Марші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марші у Флориді

Ма́рші (нім. Marsch, Marschland) — тип ландшафту з вологим кліматом, низовинні смуги морського узбережжя, затоплювані лише під час найвищих (сизигійних) припливів або нагонів морської води.

Марші — акумулятивна форма рельєфу, на узбережжі розташовуються вище ваттів, від моря часто відмежовані смугою дюн. Складені з мулистих або піщано-мулистих наносів, на яких формуються багаті гумусом і мікроорганізмами маршеві ґрунти.

У природі марші, зазвичай, зайняті високопродуктивними луками, переважно галофітними, місцями заболочені. Широко використовуються в сільському господарстві. Осушені ділянки маршів — польдери.

Особливістю маршів є значна обводненість, рослинність переважно деревна. В тропіках, наприклад, дуже поширені мангрові ліси, які розвиваються в зоні припливів на мулистому ґрунті. Корені цих дерев виступають із води, а між ними нагромаджуються рослинні рештки, розклад яких призводить до утворення чорного намулу, збагаченого сірководнем.

Поширення[ред.ред. код]

Марші зазвичай витягнуті уздовж морських узбереж. Типові для берегів Північного моря (Нідерланди, Німеччина, Швеція, Велика Британія, Данія), Біскайської затоки (Франція), Гданьських бухт (Польща), Литви, Атлантичного узбережжя СШАФлориді, Місурі, Техасі, Луїзіані, Джорджії тощо). Болотні ліси відомі на узбережжях південно-східної Азії, в Океанії, Австралії, на заході Африки.

В Росії аналогами маршів є лайди, поширені узбережжями морів Північного Льодовитого океану (Архангельська область, Комі, Мурманська область, Ненецький АО, дельта Лени, Колими, Хатанги, Яни й Індигірки в Якутії, Красноярський край).

Велике Дісмальське болото[ред.ред. код]

Прикладом величезних приморських боліт помірних широт, подібних до тих, які колись, у палеозойській ері, дали колосальні за запасами поклади кам'яного вугілля, може бути Велике Дісмальське болото в США, описане свого часу англійським вченим Чарлзом Лайєлем (1797–1875). Воно розташоване на узбережжі Атлантичного океану, підвищуючись над рівнем моря лише на кілька метрів. Місцевість поступово опускається, внаслідок чого створюються умови для її заболочування. Все болото густо поросле лісом. Лайєль так пише:

« На поверхні цього великого болота лежать без ліку стовбури товстих і високих дерев, тоді як тисячі інших, зламаних вітрами, поховані на різних глибинах у трясовині. Вони нагадують геологу про розкрите положення сигілярій і лепідодендронів, які перетворені на кам'яне вугілля в давніх кам'яновугільних породах.  »

У цьому болоті товщина торфу із перегнилих корінців, листя, гілок і насіння досягає 5 м.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Свинко Й. М., Сивий М. Я. Геологія. Підручник. — К.: Либідь, 2003. — 480 с. ISBN 966060095Х

Посилання[ред.ред. код]