Махайродові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Махайродові коти)
Перейти до: навігація, пошук
Махайродові коти
Період існування: від Раннього Міоцену до Пізнього Плейстоцену
Північноамериканський смілодон(Smilodon californicus) скам'янілість  National Museum of Natural History, Вашингтон, США
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Котовиді (Feloidea)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Махайродові
(Machairodontinae)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Machairodontinae
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Machairodontinae
Реконструкція мегантерона (Megantereon)
Реконструкція смілодона (Smilodon)

Махайродові, або Шаблезубі (лат. Machairodontinae)  — підродина вимерлих ссавців родини котових (Felidae).

У складі цієї групи котових — 3 триби гомотерії (Homotheriini), метайлуруси (Metailurini) та смілодони (Smilodontini). Підродина охоплює вимерлих представників родини котових, зазвичай відомих як «шаблезубі коти», до яких також відносять знаменитого смілодона (Smilodon), а також деяких інших «котів» з незначними збільшеннями за розміром і довжиною їхніх верхньощелепних іклів.

Інколи й інші види м'ясоїдних ссавців з видовженими зубами також називають «шаблезубими котами», хоча вони не належать до котячих. Окрім махайродових котів (Machairodontinae), шаблезубі форми хижих сформувалися в межах груп німравидів (Nimravidae), барбурофелісів (Barbourofelidae), креодонтів (Machaeroides) і навіть серед сумчастих (Thylacosmilus).

Еволюція[ред.ред. код]

Махайродові (Machairodontinae) виникли в ранньому або середньому міоцені в Африці. Ранній кіт Pseudaelurus quadridentatus показав тенденцію у напрямку до збільшення верхніх іклів та гадають знаходитися в основі еволюції махайродових котів (Machairodontinae).

Найдавніший відомий рід махайродових котів (Machairodontinae)  — відомий з середнього Міоцену Miomachairodus Африки та Туреччини. До пізнього Міоцену махайродові коти (Machairodontinae) співіснували на декількох місцях разом з барбурофелісами (Barbourofelis), архаїчними великими м'ясоїдними тваринами, що також мали довгі шаблезуби. Традиційно три різні триби махайродових котів (Machairodontinae) було визнано, смілодони (Smilodontini) з типовою кинджалозубою формою, подібно до мегатеронів (Megantereon) та смілодонів (Smilodon), махайродонти (Machairodontini) або гомотерії (Homotherini), з ятаган-зубами, подібно до махайродових (Machairodus) або гомотеріїв (Homotherium) та метайлурусів (Metailurini), включаючи роди подібні до дінофеліса (Dinofelis) та метаілуруса (Metailurus).

Проте, недавно метайлурусів (Metailurini) згруповані в межах іншої підродини котів  — малі кішки (Felinae), не в підродині махайродових котів (Machairodontinae).

Останні представники підродини Махайродових (Machairodontinae), а саме рід смілодон (Smilodon) та рід гомотерій (Homotherium) зникли в пізньому плейстоцені, приблизно 10 000 років тому в Америці.

Про назву «шаблезубі тигри»[ред.ред. код]

Назва «шаблезубі тигри» вводить в оману. Махайродові коти (Machairodontinae) не були навіть в тій же підродині, що й тигри, не має жодного свідчення, що вони мали тигро-подібне забарвлення хутра, і ця широка група тварин звичайно не жила і полювала в тій же самій манері, як сучасний тигр. Аналіз ДНК опублікований в 2005 підтвердженому і просвітленому кладистичному вивчені показує, що підродина Махайродових (Machairodontinae) відхилилась на ранній стадії від предків сучасних котів і близько не пов'язані з будь-якими живими котячими видами. Sabertooths також співіснував в багатьох місцях разом конічно-зубими котами. В Африці і Євразії, sabertooths конкурував з декількома пантеровими та гепардами (Acinonyx jubatus) до раннього або середнього Плейстоцену. Гомотерій (Homotherium) вижив в Північній Європі навіть поки пізнього Плейстоцену. В Америці вони співіснували разом з пумою (Puma concolor), американським левом (Panthera leo atrox), американським гепардом (Miracinonyx) та ягуаром (Panthera onca), до пізнього Плейстоцену. Шаблезубі та конічнозубі коти, конкурували один з одним за харчові ресурсів, поки вони не вимерли. У всіх сучасних котів є верхні ікла більш-менш конічної.

Зуби[ред.ред. код]

Череп кинджалозубого Smilodon fatalis
Череп ятаганозубого Homotherium serum

Махайродових (Machairodontinae) ділять за ознаками будови зубів на дві групи:

  • «кинджалозубі» (довгі та вузькі верхні ікла),
  • «ятаганозубі» (широкі та короткі верхні ікла).

Кинджалозубі коти мають довші та вузькі верхні ікла і загалом мають приземисте тіло. Ятаганозубі коти мають широкі та коротші верхні ікла і зазвичай гнучке тіло з довшими ногами. Довгозубі коти часто мали костисту кромку, що простягалася від нижньої щелепи. Проте, один рід хеносмілус (Xenosmilus), відомий лише по двох досить повних скам'янілостях, порушив цей шаблон, володіючи як міцними важкими кінцівками пов'язані кинджалозубими котами, так і міцні ікла ятаганозубих котів. Вони мали здатність відкривати пащу під кутом 95°, тоді як сучасна котячі лише на 65°.

Функція характерних довгих зубів є предметом суперечок. Можливо, вони слугували для того, щоб наносити крупній здобичі глибокі колоті, рвані рани, від яких ті стікали кров'ю. Критики подібної точки зору аргументують, що зуби б не витримували подібного навантаження і обломлювалися б. Тому вони припускають, що шаблезубі кішки використовували свої зуби для одночасного перегризання сонної артерії і трахеї у лежачої на землі, нездібної до оборони здобичі. На користь цієї теорії говорять і дуже сильні передні лапи у таких видів, як смілодони (лат. Smilodontini), які були потрібні для того, щоб придавити здобич до землі і нанести їй точний смертельний укус. Також є версія, що довгі зуби служили прикрасою і привертали увагу іншої статі при шлюбних ритуалах.

Методи полювання[ред.ред. код]

Слабкі місця щелепи Smilodon fatalis

Шаблезубі кішки були ймовірно активними хижаками, а не тільки тими, що поїдають падаль, як це іноді стверджується. Можна припустити, що крупні види серед них полювали на крупну здобич, хоча поки немає прямих доказів, що вони полювали на мамутів або їх дитинчат. Проте, знахідки скелетів мамутів поряд з останками виду лат. Homotherium serum, можливо, указують на це.

Методи, за допомогою яких лат. Machairodontinae полювали гаряче обговорюються. Спочатку вважали, що вони використовували свої шаблі-зуби немов «ножі», ранячи жертву рухом згори донизу. Тим не менш, в наш час цей метод вважається малоймовірним, для зубів, таких довгих та крихких, бо вони могли бути легко зламаними великою конвульсуючою здобиччу. Втрата зубів для великого хижака могла бути фатальною. Деякі вчені пропонують метод полювання при якому Шаблезубі коти розпорювали своїми іклами м'які животи звірам й чекали, доки ті помруть від втрати крові, хоча ризик поломки зубів все одно високий. Безпечнішим методом є стискання шиї великих копитних за допомогою різців та нижніх ікл, в той час шаблі-зуби розривали артерії та вени. Цей метод також ризикований для великих зубів, якщо жертва занадто багато пручається, але менш ризикований, ніж метод ножового удару. Крім того, якщо кішки полювали зграєю (є свідчення про те, що деякі види могли полювати саме таким чином), вони могли спочатку звалити й придушити тварину, перш ніж виконати свій вбивчий укус.

Шаблезубий тигр виду лат. Smilodon fatalis, володів порівняно слабким укусом, що, втім, не заважало йому бути сильним і небезпечним хижаком. Це встановили австралійські дослідники з Університету Нового Південного Уельсу (англ. University New South Wales) і Провідний вчений в даній роботі — Колін Макгенрі (Colin McHenry) з Університету Ньюкасла (англ. University Newcastle). Вчені створили комп'ютерні моделі черепів шаблезубої кішки (що важила 230–250 кг) і зіставного з нею за розмірами і вагою сучасного лева (лат. Panthera leo). Причому череп лат. Smilodon fatalis склали з двох мільйонів елементів, що набагато більше, ніж в якому-небудь попередньому дослідженні. Потім фахівці перевірили, як ці тварини кусали свою жертву, обчислюючи силу укусу і навантаження на різні елементи черепа. Експериментатори скористалися програмою, схожою з тими, що застосовують інженери при розрахунку навантажень і внутрішніх напруг в мостах, будівлях або кузовах машин. В результаті австралійці встановили, що сила укусу шаблезубої кішки була рівна приблизно 1 кілоньютону. Стільки розвиває ягуар, вагою 80 кг, і це втричі слабше, ніж сила укусу лева. Перевіривши навантаження на зуби і щелепи в різних режимах, автори комп'ютерного моделювання прийшли до висновку, що шаблезубі кішки не могли вбивати свою крупну здобич, встромлюючи в їх тіла свої ікла на ходу (як це роблять леви). Якщо йшлося про жертви типу бізона або мамута, шаблезубі кішки спочатку збивали жертву з ніг, користуючись перевагою свого сильного і масивного тіла, могутніх передніх лап), а потім вже наносили акуратний, але смертельний укус в шию. Ця тактика і дозволяла їм справлятися з дуже крупною здобиччю.

Класифікація[ред.ред. код]

Кістяк гомотерія (Homotherium)

(Вимерлі види та підвиди позначені з символом )
(Українські назви можуть бути неточними, а якщо вони були невідомі то відмічені символом  ?)

Посилання[ред.ред. код]

Commons
Розділ Віківиди має дані за темою:

Література[ред.ред. код]

  1. Lars W. van den Hoek Ostende, Michael Morlo, Doris Nagel: Fossils explained 52 Majestic killers: the sabre-toothed cats. Blackwell Publishing Ltd, Geology Today, Vol. 22, No. 4, July-August 2006 online
  2. Jordi Augusti: Mammoths, Sabertooths and Hominids 65 Million Years of Mammalian Evolution in Europe, Columbia University Press, 2002. ISBN 0-231-11640-3
  3. McKenna, M., Bell, K.,: Classification of Mammals: Above the Species Level. Columbia University Press; Auflage: New Ed; 2000.
  4. Alan Turner: The Evolution of the guild of larger terrestrial carnivores during the Plio-Pleistocene in Africa. Geobios, no 23, fasc. 3, p. 349–368, 1990.
  5. L. D. Martin et al.: Three Ways To Be a Saber-Toothed Cat. Naturwissenschaften, Springer Berlin / Heidelberg, 1999.
  6. Turner, Alan: The Big Cats and their fossil relatives. New York: Columbia University Press, 60. ISBN 0-231-10228-3.
  7. M. Barton: Wildes Amerika Zeugen der Eiszeit. Egmont Verlag, 2003, ISBN 3-8025-1558-7
  8. Colin R. McHenry, Stephen Wroe, Philip D. Clausen, Karen Moreno et Eleanor Cunningham: Supermodeled sabercat, predatory behavior in Smilodon fatalis revealed by high-resolution 3D computer simulation, PNAS, October 2, 2007, 10.1073/pnas.0706086104.
Махайродові коти
← 4,6 млрд 542 488 444 416 359 299 251 200 145 65 23 2