Мартос Олексій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мартос Олексій Іванович
Народився 12 грудня 1790(1790-12-12)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 25 серпня 1842(1842-08-25) (51 рік)
Ставрополь, Кавказька губернія, Російська імперія
Країна  Російська імперія
Діяльність історик
Alma mater Петербурзький державний університет шляхів сполучення
Батько Мартос Іван Петрович
Нагороди
Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни IV ступеня

Олексі́й Іва́нович Ма́ртос (нар.1790(1790)пом.13 (25) серпня 1842) — дійсний статський радник, історик, письменник. Син скульптора Івана Мартоса (17531835).

Закінчив Петербурзький Інженерний корпус, служив військовим інженером в Києві, автор «Історії України» (в 5 томах; до кінця Гетьманщини), рукопис якої загубився (опубліковано лише кілька розділів).

У 1822 р. закінчив роботу над тритомною (за іншими даними — п’ятитомною) «Історією запорозьких козаків», яка була високо оцінена рядом фахівців, однак залишилася невиданою, очевидно, через цензурні перешкоди (за іншими відомостями — знята з публікації автором через побоювання конкуренції з «Історією Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського).

Рукопис праці загубився (мав відтворювати події в Україні до кінця існування Гетьманщини); відомо лише 2 уривки з 3-го тому, опубліковані у 1822—1823 рр. у журналі «Північний архів» (про Берестецьку битву 1651 р. і про шлюб та смерть сина Б. Хмельницького — Тимофія).

Після урядової служби в сибірських губерніях опублікував етнографічну працю «Листи про східний Сибір» (1827).

Виступав як перекладач (перекладав російською мовою твори Квінта Курція і Архенгольца).

Залишив спогади і щоденник (опубліковані 1893 в журналі «Російський архів» № 7-8), які охоплюють події 1806—1816 років і містять цікаві спостереження про тогочасні воєнні дії.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]