Герберт Маркузе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Марку́зе Ге́рберт (нім. Herbert Marcuse) (*19 липня 1898 – †29 липня 1979) - німець єврейського походження, велика частина життя та роботи якого пройшла у США, де писав англійською. Один з найвідоміших представників Франкфуртської Школи, філософ, соціолог, психолог, громадський діяч.

[ред.] Біографія

Герберт Маркузе народився у єврейській сім'ї у Берліні. Під час першої світової війни служив у німецькій армії доглядаючи за кіньми. Згодом Маркузе стає членом Солдатської Ради, що брала участь у соціалістичному повстанні спартацистів, врешті-решт розгромленому силами Веймарської Республіки. Після здобуття ступеню доктора філософії у 1922 році в Університеті Фрайбургу, Маркузе повертається до Берліну де працює продавцем книг. У 1929 він знову зявляється у Фрайбурзі де співпрацює з Мартіном Гайдеґґером. З приходом нацистів, який закономірно перешкодив його роботі над цим проектом, Маркузе стає членом Франкфуртського Інституту Соціальних Дослідженнь, очолюваного Максом Хоркхаймером і залишає Німеччину у тому ж році, емігруючи спочатку до Швейцарії, а потім до США (1934).

У 1940, публікує Розум та Революцію - діалектичну роботу вивчаючу Геґеля та Маркса. Хоча Маркузе так ніколи і не повертається до Німеччини, він стає одним з основних ідеологів Франкфуртської Школи, наряду з Максом Хоркхаймером та Теодором Адорно.

Впродовж другої світової війни Маркузе починає свою роботу у офісі воєнної інформації ((Office of War Information (OWI)), де працює над антинацистською пропагандою. У 1943 він переводиться до офісу стратегічних служб (Office of Strategic Services (OSS)), де займається вивченням нацистської Німеччини та проблем денацифікації. Після розпуску OSS у 1945 Маркузе прийнятий американським державним департаментом на посаду голови центрального європейського бюро, яку він обіймає до смерті своєї дружини у 1951.

У 1952 розпочинає викладацьку кар'єру, як політичний теоретик, працюючи спочатку в Університеті Колумбії та Гарварді, а потім в Університеті Брендейс (Brandeis University) з 1958 по 1965, де він стає професором філософії та політики і, врешті-решт, у Університеті Каліфорнії в Сан-Дієго. Протягом цього часу, Маркузе був другом та співробітником історео-соціолога Баррінґтона Мура молодшого (Barrington Moore, Jr.), та політичного філософа Роберта Пола Уолффа (Robert Paul Wolff)

У повоєнний період, Маркузе продовжує бути найбільш виразно політизованим членом франкфуртської школи дотримуючись лівого ухилу і надалі ідентифікує себе як марксиста, соціаліста, та геґеліанця.

Критика капіталістичного суспільства у працях Маркузе (зокрема його книги Ерос і Цивілізація (1955), яку часто називають синтезом марксизму і фрейдизму, та Одномірна Людина (1964)) звучала в унісон з ідеями студентського руху 60-х, зокрема лівого крила. Так, завдяки своїм чисельним виступам на студентських демонстраціях, Маркузе охрестили "батьком Нових Лівих" (зрештою, сам філософ недолюблював і відкидав це прізвисько). Його роботи здійснили величезний вплив на інтелектуальний дискурс популярної, масової культури та вчених що її досліджували. У пізніх 60-х та в 70-х, Маркузе читає багато лекцій та промов у США та Європі, помираючи 29 липня 1979, після інсульту пережитого ним під час візиту в Німеччину. Представник другого покоління Франкфуртськоїї Школи, теоретик Юрґен Габермас був разом із ним у його останні дні.

Багато прогресивних дослідників та активістів знаходилися під впливом Маркузе, наприклад Анджела Девіс та Еббі Хоффман - автор культової для покоління хіппі "Вкради цю книгу" (Steal This Book). Серед лівих які критикували його погляди варто відзначити Пола Меттіка (Paul Mattick), та марксистку-гуманістку Раю Дунаєвскую. Написане Маркузе есе "Репресивна Толерантність", у якому він стверджував що капіталістичні демократії є тоталітарними за своєю суттю, зустріли гостру критику за тезис про те що усі точки зору окрім консервативних повинні сприйматись толерантно.

Герберт Маркузе ніяк не був пов'язаний літературознавцем Людвігом Маркузе (1894-1971), проте міг мати віддалені кровні звязки з берлінським сексологом Максом Маркузе (1877-1963)

[ред.] Основні Роботи

• "Розум та Революція" (Reason and Revolution) (1941)
• "Ерос і Цивілізація" (Eros and Civilization) (1955)
• "Радянський Марксизм" (Soviet Marxism)(1958)
• "Одномірна Людина" (One-Dimensional Man) (1964)
• "Заперечення" (Negations) (1968)
• "Есе про Звільнення" (An Essay on Liberation) (1969)
• "Контр-Революція і Бунт" (Counter-Revolution and Revolt) (1972)
• "Естетичний вимір" (The Aesthetic Dimension) (1978)

Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.