Маріїнський парк (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Маріїнський парк
Вхід до парку
Вхід до парку
50°26′49″ пн. ш. 30°32′23″ сх. д. / 50.44694° пн. ш. 30.53972° сх. д. / 50.44694; 30.53972Координати: 50°26′49″ пн. ш. 30°32′23″ сх. д. / 50.44694° пн. ш. 30.53972° сх. д. / 50.44694; 30.53972
Відкритий 1874
Колишні назви Двірцевий, Олександрівський, Жертв Революції, Радянський
Розмір 8,9 га

Марії́нський парк (колишні назви: Двірцевий, Олександрівський, Жертв Революції, Радянський) — парк в Києві, розташований навпроти будинку Верховної Ради й Маріїнського палацу між вулицею Михайла Грушевського та схилом до Паркової дороги.

Історія парку[ред.ред. код]

До середини XIX століття на місці парку були розташовані губернські установи — Присутствені місця. Внаслідок розбудови Нової Печерської фортеці ця територія припала на еспланаду, її було розчищено під плац. Фактично вона являла собою пустище, хоча у 1869 році отримала офіційну назву «Двірцева площа».

Після значної реконструкції Царського палацу у 18681870 роках імператриця Марія Олександрівна висловила бажання благоустроїти простір Двірцевої площі. На виконання волі цариці у 1873 році генерал-губернатор князь Олександр Дондуков-Корсаков надіслав на розгляд Олександру II попередній проект парка на цьому місці, запитавши: «Чи не буде благоугодно найменувати проектований парк Маріїнським?»[1]. Цар дав на це згоду, і у 1874 році парк був закладений (у його облаштуванні брав участь садівник О. Г. Недзельський).

У 1875 році в глибині території парку було зведено будинок контори Удільного відомства, яке відало майном царської родини (архітектор В. Сичугов; тепер вул. Михайла Грушевського, 7). У 1888–1889 роках на терені парку по фронту вулиці Олександрівської за проектом архітектора В. Ніколаєва була збудована парафіяльна церква Св. Олександра Невського (розібрана у 1930-ті роки, стояла на місці перед сучасним пам'ятником Ватутіну).

Крім офіційної назви «Маріїнський», вживалося також найменування парку «Двірцевий» (від колишньої Двірцевої площі); після спорудження Олександро-Невської церкви зустрічалася неофіційна назва «Олександрівський парк».

1919 року парк був офіційно названий «Радянським»[2]. Від 1917 року тут було розміщено декілька поховань учасників революційних подій, через що побутувала назва парку «Жертв Революції» (частина надгробків дотепер не збереглася).

2 лютого 1993 року було відновлено історичну назву Маріїнського парку [3].

Парк площею 8,9 га сплановано в пейзажному стилі. Затишний, тінистий, зі старими липами, кленами, каштанами, парк був у 1900 році прикрашений великим чавунним фонтаном. Входи обладнано від будинку Верховної Ради й Маріїнського палацу та з вулиці Михайла Грушевського.

Парк визнано пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення[4].

У 2004 році в парку з'являлися численні намети прихильників та супротивників Помаранчевої революції. Наприкінці 2013 та на початку 2014 року тут було місце скупчення «тітушок», яких використовували проти учасників Євромайдану.

Пам'ятники[ред.ред. код]

В парку встановлено:

У листопаді 1917 року на території парку відбулося перше масове поховання: навпроти Маріїнського палацу було поховано учасників Жовтневого збройного повстання.

У лютому 1918 року в братській могилі на території парку було поховано близько 750 загиблих робітників-арсенальців — учасників Січневого збройного повстання.

16 лютого 1919 року у парку відбулося чергове масове поховання загиблих за радянську владу, серед похованих — Галя Тимофєєва[5][6].

22 квітня 1919 року поряд поховали одного з очільників революційних подій у Києві Івана Смирнова[7]. 1927 року на братській могилі встановили невелику стелу з бронзовим барельєфом.

Поруч 14 червня 1927 року в окремій могилі поховано Андрія Іванова, одного з керівників революційного руху у Києві[8].

У 1967 році було споруджено новий пам'ятник: бронзова фігура робітника з прапором, що розвівається, ​​на невисокому постаменті з чорного лабрадориту (скульптори — В. Вінайкін і В. Клімов, архітектор — В. Гнєздилов); до постаменту вмонтували попередній барельєф.

Більшість поховань було перенесено з парку у другій половині 1930-х років.

Останнє поховання в парку відбулося 17 квітня 1944 року, коли тут з'явилася могила генерала армії Миколи Ватутіна — командувача 1-го Українського фронту. Він звільнив Київ від гітлерівських загарбників 6 листопада 1943 року, згодом був смертельно поранений і помер у Києві (у церемонії поховання брав участь М. С. Хрущов). Над могилою споруджено величний пам'ятник, відкритий 25 січня 1948 року. Автори — скульптор Є. В. Вучетич, архітектор Я. Б. Білопольський ukru. Статуя полководця з сірого граніту встановлена на постаменті з чорного лабрадориту. Стилобат пам'ятника вкритий мозаїчним килимом-панно за ескізом художника С. А. Кириченко (виконавці — художники К. К. Сороченко, Н. Г. Клейн, Л. Є. Хаютина, Т. А. Шкловська, Б. А. Корін). Загальна висота пам'ятника — 8,55 м. Навколо пам'ятника висаджені дерева японської вишні.

Зображення[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний історичний архів України у м. Києві. — Ф.442. — Оп.105. — Спр.57. — Арк.16.
  2. От Киевского Исполкома. Приказ коллегии городского хозяйства // «Вісти / Известия» № 29. — 1919. — 23 марта. — С. 4. (рос.) Архівовано з першоджерела 3 серпня 2014.
  3. Розпорядження Київської міської ради народних депутатів та Київської міської державної адміністрації від 02 лютого 1993 року № 16/116 «Про повернення вулицям історичних назв, перейменування парків культури та відпочинку, станцій метро». Архівовано з першоджерела 12 липня 2013.
  4. Постанова Державного Комітету УРСР по екології і раціональному природокористуванню від 30 серпня 1990 року № 18.
  5. От Комиссии по организации похорон товарищей, павших за власть Советов на Украине // Известия Киевского Совета Рабочих Депутатов. — 1919. — № 3. — 15 февраля. — С. 1. (рос.)
  6. Похороны товарищей, павших за власть Советов на Украине // Известия Исполнительного комитета Киевского Совета Рабочих Депутатов. — 1919. — № 4. — 18 февраля. — С. 3. (рос.)
  7. Пам'яти т. Смирнова / Більшовик. — 1919. — № 11. — 24 квітня. — С. 4.
  8. Перевезення тіла і похорон тов. Іванова // Пролетарська правда. — 1927. — № 132 (1745). — 15 червня.

Джерела[ред.ред. код]