Мартин Боруля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Марти́н Бору́ля» — трагікомедія Івана Карпенка-Карого, написана у 1886.

Сюжет[ред.ред. код]

Сюжет комедіï «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Розв'язка — гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Персонажі[ред.ред. код]

  • Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновник.
  • Палажка — його жінка.
  • Марися — їхня дочка.
  • Степан — їхній син, канцелярист земського суду.
  • Гервасій Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.
  • Микола — його син, парубок.
  • Націєвський — регістратор з ратуші.
  • Красовський — шляхтич, з яким судиться Боруля.
  • Трандалєв — повірений.
  • Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиновники.
  • Омелько, Трохим — наймити Борулі.

Мартин Боруля — головний персонаж комедіï. Це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. Однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. Виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку Мартина, зробить його паном.

У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.

Мартин велить своïм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму «мамінькою». Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ï Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.

Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. Головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]