Мартин Бубер

Мартин Бубер
їд. מארטין בובער‎
Мартин Бубер
Ім'я при народженні	Мордехай
Народився	8 лютого 1878(1878-02-08) Відень, Австро-Угорщина
Помер	13 червня 1965(1965-06-13) (87 років) Єрусалим, Ізраїль
Поховання	Гар ха-Менухот
Громадянство	Австро-Угорщина,  Ізраїль
Національність	єврей
Діяльність	філософ, юдаїст, письменник і громадський діяч
Сфера роботи	онтологія, юдаїзм, філософія, література, переклад і шкільництво
Alma mater	Віденський університет, HU Berlin, Цюрихський університет і Лейпцизький університет
Заклад	Франкфуртський університет, Єврейський університет і Die Welt
Мова творів	іврит, німецька, польська і їдиш
Роки активності	1920–1960 роки
Magnum opus	I and Thoud, Q1216062? і A Land of Two Peoplesd
Членство	Ізраїльська академія природничих і гуманітарних наук, Американська академія мистецтв і наук, Баварська академія витончених мистецтв, Der Kraald і Brit Shalomd
Родичі	Соломон Бубер і Nelly Braude-Buberd
У шлюбі з	Paula Buberd
Діти	Rafael Buberd
Автограф
Премії	Австрійська державна премія (1958, 1961, 1964), Премія імені Еразма (1963, Нідерланди).
Сайт: buber.de
Мартин Бубер у Вікісховищі

Ма́ртин (Мордехай) Бу́бер (івр. מרטין בובר‎, нім. Martin Buber; 8 лютого 1878, Відень, Австро-Угорщина — 13 червня 1965, Єрусалим, Ізраїль) — єврейський філософ-екзистенціаліст, релігійний юдейський мислитель і письменник, перший президент Академії наук Ізраїлю (1960—1962).

Біографія

Портрет Бубера, 1916

Народився 8 лютого 1878 року у Відні в родині книговидавців. Батьки незадовго після його народження розірвали шлюб. З 3-х років проживав у Львові (тодішня назва у складі Австро-Угорщини — Лемберг) в будинку діда Соломона (нині на вул. Крушельницької, 1). Батько добре знав давньоєврейську мову, був знайомий з класикою європейської літератури. Дід і бабуся Мартина читали йому в дитинстві Кабаллу і Талмуд. Вдома хлопчик розмовляв німецькою, поза домом — польською. Відвідуючи синагогу, вивчив їдиш та давньоєврейську мову. Змалку познайомився з хасидизмом. Навчався в середній народній школі, де зацікавився філософією. У 13 років пройшов обряд бар-міцви та отримав тфілін. Через рік Мартин переселився до батькового будинку. Зі шкільних років він мріяв стати письменником, у 16 написав поетичну драму «Пісня і життя».

Продовжив навчання у Віденському університеті, де зосередився на філософії та історії мистецтва, пізніше — у Берлінському університеті. Під впливом від лекцій філософів Дільтея та Зіммеля вирішив створити власну систему філософської антропології. За студентства Мартин Бубер став активним прихильником об'єднання євреїв для відновлення єврейської держави. В 1897 брав участь у Першому сіоністському конгресі. Він відстоював позицію передування цьому духовного, релігійного і політичного об'єднання народу та не вважав доцільним створювати державу в найкоротші терміни. Разом з Хаїмом Вейцманом видавав журнал «Світ», покликаний згуртувати єврейську інтелектуальну еліту. Одружився на Паулі Вінклер, яка прийняла юдаїзм, пару єднав інтерес до єврейського фольклору, сіонізму та хасидської містики. Родина оселилася в Лінці, де Мартин перекладав фольклорні твори, в тому числі європейські, розробив теорію виховання дітей, засновану на розвитку природних задатків і ненасиллі. З 1910 по 1914 рік тісно дружив з німецьким революціонером і політичним діячем Густавом Ландауером.

З посиленням передчуття світової війни Бубер переселився до Берліна, ближче до філософів та громадських діячів. У 1916 з родиною переїхав до Мюнхена. Після вбивства Ландауера і завершення Першої світової війни виступав за добросусідське співіснування народів, ненасильницькі шляхи єднання. Як німецько-єврейський релігійний філософ перекладав і коментував біблійні тексти. В центрі його філософських поглядів — буття як діалог між Богом і людиною. Світову славу йому принесла філософська праця «Я і Ти» (1923, українське видання — 2012). Родина згодом знову переїхала, цього разу в Гоппенгайм, де Мартин познайомився з Францом Розенцвейгом. З 1925 філософ тісно співпрацював з ним у процесі перекладу арамейського тексту Біблії на німецьку мову. Згідно з задумом, новий переклад мав заново відтворити живий біблійний текст у просторі сучасної німецької мови та культури. Також видавав журнал «Творець», застосовував розроблену ним релігійно-діалогічну філософію до розуміння соціальних, політичних, естетичних і педагогічних проблем.

Наприкінці 1920-х Мартин Бубер здобуває широке визнання по всій Німеччині та у сусідніх країнах, його запрошують читати лекції в найбільші міста. Коли Бубера було запрошено до Праги читати лекції, він познайомився з Рабіндранатом Тагором, з яким сперечався щодо значення західної культури для духовного розвитку людства. Зі смертю Розенцвейга переклад Біблії Бубером загальмувався і він повернувся до цієї роботи тільки під кінець життя.

З приходом до влади Адольфа Гітлера, Мартин Бубер критикував намагання відродити в Німеччині язичницькі культи, ідеологію, спрямовану на війну та домінування одних націй над іншими. Хоча нациський режим не обмежував і не переслідував особисто Мартина, він бачив притіснення євреїв і деструктивні тенденції в суспільстві. Також, гестапо встановило спостереження за будинком філософа. У 1938 він з родиною переселяється до Швейцарії, атого ж року пізніше  — до Палестини, як і багато представників єврейської еліти.

Бубер на врученні Еразмівської премії, 1963

З 1938 Бубер проживав у Єрусалимі, де був обраний професором Єврейського університету. Він вступив у полеміку з Магатмою Ґанді, поділяючи його політику ненасильницького вирішення проблем, але заперечуючи придатність для євреїв індійського шляху. Філософ відстоював необхідність незалежності Палестини, створення там єврейської держави шляхом мирного договору з арабами. У цей період виходять основні його праці з філософії релігії та історії хасидизму: «Ґоґ і Маґоґ» (1941, українське видання — 2008) та «Райський сад хасидизму» (1945, більш відома як «Хасидські історії»).

Після Другої світової війни, у 1946, Бубер ввійшов до спеціальної комісії, де висунув вимоги безперешкодної іміграції євреїв до Палестини і надання їм достатньої території, щоб вони могли забезпечувати себе всім необхідним. У 1948 було створено, в тому числі завдяки громадській і філософській діяльності Мартина, державу Ізраїль.

У період 1948—1950 Бубер працював над науковою роботою «Два образи віри» (нім. Zwei Glaubensweisen, 1951). А у 1960 вийшла його остання монографія «Походження та сутність хасидизму». Бубер виступав із лекціями у провідних університетах Європи та Америки. Його визнали за духовного лідера свого часу, який своїми працями значно вплинув як на світогляд юдеїв, так і на християнський світ. У 1952 відвідав Німеччину, де здобув численні нагороди, став одним з перших єврейських діячів, що відновили стосунки з Німеччиною після війни. За сприяння Даґа Гаммаршельда готувалося вручення Буберу Нобелівської премії миру. Загибель Гаммаршельда завадила цьому, натомість у 1963 філософ був нагороджений Еразмівською премією за вклад у духовне єднання європейських країн. 1965 року Бубер був удостоєний ордена «За свободу Єрусалима» як один з найвидатніших єврейських мислителів і гуманістів XX століття. Помер за два тижні після цього, 13 червня, похований у Єрусалимі.

Основні ідеї

Центральним поняттям філософії Мартина Бубера є діалог. На погляд мислителя саме діалог людини з собі подібними, з природою, та з Богом є особливим, суто людським способом буття. Згідно з Бубером, можливі два варіанти діалогу: «Я і Ти» і «Я і Воно». В «Я і Ти» людина ставиться до того, що перебуває поза нею, як до подоби самої себе — живої, цінної, здатної мислити і відчувати, як до рівного собі. В «Я і Воно» все, що знаходиться поза людиною, постає неодухотвореними об'єктами. Людина здатна ставитися до інших людей, природи чи Бога однаково і як до «Ти» і як до «Воно». Бубер стверджував, що в діалозі з «Воно» проявляється ієрархія, певна впорядкованість. Натомість в діалозі з «Ти» проявляється свобода. Філософ зауважував, що обидва види діалогу необхідні, але людина не може бути повноцінною, живучи тільки в діалозі «Я і Воно».

Праці

Оригінальні праці

• Die Geschichten des Rabbi Nachman (1906)
• Die fünfzigste Pforte (1907)
• Die Legende des Baalschem (1908)
• Daniel — Gespräche von der Verwirklichung (1913)
• Die jüdische Bewegung — gesammelte Aufsätze und Ansprachen 1900—1915 (1916)
• Vom Geist des Judentums — Reden und Geleitworte (1916)
• Die Rede, die Lehre und das Lied — drei Beispiele (1917)
• Ereignisse und Begegnungen (1917)
• Chinesische Geister- und Liebesgeschichten (1919)
• Der grosse Maggid und seine Nachfolge(1922)
• Reden über das Judentum (1923)
• Ich und Du (1923)
• Das Verborgene Licht (1924)
• Die chassidischen Bücher (1928)
• Aus unbekannten Schriften (1928)
• Ekstatische Konfessionen (1909)
• Zwiesprache (1932)
• Kampf um Israel — Reden und Schriften 1921—1932 (1933)
• Hundert chassidische Geschichten (1933)
• Die Troestung Israels: aus Jeschajahu, Kapitel 40 bis 55 (1933); with Franz Rosenzweig
• Erzählungen von Engeln, Geistern und Dämonen (1934)
• Das Buch der Preisungen (1935); with Franz Rosenzweig
• Deutung des Chassidismus — drei Versuche (1935)
• Die Josefslegende in aquarellierten Zeichnungen eines unbekannten russischen Juden der Biedermeierzeit (1935)
• Die Schrift und ihre Verdeutschung (1936); with Franz Rosenzweig
• Aus Tiefen rufe ich Dich — dreiundzwanzig Psalmen in der Urschrift (1936)
• Das Kommende: Untersuchungen zur Entstehungsgeschichte des Messianischen Glaubens — 1. Königtum Gottes (1936 ?)
• Die Stunde und die Erkenntnis — Reden und Aufsätze 1933—1935 (1936)
• Zion als Ziel und als Aufgabe — Gedanken aus drei Jahrzehnten — mit einer Rede über Nationalismus als Anhang (1936)
• Worte an die Jugend (1938)
• Moseh (1945)
• Dialogisches Leben — gesammelte philosophische und pädagogische Schriften (1947)
• Der Weg des Menschen: nach der chassidischen Lehre (1948)
• Das Problem des Menschen (1948, Hebrew text 1942)
• Die Erzählungen der Chassidim (1949)
• Gog und Magog — eine Chronik (1949, Hebrew text 1943)
• Israel und Palästina — zur Geschichte einer Idee (1950, Hebrew text 1944)
• Der Glaube der Propheten (1950)
• Pfade in Utopia (1950)
• Zwei Glaubensweisen (1950)
• Urdistanz und Beziehung (1951)
• Der utopische Sozialismus (1952)
• Bilder von Gut und Böse (1952)
• Die Chassidische Botschaft (1952)
• Recht und Unrecht — Deutung einiger Psalmen (1952)
• An der Wende — Reden über das Judentum (1952)
• Zwischen Gesellschaft und Staat (1952)
• Das echte Gespräch und die Möglichkeiten des Friedens (1953)
• Einsichten: aus den Schriften gesammelt (1953)
• Reden über Erziehung (1953)
• Gottesfinsternis — Betrachtungen zur Beziehung zwischen Religion und Philosophie (1953)
• Hinweise — gesammelte Essays (1953)
• Die fünf Bücher der Weisung — Zu einer neuen Verdeutschung der Schrift"' (1954); with Franz Rosenzweig
• Die Schriften über das dialogische Prinzip (Ich und Du, Zwiesprache, Die Frage an den Einzelnen, Elemente des Zwischenmenschlichen) (1954)
• Sehertum — Anfang und Ausgang (1955)
• Der Mensch und sein Gebild (1955)
• Schuld und Schuldgefühle (1958)
• Begegnung — autobiographische Fragmente (1960)
• Logos: zwei Reden (1962)
• Nachlese (1965)

Українські переклади

• Бубер Мартин. Ґоґ і Маґоґ /Пер. з англ. — Київ: Дух і літера, 2008. ISBN 978-966-378-076-4
• Бубер Мартин. Я і ти. Шлях людини за хасидським вченням / Пер. з нім. — Київ: Дух і літера, 2012. ISBN 978-966-378-253-9

Див. також

• 16355 Бубер — астероїд, названий на честь філософа.

Література

• Віталій Абліцов. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007, стор. 436.
• Лопушанський Василь, Ляховин Олена, Дашко Наталія. Мартин Бубер: життєвий і творчий шлях. — Дрогобич: «Відродження», 2007. — 108 с.
• Салій Анатолій. Два образи віри Мартина Бубера в призмі новітньої юдейської філософії // Філософські обрії. — Полтава, 2007 — № 18. — С. 186—199.
• Бубер, Мартин // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Арістова А. В. Бубер, Мартін // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бубер, Мартін

Посилання

• Бубер Мартин // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Бубер // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Бубер Мартин // Видавництво «Дух і літера»
• Buber, Martin // Deutsche Nationalbibliothek [Архівовано 25 березня 2009 у Wayback Machine.]