Марокко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Королівство Марокко
المملكة المغربية
Al-Mamlakah al-Maghribīyyah

Прапор Марокко Герб Марокко
Прапор Герб
Девіз: الله، الوطن، الملك  (арабська)
"Allāh, al Waţan, al Malik"  (транслітерація)
«Бог, нація, король»
Гімн: Hymne Chérifien
Розташування Марокко

Смугаста область на карті показує Західну Сахару, більшість якої de facto адміністровано Марокко як "Південна провінція". Її суверенітет, проте, знаходиться зараз під питанням.

Столиця Рабат
34°02′ пн. ш. 6°51′ зх. д. / 34.033° пн. ш. 6.850° зх. д. / 34.033; -6.850
Найбільше місто Касабланка
Офіційні мови Арабська, берберська
Державний устрій Конституційна монархія
 - Король Мохаммед VI
 - Прем'єр-міністр Аделіла Бенкіран
Незалежність  
 - від Франції 2 березня 1956 
 - від Іспанії 7 квітня 1956 
Площа
 - Загалом 446 550 км² (57)
 - Води (%) незначний
Населення
 - оцінка 2005 р. 33,241,259 (37)
 - Густота 70/км² (122nd)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $135.74 млрд (54)
 - На душу населення $4,503 (109)
ІРЛП  (2004) 0.640 (середня) (123)
Валюта Марокканський дирхам (MAD)
Часовий пояс UTC (UTC+0)
 - Літній час UTC (UTC+0)
Домен інтернету .ma
Телефонний код +212
Марокко
Хассанська вежа, незавершений мінарет в Рабаті, побудований протягом правління династії Алмохад
Aït Benhaddou в вечірньому світлі

Марокко (офіційно: Королівство Марокко,
араб. المغرب аль-Магріб — «захід»)  — країна на півночі Африки, яка межує на півночі з Іспанією (водний кордон через Гібралтар, а також сухопутний кордон з трьома Іспанськими напіванклавами — Сеутою, Мелільєю та Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомерою); на сході і південному-сході — з Алжиром; на півдні — з Західною Сахарою, в минулому іспанською провінцією, яку в 1975 розділено між Марокко і Мавританією, а в — 1979 — анексована Марокко. Марокканський берег омивається Атлантичним океаном, та через Гібралтарську протоку переходить до Середземного моря. Кордони сучасного Марокко в деякій їх частині понині залишаються спірними.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Площа. 458730 км²; або 710850 км² враховуючи спірну територію Західної Сахари;

Столиця. Рабат, Найбільше місто — Касабланка;

Рельєф.: гірські хребти проходять з північного сходу на південний захід; родючі прибережні рівнини на заході;

Політичний устрій. Конституційна монархія з виборним парламентом. Король Марокко наділений деякими повноваженнями виконавчої влади, включаючи право розпуску парламенту. Парламент Марокко двопалатний;

Голова держави. Мохаммед VI з 1999;

Голова уряду. Аделіла Бенкіран ;

Політична система. — конституційна монархія;

Експорт.: фініки, інжир, вино, деревна пульпа, рибні консерви, фосфати;

Населення. 26,240 млн чол. (1990); 33,241 млн чол. (2005), з яких 60% ідентифікують себе арабами, 38% — бербери.

Мови:: арабська (державна) 75%, берберська 25%, французька, іспанська;

Релігії.: іслам, сунітські течії;

Грошова одиниця. — марокканський дирхам.

Марокко — член таких організацій: Ліга арабських держав, організація Ісламська конференція, Франкофонія, група Середземноморського діалогу, Постійна консультативна ради країн Магрібу, та «Група 77». Єдина Африканська країна, що не є членом Африканського Союзу.

Назва[ред.ред. код]

Барбарський лев, часто вважається одним із національних символів Марокко

Повне арабське ім'я «al-Mamlaka al-Maġribiyya» перекладається як «Західне Королівство», та нерідко застосовується коротка назва «al-Maġrib» (Захід).

В Європейські мови слово Марокко прийшло від іспанського «Marruecos», португальського «Marrocos», середньовічного латинського «Morroch», що походили від назви тодішньої столиці Marrakesh (Маракешу). Назва «Маракеш» походить з берберської і дослівно означає «Земля Бога».

Історія[ред.ред. код]

Див. Історія Марокко

Руїни Chellah, Рабат

Берберське Марокко[ред.ред. код]

Територія сучасного Марокко була обжита людьми починаючи з епохи неоліту (щонайменше починаючи з 8 тисячоріччя до н. е., як ми можемо судити виходячи з залишків капсійської культури), періоду, коли Магриб був менш посушливим, ніж він є тепер. В епоху Мезоліту територія сучасного Марокко нагадувала скоріше саванну, аніж сучасну територію з посушливим кліматом. В той період Марокко було відоме під назвою «Мавретанія» (не плутати з сучасною країною Мавританією). Сучасний аналіз ДНК довів, що багато народів внесли свій вклад у сучасну мароканську генну водоверть на додачу до головної етнічної групи (бербер). Іншими народами стали араби, ібери, фінікійці, євреї, та народи Африки південніше Сахари.

Римська мозаїка в Волубілісі

Римський період[ред.ред. код]

Північна Африка загалом, та територія сучасного Марокко зокрема, поступово втягувались у все ширшаючий Середземноморський світ завдяки фінікійським торговим колоніям та поселенням, що почали оселятись тут починаючи з 6 сторіччя до н. е. Прихід фінікійців започаткував довге об'єднання в Середземномор'ям, цей стратегічний регіон сформував частину Римської імперії, відому під назвою Мавританія Тінгітанська. В 5 сторіччі н. е. з падінням Римської Імперії, територію сучасного Марокко захопили вандали та вестготи, а через 100 років візантійці. Щоправда протягом цього часу більша частина гористої території сучасного Марокко залишалась непідкореною, та перебувала в руках своїх корінних мешканців — бербер. Християнство було запроваджено в 2 сторіччі, та знайшло прихильників в містах, серед рабів та берберських фермерів.

Ісламське Марокко[ред.ред. код]

Казбах Айт-Бен-Хадду на верхньому Атласі.

Ісламська експансія почалася в 7 сторіччі н. е. Перше ісламське завоювання Північноафриканського берега відбулося в 670 році під керівництвом Uqba ibn Nafi, генерала при династії Омейяди. Араби принесли свої звички, культуру та іслам, який прийняли більшість бербер, формуючи держави та королівства, такі як Королівство Некор та Берегвати, іноді після декількарічних громадянських війн. Під керівництвом Ідрісіда ібн Абдаллаха, який започаткував династію Ідрісідів, країна скоро припинила зв'язки та вийшла з-під контролю багдадських Аббасідів. Ідрісіди запровадили Фес столицею, та Марокко стало центром навчання, та найбільшою силою в регіоні.

Після правліня Ідрісідів, арабські завойовники втратили політичний контроль над марокканським регіоном. Прийнявши іслам, барбарські династії формували уряди та правили країною. Після реконкіста Піренейського півострова, великі групи мусульман та євреїв припливли до Марокко. Слідом за барбарськими династіями контроль перейшов до династії Алауїтів. Марокко зіштовхнулося з агресією з боку Іспанії та Османської імперії, що розширялися на Захід. Алауїтам вдалося стабілізувати ситуацію, та попри те, що королівство було меншим за розмірами, ніж попередні королівства в регіоні, воно було досить заможнім. Створення об'єднаного королівства всіх земель розвилося при Ізмаїлі ібн Шерифі (1672–1727), котрий переборюючи опір місцевих племен почав створювати уніфіковану країну.

Марокко стало першою країною, що визнала молоді Сполучені Штати Америки як незалежну країну в 1787 році.

Європейський вплив[ред.ред. код]

Див. Португальська колоніальна імперія, Французька колоніальна імперія, Іспанське Марокко.


Вдалі спроби Португалії захопити та контролювати Анлантичне узбережжя в XV сторіччі не сильно вплинули на Середземноморське серце Марокко. Після Наполеонських війн Єгипет та Північноафриканський Магреб стали ще більш непідконтрольними Стамбулу, розсадником піратів, та з індустріалізацією Європи ласим шматочком для потенційної колонізації. Магреб мав більше багатства, перевіреного часом, ніж інша, невідома Африка, а також положення, охоплююче вихід з Середземного моря. Вперше Марокко стало представляти певний інтерес для Європейських країн. Так, Франція почала проявляти інтерес до Марокко ще в 1830 році. Визнання в 1904 році Великою Британією Французької сфери впливу в Марокко спровокувало реакцію Німецької Імперії; кризу червня 1905 року було врегульовано на Алжирській конференції в Іспанії (1906 р), що формалізувала особливе положення Франції та доручила управляти Марокко спільно Франції та Іспанії. Друга Марокканська криза (Агадирська криза), спровокована Німеччиною збільшила напруженість в Європі. Фезська домовленість (підписана 30 березня 1912) зробила Марокко протекторатом Франції. Тією ж домовленістю Іспанія стала протектором Північної та Південної Сахари 27 листопада того ж року.

Багато Мароканських солдат служило у Французькій армії в Першій та Другій Світових війнах та в Іспанській Національній Армії під час Іспанської громадянської війни. Приблизно 8000 із них померли на фронтах.

Опір[ред.ред. код]

До 1956 Танжер мав досить багатоманітне населення, що включало 40,000 Мусульман, 30,000 Європейців та 15,000 Євреїв.[1]

Націоналістичні політичні партії, що згодом сформувались під французьким протекторатом, основували свої вимоги щодо незалежності Марокко на таких документах Другої Світової війни, як Атлантична хартія (спільна американо-британська декларація, що висловлювала серед іншого право всіх людей вирішувати форму уряду, при якому вони живуть). Маніфест «Партії незалежності» (Istiqlal Party) в 1944 році був однією з перших громадських вимог незалежності. Партія згодом забезпечила значною мірою керівництво націоналістичним рухом.

Вигнання французами Мухаммеда V в 1953 році на Мадагаскар, та його заміна непопулярним Мохамедом бен Аарафою, чиє правління сприймалось як нелегітимне, викликала бурхливе протистояння французькому та іспанському протекторатам. В серпні 1953 Ахмед Хаскоурі, халіф Іспанського Марокко оголосив Мухаммеда V легітимним султаном всього Марокко. Найжорстокіший супротив було виявлено в місті Уджда, де марокканці нападали на французів та інших європейських жителів на вулицях міста. Операції щойно створеної «Jaish al-tahrir» (Армії звільнення) було здійснено 1 жовтня 1955 року. Jaish al-tahrir було створено «Арабським Магребським комітетом звільнення» («Comité de Libération du Maghreb Arabe») в Каїрі, Єгипет для організації руху опору проти окупації. Його метою було повернення короля Мухамеда V, звільнення Алжиру та Тунісу. Франція дозволила Мухамеду V повернутись в 1955 році, а переговори, що привели до незалежності Марокко почалися наступного року.

Всі ці події допомогли повернути рівень солідарності між людьми та щойно поверненим королем. По цій причині революція була названа «Taourat al-malik wa shaab» (Революція короля та людей) та відзначається кожного 20 серпня.

Недавня історія[ред.ред. код]

Незалежність від Франції отримана в 1956, що була провінція Іспанії Іфні повернута Марокко в 1969. Глобальний перегляд конституції в 1972. Західна Сахара передана Іспанією Марокко і Мавританії в 1975; партизанська війна в Західній Сахарі з Фронтом Полізаріо, організацією, що виступає за незалежність регіону; Марокко в 1983 погодилося на запропоновану формулу, але відмовилося мати справу із самим Полізаріо. Перемир'я підписане в 1987, але війна продовжується. Дипломатичні відносини з Алжиром і Сирією відновлені у 1988 і 1989. Нова конституція прийнята, на національному референдумі в 1992.

Сучасні кордони Марокко сформувалися в період 1912–1956, коли французька, іспанська і міжнародна адміністрації здійснювали управління окремими частинами країни. У 1956 був відмінений протекторат і визнана національна незалежність і територіальна цілісність Марокко.

Природа[ред.ред. код]

Фото із супутника території Марокко.
Дюни в пустелях Марокко

Див. також: Географія Марокко, Геологія Марокко, Гідрогеологія Марокко.

Рельєф країни середньо- і високогірний з долинами і плато, прибережними низовинними рівнинами і дюнами. Гол. гірські пасма: Антиатлас (1800–2712 м, г. Ікнікуін), Високий Атлас (3000-4165 м, г. Тубкаль), Сер. Атлас (2300-3340 м, г. Бу-Наср), Ер-Риф (до 2456 м, г. Тідікін). Рівнини з відмітками до 300 м розташовані вздовж узбережжя. Міжгірські рівнини Марокканської (Західної) Месети і Високого Плато (Мароккано-Оранської, або Сх. Месети) обрамовані ланцюгами Ер-Рифу, Сер. і Високого Атласів. На півдні і півд.-сході розташовані піщані і кам'янисті пустелі Сахари. Клімат Марокко субтропічний, на півночі — середземноморський. Ріки, крім ниж. течії Себу, не судноплавні.

Економіка[ред.ред. код]

Див. Економіка Марокко.

Загальна характеристика господарства. Марокко — аграрна країна з відносно розвинутою гірничодобувною та обробною промисловістю. Транспорт: автомобільний, морський, залізничний, повітряний. У Марокко є 17 мор. портів, в тому числі 8 великих: Касабланка, Сафі, Мохаммедія, Надор, Танжер, Агадір, Махдія, Джорф-Ласфар. Найважливіший аеропорт знаходиться в Касабланці; крім нього, Марокко має в своєму розпорядженні ще десять великих аеропортів, з яких п'ять мають міжнародне значення.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 38,5 млрд. Темп зростання ВВП — 6,5%. ВВП на душу населення — $1388. Прямі закордонні інвестиції — $ 291 млн. Імпорт — $ 11,9 млрд (г.ч. Франція — 20,0%, Іспанія — 9,0%, Сауд. Аравія — 6,9%, США — 6,5%, Італія — 6,1%). Експорт — $ 7,9 млрд (г.ч. Франція — 26,0%; Іспанія — 10,0%; Індія — 8,3%; Італія — 6,4%; Японія — 5,5%). Осн. вантажі перевозяться мор. транспортом. Це — фосфати (54% перевезень) і нафтопродукти (15,6%).

Марокко є третім у світі за виробітком фосфатів, та зміна цін на них на світовому ринку значно впливає на економіку Марокко в цілому.

У 2015 році, Маррокко стане першою Африканською країною, що має високошвидкісний залізничний траспорт, а до 2030 планується побудувати бильзко 1500 км високошвидкісних залізничних ліній (ТЖВ).[2]

Див. також: Корисні копалини Марокко, Історія освоєння мінеральних ресурсів Марокко, Гірнича промисловість Марокко.

Політика[ред.ред. код]

Питання про конституційну реформу було піднято під впливом революцій у сусідніх арабських державах і після акцій протесту в країні у лютому 2011, учасники яких вимагали обмежити повноваження короля і вжити заходів для боротьби з корупцією та за соціальну несправедливість. Король Мохаммед VI виступив з пропозицією внести зміни до конституції країни 9 березня 2011 року. Проект конституційної реформи був винесений на референдум і передбачав розширення повноважень прем'єр-міністра, який отримує право розпускати парламент і призначати осіб на державні посади. Прем'єр-міністра буде обирати партія, що отримала більшість місць в парламенті. При цьому король Марокко залишається главою держави і головнокомандувачем збройними силами країни.

Запропонований проект реформи конституції не влаштував марокканську опозицію, що наполягала на передачі всієї виконавчої влади в країні виборним посадовим особам. В Марокко пройшли багатотисячні акції протесту проти конституційної реформи, а молодіжне «Рух 20 лютого» закликало бойкотувати голосування.

Проте жителі Марокко підтримали проект реформи конституції, запропонований королем Мохаммедом VI. На референдумі, проведеному 1 липня 2011, за конституційну реформу проголосували 98 відсотків виборців. Явка на референдумі, за даними МВС, перевищила 72 відсотки, при тому 30 відсотків виборців, які взяли участь у голосуванні, були молодші 35 років.

Населення[ред.ред. код]

Етнічна мапа Марокко

Населення країни становить 26,240 млн чол. (1990); 33,241 млн чол. (2005), з яких 60% ідентифікують себе арабами, 38% — бербери.

Культура[ред.ред. код]

Марокканський кафтан

Марокко — країна з багатою культурою та цивілізацією, що лишалися практично в первозданному вигляді протягом тривалого часу. Мароканська кухня довго вважалась однією з найрізновидніших кухонь світу.

Марокко — багатонаціональна країна, що протягом своєї багатовікової історії на додачу до корінних бербер приймала багато етнічних груп, що прибували зі сходу (фінікійців, евреїв, арабів), півдня (маври), та півночі (римлян та вандалів), кожна з яких мала істотний вплив на соціальну структуру Марокко. Тут розповсюджені багато вірувань — від язичництва до юдаїзму, християнства, та ісламу.

Серед своїх основних пріорітетів Марокко визначило захист культурного різноманіття та збереження культурного надбання.

В Марокко розвинений кінематограф. Ще в 1944 році було запроваджено Мароканський кінематографічний центр, та відкрито кіностудію в Рабаті. Крім того, багато іноземних режисерів знімали кіно в Марокко. У 2001 році вперше проведено Міжнародний кінофестиваль Марракешу.

Традиційна архітектура Марокко представлена невеличкими житловими будинками, так званими Дарами (Dar), що характеризуються в першу чергу відсутністю вікон та будь-якого орнаменту. Складаються з товстих високих стін, що охороняють її мешканців від грабіжників, звірів та подібних небезпек.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Танжер» на сайті Єврейської віртуальної бібліотеки.
  2. Le premier train à grande vitesse (TGV) en Afrique sera Marocain

Посилання[ред.ред. код]