Марсель Мосс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марсель Мосс
!!!Mauss.M.JPG
Народився 10 травня 1872(1872-05-10)
Епіналь, Вогези, Франція
Помер 10 лютого 1950(1950-02-10) (77 років)
Париж, Франція
Громадянство Франція Франція
Діяльність антрополог, соціолог

Марсе́ль Мосс (фр. Marcel Mauss, * 10 травня 1872, Епіналь, Вогези — 10 лютого 1950, Париж) — французький етнолог і соціолог, племінник і учень Еміля Дюркгейма; вважається «батьком французької антропології». Мосс суттєво вплинув на засновника структурної антропології Клода Леві-Стросса.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Марсель Мосс народився у місті Епіналь у 1872 р. Його батько Герсон кількома роками раніше одружився на Розін Дюркгейм, старшій сестрі Еміля Дюркгейма. Пізніше, Еміль Дюркгейм, який був на 14 років старший за Марселя Мосса, зіграє важливу роль у його кар'єрі.

З 1890 Мосс вивчає філософію у Бордо, де викладає Еміль Дюркгейм, звідки він випускається у 1895. Замість того, щоб обрати звичайний шлях і залишитися працювати викладачем у Бордо, Мосс відмовляється від цієї посади і відїжджає до Парижу, аби прослухати курс в École pratique des hautes études (l'EPHE). Він вивчає іноземні мови (в тому числі санскрит), релігійні науки з метою збору матеріалів, необхідних для докторської дисертації на тему молитви. Серед його викладачів були Леон Марійє (Léon Marillier,), Антуан Мейє (Antoine Meillet), Луї Фіно (Louis Finot), Сільвен Леві (Sylvain Levi). У l'EPHE він зустрічає кілька майбутніх членів дюркгеймівського кола, з деякими з яких він стане справжніми друзями (Анрі Юбер (Henri Hubert), Роберт Гертц (Robert Hertz)). У 1901 р. його обирають завідувачем кафедри історії релігій нецивілізованих народів. Саме в цей час його роботи починають набувати тих якостей, завдяки яким сьогодні ми можемо назвати їх антропологічними.

У 1901 Мосс приєднується до команди журналу «Соціологічний Річник» (L'Année Sociologique,), якому він віддавав усе «усе найкраще від себе»; журнал був заснований Емілем Дюркгеймом. Будучи членом цією команди, Мосс зацікавився соціалізмом, це відбулося і під впливом Жана Жоре (Jean Jaurès). Він був дуже активним у справі Дрейфуза. Він допомагав видавати такі документи лівого крила, як le Populaire, l'Humanité, le Mouvement Socialiste.

У 1925 Мосс разом з Люсьєном Леві-Брюлем (Lucien Lévy-Bruhl) та Полом Ріве (Paul Rivet) засновує Інститут етнології в Парижі. У 1928 він бере участь у проекті створення міжнародного університету в Давосі разом з іншими вченими з Франції та Германії. У 1931 отримує місце у Collège de France.

Роки Першої світової війни були руйнівними для Мосса. Багато хто з його друзів і колег загинули на війні, Дюркгейм помер не задовго до її кінця. Повоєнні роки були важкими для Мосса політично. Дюркгейм вніс зміни в шкільні програми по всій Франції, і після його смерті почалися гоніння на його студентів. Він активно боровся з антисемітизмом і расовою політикою до і після Другої світової війни. Марсель Мосс помер у 1950 р. у Парижі.

Основні ідеї[ред.ред. код]

Будучи прихильником теорії Дюркгейма в цілому, Мосс переглянув деякі її положення. Він фактично відмовляється від різкого антипсихологізму Дюркгейма, прагнучи деякою мірою поєднати соціологію і психологію. На відміну від Е. Дюркгейма, який розглядав людину як двоїсту істоту, яка втілює і індивідуальну і домінуючу над нею соціальну реальність, Мосс формулює поняття про «тотальну» (цілісну людину) у єдності його біологічних, психічних і соціальних рис. Він робить акцент на системно-структурному розгляді соціальних об'єктів.

Праці Мосса присвячені, здебільшого, дослідженню різних сторін життя архаїчних суспільств. Мосс висунув ідею «тотальних соціальних фактів», з яких витікає установка на комплексне дослідження соціальних фактів і виявлення найфундаментальніших з них у конкретних соціальних системах; ці факти є одночасно економічними, юридичними, релігійними, естетичними тощо. Ця ідея здійснила вплив на Г. Д. Гуревича і К. Леві-Стросса.

Мосс зробив величезний вклад у розвиток соціології тіла. Він показує, що тіло можна розглядати з соціологічної точки зору. У своїй статті «Техніка тіла» демонструє, що способи використання тіла змінюються залежно від віку, статі, культури, до якої належить людина. Завдяки твердженню, що тіло як вищою мірою біологічна цілісність соціально використовується по-різному, і цим відкривається шлях до нової соціології. Адже таким чином, соціолог вперше розглядає тіло як мікрокосм суспільства.

Мосс ввів поняття «габітус» — це система набутих диспозицій, яка породжує і структурує практику агента і його уявлення. Це вплинуло на П. Бурдьє, який приділив багато уваги цьому питанню.

У статті «Обов'язковий вияв почуттів» Мосс показує, що навіть почуття можуть бути предметом соціологічного аналізу, адже вони виражають не обов'язково настрої окремої особи, а часто є поведінкою, приписаною суспільством. Почуття також неоднакові в різних культурах. Соціологічний підхід дає змогу побачити, що почуття є свого роду мовою.

Новаторською є праця «Категорія людського розуму: поняття особи, поняття себе», яка закладає основи вивчення індивідуалізму.

Нарис про дар[ред.ред. код]

Цей твір Мосса можна вважати квінтесенцією всієї його наукової діяльності. Тенденція до розгляду соціального життя як процесу безперервного і універсального обміну матеріальними і символічними благами була присутня і в більш ранніх його дослідженнях. Більше того, у всій його науковій творчості простежується прагнення бачити в самих різних соціальних явищах рівновагу, взаємодоповнюваність, взаємну компенсацію, які виступають для нього в якості свого роду основоположного закону соціального життя, її неодмінної умови. Так, у дослідженні Мосса і Юбера про жертвоприношення останнє, по суті, уявлялося як обмін, як дар, в якому той, хто приносить жертву, віддає щось, що належить йому, розраховує отримати за це якусь компенсацію (матеріальну або символічну) від надприродних сил, яким приноситься жертва. Можна сказати, що вся творчість Мосса пронизана ідеєю взаємності і обміну як основного принципу соціального життя.

Серед вчених, які здійснили вплив на підхід Мосса до проблематики соціального обміну, варто загадати Е. Дюркгейма. І хоча Дюркгейм не звертався спеціально до дослідження обміну, його інтерепретація суспільства як моральної сутності, яка ґрунтується на солідарності, взаємозв'язки і взаємозалежності його індивідів та груп, безсумнівно, здійснили вплив на концепцію Мосса.

Дослідження Мосса ґрунтується на аналізі етнографічних описів життя аборигенів Океанії, Австралії, Північної Америки, а також деяких древніх релігійно-правових систем. На величезному етнографічному і історичному матеріалі автор показує, що до появи грошей (в тій чи іншій формі) і ринку універсальним засобом обміну в архаїчних суспільствах було дарування; таким чином обмін є не просто економічною угодою у простому європейському розумінні. В той же час дар в цих суспільствах не є чисто альтруїстичний акт, тому що він неодмінно передбачує компенсуючий взаємний дар в тій чи іншій формі, але, на відміну від звичайної угоди, ці два акти віддалені один від одного у часі. Будучи формально добровільними, насправді дари є обов'язковими. З трьох тісно пов'язаних між собою обов'язків, які складають обмін у формі дару: давати, брати, відшкодовувати, — найбільш суттєвою, на погляд Мосса, є обов'язок відшкодування. Ухилення від одного з цих обов'язків тягне за собою серйозні наслідки для суб'єктів обміну, аж до оголошення війни.

Особливу увагу Мосс приділяє розгляду потлача — звичая, широко розповсюдженого серед індійців тихоокеанського узбережжя Північної Америки. Будь-яка менш чи значніша подія в їх житті супроводжувалася роздачею дарів, пригощанням, бенкетами. Між кланами, племінними групами і індивідами існувала справжня боротьба за першість у марнотратстві, яка доходила до знищення майна. Віддаючи або знищуючи свої багатства, реально обмінювали їх на вищий престиж. Потлач, за Моссом, являє собою «тотальний соціальний феномен».

Праці[ред.ред. код]

  • Нарис про природу і функції жертвоприношення (1899);
  • Про деякі первісні форми класифікації (1903) (у співпраці з Е. Дюркгеймом);
  • Нарис загальної теорії магії (1904) (у співпраці з А. Юбером);
  • Нарис про сезонні зміни в суспільствах ескімосів (1906) (за участі А. Беша);
  • Обов'язковий вияв почуттів (1922);
  • Реальні та практичні зв'язки між психологією і соціологією (1924);
  • Нарис про дар. Форма і підстави обміну в архаїчних суспільствах (1925);
  • Фізичний вплив на індивіда колективно навіяної думки про смерть (Австралія, Нова Зеландія) (1926);
  • Ділення і пропорції ділення соціології (1927);
  • Цивілізації: елементи і форми (1929);
  • Соціальний зв'язок в полісегментарних суспільствах (1932);
  • Фрагмент плану загальної дескриптивної соціології (1934);
  • Техніка тіла (1935);
  • Категорія людського розуму: поняття особи, поняття себе (1938);
  • Техніки і технологія (1941).

Джерела[ред.ред. код]

  • Гофман А. И. Соціальная антропология Марселя Мосса
  • Дельєж Р. Нариси з історії антропології
  • Mauss M. Essai sur le don
  • Mauss M. Technique corps