Марія Терезія
| Марія Терезія | |
| нім. Maria Theresia Walburga Amalia Christina' | |
 |
|
| ерцгерцоґиня Австрії | |
| Початок правління: | 20 жовтня 1740 |
|---|---|
| Кінець правління: | 29 листопада 1780 |
| Інші титули: | імператриця Священної Римської імперії, королева Угорщини, королева Богемії, королева Хорватії та Словенії, Королева Галичини та Володимерії герцоґиня Парми, герцоґиня Мілану, герцоґиня Люксембургу |
| Попередник: | Карл VI |
| Наступник: | Йосип II |
| Дата народження: | 13 травня 1717 |
| Місце народження: | Відень |
| Дата смерті: | 29 листопада 1780 |
| Місце смерті: | Відень |
| Діти: | Марія Анна |
| Династія: | Габсбурґи |
| Батько: | Карл VI Габсбурґ |
Марі́я Тере́зія Вальбурга Амалія Кристіна (нім. Maria Theresia Walburga Amalia Christina; *13 травня 1717, Відень — †29 листопада 1780) — ерцгерцоґиня Австрії, король Угорщини (саме так, оскільки Угорщиною в принципі не може правити жінка) з 25 червня 1741[1], королева Богемії з 20 жовтня 1740[2], Королева Галичини та Ладомерії та імператриця Священної Римської імперії (як жінка, а пізніше вдова Франца I Стефана Лотарингського, обраного імператором 1745 року). Засновниця Лотарингської гілки династії Габсбурґів. Правління Марії Терезії — епоха активних реформ. Вона входить до числа представників династії, що користувались найбільшою популярністю. Старша дочка імператора Священної Римської імперії Карла VI Габсбурґа.
Серед її численних дітей — два імператори (Йосип II та Леопольд II), а також знаменита королева Франції «австріячка» Марія-Антуанетта.
Зміст |
Політичні події царствувания [ред.]
Старша донька імператора Карла VI та його дружини Єлизавети Христини Брауншвейг-Вольфенбюттельської, спадкоємиця його, в силу Прагматичної санкції. Отримала чисто чоловіче виховання, яке підготувало її до управління обширною державою. У 14 років вона вже була присутня на засіданнях державної ради. В 1736 вийшла заміж за герцога лотарингського Франца Стефана. Вступивши на престол (1740), вона з перших же днів опинилась обличчям до обличчя з більшістю претендентів на «австрійський спадок», які не бажали поступатись їй своїми правами (див. Війна за австрійську спадщину). Аахенський мир в 1748 розв'язав це питання на користь Марії Терезії, втративши, однак, Сілезію.
Марія Терезія була коронована угорським королем 25 червня 1741 року в готичному соборі святого Мартіна в місті Братислава (зараз столиця Словацької республіки).
В 1745 році чоловік Марії Терезії був коронований імператором під іменем Франца I. В Семилітній війні (1756-63) Марія Терезія взяла участь з метою відвоювати Сілезію, але зазнала невдачі; Сілезія залишалась при владі Фрідріха II. В 1765 році помер імператор Франц I, і овдовіла Марія Терезія призначила своїм співправителем свого сина (імператор Йосип II), обмеживши, зрештою, його діяльність придворними, фінансовими та військовими справами, але й тут не даючи йому повної самостійності. В 1772 Марія Терезія взяла участь у першому поділі Польщі і отримала Галичину. Османську імперію вона примусила загрозами віддати їй Буковину (1775). В 1778 році Марія Терезія висловила претензії на «баварський спадок»; зіткнення, яке звідси відбулося, було закінчено Тешинським миром, на підставі якого австрійський дім отримав область Інн (з центром в місті Браунау-на-Інні).
Характеристика [ред.]
Помираючи, Марія Терезія залишила свою державу такою, що значно просунулась на шляху благоустрою, з армією числом 260000 чоловік та із значно збільшеним престижем у Європі. Енергійна, діяльна, розумна, Марія Терезія володіла добрим тактом та чарівністю поводження, діяла чарівливим чином на оточення. «Мало знаючи сама, — говорить Жуль Мішле, — вона вміла оточувати себе здібними людьми, що керували її політикою».
У приватному житті вона була бездоганною дружиною та матір’ю; мала 16 дітей, з яких 10 пережили її. У Відні зведено чудовий пам’ятник на честь Марії Терезії та її найближчих соратників.
Набагато пізніше по її смерті, у часи Другої світової війни, було створено 22-гу кавалерійську дивізію СС «Марія Терезія», яку було сформовано, в основному, з фольксдойче, що проживали на території колишньої Австро-Угорщини та обожнювали імператрицю за дійсно видатні заслуги.
Див. також [ред.]
- 295 Терезія — астероїд, названий на честь правительки[3].
Примітки [ред.]
- ↑ Коронація у Пресбурзі
- ↑ Коронація у Празі
- ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3
Література [ред.]
- Sabatier, Antoine, Abbé. Abrégé historique de la vie de Marie-Thérèse, Impératrice Reine de Hongrie, tiré de la Galerie universelle des Hommes célèbres, etc. Lausanne: chez François Grasset & Comp., 1773.
- Castilhon, Jean. Précis historique de la vie de Marie-Thérèse, archiduchesse d’Autriche, impératrice douairière, reine de Hongrie et de Bohême. 1781.
- Rautenstrauch, Johann. Biographie Marien Theresiens. Wien; Presburg: Loewe, 1780.
- Fromageot, Abbé. Annales du règne de Marie-Thérèse, impératrice douairière, reine de Hongrie et de Bohême, archiduchesse d'Autriche, etc. Paris: Prault fils, 1775.
- Richter, Christoph Gottlieb. Lebens- und Staats-Geschichte der... Fürstin Maria Theresia, Königin in Ungarn und Böhmen, Ertzherzogin in Oesterreich. Nürnberg: Albrechts, 1744-45.
- Seyfart, Johann Friedrich. Kurzgefaßte Lebens- und Regierungsgeschichte der verstorbenen Kaiserin Marie Theresie, Königin von Hungarn und Böhmen, etc. etc. etc. Leipzig: Kummer, 1781.
- Duller, Eduard. Maria Theresia und ihre Zeit. Wiesbaden: W. Beyerle, 1844.
- Renner, Karl. Maria Theresia von Oesterreich und Friedrich der Große von Preußen: geschrieben zur Vorbereitung auf das Studium der 3 Schlesischen Kriege, zunächst für die unteren Klassen der Militairschulen. Glogau; Lissa: Verf.; N. Günter i. Comm., 1830.
- Wolf, Adam. Oesterreich unter Maria Theresia. Wien: Gerold, 1855.
- Arneth, Alfred Ritter von. Geschichte Maria Theresia’s. Wien: W. Braumüller, 1863-1879.
- Krones, Franz von. Grundriss der österreichischen Geschichte. Wien: A. Hölder, 1882. Bd. IV, 760-69.
- Grünberg, Karl. Die Bauernbefreiung und die Auflösung des gutsherrlich bäuerlichen Verhältnisses in Böhmen, Mähren und Schlesien. Leipzig: Duncker & Humblot, 1893-1894.
|
||||||||||||||||||||||||||||
