Маскон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радіальні гравітаційні аномалії на поверхні Місяця.
Топографічне зображення (вгорі) і гравітаційне поле Місячного Моря Сміта, що містить значні Маскони.

Маскон (англ. Mass concentration) - «концентрація маси») - регіон літосфери планети або природного супутника, що викликає позитивні гравітаційні аномалії. Маскони були виявлені і локалізовані по збуреннях у рухах штучних супутників Місяця. Найчастіше маскони розташовані під місячними морями, що мають округлу форму.


Історія відкриття[ред.ред. код]

Маскони були відкриті Полом Мюллером і Вільямом Шегреном[1],співробітниками Лабораторії реактивного руху NАСА (Лабораторія реактивного руху), в 1968 р., в результаті скрупульозного аналізу параметрів орбіти автоматичних станцій Лунар орбітер. Через особливу важливість програми висадки людини на Місяць, в НАСА була створена спеціальна команда з метою пояснити відхилення в траєкторії космічного апарату Lunar Orbiter, який використовувався для експериментальної перевірки розрахунків навігації пілотованих кораблів проекту Аполлон. Відхилення орбіти перевищували розрахункові в 10 разів (2 км замість 200 м), що давало помилку в місці примісячення в 100 разів і загрожувало безпеці екіпажу. Гравітаційні обурення в полі тяжіння Місяця добре пояснювали таку поведінку штучного супутника. «Вільям Волленгапт» (англ. William Wollenhaupt) і «Іміль Шейгессер» (англ. Emil Schiesser) з центру управління НАСА в Х'юстоні розрахували поправку, що дозволила Аполлону-12 сісти в 160 м від своєї мети - примісячитися двома роками раніше космічного апарату Surveyor 3.

Пізніше, за даними апарату «Місячний Проспектор»(англ. Lunar Prospector) отриманими в 1998-1999 рр., була складена докладна карта місячних Масконів. Маскони розташовані в основному під великими округлими морями: Дощів, Хмар, Ясності, Криз, Нектару, Вологості, під Східним, а також в області між Затокою Спеки і Центральним Затокою.

Походження[ред.ред. код]

Існувало три версії походження Масконів: Мюллер і Шегрен припустили, що маскони складаються з щільних речовин, наприклад, з нікелю і заліза, і являють собою залишки космічних тіл, що падали на Місяць і заглибилися в місячні «моря». Однак ця гіпотеза занадто штучна, оскільки важко припустити, що в природі існували тіла розмірів астероїдів із заліза і нікелю.

Другу гіпотезу запропонував американський вчений Дж. Гілваррі. На його думку маскони пов'язані з товщами осадових порід, що утворилися на місці стародавніх місячних морів (в буквальному сенсі слова). Гілваррі ще задовго до відкриття Масконів висловлював ідею про те, що в перший мільярд років існування Місяця він мав гідросферу. Після випаровування води на місці морів утворилися накопичення осадових порід, середня щільність яких дорівнює 2,4 г / см ³. Незважаючи на те, що щільність їх невелика, вони створюють надлишок маси, так як ще до їх виникнення улоговини морів (утворилися, по Гілваррі, за рахунок падіння на Місяць великих тіл) зазнали ізостатичного вирівнювання з оточуючими їх материками.

За найбільш широко поширеною теорією, запропонованою Р. Болдуіном, походження Масконів пов'язують з ударами великих космічних тіл, в результаті яких у місячній корі створювалися гігантські, багатокілометрової глибини виїмки. Далі вступали в дію геологічні процеси. Розплавлена мантія, що знаходиться під корою та має більшу щільність, видавлювала вгору дно геологічної депресії - виїмки, яка виникла внаслідок удару, утворюючи під нею лінзу з речовини піднятої мантії. Деяка частина речовини мантії проривалася у вигляді лави на поверхню і заповнювала решту цієї депресії. Таким чином, в деяких місцях місячної кори утворилися райони, де її щільність виявилася більшою, ніж в інших областях.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Paul Muller and William Sjogren Mascons: lunar mass concentrations // Science, 161 (1968) С. 680-684.