Марі-де-Франс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марі-де-Франс
Marie de France
Marie de France illuminated.jpeg
Дата народження: 12 століття
Рід діяльності: письменник, поет
Жанр: Куртуазна література
Magnum opus: «Ле Марії-де-Франс»

Марі-де-Франс (або Марія з Франції, Марія Французька) (фр. Marie de France)- була середньовічною поетесою, яка жила в тодішній Англії, але, ймовірно, народилася в Франції. Вона жила і писала в кінці 12 століття, мешкаючи при англійському королівському дворі Генріха II, по собі залишила рукописи, які вважаються найкращими взірцями середньовічної літератури і популярні донині.

Загалом, вважається, що Марі-де-Франс є першою французькою поетесою, адже вона писала давньофранцузьким діалектом тодішнім англо-норманським письмом. Її творчість складалася з віршованих ле - це невеличкі ліричні оповіді про кохання, пригоди, про лицарів і їх дам, а сюжетами для них ставали старовинні бретонські, або ж кельтські легенди. Крім того, вона ще й переповіла байки Езопа та декотрі староанглійські релігійні тексти. Сучасні літературні дослідники вважають Марію з Франції первістком куртуазної літератури Середньовіччя.

Біографія[ред.ред. код]

Достеменних біографічних відомостей про Марі-де-Франс відшукати було важко. Наразі, по кільком куцим записам в старовинних пергаментах та порівнявши текстові й історичні збіги в її творах - вдалося лише окреслити кілька, ймовірних, біографічних ознак.

Першим озвучив ім'я Марії французький письменник, дослідник та видавець Жан Батист Бонавантюр Рокфор у своєму дослідженні «Essai sur la poesie francaise au XII—XIII siecles» (1814). Жан Батист виокремив ім'я Марії з легенди/коментаря до одного з рукописів: «Marie ai nun, si suis de France» (яке звучить - «Мене звуть Марія, я з Франції»). А вже пізніші дослідники знайшли додаткові підтвердження існування Марі-де-Франс:

  • так середньовічний поет Деніс Пірамус (Denis Piramus) в своїй праці «Vie Seint Edmund le rei» (1180) згадував про популярні в британському аристократичному середовищі Ле дами Марії.
  • дослідник Клод Фючет (Claude Fauchet) в своїй розвідці «Reueil de l'origine de la langue et poesie francoise» (1551) також згадує Марі-де-Франс.

Після того, як сучасні літературні дослідники пересвідчилися в існуванні цієї поетеси Середньовіччя, перед ними постало питання її національної (чи пак територіальної) приналежності. Відштовхуватися доводилося лише від її персонального надпису - «Marie ai nun, si suis de France». Та на ті часи (12 століття) ще не існувало такого широкого поняття як територіальне об'єднання Франція, адже це була епоха колишніх Франків та набираючих силу Норманів. Тому частина дослідників сходяться в думках, що Марія Французька вказала місце звідки вона пішла і це мав би бути тодішній регіон Ile-de-France, який межував з тодішньою Нормандією. Саме це й послугувало в подальшому її переїзду на Британські острови. Адже в ті часи нормани стрімко розширювали своє панування й, заволодівши більшою частиною сучасної Франції, перебралися на Острови і там, осівши, заводили свої звичаї-устрої. Таким чином і з'явилася Марі-де-Франс при королівському дворі Генріха II Плантагенета в почті Елеонори Аквітанської. А сучасний англійський дослідник та письменник Джон Роберт Фаулз (John Robert Fowles), на основі генеалогічних досліджень та історичних даних, припустив: що Марія була позашлюбною сестрою Генріха, адже у батька його, Жоффруа Плантагенета, була побічна дочка з таким же ім'ям, яка згодом стала абатисою Шефтсберійского абатства (приблизно 1180 року), саме на ті часи припадає вихід, з-під її пера, пергаментів релігійно-містичного змісту. Додатковим аргументом на користь «королівського крові» стає детальний аналіз творчості середньовічної поетки, де вона привідкриває такі детальні тодішні факти, які не були б відомими для простої пересічної людини і навіть для королівської фаворитки.

Іще одним суттєвим фактором стає тодішній франко-нормандський діалект, який проходить наскрізно у всіх творах поетки, Починаючи від Бретонських переказів й закінчуючи переказами англійських легенд чи релігійно-містичних текстів - дослідники виокремлюють цей діалект в англійсько-норманській поезії Марії Французької. А подальші переклади з латині релігійних текстів та байок Езопа свідчать про освіченість поетеси (знання кількох мов - англійської, норманської, латині) та приналежність її до аристократичного кола.

Творчість[ред.ред. код]

«Les Lais de Marie de France» - під такою назвою в світовій літературі проходить основна праця Марі-де-Франс, яку вона назвала ліричним переказом ще старовинніших бретонських пісень. А за своєю спрямованістю вони розділяються на містично-казкові (Lanval, Yonec...) та реалістичо-епічні (Eliduc, Le Laostic…).

  • Lai de Yonec
  • Lai de Frene
  • Lai du Chaitivel (Le Malheureux)
  • Lai de Lanval
  • Lai de Milun
  • Lai des deux Amants
  • Lai d’Eliduc
  • Lai du Bisclavret
  • Lai de Guigemar
  • Lai d’Equitan
  • Lai du Chevrefeuille
  • Le loup-garou
  • Lai du Laostic ou Lai de l’eostic

Крім того, перу Марії Французької приписують ще:

  • Aesop's Fables - переклад байок Езопа (120 байок з латині)
  • Espurgatoire seint Partiz - релігійно-містичний твір
  • Legend of the Purgatory of St. Patrick - релігійно-містичний твір
  • The Life of Saint Audrey - релігійний переказ

Особливості творчості[ред.ред. код]

Твори Марі-де-Франс є першим зразком жанру куртуазної літератури - невеликих лірико-епічних оповідань про надзвичайні пригоди, сюжети яких, здебільшого, запозичувалися з кельтських переказів (звідси і назва жанру - lais bretons).

В трьох своїх ле Марія Французька розробляє казкові сюжети («Про перевертня», «Про ясені», «Про Іонеке» - сюжет якого збігається з французькою народною казкою «L'oiseau bleu»). Інша частина її ле - більше наближена до бретонського циклу тогочасних куртуазних романів («Про Еллідюке», «Про Мілуне» і «Прожимолості»).

І незважаючи, що творчість Марі-де-Франс вважають первістком куртуазної поезії - основні елементи того стилю у її творах виражений ще досить слабо. Її не приваблює розкішне придворне життя, натомість, подаються замальовки природи та показуються в епічному вигляді вчинки та характери головних героїв. Кохання в її зоображенні - це не галантне служіння знатній пані, але, природне ніжне людське почуття, і ті прояви насильства над цим почуттям чи закоханими (які були притаманні в тогочассі) - глибоко засмучують Марію Французьку. І в цих своїх намірах-поглядах - вона зближується з народною поезією тих часів. Черпаючи свої сюжети та рими з бретонських народних оповідей, вона й надалі зберігає їх задушевність і вкладений у них глибокий людський сенс. Мова її ле доволі проста, а поетична форма позбавлена манірності і зайвих художніх вимислів.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Baum, Richard, Recherches sur les œuvres attribuées à Marie de France, Heidelberg, Winter (Annales Universitatis Saraviensis, Philosophische Facultät, 9), 1968, 241 p.
  • Blain, Virgina, et al. "Marie de France," The Feminist Companion to Literature in English (Yale UP, 1990, 714).
  • H. Brät, Marie de France et l'obscurité des anciens in: Neuphilologische Mitteilungen 79 (1978), 180-84.
  • K. Brightenback, Remarks on the 'Prologue' to Marie de France's Lais in: Romance Philology 30 (1976), 168-77.
  • Burgess, Glyn S. The Lais of Marie de France: Text and Context. Athens: University of Georgia Press, c1987.
  • Burgess, Glyn S. Marie de France, Supplément 3. (Research Bibliographies and Checklists: New Series, vol. 8). Woodbridge, Suffolk: Tamesis, 2007.
  • Burgess, Glyn S. and Keith Busby, translators, The Lais of Marie de France. London: Penguin, 1986.
  • Curley, Michael, editor and translator Saint Patrick's Purgatory: A Poem by Marie de France. Binghamton, NY: Medieval and Renaissance Texts & Studies, 1993.
  • Gallagher, Edward J., translator, The Lays of Marie de France, with Introduction and Commentary. Indianapolis and Cambridge, MA: Hackett Publishing, 2010.
  • Delcos, J. C., Encore sur le prologue des Lais de Marie de France, in: Le Moyen Âge 90 (1984), 223-32.
  • Hoepffner, Ernest The Breton Lais in: Ages, Roger S. Loomis (ed.), Arthurian Literature in the Middle Ages, Clarendon Press: Oxford University. 1959. (ISBN 0198115881).
  • A. Micha (trad.), Lais de Marie de France, Paris, Flammarion, collection Bilingue Littérature, 1999.
  • McCash, June Hall, La Vie seinte Audree: A Fourth Text by Marie de France? in: Speculum 77 (2002), 744-77.
  • Rossi, Carla, 2009, "Marie de France et les érudits de Cantorbéry". Paris: Éditions Classiques Garnier.
  • Rychner, Jean, 1983, Les Lais de Marie de France. Paris: Honoré Champion.
  • Watt, Diane, 'Medieval Women's Writing' (Polity, 2008).

Посилання[ред.ред. код]