Маринюк Віктор Васильович
| Віктор Маринюк | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Валерій Басанець і Віктор Маринюк на конференції, присвяченій Одеському нонконформізму. Київ, 2013 | ||||
| При народженні | Віктор Васильович Маринюк | |||
| Народження |
10 квітня 1939 (85 років) Казавчин | |||
| Країна |
 СРСР →  Україна | |||
| Жанр | малярство, графіка і скульптура | |||
| Навчання | Одеське художнє училище | |||
| Діяльність | художник | |||
| Напрямок | андеграунд | |||
| Вчитель | Токарєва-Александрович Любов Йосипівна | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
Ві́ктор Васи́льович Мариню́к (нар. 10 квітня 1939, Казавчин, нині Гайворонський район Кіровоградська область) — український художник у галузі монументально-декоративного мистецтва. Член Національної спілки художників України з 1987 року (Одеська обласна організація). Один з яскравих представників андеграунду, що своїм новаторством протистояв офіційному мистецтву соцреалізму. Заслужений художник України (2008).
Життєпис[ред. | ред. код]
1959 року закінчив автодорожній технікум. Вступив до Одеського державного художнього училища імені Митрофана Грекова, 1967 року закінчив його. Педагог із фаху — Любов Токарєва-Александрович.
Один із засновників групи молодих художників-нонконформістів, до якої також увійшли Олександр Ануфрієв, Володимир Стрельніков, Валерій Басанець. 1971 року відбулася їх неофіційна групова виставка в приміщенні Спілки художників, яка мала широкий резонанс у художніх колах Одеси.
В 1975—1980 роках брав участь та організовував багато неофіційних «квартирних» виставок в Одесі й Москві.
1979 року брав участь у виставці «Сучасне мистецтво з України» — Мюнхен — Лондон — Париж — Нью-Йорк.
1989 року брав участь у груповій виставці у Баварському державному міністерстві праці (Мюнхен).
У 1990-х роках здійснював активну виставкову діяльність, брав участь і формував експозиції трьох міжнародних бієнале «Імпреза» (Івано-Франківськ), був членом журі.
Його твори:
- 1973 — «Метафізичний пейзаж»,
- 1980 — «Багаточастинник»,
- 1981 — «Люди, звірі»,
- 1985 — розписи «Просвіта» і «Знання» в Будинку книги в Одесі,
- 1987 — розпис плафона «Свято» та вітражі в Палаці студентів Одеси.
Ідеолог та учасник груп «Човен» — 1993, «Мамай» — 1998.
10 жовтня 2008 року за значний особистий внесок у розвиток національного образотворчого мистецтва, вагомі досягнення у професійній діяльності та з нагоди 70-річчя від дня заснування Національної спілки художників України Вікторові Маринюку надано звання «Заслужений художник України» [1].
Колекції[ред. | ред. код]
Музейні колекції[2]
- Художній музей Зіммерлі в Університеті Ратгерса (Нью-Джерсі, США)
- Національний художній музей України (Київ, Україна)
- Музей сучасного образотворчого мистецтва України (Київ, Україна)
- Одеський художній музей (Одеса, Україна)
- Одеський літературний музей (Одеса, Україна)
- Музей сучасного мистецтва Одеси (Одеса, Україна)
- Музей Сучасного Українського Мистецтва Корсаків (Луцьк, Україна)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента України № 919/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів образотворчого мистецтва». Архів оригіналу за 11 липня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ Маринюк Віктор — Grynyov Art Collection. Grynyov Art Foundation (ua) . Архів оригіналу за 15 січня 2022. Процитовано 15 січня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
В. Петрашик. Віктор Маринюк. «Жити уважно» //Образотворче мистецтво . — № 3-4.– 2020. — С. 88 — 89.
Посилання[ред. | ред. код]
- Національна спілка художників України. Маринюк Віктор Васильович [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Виставка Віктора Маринюка [Архівовано 21 березня 2018 у Wayback Machine.]
- Маринюк Віктор [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- 2010 р. Виставка в Одеському музеї західного та східного мистецтва (166 картин) [Архівовано 4 травня 2016 у Wayback Machine.]
- Віктор Маринюк = Viktor Marynyuk: живопис, графіка, скульптура: альбом / Нац. спілка художників України. — Київ: Софія-А, 2006. — 127 с. : репрод. — (Наш час — наш простір / за ред. М. Маричевського ; кн. 19). [Архівовано 2 серпня 2018 у Wayback Machine.]