Мартос Іван Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Пам'ятник Мініну і Пожарському в Москві на Красній Площі роботи Мартоса Івана Петровича

Іва́н Ма́ртос народився в Ічні, в козацькій родині.

Мартос Іван Пертович [1754 -5(17).4.1835] - видатний російський скульптор,українець за походженням. Н. у м. Ічні (тепер Чернігівська область) в козацькій родині. В 1764-73 навчався у Петербурзькій AM у Л. Роллана і Н. Жілле. У 1774-79 М., як пенсіонер AM в Римі, вивчав і копіював твори античної скульптури. Після повернення в Петербург був визнаним одним з найбільших представників класицизму. З 1794 -професор, з 1814- ректор AM. Автор численних монументально-декоративних творів в Україні та Росії, зокрема, надгробків - К. Розумовського в Батурині (1803-05), П. Рум'янцева в Києві ( 1797-1805), Павла І у Павловську (1807); пам'ятників - К. Мініну і Д. Пожарському в Москві (1804-18), А. Решельє в Одесі (1823-28), М. Ломоносову в Архангельську (1826-29), Г. Потьомкіну в Херсоні (1829-35) та ін.

Його дядько був сотником ічнянської сотні й, кажуть, уже був добрим різьбярем. Традиція переказує, що він різьбив іконостас ічнянської церкви та скульптури цього іконостасу теж. Отже Іван Мартос першу школу скульптури міг пройти у себе вдома. Академічну освіту мусив добирати вже в Петербурзі, але найбільше його великий хист до скульптури сформувався за кордоном, у Римі, в майстерні славного Антоніо Канови. Працюючи там, Мартос багато малював під проводом Помпео Батоні та Рафаеля Менгса,велетнів західноєвропейського малярства доби класицизму. В 1779 р. Мартос повернувся з-за кордону вже як викінчений майстер, скульптор . Призначений до Академії мистецтв у Петербурзі, був її професором, а пізніше — й ректором. Більше ніж за півстоліття своєї праці Мартос залишив по собі в мармурі та бронзі велику кількість скульптур. Найкращий період праці Мартоса — це час від повороту з-за кордону приблизно до війни дванадцятого року. В цей час постало велике число надгробків із мармуру та бронзи на цвинтарях Петербурга та Москви; в Києві за працю Мартоса вважають надгробок Іллі Висоцького біля Видубицького монастиря. Надгробні пам’ятники — найкращі твори Мартоса, праця над ними найбільше відповідала лірико-елегійній вдачі Мартоса, цього «поета мрійної й сумовитої грації»(характеристика барона Врангеля). Це визнавали вже сучасники Мартоса.Композитор І.Глинка казав про нього:«його мармур плаче». Справді, чуттям щирого суму наповнено зажурені постаті надгробників Мартоса; від них віє глибоко перейнятим сентиментом, що ніколи не переходить у вульгарний сентименталізм. Найбільше відомий пам’ятник-надгробок княгині Олени Куракіної, блискучої красуні Петербурга, що померла в молодому віці . Пам’ятник мармуровий, скомпонований із медальйону з портретом спочилої, а над медальйоном схилилася засмучена горем статуя «Благочестя» — жінки в прекрасних класичних формах із відкритими руками та плечима, а далі прикритої грецьким хітоном; ці гармонійні форми ніби зломлено і прибито тяжким горем. Бронзова статуя на могилі княгині Галшки Гагаріної, поставлена в цілий зріст на круглому постаменті, без найменшого підкреслення або різкої акцентації промовляє елегійним, замкненим у собі настроєм. Пам’ятники Івана Мартоса, поставлені по містах на майданах, менше вдавалися майстрові, ніж надгробки. А якраз такі монументи найбільше працював Мартос наприкінці своєї діяльності. Між цими монументами особливо відомі найменш вдалий твір Мартоса — пам’ятник Мініну та Пожарському в Москві, пам’ятник Ломоносову в Архангельському та імператору Павлу І в садибі Аракчеєва Грузіно. На Україні стояли пам’ятники роботи Мартоса — цареві Олександру І в Таганрозі, цариці Катерині II в Катеринославі, герцогові Ришельє в Одесі й, може, найбільш вдалий із монументів — пам’ятник Потьомкіну в Херсоні. З усіх цих пам’ятників в Україні після революції майже нічого не лишилося.