Марк Порцій Катон Старший

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марк Порцій Катон
Marcus Porcius Cato
Марк Порцій Катон
Консул 195 до н. е.,
Цензор 184 до н. е.
 
Народження: 234 до н. е.
Смерть: 149 до н. е.
Діти: 1.Марк Порцій Катон Ліцініан
(від першого шлюбу)
2. Марк Порцій Катон Салоніан
(від другого шлюбу)

Марк Порцій Катон (лат. Marcus Porcius Cato; 234149 до н. е.; звичайно званий, на відміну від його правнука — Марка Порція Катона Молодшого, сучасника Юлія Цезаря,Старшим (Major), римські письменники дали йому також прізвисько «цензор» (Censorius, Censor)) — один з найвизначніших представників Стародавнього Риму — і як державний діяч (едил, претор, сенатор, легат, цензор), і як письменник.

Походить з плебейського роду Порція, родоначальник якого, ймовірно, займався розведенням свиней (porcus), Катон Старший народився в 234 до н. е. (520 від заснування Риму) у Тускулі і провів свою юність частково в Сабінському маєтку, займаючись сільським господарством, частково в походах, а також виступаючи на римському форумі безоплатним захисником обвинувачених. Вже в 17 років він, воюючи проти Ганнібала, мав, за словами Плутарха, безліч ран.

Коротка біографія[ред.ред. код]

У 204 до н. е., отримавши Квестури, відправився з Публієм Сципіоном, пізніше прозваним Африканським, до Сицилії, а в наступному році переправився з ним до Африки, займаючись прикриттям транспортних суден при цій переправі. У 199 до н. е. він отримав посаду едила, у 198 до н. е.претора, причому для управління йому дісталася провінція Сардинія; в 195 до н. е., незважаючи на суворе переслідування ним — у якості претора — лихварів, яких він прогнав з Сардинії, Катона — разом його земляком і покровителем Луцієм Валерієм Флакком — обрали консулом. Його зусилля, в якості консула, перешкодити скасуванню закону Оппія, що був спрямований проти розкоші, залишилися без успіху. Отримавши в проконсульське управління ближню Іспанію, здобув там чимало перемог, за що — після повернення до Риму — був нагороджений тріумфом. Він говорив, що кількість завойованих ним міст в Іспанії переважає кількість днів, що він там був. У 191 до н. е. він, як легат Манія Ацила Глабріона, взяв участь у війні з Антіохом і розбив його військо при Фермопілах.

Повернувшись до Риму, він став брати діяльну участь в засіданнях сенату, у народних зборах і в судових справах. У сенаті він проявив себе тим, що особливо протидіяв отриманню різними полководцями (Мінуція Фермо, Манієма Ацил Глабріоном, М. Фульвієм Нобіліор) тріумфів. У 184 до н. е. він отримав, разом з тим же Луцієм Валерієм Флакком, цензуру. На цій посаді він ознаменував себе незвичайною строгістю: виключив сім сенаторів з сенату, у тому числі й колишнього претора Манілія — лише за те, що той вдень і в присутності дочки поцілував свою дружину; викреслив зі списку вершників кілька осіб за несуттєвими приводами (одного за повноту, іншого — за жарти під час цензорського огляду); особливо ж боровся проти розкоші, обкладаючи високим податком жіночі прикраси та молодих рабів і всюди повстаючи проти порушення громадських інтересів на користь приватних (наприклад, проти захоплення громадської землі при будівлях і проти зловживання громадськими водопроводами).

І згодом він був діяльним захисником тогочасної моралі, борючись усіма силами проти іноземного (особливо грецького) впливу. Коли в 155 до н. е. прибуло до Рима афінське посольство з філософом Карнеадом на чолі і став помітним його вплив на римську молодь, Катон всіляко намагався швидше спровадити гостей геть.

Його боротьба проти грецької освіченості залишилася без результату, але непримиренна ворожнеча до Карфагену,— руйнування якого він вперто не переставав вимагати до кінця життя (відомий його звичайний вислів у сенаті: «Ceterum censeo Carthaginem esse delendam» («Карфаген повинен бути зруйнований») — принесла свої плоди, хоча самому Катонові й не судилося дожити до здійснення свого бажання. Різкість його характеру і строгість до людей нажили йому чимало ворогів: тому, як свідчить Пліній Старший, він був 44 рази закликаний до суду, але жодного разу не був засуджений. Помер у 149 до н. е.

Культурна спадщина[ред.ред. код]

У римській літературі він має значення ще більше, ніж у державному житті. Він може бути названий засновником римської прозової літератури, в якій він дав зразки і в красномовстві, і в історії, і в різних інших видах, будучи безперечно найбільшим прозовим письменником протягом всього II століття Риму, з початком якого виникла взагалі римська словесність.

Його промови та історична праця, під заголовком «Origines», — його найвидатніші літературні твори. Проте, за словами Цицерона (De orat., III, 33), не було нічого, «чого б не дослідив і не знав і про що б потім не писав Катон». Він склав свого роду енциклопедію з різних наук, у формі настанов, призначених для сина його Марка (Praecepta ad filium). У цій енциклопедії перебували статті по землеробству, медицині, військовій справі і з усіх предметів, знання яких було корисно доброму громадянину. Нічого з цього збірника до нас не збереглося, як не збереглися і листи Катона, збори висловів знаменитих людей і віршована поема, цитована Геллі і носила назву «Carmen de moribus». Також у Катона була окрема праця, що стосувалася права. В ній викладені основні принципи тогочасного давньоримського права. На жаль, ця праця також практично не збереглася дотепер.

Промови[ред.ред. код]

Красномовство було найтіснішим чином пов'язано з політичним і взагалі громадським життям у Римі і тому існувало в Римі з найдавніших часів держави; але тільки з Катоном воно стає мистецтвом, для якого потрібна правильна підготовка. Незважаючи на свою нелюбов до греків, Катон вивчив з їх книг теорію красномовства і склав першу римську риторику. Як цим підручником, так і особливо своїми промовами, де теорія ораторського мистецтва додавалася до справи, Катон виявив величезний вплив на красномовство свого часу, так само як і на наступних ораторів. Після нього залишилося безліч промов, сказаних в сенаті, у народних зборах і в судах. За часів Цицерона їх зверталося в публіці більше 150, і знаменитий оратор, вивчивши їх уважно, каже (Brut., 17), що в них знаходяться всі достоїнства, які вимагаються від оратора. Якщо цих промов у класичні століття красномовства вже не читали, то тільки тому, що цьому заважала їх застаріла мова. Цицерон порівнює Катона як оратора з грецьким оратором Лісієм, знаходячи між ними особливе подібність у гостроті, витонченість і стислості. За силою і уїдливістю, яка іноді проявлялася в промовах Катона, Плутарх (Cat., 4) порівнює цього патріарха римського красномовства навіть з Демосфеном. У приклад цієї сили і уїдливості можна навести уривок, що збереглася у Геллі, де, нападаючи на полководців, що привласнили собі громадські гроші , Катон каже: «Злодії, які обікрали приватних осіб, проводять життя в острогах і ланцюгах, а громадські злодії - в золоті і пурпурі ».

Як зразок майстерної побудови промов Катона можуть бути вказані збережені тим же Геллі уривки з промови його на захист родосців, яким жадібні до наживи сенатори хотіли було під порожнім приводом оголосити війну, тоді як здорові політичні міркування вимагали підтримки мирних відносин з дружнім Риму багатим островом. Уривки ці наведені в перекладі в «Лекціях з історії римської літератури» В. І. Модестова (стор. 144-145, вид. 1888). Взагалі промови Катона до нас не дійшли, а збережені у вигляді цитат в древніх письменників уривки відносяться приблизно до 93 промов і зібрані у Мейєра, в його «Oratorum Romanorum fragmenta» (Цюріх, 1872, 2-е вид.).

«Початки»[ред.ред. код]

Катон поклав початок і римській історіографії. Передували йому римські історики, що писали грецькою. Виданий Катоном в семи книгах твір «Origines» (Початки) - не тільки перший історичний твір латинською мовою, але і надзвичайно важливий для знайомства з римською і взагалі з давньоіталійською історією. Він був написаний за джерелами, якими потім вже мало користувалися римські анналісти та історики. Тут були взяті до уваги стародавні фаст, місцеві літописи різних італійських міст; це була взагалі історія наскільки можливо документальна, і римські письменники від Корнелія Непота до Сервія одноголосно говорять про незвичайну ретельність автора її у зборах матеріалів. Написана вона була Катоном в старості. Хронологічно вона обіймала шість століть (до 603 від заснування Риму), а назву свою, «Початки», отримала від того, що в ній дві книги (друга і третя) були присвячені походженню різних міст Італії. Так, принаймні, пояснює цю назва Корнелій Непот (Cat., 3). Ці дві книги, так само як і перша, яка говорила про Рим царського періоду, були, без сумніву, найціннішими для римських істориків. Від «Початків» до нас також дійшли тільки уривки, які найкраще видані Герм. Петером у його «Historicorum Romanorum reliquiae» (Лпц., 1870).

«Про землеробство»[ред.ред. код]

Дійшов до нас - хоча, як все змушує думати, далеко не в справжньому вигляді - лише твір «Про землеробство» (лат. De agri cultura). У цьому творі дано перші в власної римської історіографії спроби систематизувати правила регламентують проведення землеробських робіт, садівництва, городництва, скотарства, виноробства та ін., причому повідомляються і практичні настанови, до медичних рецептів і слів для замовлянь включно. У ньому повністю розбирається феномен товарної рабовласницької вілли.

Катон першим в Римі розробив регламент проведення робіт рабами на товарній віллі, що має повне власне забезпечення всіма сільськогосподарськими продуктами і вирощує монокультуру на продаж, для обміну з містом ремісничими товарами. У праці «Про землеробство» Катон описує функціонування рабовласницької товарної оливкової вілли.

Твір «De agri cultura», назване деякими «De re rustica», звичайно друкується у виданнях сільськогосподарських римських письменників («Scriptores rei rusticae») і всього краще видано Кейлом разом із твором Варрона про той самий предмет в 1884 р (Лейпциг).

Видання і переклади[ред.ред. код]

«Землеробство»:

  • Марк Порцій Катон. Землеробство. / Пер. і кому. М. Є. Сергієнко за участю С. І. Протасової. (Серія «Літературні пам'ятники»). Відп. ред. І. І. Толстой. М.-Л.: Вид-во АН СРСР, 1950. 220 стор 4000 прим.
    • Перевидання: М.: Ладомир, 1998; СПб.: Наука, 2008.
  • Трактат «Про землеробство» виданий у серії «Loeb classical library» під № 283.
  • У серії «Collection Budé»:Caton. De l'agriculture. Texte établi, commenté et traduit par R. Goujard. 2e tirage 2002. LVI, 364 p.

«Початки»:

Дослідження[ред.ред. код]

  • Зедергольм К.Про життя і твори Катона старшого. М., 1857. 103 стор
  • Кузищин В. І.Господарство Ісхомаха і маєток Катона. М., 1998.
  • Альбрехт М. фон.Історія римської літератури. / Пер. з нім. Т. 1. М., 2003. С. 435-451.
  • Сидорович О. В.Анналіст і антиквари. М.: РДГУ. 2005. С. 116-120.
  • Квашнін В.А.2002: Державна діяльність Марка Порція Катона Старшого: Авт. дис ... к.і.н. М.

Примітки[ред.ред. код]

Шаблон:Римські консули 200-176 до н. е.