Массімо Д'Азельйо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Массімо Д'Азельйо
Massimo D'Azeglio
Francesco Hayez 048.jpg
Дата народження 22 грудня 1798(1798-12-22)
Місце народження м. Турин
Дата смерті 15 січня 1866(1866-01-15) (67 років)
Місце смерті м. Мілан
Рід діяльності письменник, політик

Ма́ссімо д'Азе́льйо (італ. Massimo D'Azeglio; Massimo Taparelli, marchese d'Azeglio, *22 грудня 1798  — †15 січня 1866) — італійський політичний діяч і письменник, один з ідеологів і лідерів правого крила італійського національно-визвольного і об'єднавчого руху. Брав участь у боях проти австрійців (1848); у 1849 — 1852 роках був прем'єр-міністром і міністром закордонних справ П'ємонту. Відстоював ідею об'єднання Італії «зверху» під владою Савойської династії.

Біографія[ред.ред. код]

Массімо д'Азельйо народився у родині генерала призначеного послом у Римі. Кар'єру почав у армії в якості офіцера кавалерії. Згодом оселився у Римі, де почав цікавитися малярством, зажив слави як пейзажист. У 1830 році одружився на дочці відомого італійського поета-романтика Алессандро Мандзоні, засновника сучасної італійської мови. Сам д'Адзеліо також писав історичні романи де висловлював свій патріотизм та любов до Італії. У 1846 році у своїх працях почав висувати ідеї об'єднання Італії під головуванням Савойської королівської династії.

За своїми поглядами д'Азельйо був італійським патріотом, помірним монархістом, побожним католиком, однак не брав участь у жодному з повстань у першій половині дев'ятнадцятого століття, спрямованих на об'єднання та незалежність Італії. У 1848 році нарешті приєднався до армії П'ємонту, отримав чин полковника, у битвах проти австрійців був тяжко поранений. 11 травня 1849 року король Віктор Еммануїл II, призначив його Головою Ради Міністрів та міністром закордонних справ П'ємонту. Серед своїх перших кроків на чолі уряду, скасував імунітет духовенства через побоювання негативного впливу папського уряду та католицьких консерваторів. У жовтні 1850 року запросив до уряду графа ді Кавура на посаду міністра сільського господарства і торгівлі. 16 травня 1852 залишив посаду прем'єр-міністра і на його місце призначено ді Кавура.

Під час другої війні за незалежність Італії, д'Азельйо був комісаром короля Віктора Еммануїла II в Болонії, представником короля при дворі папи Пія IX, пізніше призначений послом в Лондоні, потім префектом Мілану. За видатні заслуги був призначений сенатором, отримав чин бригадного генерала і радника короля.

У 1865 році відійшов від політичного життя, став куратором галереї «Сабауда» у Турині. Після смерті, у 1867 році його дочка опублікувала його незакінчену автобіографію.

Праці[ред.ред. код]

Автор кількох історичних романів:

  • «Етторе Ф'єрамоска» (1833),
  • «Нікколо де-Лапі» (1841) та інших.

Джерела[ред.ред. код]

Італія Це незавершена стаття про особу Італії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.