Матвієнко Ніна Митрофанівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Матвієнко Ніна Митрофанівна
фотографія
Основна інформація
Дата народження 10 жовтня 1947(1947-10-10) (66 років)
Місце народження с. Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область, Україна
Роки активності з 1968
Колективи Хор імені Григорія Верьовки,
«Київська камерата»
Нагороди Герой України (орден Держави)
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1988
Звання Народний артист України

Матвіє́нко Ні́на Митрофа́нівна (*10 жовтня 1947, с. Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область) — українська співачка, народна артистка України з 1985, Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1988, Герой України. Член Спілки кінематографістів України (1989).

Життєпис[ред.ред. код]

Була шостою дитиною в селянській сім'ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків (загалом у родині було 11 дітей). Окрім матері, її доглядали Толя, Люся, Марія та Микола, вона ж була нянькою Василеві, Валентині, Іванові, Михайлу, Поліні та Володі.

Працювати почала з 4 років: доглядала молодших братів і сестер, пасла худобу, одного літа навіть «наймитувала» у дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. «Я в такій сім'ї народилась, — зізнавалася співачка, — що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п'яним і вони з мамою співали…».

Мати, Антоніна Ільківна, мала неабиякий співочий талант, могла співати в три, навіть у 4 голоси. Наприкінці 1970-х років Ніна Матвієнко записала диск із материними піснями.

Сказати, що родина жила бідно, значить нічого не сказати. Щоб хоч якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати когось із дітей до інтернату. Вибір спинився на Ніні. 11-літня дівчинка мала добрий характер, легко сходилась з людьми. Мати вважала, що їй легше буде перенести розлуку з родиною. З 1958 року Ніна навчалася в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району. Це було нелегке випробування — один із вихователів карав її за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу. Хоч Ніна була дрібненькою дівчинкою, вона стійко перенесла всі випробування, не втратила віри в себе. У школі займалася легкою атлетикою й акробатикою, співала пісні Людмили Зикіної. У 9-му класі закохалася у вчителя Івана, проте через негідну поведінку згодом його покинула.

Одна з викладачок, Людмила Іванівна, порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г.Верьовки. Дівчина справді відвідала вокальну студію при хорі, але, закінчивши інтернат, влаштувалася на завод «Хіммаш» копіювальницею, потім — помічницею кранівника. Почувши, що в Житомирі набирають дівчат до участі в естрадному вокальному ансамблі, приїхала на проби до обласного центру. В Житомирській філармонії дійсно створювали жіночий вокальний гурт. Але автентичної манера виконання Ніни Матвієнко ніяк не в'язалися з колективним естрадним співом, і їй чемно відмовили (проби вдало пройшла інша майбутня українська співачка — Раїса Кириченко).

Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Ніна таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З 1968 року, по закінченні вокальної студії при хорі вона стала його солісткою.

1975 — закінчила Київський університет.

Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записом українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записом різних за жанром творів.

З 1966 року до 1991-го Ніна Матвієнко була солістом вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Крім того, з 1968 року співпрацює з вокальним тріо «Золоті ключі».

Новий період в творчій долі Ніни Матвієнко пов'язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солістом якого вона стає з 1991 року. Дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу.

1971 р. співачка одружилася з молодим художником Петром Гончарем — сином відомого українського скульптора, художника і збирача старожитностей і українського вжиткового мистецтва Івана Гончара. Петро вперше побачив Ніну та почув її голос на концерті в Києві (1968 р.). Вже тоді він сказав, що Ніна буде його дружиною, згодом їх познайомив Лесь Харченко із квартету «Явір». 1972 р. народився Іванко, за ним Андрійко, а потім Антоніна. Сини пішли шляхом батька. Обидва вони — талановиті художники з власним мистецьким почерком і світобаченням. 2005 р., досягнувши віку Христа, син Іван зробив несподіваний крок, він вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніну все частіше можна зустріти на великих сценах. Вона продовжує справу матері. На ювілейних концертах, присвячених 60 — літтю Ніни Матвієнко, Антоніна співала разом з Ніною.

Мало хто знає про ще одну дивовижну грань творчого обдарування Ніни Матвієнко — її закоханість в літературу, в українське слово. 1975 р. вона заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і активно займається літературною творчістю. Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Григорія Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з'являються на сторінках таких часописів, як «Україна», «Дзвін», «Жіночий Світ» та інших. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла в 2003 році у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». У книзі подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару (понад 250 народних пісень і творів українських композиторів — колядки і щедрівки, веснянки, пісні до Зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські й обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі й танцювальні, псальми, історичні та станові пісні, пісні про кохання, родинне життя…). 2004 р. вийшла книга спогадів Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». Також мріє написати художній роман про любов. У неї, до речі, є власне визначення цього почуття: «Любов, як намисто: то розсиплеш його, то знову збереш». Зовсім недавно співачка записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира «Дорога до ближнього» (2010 р.).

Творчість[ред.ред. код]

У репертуарі співачки багато народних пісень, серед них обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні XVII–XVIII сторіччя. Ніна Матвієнко співпрацює з відомими вітчизняними композиторами сучасності; для неї пишуть свої твори Євген Станкович, Олег Кива, Мирослав Скорик, Ірина Кириліна, Ганна Гаврилець і багато інших.

Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом'яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»). Співачка озвучила ряд науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів, кілька теле- і радіопрограм. В 1984 брала участь у створенні українського мультфільму «Колискова». У 1988 році був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». Серед авторських театрально-режисерських робіт актриси музичний спектакль «Під сонцем» (1997) за участю японського танцівника Тадаші Ендо, а також грандіозне музично-сценічне дійство «Золотий камінь посіємо ми» (1998). Крім того, Ніна Матвієнко зіграла в 1995 році 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США).

Артистка з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки.

Дочка Антоніна Матвієнко під впливом матері теж стала співачкою.

Фільмографія[ред.ред. код]

Актриса[ред.ред. код]

та інші фільми…

Вокал[ред.ред. код]

Знімалася в телеспектаклю («Маруся Чурай», «Катерина Білокур»; «Розлилися води на четіре броду»), художніх фільмах («Не мине й року ...», 1973;« Прощайте, фараони! », 1974;« Солом'яні дзвони », 1987), брала участь в радіовиставах (« Політ стріли »,« Кларнети ніжності »). У 1988 році з Ніною Матвієнко був знятий відеофільм «Русалкіна тиждень». З 1989 року - член Спілки кінематографістів України.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Ніна Матвієнко на Євромайдані

Ніна Матвієнко — голова журі Міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик, що проходив 1-3 квітня 2011 у Львівській філармонії[1].
22 жовтня 2011 року Ніна Митрофанівна очолила Експертну Раду (Журі) Міжнародного Благодійного Фестивалю талантів «Дивосвіт» у м. Запоріжжя

Брала участь у Помаранчевій революції[2] та Євромайдані[3].

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

Творчий шлях артистки був відзначений: у 1978 році за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність співачка отримала звання заслуженої, в 1985-му — народної артистки України.

Ніна Матвієнко лауреат:

  • конкурсу «Молоді голоси» (Україна, 1978),
  • Всесвітнього радіоконкурсу фольклорних пісень у Братиславі (1978),
  • Всесоюзного телеконкурсу «С песней по жизни» (1979),
  • XI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Москва, 1985);
  • Державної премії України Шевченка (1988),

Ніна Матвієнко нагороджена:

  • Вищою відзнакою Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна — орденом Миколи Чудотворця (1996)
  • Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (1997).
  • 21 січня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка нагороджена званням Героя України.

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]