Марк Стацій Пріск Ліциній Італік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марк Стацій Пріск Ліциній Італік
Народився невідомо
Помер 164

Громадянство Стародавній Рим
Діяльність політик, військовий очільник
Звання консул
Термін 159 рік
Попередник Квінт Яллій Басс
Наступник Марк Пісібаній Лепід
Діти 1 син та 1 донька

Марк Стацій Пріск Ліциній Італік (*Marcus Statius Priscus Licinius Italicus,д/н —164) — державний та військовий діяч Римської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Про місце та дату народження невідомо. Походив з првоінції далмація, з родини римських колоністів. Службу розпочав в якості префекта когорти IV Лінгонів у провінції Британія. У 133 році стає військовим трибуном III Гальського легіону. Відзначився під час Третьої римо—юдейської війни, яка тривала до 135 року. У 135 році призначається легатом X Парного легіону у првоінції Верхня Паннонія.

Згодом служив трибуном у I Допоміжному легіоні, потім начальником корпусу ауксиларіїв, з 145 року прокуратором у провінціях Нарбонська Галія й Аквітанія. Послідовно був квестором, претором, народним трибуном. Вслід за цим призначається легатом XIV Парного легіону в Паннонії, а незабаром XIII Парного легіону в Дакії. У 156–158 роках керує провінцією Верхня Дакія в якості імператорського легата—пропретора.

У 159 році стає консулом (разом з Плавтієм Квінтіллом). У 160 році Стація призначено куратором відводних каналів Тібру та міського водогону Риму. У 161 році стає імператорським легатом—пропретором у првоінції Нижня Мезія. Того ж року стає імператорським легатом у првоінції Британія.

У 162 році призначаєтсья імператорським легатом—пропретором до провінції Капподокія. тут Стацій готував війська до війни із Парфією. Того ж року імператор Луцій Вер призначає Стація Пріска своїм дуксом. На чолі армії Марк Стацій вдерся до Вірменії, яку очистив від парфян, зруйнував столицю Артаксату й звів нову Каінополіс (вірменською Вагаршапат), відновив на троні колишнього царя Сохема. Втім у 164 році сконав від хвороб, ймовірно епідемії мору.

Джерела[ред.ред. код]

  • Gerhard Winkler: Statius II, 1. In: Der Kleine Pauly. Bd. 5, 1975, Sp. 348.