.svg Капітан 3-го рангу
Формування Балтійський флот
Командування підводний човен С-13
Війни/битви Друга світова: 5 бойових походів
Нагороди
Герой Радянського Союзу — 1990
Орден Леніна — 1942 Орден Леніна — 1990 Орден Червоного Прапора — 1944 Орден Червоного Прапора — 1945
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Олекса́ндр Іва́нович Марине́ско (2 (15) січня 1913(19130115), Одеса — 25 листопада 1963, Ленінград) — командир Червонозоряного підводного човна С-13 Червонопрапорної бригади підводних човнів Червонопрапорного Балтійского флоту, капітан 3-го рангу, відомий за «Атакою сторіччя», коли був потоплений німецький корабель «Вільгельм Ґустлофф». Герой Радянського Союзу (посмертно, 1990 рік).

Життєвий шлях[ред.ред. код]

Перед війною[ред.ред. код]

Народився в Одесі в сім'ї румунського робітника Іона Маринеску, мати — українка.

У 19201926 роках навчався в одеській трудовій школі № 36 (нині школа № 105, вул. Пастера, 17), де закінчив 6 класів, після чого став учнем матроса. За старанність і терплячість був направлений в школу юнг, по закінченні якої ходив на суднах Чорноморського пароплавства матросом 1 класу. У 1930 році поступив в Одеський морехідний технікум і, закінчивши його в 1933 році, ходив третім і другим помічником капітана на пароплавах «Ілліч» і «Червоний флот».

У листопаді 1933 року по путівці комсомолу (за іншими даними, по мобілізації) був спрямований на спеціальні курси командирського складу Робітничо-Селянського Червоного флоту, після закінчення яких його призначили штурманом на підводний човен Щ-306 («Пікша») Балтійського флоту. У березні 1936 року в зв'язку з введенням персональних військових звань О. І. Маринеско отримав звання лейтенанта, в листопаді 1938 — старшого лейтенанта. Закінчивши курси перепідготовки при Червонопрапорному навчальному загоні підводного плавання імені С. М. Кірова, він служив помічником командира на Л-1, потім командиром підводного човна М-96, екіпаж якого за підсумками бойової та політичної підготовки 1940 року зайняв перше місце, а командир був нагороджений золотим годинником і підвищений у званні до капітан-лейтенанта.

В роки війни[ред.ред. код]

У перші дні Німецько-радянської війни підводний човен М-96 під командуванням Маринеско був перебазований в Палдіскі, потім у Таллінн, стояла на позиції в Ризькій затоці, зіткнень з противником не мала. У серпні 1941 року підводний човен планували перекинути на Каспійське море в якості навчального, потім від цієї ідеї відмовилися. У жовтні 1941 року Маринеско виключили з кандидатів у члени ВКП(б) за пияцтво та організацію в дивізіоні ПЧ азартних картярських ігор (комісар дивізіону, що допустив подібне, отримав десять років таборів з відстрочкою виконання вироку і був направлений на фронт). 14 лютого 1942 підводний човен під час обстрілу було пошкоджено артилерійським снарядом, ремонт зайняв півроку. Лише 12 серпня 1942 М-96 вийшов у черговий бойовий похід. 14 серпня 1942 човен атакував німецьку важку плавучу батарею (нім. schwerer Artillerie-Träger) SAT-4 «Хелене» (400 брт). За спостереженням командира Маринеско, в результаті атаки корабель пішов на дно. Але в 1946 році «потоплений» корабель був переданий Балтійському флоту. Повертаючись з позиції раніше терміну (закінчувалися паливо і патрони регенерації), Маринеско не попередив радянські дозори, а при спливанні не підняв військово-морський прапор, в результаті чого човен ледь не потопили радянські катери.

У листопаді 1942 року М-96 вийшов у Нарвську затоку для висадки групи розвідників для операції щодо захоплення шифрувальної машини «Енігма» в штабі німецького полку. Але шифрувальної машини у ньому не виявилося. Тим не менш, дії командира на позиції оцінили високо, і О. І. Маринеско нагородили орденом Леніна. В кінці 1942 року О. І. Маринеско було присвоєно звання капітана 3-го рангу, його знову прийняли кандидатом у члени ВКП(б), але в хорошій в цілому бойовій характеристиці за 1942 рік командир дивізіону капітан 3-го рангу Сидоренко все ж зазначив, що його підлеглий «на березі схильний до частих випивок».

У квітні 1943 року О. І. Маринеско призначений командиром ПЧ С-13, на якому він прослужив до вересня 1945 року. У 1943 році С-13 в бойові походи не виходив, а командир потрапив у чергову «п'яну» історію. У похід підводний човен під його командуванням вийшов тільки в жовтні 1944 року. У першу ж добу походу, 9 жовтня, Маринеско виявив і атакував транспорт «Зігфрід» (553 брт). Атака чотирма торпедами з невеликої дистанції не вдалася, по транспорту довелося вести артилерійський вогонь з 45-мм і 100-мм гармат підводного човна. За спостереженням командира, в результаті влучень корабель (водотоннажність якого Маринеско в доповіді завищив до 5000 тонн) почав швидко занурюватися у воду. Насправді ж, пошкоджений німецький транспорт був пізніше відбуксований в Данциг і до весни 1945 року відновлений. За даний похід підводний човен С-13 отримав орден Червоного Прапора.

З 9 січня по 15 лютого 1945 О. І. Маринеско знаходився в своєму п'ятому бойовому поході, протягом якого були потоплені два німецькі пасажирські лайнери — «Вільгельм Густлофф» і «Штойбен». Перед цим походом командувач Балтійським флотом адмірал В. Ф. Трибуц вирішив передати Маринеско суду військового трибуналу за самовільне залишення корабля у бойовій обстановці (в передноворічну ніч командир на дві доби покинув корабель, екіпаж якого за цей час «відзначився» з'ясуванням відносин із місцевим населенням), але виконання цього рішення затримав, давши можливість командиру та екіпажу спокутувати провину в бойовому поході. Таким чином, С-13 став єдиним «штрафним» підводним човном радянського флоту.

На рахунку Маринеско чотири потоплені транспорти масою в 42 557 брутто-реєстрових тонн. Світова преса називала Маринеско «підводником номер 1». При цьому Маринеско був виключений з кандидатів у члени партії (в жовтні 1941 року); відданий під суд військового трибуналу (суд не відбувся завдяки потоплення «Вільгельма Густлова»); понижений у званні з капітана 3 рангу до старшого лейтенанта; вигнаний спочатку з підводного флоту, а потім і взагалі з ВМФ.

Пам'ять[ред.ред. код]

Похований на Богословському кладовищі Санкт-Петербургу.

5 травня 1990 року, майже через 27 років після смерті, О. І. Маринеско був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а в місті Калінінграді йому встановлено пам'ятник.

Іменем Маринеско назване Одеське морехідне училище, в Калінінграді, Кронштадті та Одесі Олександру Маринеско встановлені пам'ятники.

Джерела[ред.ред. код]