Маяки (Одеський район)

село Маяки
Герб Маяків
Центр села Центр села
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Одеський район
Громада	Маяківська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA51100210010011388
Облікова картка	Маяки (Одеський район)
Основні дані
Засноване	1421
Перша згадка	1421 (603 роки)
Населення	5937
Площа	6,75 км²
Густота населення	879 осіб/км²
Поштовий індекс	67654
Телефонний код	+380 4852
Географічні дані
Географічні координати	46°24′44″ пн. ш. 30°16′23″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	16 м
Водойми	р. Дністер
Відстань до обласного центру	44,3 км
Відстань до районного центру	44,3 км
Місцева влада
Адреса ради	67654, Одеська область, Одеський район, с. Маяки, вул. Богачова, 99
Сільський голова	Дяченко Віктор Юрійович
Карта
Маяки
Маяки
Мапа
Маяки у Вікісховищі

Мая́ки — село в Україні, у Одеському районі Одеської області. Адміністративний центр Маяківської сільської громади

Населення становить 5937 осіб. Відстань до райцентру становить близько 40 км і проходить автошляхом М15 . Неподалік від села розташований пункт пропуску через молдавсько-український кордон Маяки-Удобне — Паланка.

Географія регіону

Маяки та прилеглі до них землі входять до складу Нижнього Придністров'я або Одеської лесової рівнини Причорноморської низовини та розташовані в межиріччі лівого берега долини р. Дністер і правого берега р. Барабой. Земельна ділянка населеного пункту з плином часу та через інші обставини змінювала свої межі, а майже в сучасному вигляді її конфігурація склалася після відокремлення від «дачі» Біляївки у 1833 р. (мала площу 4222 дес. близько 4500 га).

Ця «дача» має довжину понад 9 км з південного заходу на північний схід та ширину 4,5-5,7 км, тому в географічному плані доволі різноманітна. Її східна частина займає підвищене вододільне плато, поверхня якого має абсолютні висоти +85-95 від рівня моря. Тут розташовані балки «Гайдаліна» (Гайдамацька) і «Журавльова», які впадають до долини р. Барабой. Південно-західна смуга «дачі» прилягає до заплави Дністра та є частиною V тераси з абсолютними позначками від +10 до +25-30 м². Вона розсічена кількома яругами і доволі довгою б. Маякською, на обох берегах якої розкинулися садиби села. Між цими ділянками лежить широкий схил зі значним перепадом висот, який на південному сході розсічений верхів'ями б. Барабойської (Доброолександрівської). Крім того, вздовж корінного берега Дністра, переважно під селом, збереглася ще одна (ІІ надзаплавна) тераса висотою 3-5 м, шириною до 60-100 м, яка місцями змикається з береговою грядою, але на поверхні видна фрагментарно через підтоплення.

Оскільки археологічні знахідки давніше середини епохи пізнього палеоліту на землях Маяків не виявлені, охарактеризуємо природні зміни, які мали суттєвий вплив на рельєф регіону протягом останніх 20 тис. років. Відомо, що близько 19-18 тис. років тому, внаслідок глобального похолодання рівень Чорного моря понизився до рівня 80-85 м, тому Дністровського лиману не існувало. Пізніше клімат хвилеподібно теплішав, а рівень моря відповідно підвищувався, сягнувши 13-12 тис. років тому рівня близько 20 м. Тоді нижню частину долини Дністра затопило і утворився лиман (мав глибину до 15 м в нижній частині), вершина якого сяга місць, де нині знаходиться м. Бендери. Після того глибини і довжина постійно зменшуються (це відбувається і нині) через обміління, ва постійним виносом рікою мільйонів тонн твердих осадів.

Що стосується рівня поверхні моря й, відповідно, лиману, то зін продовжував підніматися до І-ІІ ст. від РХ, коли під час так званої Німфейської трансгресії (підняття) сягнув (можливо дещо перевищив) сучасного рівня і поки що його не подолав, хоча і не залишався незмінним. Якщо глянути на майбутнє цих процесів, то у довготривалій історичній перспективі лиман і плавневі озера будуть міліти і надалі, особливо, коли викликана глобальним потеплінням трансгресія Чорного моря і Світового океану, стане стабільною.

Як бачимо, тема коливання рівня моря і Дністровського лиману для Маяків не є теоретичною, але поки що не відомо, коли саме сформувалася та комбінація річищ і берегів, яка робить топографію цього району унікальною та зручною для переправи. Йдеться про близькість головного русла Дністра до лівого (і відповідно правого) корінного берега долини. Судячи з наявних описів, у середині XVII ст. ситуація вже була подібна до сучасної: переправа мостом або плавзасобами в Маяках, а далі дорога звивистою береговою грядою до Паланки. Але дані 1578 року М. Броневського свідчать про інше: «…а по обидві сторони Дністра два міста… Навпроти знаходиться Маякська переправа, якою з Білгорода суднами можна припливти до Білогородських і Очаківських степів». Отже, наведена цитата дозволяє припустити, що в зазначений час існувала можливість переправитись з Аккермана через лиман безпосередньо до Маяків, тобто останні в той час могли стояти на його березі біля справжнього маяка. До речі, близьку за сенсом ідею у 1791 р. висунув Ф. П. де Волан, а фахівець з історичної географії Північного Причорномор'я Ф. К. Брун прямо написав, що через гідрографічні зміни «увесь простір поміж Паланкою і Маяками у давнину [принаймні за часів князя Вітовта] був вкритий водами Дністровського лиману».

Історія

Селище Маяки розташовано у Північному Причорномор'ї — це історично-географічний район на півдні України. Частина Дикого поля.

Античний період

Першими на території Північного Причорномор'я поселилися неандертальці — відносяться до епохи палеоліту (60-40 ст. до н. е.).

• Зрубна культурно-історична спільність (XVIII—XII ст. до н. е.)
• Кімерійці (IX—VII століттях до н. е.) Назва племені кімерійців не є їх самоназвою, оскільки ця назва була дана ассирійцями стосовно всіх племен Північного Причорномор'я.

Маяки — один з найстаріших населених пунктів України. Поселення людей на місці селища Маяки існували ще в античні часи, IV—III ст. до н. е. Про це свідчать археологічні знахідки біля, так званого, Гайдамацького Яру де в кургані виявлено плиту, скелет та рештки від глиняних конічних амфор північнопричорноморського типу.

• Трипільська культура. Трипільський археологічний комплекс протягом усіх періодів (бл. 4800-3000 рр. до н. е.).

Максимальне поширення Трипільської культури

• Катакомбна археологічна культура (3600—2300 до н. е.)
• Також тут знайдені рештки поселення і могильник часів міді (3-тє тисячоліття до н. е., Усатівська культура).

Археологічні знахідки

У 1927 році при відбиранні глини випадково було виявлено та зруйновано поховання у садибі, що належала Д. Бойку.

С. С. Дложевський, який відвідав місце знахідки, повідомляє, що йому були пред'явлені череп дорослого чоловіка і ребра дитячого кістяка, а також частина похоронного інвентарю, що збереглася, передана потім до Одеського музею.

Знахідки ці такі: гостродонна амфора з прямокутним тавром, яку С. Дложевський датує кінцем IV та початком III ст. до н. е.; чорнолакова чашка товстостінна із загнутим усередину краєм, на кільцевій підставці, усередині дна штамп пальметти та кільце з насічками; чорнолакова чашка зі штампом із трьох пальмет з кільцем із великими насічками; блюдо з «солонкою»: два вдавлені пояски по краю, ангоб темно-сірий; 8 бронзових тригранних наконечників стріл з вусиками, з шийками і без шийок; вироблене з кістки кільце — пронизане; таке ж кам'яне; Cyprea moneta.

• Ямна археологічна культура. Була розповсюджена у 2700—2000 рр. до н. е.
• З VII по II століття до н.е плем'я скіфів жило в діких степах Причорномор'я.

Мапа розселення скіфських племен у Північному Причорномор'ї

• Внаслідок грецької колонізації (V—IV століття до н. е.) в регіоні виникли античні міста-держави.
• У III столітті до н. е. скіфів зі степів витиснули більш войовничі сармати.

Європейська Сарматія

• 1 ст. н. е.— згідно з Орігеном місіонерська подорож апостола Андрія в Скіфію.
• I—III століття — північно-західний район Причорномор'я був завойований римлянами.
• Кінець існування грецьких колоній також значною мірою зумовлений вторгненням на ці землі гунів у 375 році під час Великого переселення народів.
• У II—VI століттях на землях теперішньої Одещини проживали племена черняхівської культури, час від часу вони піддавалися напливам — готів, гунів, аварів, болгарів внаслідок чого в VI—IX століттях чисельність населення племен черняхівської культури значно зменшилася. Близько 830 року територія була завойована мадярами.

Середньовіччя

• Антський племінний союз — так деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі.
• У Повісті минулих літ «Несторів літопис» свідчить про те, що в VIII—X століттях на берегах Північного Причорномор'я жили давньослов'янські племена тиверців і уличів.

• 

  Східнослов'янські племена VIII—IX ст

• У Х столітті в межиріччі Дніпра і Дністра панували печеніги, а згодом їх перемагають торки та половці витіснені в першій половині ХІІІ століття монгольськими завойовниками — Золотою Ордою.

Стаття (Белецкая О. В. Маяк в XIV—XVI веках) яка присвячена маяку розташованому у Північному Причорномор'ї в постзолотоординський час, розказує про ідентифікацію та локалізацію замку, а також простежується його історія з першої відомої згадки у джерелах (1432 р.), коли земля (аж до Дністра) юридично входила до Великого князівства Литовського (у складі Поділля), а потім у Польську державу. Відносно невелика кількість актових джерел, що збереглися (1432, 1469 рр.), ханських ярликів (1506, 1540 рр.) та кілька хорографічних робіт, у тому числі «Опис Татарії» М. Броневського та «Опис Старої та Нової Польщі» Станіслава Сарницького дозволило дійти висновку, що Маяк займав важливе стратегічне становище. Він знаходився на лівому березі р. Дністер (недалеко від його гирла, там де нині — с. Маяки Біляївського району Одеської області, Україна), біля нього була міжнародна переправа, яка сполучала Молдовське князівство та землі Причорномор'я, через нього проходив шлях з Польської держави в Татарії. Швидше за все, тому його було зафіксовано в картах Г.Меркатора та В.Гродецького. Татарська назва — Міяк-Баба-Султан, а також наявність згадки у джерелах про масове поховання тут праведників, дає можливість вважати це місце святим для мусульманського світу.

Городище Маяки. Знаходиться поблизу гирла Дністра, на його лівому березі, біля сучасного сел. Маяки. У джерелах зазначено існування на цьому місці переправи через Дністер із залишками мечеті та руїнами кількох кам'яних будівель. Очевидно, цей населений пункт розташовувався на караванній дорозі, що вела зі сходу до Аккермана. Золотоординська назва його невідома; археологічні розкопки не проводились.

• У 1324 році до литовського панування при князі Ольгерді відійшли всі землі між Дніпром та Дністром. У 1397—1398 князь Вітовт здійснив два переможні походи проти Золотої Орди. З кінця XIV до кінця XV століття західна частина регіону перебувала у складі Великого князівства Литовського. Починається будівництво численних поселень ВКЛ, в тому числі Вінарадни, Коцюбіїва та Білховичів саме цим періодом датується перша письмова згадка про селище Маяки.

Заснування. Відродження

Роком заснування села вважається рік першої письмової згадки про нього — 1421, коли литовський князь Вітовт збудував замок Маяк-Каравул. Ойконім походить від східнослов'янської лексеми «маяк», утвореної суфіксом — к від дієслова маяти — «махати». Старе значення цієї лексеми — «знак, сигнал».

Велике Князівство Литовське

Мандрівник, першої чверті XV століття, Гільберт де Лянуа, описуючи події 1421 року, оповідає, як на його очах подільський староста Гедигольд будував замок десь при гирлі Дністра, біля Білгороду. Як каже той мандрівник, Гедигольд відправив з Поділля на місце будови замку 12 000 робітників і 400 возів із каменем та деревом, бо поблизу не було тих матеріалів; за місяць замок був готовий. Достовірно невідомо, про який саме замок ідеться, але найімовірніше, що йдеться саме про Маяк.

Маяк-Каравул біля переправи через Дністер на торговому шляху в Білгород зі сходу. Був разом з «Вітовтовою митницею» на Дніпрі, найважливішим форпостом Литовського князівства в Північному Причорномор'ї. Разом дві ці митниці контролювали торговельні каравани з Азії в Європу і навпаки.

Згідно деяких джерел існували два замки недалеко один від одного, один замок називався Маяк, інший Каравул. Останнім часом значна кількість дослідників дотримуються версії про два окремі замки, хоча ця версія принаймні поки що не є загальноприйнятою.

«Поселення Великого князівства Литовського у Північному Причорномор'ї — це міста, села, фортеці, замки в міжріччі Дунаю та Дніпра, які в XIV—XV століттях контролювалося Великим князівством Литовським. В цей період тут з'являється ряд населених пунктів, яких жили вихідці з князівств колишньої Київської Русі (українці). Під час правління Великого князя Вітовта у 1390х роках війська ВКЛ взяли під контроль територію міжріччя Дунаю і Дніпра, після цього почався процес освоєння нових земель, до 1430х було побудовано ряд поселень, налагоджена митна служба яка контролювала важливі торговельні шляхи між Азією і Європою. В 1430—1490х роках литовські поселення Північного Причорномор'я переживали свій розквіт, хоч і зазнавали періодичних набігів татар Кримського Ханства. В 1490х роках на землі міжріччя Дунаю і Дніпра напали війська Османської імперії та її васала Кримського Ханства, війська ВКЛ намагалися відстояти ці землі, бойові дії тривали з перемінним успіхом аж до 1510х років коли ВКЛ остаточно втратило причорноморські володіння. Османи частину поселень перетворили на власні, іншу частину зруйнували.»

Кримське ханство. Османська імперія

Після битви під Ворсклою в 1399 р. землі Північного Причорномор'я відходять Кримському ханству. Було утворено Очаківську (Єдисанську), Перекопську та Єдичкульську орду. З 1478 Кримське ханство офіційно стало васалом Османської Порти.

У Евлія Челебі читаємо: "татари називають це місце Міяк-Гечі. Це небезпечна переправа на березі р. Дністер, тому що річка тут подібна до моря ". Також воно запам'яталося йому тим, що це святе місце поклоніння татар під назвою Міяк-баба-султан і «у перекладі татарською це означає „Олійна Баба“». Челебі вказав, що під час його поїздки тут була будівля над кам'яною будовою великий купол, який досі там знаходиться. А поруч поховано багато тисяч мучеників і праведників". Хоча дослідник і не називає слово «кешені», водночас здається, що йдеться саме про них. Саме тому, швидше за все, Маяк належить дослідниками до золотоординських городищ. Мусульманські святині (зокрема, могили святих праведників) займали і важливу роль у житті татарського суспільства.

І ще одна цінна вказівка Челебі — це те, що в давні часи «недалеко від Міяк-Баба-султан існувала фортеця. Сліди цієї споруди можна побачити і зараз». Те ж відзначив і Ф. Е. Петрунь, вказуючи на вигідне географічне розташування населеного пункту, яке згодом відобразилося в тому, що в 1791 р. «росіяни, каплицьової секти, тут поселяючись, побудували собі каплицю з каменю. татарської мечеті та з руїн інших мусульманських будов». Ці відомості він взяв із «Хронологічно-історичного опису церков єпархії Херсонської та Таврійської». З наведених вище даних випливає, що поселення Маяк було татарським. Тут мешкало татарське населення, яке мало мечеть та інші будови. Книга Евлія Челебі цінна також тим, що дає змогу встановити татарську (золотоординську?) назву — Міяк — Баба — Султан.

Так само Ф. Є. Петрунь вказав, що в районі Маяка, що вивчається нами, був маяк, і існував він не для моряків (!), А для переправи. І на підтвердження своєї думки він навів дані, взяті з карти 1775 р., де є напис у гирлі Дністра: «перевезення через Дністер і колишня стара мечеть».

Територія Єдисанської орди на мапі 1790 року

У XVI столітті Маяк-Каравул зруйнували турки, перетворивши його в місце складу лісових вантажів, які вони сплавляли з верхів'їв Дністра.

Частина мапи Меркатора «Russia cum confinijs» (1595 рік) на якій зазначено Маяки «Maiak»

Козацькі поселення на Дністрі

У 1790-х на місці Маяків позначили руїни татарського селища. До речі на «Плане, представляющем левую сторону реки Днестр…», виконаному Ф. П. де Воланом у 1792 р., по балці Барабой позначено три татарських «старих селища» і джерела біля них, але, судячи з неї, біля Маяків тоді існував лише хутір, причому дещо вище того місця, де тепер стоїть залізобетонний міст.

Козаки-некрасовці які у 1730—1750 роки переселилися з Кубані та Добруджі в Очаківську область, осіли на Дністрі в таких селах: Чобручі (Гнилі — лівобережні), Слободзея, Гура-Роша (нині Удобне) і Маяки. Мешкали вони козацькими громадами, займалися рибальством, городництвом, промислами. У військовому відношені вони підкорялися Дунайському отаману, а з приходом сюди Чорноморського козацького війська, у переважній більшості залишили виділену йому територію

Що стосується Маяків, то протягом розглянутого періоду вони то населялися, зростали і змінювалося, то «завмирали» або ставали пусткою. Але коли історична ситуація змінювалася, поселення знову відроджувалося. За Ясським миром 1791 року поселения Маяки відійшло до Російської імперії спустошеним і не залюдненим, однак невдовзі знову почало зростати.

Ясській мир. Російська імперія

У середині XVIII століття після російсько-турецьких воєн відбулось входження регіону до складу Росії, де воно отримало офіційну назву Новоросії. Після виходу цього терміна з ужитку його замінив термін Південна Україна.

Після Ясського миру 29 грудня 1791 (9 січня 1792) року на землях пониззя лівобережного Дністра оселювались кріпаки, що тікали від поміщицького гніту, а також чорноморські козаки та старообрядці, які ставали державними селянами.

Ясський мирний договір

• В кінці 1791 року Ф. П. де Волан застав в урочищі Маяк 4 сім'ї чорноморських козаків, які планували облаштувати тут село, бо в цій місцевості добре родила пшениця.

На «хуторі при Дністрів Манце» полкового осанула Семена Сала мешкало 17 осіб, при рибальському неводі. "Письмові джерела підтверджують і «План, представляющий левую сторону Днестра…» 1792 р., де на місці сучасних Маяків позначено «хутір» та «Кам'яна стародавня брама або урочище Маяк», які, напевне, були руїнами мечеті, наданої Ф. П. де Воланом за рік до того.

Більшість чорноморців і та частина молдовського населення, яка мешкала в селах вище на лівому березі Дністра, займалися землеробством, садівництвом і виноградарством. Окрему галузь складало скотарство, промислове рибальство було розвинене на Дністровському лимані та в гирлі Дністра.

Зі смертю Г. Потьомкіна (05.10.1791 р.), Чорноморське військо втратило покровителя і, не макочи інших юридичних прав, крім підписаного ним ордеру на виділену територію, змушене було добиватися від уряду Катерини И підтвердженних старих, або отримання пових «вольностей». Імператриця. обрала другий варіант і після двох років перебування в Буго-Дністровському межиріччі Чорноморське козацьке військо, згідно указу Сенату від 30.07.1792 р., було відселене на острів Тамань і на береги р. Кубані. Згідно даних на 28.10.1792 р., переселитися на Кубань зі «слободи при урочищі Маяк» виявили бажання 9 осіб, тобто понад половина мешканців. Інша частина козаків залишилася в Буго-Дністровському межиріччі.

Зрозуміло, що ті, хто залишився, втрачали козацькі привілеї, однак це не стосувалося козаків, які вже у 1794 році записалася до Чорноморської команди, розміщеної в Одесі та її околицях. Ще якась невизначена кількість запорожців перебралася правий берег Дністра під турка. Ті ж з них, залишився своїх домівках і селах, змінили свій юридичний статус на селян державних поселень, інші стали міщанами у містах, або перейшли до стану купецтва (переважно в Одесі).

Територія, раніше виділена для облаштування Чорноморського Коша, перейшла до державної казни і була роздана поміщикам, військовим, урядовим сановникам. Створювались і державні поселення.

У 1795 році внесено корективи зі створенням Вознесенського намісніцтва і з того часу повітовим містом став Тирасполь. Відповідно земельна дача №31(№ 19) була розподілена між мешканцями державних сіл Біляївки і Маяки. Після рішення поселити біля Одеси німецьких колоністів, у 1804 році герцог А. Рішельє запланував відрізати надлишки землі від сіл Калаглія, Біяївки та Маяки і передати їх для німецькіх колоній на р. Барабой (так облаштували колонію Олександргільф).

Почали відроджуватись Маяки. Селяни платили подушний податок, з них стягували «земькі» (на утримання поштових шляхів, опалення і освітлення казарм), «мирські» (на платню сільським виборним) та інші податі. Крім того, вони повинні були відбувати цілий ряд казенних повинностей: підводну, шляхову, будівельну, рекрутську.

З виникненням Одеси поселення набуває значення торговельно-перевалочного пункту. На той час тут була єдина зручна пристань на Дністрі, звідки вантажі суходолом відправляли до Одеси. В Маяках діяли переправа через Дністер (пором), карантинний пост, а також митниця. Кількість вантажів щороку зростала. Якщо в 1802 році в Маяки прибуло 5 сплавів лісу і 2 баржі з хлібом, то через два роки, в 1804 році, сюди прибуло 90 вантажів1.

У 1810 було складено наступне межування дачі землеміром Василем Макаровським. Після 1818 році землемір Герасим Іллєнков здійснив повторне межування згідно з яким площа Маяків складала 4222 дес, 39 кв. сажнів. Після створення Одеського повіту у 1825 році віготовили новий план. У межах дачі с. Маяки знаходились три хутори. На північному сході межою дачі був правий берег р. Барабой, де вже розкиулась колонія Фрейденталь (суч. с. Мирне). На півдні маякська дача межуваля з землями Францфельда (суч с. Надлиманське), а на півночі — Біляївкою.

У 1849 році в Маяках побудовано річкову пристань. Було розроблено навіть проект створення пароплава для буксування галер від Маяків до моря або вверх по Дністру. До 1859 року ця пристань була другим після Херсона місцем складу лісоматеріалів. Сюди прибували також галери з Галичини, навантажені пшеницею. З Маяків по Дністру відправляли з півдня Бессарабії сіль на Поділля.

Після селянської реформи 1861 р. Маякам залишили таку ж кількість десятин землі (4222 дес. 39 кв. саж.) які були і раніше. Маякська земельна дача залишалась окремою серед 147 дач Одеського повіту.

З 1862 року Маяки стали містом, його жителів зараховано до стану міщан, хоча більшість їх займалась хліборобством. Земля належала міській думі і здавалася в оренду з торгів ділянками по 10 десятин. Заможні жителі містечка могли орендувати будь-яку кількість таких ділянок.

Зростали ціни на землю — з 1 крб. 50 коп. за десятину наприкінці 60-х років до 9 крб. у 1882 році. З 500 дворів, що налічувались у Маяках, 300 вважалися землеробськими. хоча близько 100 з них не мали навіть присадибної землі. Такий стан речей зберігся до Столипінської реформи.

Міщани наймались вантажниками, сплавщиками лісу, робітниками на водонасосну станцію поблизу Біляївки, частина заможних міщан торгувала. За одержання права вести оптову торгівлю сплачувався спеціальний податок. У 1879 році тут видано 170 посвідчень на право торгівлі.

Вигідне географічне положення, близкість до Одеси сприяли зростанню міста, збільшенню його населення. Крім міщан, яких на 1 січня 1891 року налічувалось 3533 чоловіки, у Маяках проживало 38 дворян і 10 купців. їм і належали місцеві підприємства, кількість яких теж зростала. У 1879 році тут працювали вже паровий млин і лісопильня з 35 робітниками у 1891 році з'явилось 7 гончарних і 2 бондарних майстерні, 4 кузні й 11 вітряків .

Поступово мінявся зовнішній вигляд Маяків. Поряд з землянками та комишевими будівлями в місті на початку XX століття було споруджено 49 кам'яних будинків.

Тривалий час тут не було жодного навчального закладу. Тільки з 1868 року почала працювати церковнопарафіяльна школа. Пізніше, у 1880 році, відкрилась початкова жіноча та двокласна школи, а в 1900 році — міське однокласне училище. Видатки на освіту були дуже обмеженими. Так, у 1883 році на утримання учбових закладів було асигновано 1298 крб., і в той же час на утримання чинів міської поліції — 1578 карбованців.

Переважна більшість населення терпіла нужду і нестатки. Чимало міщан постійно мали борги, з яких важко було вибратись.

Тяжке економічне становище, соціальні утиски викликали гнів і обурення працівників. Коли у 1905—1907 рр. в Росії спалахнула революція, маячани брали участь у мітингах і сходках, читали й розповсюджували революційні видання. 23 листопада 1905 року на одній з вулиць Маяків знайдено 10 брошур революційного змісту, тоді ж поліція заарештувала селянина Д. Волошина.

Перша Світова війна

• Під час першої світової війни економічне становище трудящих Маяків стало ще тяжчим. Масова мобілізація чоловіків на фронт призвела до того, що селянські господарства залишились без робочих рук. Орну землю почали здавати в оренду приватним особам ділянками від 1 до 5 десятий. Чимало дрібних місцевих підприємств закрилось.

Якщо перед війною в Маяках було 4 вітряки, 2 заводи шипучих вод та 47 різних майстерень, то в 1917 році залишилось 39 майстерень, один завод шипучих вод і один вітряк. Зростали ціни на хліб: якщо в 1914 році пуд пшениці коштував 99 коп., то у 1916 — 1 крб. 40 коп., а в 1917 році — 2 крб. 24 коп. Все це призвело до невдоволення антинародною політикою царату.

Радянській період

Визвольні змагання. Громадянська війна. УНР. УРСР

• У лютому 1917 в Маяках розгорнулась підготовка до виборів нового складу міського самоврядування і до Установчих зборів. Селяни обрали земельний комітет. Керівники його брались вирішити багато питань, але головного — про землю — і не думали розв'язувати.
• 3 (16) грудня — ухвалення Раднаркомом ленінського «Маніфесту до українського народу» з ультимативними вимогами до Центральної Ради, яка ультиматум відкинула, що спровокувало початок більшовицько-української війни 1917—1921 р.
• 9 (22) січня 1918 року: Центральна рада проголосила 4-м Універсалом незалежність УНР (Української народної республіки) та низку реформ.

Карта Української Народної Республіки (1918.II) УНР за Брест-Литовським договором

• 14—17 (27—30) січня 1918 року — збройне повстання проти Центральної ради в Одесі, встановлення у місті Радянської влади.
• Жовтнева революція, ленінські декрети про землю та повстання проти Центральної ради в Одесі спонукала до встановлення всередині січня 1918 року Радянської влади в Маяках.

На зростання політичної активності населення великий вплив мало розташування тут Бессарабського радянського загону, до складу якого входили: Дністровська річкова флотилія, де комісаром був уродженець міста комуніст А. Гончаров, кавалерійський загін, що складався з маяцьких і яськівських селян, чотирьох червоно армійських батальйонів, сформованих одеськими робітниками. Загін готувався взяти участь у боях проти військ королівської Румунії, які окупували Бессарабію. Але в той час на територію Придністров'я вдерлися австро-німецькі окупанти. Під натиском переважаючих сил ворога загін змушений був відступити. Селяни Маяків і Ясьок розійшлися по домівках, а одеські робітники повернулися до міста. Штаб загону передав селянам на схов понад 2 тис. гвинтівок і багато боєприпасів.

• Австро-німецькі війська окупували Маяки, грабували населення, душили контрибуціями. У грабежах і насильствах їм допомагав загін «державної варти» у складі 80 кіннотників і 60 піхотинців.

20 квітня Одеський комітет більшовиків послав до Маяків для організації партизанських загонів А. А. Гончарова. 20 червня в хаті селянина А. П. Бакуменка зібралося 20 маячан. Вони ознайомилися з маніфестом уряду Радянської України від 20 квітня 1918 року, обрали підпільний ревком та обговорили питання про розгортання боротьби з окупантами. Головою ревкому обрали С. Сичова, його заступником — А. Макурова, секретарем — І. Лиховидова. Кількість підпільників у селі з 70 чоловік на початку жовтня зросла до 300 чоловік у листопаді 1918 року.

На одній з нарад у Маяках перед підпільниками виступив представник обласного комітету партії Громобой (Ольшевський). Було вирішено відновити в селі Радянську владу. В ніч на 18 листопада партизани розгромили варту, захопили пошту, телеграф, управу і проголосили в селі Радянську владу. 18 листопада в Маяках відбулась загальна сходка жителів, на якій ухвалено поповнити загін новими бійцями. До загону записалась усі чоловіки, здатні носити зброю, після чого він мав 4 роти піхоти, 80 кіннотників, кулеметну команду. Оперативний штаб його очолив маячанин І. Ф. Грицюта . Селяни постачали бійців продовольством, зброєю, яку залишив Бессарабський радянський загін. У грудні 1918 року в загоні було близько тисячі бійців. За рішенням обласного комітету партії загін захопив села Дальник, Гнилякове, Нерубайське і станцію Дачна.

Після того, як в Одесі висадилися війська Антанти, командування загону вирішило об'єднатися з частинами Червоної Армії. Щоб поповнити запаси зброї, партизанський загін Маяків 1 січня 1919 року вирушив на Овідіополь, вигнав звідти білогвардійців і повернувся з походу з великими трофеями. 30 січня придністровські партизани за завданням штабу обласного ревкому зайняли Тирасполь. Кілька днів вони мужньо відбивали атаки об'єднаного загону білогвардійців, французьких солдатів і польських легіонерів. Але під натиском значно переважаючих сил ворога партизани змушені були залишити Маяки.

28 лютого 1919 року в придністровських селах спалахнуло повстанця проти англо-французьких інтервентів. Партизани поспішили на допомогу землякам і прибули туди вчасно. По дорозі до рідних місць загін поповнив свої ряди добровольцями з інших сіл і вже мав 2 тис. чоловік. Кілька днів влада в селі перебувала в руках повстанців, і тільки прибуття сюди з Одеси об'єднаного загону французьких, польських солдатів та денікінських карателів з артилерією призвело до тимчасового спаду повстанця. 5-6 березня 1919 року інтервенти вчинили в придністровських селах криваву розправу. Вони вбили багатьох мирних жителів. Тільки в Маяках від рук окупантів загинуло 37 чоловік .

В березні 1919 року повстанці за вказівкою обласного ревкому відійшли на північ і в районі Бірзули (Котовська) об'єднались з однією з частин регулярної Червоної Армії, а кінчотники — з кавалерійською бригадою Г. І. Котовського. У квітні 1919 року маяцький загін разом з частинами Червоної Армії брав участь у визволенні Одеси від англо-французьких інтервентів. З цього часу він став Першим придністровським радянським полком. Командиром його був А. А. Гончаров, комісаром — В. Володимиров. Полк налічував близько 3 тис. бійців. У червні 1919 року він увійшов до складу 45-ї дивізії як 404-й стрілецький полк. Дорогами громадянської війни він пройшов територію України, брав участь у ліквідації військових частин Юденіча і Денікінаа, був на польському фронті і тільки в 1920 році повернувся до рідних місць. За зразкове виконання бойових завдань, вірність Радянській владі Реввійськрада нагородила 404-й полк Червоним прапором.

• У лютому 1920 року в Маяках остаточно утвердилась Радянська влада. До утвореного ревкому на чолі з І. Коваленком увійшли маячани — учасники громадянської війни С. Герастовський, Д. Щербаков, С. Осетян й інші. У липні 1920 року в селі створено комітет незаможних селян (КНС), до керівництва якого ввійшли 2 комуністи й один безпартійний. Великих руйнувань зазнали Маяки в роки громадянської війни. У 1920 році з усіх місцевих підприємств, які колись існували, працював лише один паровий млин. В селі було чимало безробітних. Не маючи роботи, неземлеробське населення переключалось на хліборобську працю. У 1920 році в Маяках налічувалось 74,4 проценти селян, на кожного їдця припадало по 0,5 десятини землі. Значна частина селян орендувала землю в інших селах або брала її для засіву з половини.

УРСР в 1922 році

Але іі хліборобська праця була пов'язана з великими труднощами. Більшість селянських господарств не мала необхідного інвентаря. Так, наприклад, плугів на 100 господарств припадало тільки 24. Не краще було і з робочою худобою: в 71 господарстві не було ніякої худоби, в 280 — робочої худоби. В березні 1920 року в Маяках виник партійний осередок у складі 5 комуністів. Комуністи, члени ревному та КІІС провели велику роботу по відбудові села. Було створено земельну комісію, яка наділила землею 184 незаможники, передавши їм 273 десятини землі. Внаслідок земельного перерозподілу (вересень 1920 року) на кожного їдця в селі припало по 1 десятині 360 кв. сажнів. Місцеві органи влади допомагали сім'ям червоноармійців, удовам та сиротам. 33 сім'ям бійців Червоної Армії було зорано земельні ділянки, завезено паливо, 54 сім'ям видано мануфактуру. 87 червоноармійських сімей у червні 1920 року одержали грошову допомогу в сумі 84 тис. крб., а люди з інвалідністю — пенсії (20 тис. крб.) Під час «тижня допомоги фронтові» (квітень 1920 року) жителі Маяків зібрали для Червоної Армії багато борошна, масла, яєць та інших продуктів харчування. Комуністи і члени комнезаму розгортали серед населення роз'яснювальну роботу, розповідали про політичне й економічне становище країни. Все це мало велике позитивне значення. Саме під впливом комуністів усі жителі Маяків на сільському сході в червні 1920 року заявили про беззастережну підтримку Радянської влади, як єдиної захисниці інтересів народу. Вони першими виконали продрозверстку в 1920 році і були занесені до списку червових волостей.

• Поступово налагоджувалось і культурно-освітнє життя. З ініціативи повітового бюро комсомолу з вересня 1920 року в Маяках постійно працював гурток, в якому молодь оволодівала політичними знаннями, вивчала питання радянського будівництва. Комсомольці Маяків стали організаторами школи грамоти, в якій вчились також юнаки і дівчата з сусідніх сіл. Центром культурного життя в селі став Народний будинок, що почав своє існування в 1920 році. Тут працювали чотири секції: театральна, шкільна, бібліотечна і фінансова, ставились п'єси українських класиків. Театральна секція практикувала платні спектаклі. Гроші, виручені від продажу квитків у сумі 30 тис. крб., було передано до фонду Червоної Армії.

Голодомор 1921—1923 рр

Голод в Украї́ні 1921—1923 — масовий голод у південних областях України в 1921—1923 роках, спричинений посухами 1921–22, повоєнною розрухою, політикою продрозверстки та надмірним вивезенням хліба Радянською Росією за межі УСРР.

1921 року від посухи в Одеській губернії загинуло 45 % запівів. Серед соціальних чинників голоду вирішальну роль зіграла продрозверстка.

Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР порушила в Парижі.

Регіони, уражені голодом, за даними радянської комісії допомоги голодаючим

На жаль, тоді західний світ так і не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався півднем України і наприкінці 1921 року Одещина зазнала цієї трагедії. На початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1 890 000 осіб, у березні — 3 250 000, в червні — 4 103 000. За доповіддю представника Комітету Нансена, акредитованого у Женеві, на півдні України взимку 1922 року голодували 8 000 000 селян.

Протягом багатьох десятиліть у радянських шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише райони Поволжя. Так оголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю Південну Україну, звідки масово вивозився хліб на Північ Росії і на експорт, Москва мовчала.

У радянських комуністичних історичних джерелах йдеться про те що у 1921 року в Маяках працювали дві трудові семирічні школи. Одна з шкіл мала одну десятину землі, музичні інструменти, шкільну бібліотеку, фонд якої налічував 3700 книжок. У червні 1921 року в Маяках створено ще одну, показову школу директором якої був маячанин І. М. Парпурін. Вчителі щотижня обговорювали етап викладання предметів за програмою трудової школи, провадили показові уроки, обмінювались з учителями сусідніх шкіл досвідом виховання дітей. Місцеві органи влади виявляли велику турботу про народного вчителя. КНС видавав вчителям щомісяця по пуду борошна, забезпечував їх наливом, гасом тощо. Незважаючи на пожвавлення господарського і культурного життя, економічне становище населення на початку 20-х років було тяжким, особливо через недорід 1921 року. В наступному році не вистачало посівного матеріалу, населення голодувало. Щоправда, певну допомогу насінням, тяглом подали губернський земельний відділ і повіт виконком. Селяни починали усвідомлювати, що подолати злидні і нестатки можна тільки гуртом, при колективному веденні господарства.

До колективного господарювання частина селян Маяків стала у 1922 році. В той час тут утворилося 3 сільськогосподарські колективи, які об'єднали близько 20 чоловік кожний. У 1925 році в селі організувалось садо-виноградарське товариство. яке після об'єднання в наступному році з меліоративним товариством дістало назву «Червоний придністровець» . Держава подавала колективним господарствам допомогу насінням.

Наприкінці 20-х років у селі здійснено суцільну колективізацію. У 1928 році в Маяках було вже шість колгоспів: «Червоний партизан», «Червона зірка», «Український орач», «Жовтнева революція», «14 квітня», «Нове життя» і два ТСОЗи: «Ленінським шляхом» та ім. 8 Березня.

Цікава історія створення ТСОЗу ім. 8 Березня — першого жіночого колективу на Одещині. З 1925 року в Маяках почалися роботи по осушенню плавнів. Осушивши перші три гектари, колишні наймички, на чолі з вчителькою Костенковою вирішили гуртом їх обробити. Восени зібрали врожай і виявилось, що кожен гектар дав 3 тис. крб. прибутку. Свою продукцію вони експонували на районній виставці, одержали премію і похвальний лист. В наступному 1927 році жінки усуспільнили свою землю, реманент, тягло і утворили ТСОЗ ім. 8 Березня.

В перші роки свого існування колгоспи і ТСОЗи були економічно слабкими. У 1929 році вони об'єдналися в один колгосп, названий «Червоним маяком». До нього ввійшло 586 дворів або 90 проц. усіх господарств села.

Голодомор 1932—1933 рр.

Перші кроки у проведенні колективізації викликали ненависть і опір у багатьох жітелів села, більш заможних з них називали куркулями. Вони агітували проти колгоспів спираючись на неефективнісь такої системи.

Трагедія голоду 1932—1933 рр. в УСРР — жахлива і нещасна сторінка в історії українського народу. Це наслідок спланованої політики радянського режиму насильницької масової колективізації, сталінської політики розкуркулювання, горезвісних хлібозаготівель, «чорних дошок» і «червоного терору». Фізичне винищення селян України голодомором — свідома і цілеспрямована терористична акція, стратегія і тактика якої виношувалась і впроваджувалась протягом 1929—1933 років. На шляху реалізації жахливих соціальних експериментів радянської влади могутньою перешкодою було українське село. Заважала його національна самобутність як хранителя української традиційної культури, мови, моральних цінностей, як джерела українського національного відродження. Саме боротьба з непокірним українським селянством мала наслідком жахливий Голодомор на території України, трагедію, яка змінила наше суспільство, завдавши йому непоправної шкоди.

• Під час Голодомору 1932—1933 років у селі Маяки померло щонайменше 128 жителів. Старожили розповідали, що на вулицях села не було видно а ні жодної тварини, в річці не було риби і тільки де подекуди можна було упіймати маленьких йоржиків завдяки яким селяни пережили цей трагічний період.

Радянський режим заперечував факт існування голоду. Тому кількість жертв голоду обчислити дуже важко через неналежне ведення обліку загиблих. Опубліковані дані з перепису 1937 р. показують, що чисельність населення в Українській РСР між 1931 та 1937 рр. зменшилася на 2,8 млн чол. Однак й ці цифри не дають повного уявлення про масштаби катастрофи, оскільки певна кількість померлого населення частково компенсувалася досить високим рівнем народжуваності у 1935—1937 рр.

Можна констатувати, що сьогодні виявлено і введено в науковий обіг достатньо широке коло джерел — документальних матеріалів і усних свідчень, необхідних для комплексного написання історії Голодомору на Одещині. Водночас наявна джерельна база є вагомим підґрунтям для подальших наукових досліджень. Вона, зокрема, свідчить, що економічна самостійність більшості селян перешкоджала швидкій реалізації сталінських планів, тому постала ідея суцільної колективізації селянських господарств та масового створення колгоспів — сталінських «фабрик зерна». Щоб такі фабрики працювали бездоганно, потрібно було колгоспників обмежувати у громадянських правах, тобто перетворювати на новітніх кріпаків, назавжди приписати до соціально-економічних резервацій — сільськогосподарських артілей з воєнізованою структурою виробничої діяльності.

Однією із причин голоду стало примусове вилучення зерна у селян. Для виконання плану хлібозаготівель на місця надсилалися підписані Сталіним директиви із погрозами на адресу партійних керівників, з вимогою «підняти на ноги партійні організації, вказавши їм, що справа заготівель є справою всієї партії», що «в практичній роботі на селі віднині головним є боротьба з куркульською небезпекою». Для приборкання незадоволення селянства хлібозаготівлею влада почала закривати ринки, проводити обшуки по селянських дворах, притягати до суду власників не тільки спекулятивних хлібних запасів, але й досить помірних лишків хліба, так і тих запасів, які необхідні для посіву і споживання.

Перші спроби колективізації показали, що там, де намагались добитися суцільної колективізації, вступ селян у колгоспи не міг бути добровільним. Надзвичайні заходи тиску на селян, які здійснювало партійно-адміністративне керівництво, не могли суттєво вплинути на вирішення проблеми з хлібозаготівлею. З 1 вересня 1929 р. влада вимушена була ввести картки на хліб, що було ознакою серйозної продовольчої кризи. У селах України спостерігалося недоїдання, якого не було з середини 1920-х років.

Головним наслідком насильницьких методів при створенні колгоспів стало масове невдоволення та відкриті протести селян аж до антирадянських збройних виступів. Багато селян, щоб не йти у колгосп, продавали будівлі, інвентар, вирізали худобу і залишали село, перебиралися на роботу у міста або на будови. Масові виступи селян проти колективізації прокотились населеними пунктами Одеського району. Так, у с. Татарка натовп, оточивши сільраду, вимагав повернути зерно і коней. До чогось більшого, щоправда, справа не дійшла, оскільки найактивніших і незадоволених заздалегідь взяла під варту міліція з Одеси.

Заможні й бідні селяни цілими сім'ями переїжджали в міста, на новобудови першої п'ятирічки, щоб уникнути розкуркулення, колективізації, репресій. Вже в 1929 р. до органів влади Одещини надійшли сотні заяв селян про бажання переїхати на постійне місце проживання до Сибіру, Приморського краю, Приамур'я.

Одним із головних напрямів колективізації стала «ліквідація куркульства як класу». 11 січня 1930 року в газеті «Правда» було опубліковано передову статтю «Ліквідація куркульства як класу стає на порядок денний». В ній прозвучав заклик «оголосити війну не на життя, а на смерть куркулю і кінець кінцем змести його з лиця землі». Незабаром ЦВК та РНК СРСР прийняли закриту постанову, підписану Калініним, Риковим і Єнукідзе, яку телеграф негайно доставив у всі окружні, районні і сільські Ради у тому числі й Одещини. В ній, зокрема, говорилося: «1. Куркульським господарствам заборонити повсюдно переселятися і розпродувати своє майно без дозволу районного виконавчого комітету. 2. Зобов'язати районні виконавчі комітети застосовувати відносно куркулів, які порушуватимуть цю постанову, самовільно переселятимуться, негайну конфіскацію всього майна…».

Отримавши контрольні цифри для кожного району радянська влада, при підтримці місцевих активістів, робітників з міста й міліції, в стислі терміни провела вилучення родин куркулів і їх відправку до місць, визначених для завантаження у вагони і відправку на Північ.

Для контролю над збутом селянами продовольства держава 1930 р. заборонила приватну торгівлю, у травні 1932 р. були закриті ринки. Такий авантюризм політики щодо селянства викликав з їх боку відчайдушний опір. Вони не віддавали в колгоспи своє майно. Селяни говорили: «В колгоспи, але з пустими руками». Селяни, починаючи з літа 1929 р., таємно вбивали худобу. Між 1928 і 1932 рр. Україна втратила близько половини поголів'я худоби. Крім того, масове усуспільнення худоби у новоутворених колгоспах, де не було умов для її утримання, часто вело до її загибелі, що загострило проблему з тягловою силою в господарстві — без коней не було чим орати.

Примусова праця у колгоспах відзначалась низькою продуктивністю. Хаос посилювався невмілими діями збюрократизованого керівництва, яке, не маючи жодного досвіду у сільському господарстві, давало з центру розпорядження, де і що сіяти. Від 1931 до 1932 р. посівна площа скоротилася на 20 %, а втрати врожаю у 1931 р. сягнули 30 %. До цього неладу додалася посуха, що 1931 р. охопила степові райони. Але не вона була причиною голоду. Він припав на 1932—1933 рр., й безпосередньо його викликала зловмисна воля партійного керівництва.

На початку 1930 р. запровадили дивну форму оплати праці колгоспників, позаяк облік вівся не в грошах, а в трудових одиницях — трудоднях. Враховуючи норми виробітку, заробити трудодень в колгоспі могла лише фізично здорова людина. Проте навіть ці жалюгідні заробітки колгоспників не сплачували у повному обсязі. Наприклад, С. Косіор, доповідаючи на пленумі ЦК КП(б)У 15 лютого 1933 року, зазначив, що в Одеській області розподіл хліба на трудодні завершили лише 12 % колгоспів.

Замість того, щоб налагоджувати чітку організацію і оплату праці, Сталін та його оточення обрали шлях репресій. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняв постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Відповідно до нього, розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом, а за найкращих обставин — позбавленням волі на строк не менше 10 років. 22 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про боротьбу з спекуляцією». Спекуляція каралася ув'язненням у концтаборі на термін від 5 до 10 років без права застосування амністії. Постанову від 7 серпня 1932 р. на селі називали «Закон про п'ять колосків».

Дезорганізація і деградація громадського виробництва колгоспів, оплата праці за залишковим принципом катастрофічно знижували рівень харчування колгоспників. Уже у перші місяці 1932 р. у багатьох сільських районах вичерпалися запаси продовольства, насамперед хліба. З весни 1932 р. голодування населення в Україні набрало масового характеру. Ціни на сільськогосподарську продукцію різко підскочили. Ситуація з кожним місяцем погіршувалася. Особливо це стало очевидним під час жнив.

1933 року, після конфіскації продовольчих запасів, смертність у сільській місцевості набула масштабів голодомору. Народжуваність у голодні роки знизилася на порядок. За підрахунками сучасних українських істориків і демографів, повні демографічні втрати в УСРР, включно з викликаним голодомором зниженням народжуваності, сягали за 1932—1933 рр. не менше 5 млн чоловік. Підрахунки втрат Одещини ускладнені ще й тим, що протягом 20-30-х років територіально-адміністративний поділ змінювався кілька разів. Проте можна скористатися побічними підрахунками. Щоб заселити вимерлі села Одеської області, Всесоюзний переселенський комітет переселив на її територію восени 1933 р. 15 тисяч переселенців із Середньої Азії і 6 750 господарств із Горьківської області та Білорусії. Їх загальна кількість становила щонайменше 35 тисяч осіб.

Ще одним джерелом побічних підрахунків можуть бути матеріали американських дослідників. Зокрема, Сергій Максудов зробив підрахунки дефіциту покоління, народженого впродовж 1929—1933 рр. на Одещині, який становить 24 414 осіб або 18, 9 %. Історики М. Царинник, Л. Луцюк і Б. Кордан вважають, що голод охопив Одещину нерівномірно. Найбільші втрати населення припали на територію, яка сьогодні входить до складу Кіровоградської області — до 25 %. Трохи менше постраждало населення теперішніх Миколаївської та Херсонської областей. Там втрати становили 20-24, 9 %. На території сучасної Одеської області вони коливалися в межах 15-19, 9 %. Звичайно, ці дані досить приблизні, але вони свідчать про те, що голодомор забрав життя десятків тисяч людей в селах регіону.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалеж- них від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.

• З житепису українського поета Володимира Петровича Гетьмана, що народився у селі Маяки: — «19 грудня 1929 року родину запихають як куркулів у вантажний вагон на станції Єреміївка і вивозять в Росію, — до табору Спасо-Преображенського монастиря аж під Вологду. Заслання для Володі тривало чотири місяці, а для батьків — півроку. Через чотири місяці влада „розібралася“ й дозволила тітці забрати гетьманенка з висилки.»

Родина була «освобожденная от высылки» із поверненням на місце колишнього проживання — у село Біляївку. Згодом обставини вимушують переїхати у село Маяки, а 1932 року, — до Одеси, де закінчує середню школу.

Неможливо перелічити тих жахів, які бачив, відчув і пережив хлопець у таборі Спасо-Преображенського монастиря. Багатьом дітям, висланим разом з дорослими до різних таборів за межі України, присвячена книга «Світлої па-м'яті засланих дітей, що захолонули у вологодських снігах у 1929—1930 рр.». Поет пише: «Куди не йду, а ніби наді мною жаріє те тавро…». Цей факт біографії дав підстави Володимиру Петровичу назвати поетичну книгу-сповідь «Наймолодший куркуль Радянського Союзу».

Радянська влада просувала свою політику і власні наративи щодо голоду створюючи іншу картину реальності так у 1931 році нібито куркулі знищили близько половини поголів'я коней артілі «Червоний маяк». Та колгосп все ж економічно зміцнювався. У стислі строки в 1932—1933 рр. він провів весняні польові роботи і викопав план хлібозаготівель. Колгоспом керував тоді 25-тисячник, робітник Одеського хлібозаводу комуніст В. К. Нєвський. Разом з партійною і комсомольською організаціями правління мобілізувало трудівників артілі на ударну роботу . В 1933 році колгосп «Чорновий маяк» за сім днів зібрав колоскові, засипавши в державні засіки 5820 цнт хліба. Того ж року з кожного гектара зібрано по 12,9 цнт зерна проти 5 цнт у 1932 році .

За досягнення у сільськогосподарському виробництві артіль «Червоний маяк» було занесено на всесоюзну Дошку пошани. 28 серпня 1933 року в селі відзначали День урожаю. Вітати колектив з трудовими успіхами приїхав перший секретар Одеського обкому КП(б) України Є. І. Вегер.

Зростання механізації, впровадження досягнень агротехніки вимагало грамотних кадрів. Щоб їх мати, правління в 1935 році створило курси трактористів, на яких навчалось 76 чоловік. Випускники відмінно оволоділи технікою. Особливо уславився ударною працею секретар комсомольської організації колгоспу Петро Федоренко. Він організував комсомольсько-молодіжну бригаду, яка однією з перших у районі закінчила сівбу ранніх культур на площі 110 га і була занесена на районну Дошку ношанни.

• Радянська влада виявляла «велике піклування» про охорону здоров'я трудящих. У 1932 році в Маяках відкрито нову лікарню та амбулаторію, де працювало кілька лікарів і медичних працівників з середньою освітою.

Невпинно зростали освіта й культура села. У 1932 році в Маяках відкрився перший звуковий кінотеатр. У клубі працювали гуртки, читалися різноманітні лекції, організовувались виставки, що висвітлювали досягнення колгоспного будівництва та героїчну боротьбу радянських воїнів біля озера Хасан.

Друга Світова війна. Німецька окупація (1941—1944)

У 1939—1940 рр. колгосп «Червоний маяк» достроково виконав хлібопоставки державі та натуроплату МТС, повністю засинав насінний і фуражний фонди. В жовтні 1939 року колгоспники вирішили продати державі залишки хліба в кількості 480 тонн, а на одержані гроші купити 3 автомашини, мануфактуру, теплий одяг, взуття.

Зразково працювали на артільних ланах тракторист" з бригади М. Богачова. Механізатори Я. Сичов, К. Ільїн та інші за зміну виорювали по 14—15 га при нормі в 11 га і добивались високої якості робіт.

Завдяки вмілому веденню господарства та сумлінній праці колгоспників артіль «Червовий маяк» вийшла в ряди передових господарств району. Тут збирали високі врожаї пшениці, кукурудзи, винограду, фруктів. Артіль мала 220 коней, 180 свиней, 80 голів великої рогатої худоби. Колгоспники на трудодень одержували по 2 кг зерна та по 2 крб. 50 коп. грішми.

• Звістка про віроломний напад гітлерівської Німеччини викликала гнів і обурення трудящих. 22 червня 1941 року в селі відбувся великий мітинг. Переважна більшість чоловіків призовного віку пішла на фронт. Радянське командування вживали рішучих заходів для оборони Одеси з суходолу. Через Маяки проходив один з рубежів оборони.

24 червня 1941 року на Одещині почалося формування винищувальних батальйонів та загонів. До маяцького загону записалось близько 100 чоловік. Бійці несли патрульну службу у дністровських плавнях, знешкоджували ворожих агентів, охороняли колгоспний урожай, зерносховище і тваринницькі ферми.

• Радянська армія не змогла втримати позиції та 19 серпня 1941 року румунська армія і гітлерівські війська окупували Маяки. В листопаді 1941 року комуніст М. Я. Богачов створив у селі підпільну партизанську групу з 16 чоловік. Народні месники, серед яких було чимало молоді, провадили серед населення агітаційну роботу, діставали зброю, вибухівку тощо. Наприкінці 1941 року група мала 10 гвинтівок, 8 пістолетів. 36 гранат, 5 тис. патронів.

У квітні 1943 року більшість підпільників було заарештовано, кількох чоловік розстріляно. Ті, що лишилися в живих, разом з групою М. А. Малая з с. Троїцького активізували підривну діяльність. В лютому 1944 року вони висадили в повітря два мости через р. Турунчук, спалили будинок жандармського управління, знищили 12 човнів, призначених для переправи військ ворога. У перших числах квітня партизани висадили в повітря переправу, знищили 6 човнів, роззброїли близько 100 ворожих солдатів. Вступивши в бій з ворогом, група партизанів у кількості 60 чоловік знищила 30 німецьких і румунських солдатів і офіцерів, втративши 10 своїх бійців, серед них і М. Я. Богачова.

Колишня насосна станція. Меморіал розстріляним партизанам у 1943 році

• На початку квітня 1944 року радянські війська визволили Маяки від окупантів. Гітлерівські окупанти завдали селу великої шкоди. Вони зруйнували господарські будівлі, школи, клуб. Матеріальні збитки, завдані колгоспу «Червоний маяк», становили понад 66 тис. карбованців. Багато жителів села відважно билось на фронтах Другої Світової війни. Тільки орденами і медалями Радянського Союзу нагороджено понад 300 чоловік.

Пам'ятник невідомому солдату с. Маяки

Після визволення села населення одразу взялося за відбудову зруйнованого господарства. У 1944 році колгосп очолив колишній кіннотник бригади Г. 1. Котовського, М. Т. Бойко. В господарстві не вистачало машин, робочої сили, насіння, худоби тощо. Весь тягар весняних та літніх польових робіт лежав на плечах жінок і підлітків. Проте вже в 1944 році колгоспниці своїми коровами зорали 714 га пару замість запланованих 600 га, виконали план зяблевої оранки. В тому ж році в артілі створено тваринницьку ферму, яка мала 19 корів і 20 телят. Після переможного закінчення Радяньсько-Німецької війни до села поверталися демобілізовані воїни. Ставало більше робочих рук. У 1945 році колгоспники посіяли 500 га пшениці, 370 га ячменю, 260 га кукурудзи, 90 га соняшнику, ЗО га проса, 35 га городніх культур. Правління колгоспу приділяло увагу відбудові зруйнованих та побудові нових колгоспних приміщень і будинків колгоспників. Створювалось гончарне виробництво, очолене Г. А. Блажком.

Голодомор 1946—1947 рр.

Голодомо́р в Украї́ні 1946—1947 ро́кі́в — масовий голод, який влаштувала народам СРСР російсько-більшовицька (комуністична) диктатура 1946–1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам у соціалістичному таборі. Так, 1946-го з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунського королівства, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословацької республіки, за тих два роки Польська республіка отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба..А в Молдавській РСР й південних областях Української РСР стрімко поширювався голод.

Страждали і помирали у селах і містах Української РСР люди різних національностей — українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін. Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Українській РСР понад 1 млн людей. Тоталітарною владою голод замовчувався.

Енциклопедія «Історія міст і сіл Української РСР — Одеська область» в цей період розповідає про відбудову і розвиток — будівельна бригада вже в 1946 році спорудила нові будинки 2 сім'ям загиблих воїнів та капітально відремонтувала 7 будинків для інших родин. В боротьбі за зміцнення і розвиток колгоспу велика роль належала партійній організації. На відкритих партійних зборах, які проводились за участю широкого колгоспного активу, вирішувались питання роботи тракторного парку, місцевого будівництва, розвитку тваринництва тощо. Дійовим помічником партійної організації в усі роки була комсомольська організація, що налічувала 15 чоловік. У 1949 році комсомольці провели рейд перевірки готовності артілі до весняної сівби. Комсомольці і молодь своїми силами засіяли 619 га зернових. Значних успіхів у розвитку економіки добився колгосп «Червоний маяк» у 1949—1950 рр. На допомогу трудівникам прийшла техніка. Артіль вже мала 4 автомашини, 11 двигунів, 31 плуг, 100 культиваторів, понад 100 інших механізмів. В селі працювали млин, крупорушка, олійниця, лимарня, кузня. Тваринницька ферма у 1950 році налічувала 295 голів великої рогатої худоби. Велике економічне значення мало також закінчення в 1957 році будівництва Маяко-Біляївської зрошувальної системи, на спорудження якої держава асигнувала багато коштів.

Повоєнний розвиток, епоха «розвиненого соціалізму» («застою»)

У 1950-ті роки збудували міст через Дністер під час прокладання сучасної траси з Одеси на південь області, до Сарати, Арцизу, Татарбунарів, Ізмаїла, Болграда та Рені. Завдякі чому Маяки набули ще більшого стратегічного значення.

У 1957 році на загальних зборах колгоспників вирішено було реорганізувати артіль «Червоний маяк» на радгосп. На 1 січня 1959 року він мав 4506 га землі, 19 тракторів, 8 комбайнів, 16 вантажних автомашин. Зрошувальна система дала змогу перетворити радгосп на спеціалізоване овочівницьке господарство. У 1959—1960 рр. маяцькі городники зібрали небачений в тих місцях урожай. Так, бригада Т. А. Гетьмана виростила по 182 цнт помідорів з гектара. Якщо у 1957 році колгосп продав державі тільки 4 тис. цнт овочів, то в 1960 році радгосп відправив на заготівельні пункти 31 тис. цнт капусти, моркви, столових буряків, помідорів та інших овочів. Доходи, що набагато зросли, дали змогу дирекції ширше розгорнути господарське будівництво. У 1960 році тут споруджено чотирирядний корівник, свинарник, три артезіанські колодязі, завершено будівництво першої черги водопроводу, гуртожитку на 80 місць, збудовано 15 одно і двоквартирних будників. Багато уваги приділялось меліорації зрошуваних земель. Очищено понад 40 км каналів, здійснено вологозарядкові поливи. Тільки в 1963 році їх провели на площі 754 гектари. Поряд з вирощуванням овочів у відкритому грунті радгосп дедалі ширше застосовував парники для цілорічного вирощування городини. Якщо в 1961 році в радгоспі було кілька десятків парникових рам, то в 1967 році їх стало близько 19 тис. штук. Обігрівають парники за допомогою електрики та спеціальних матів, або, як їх називають тут, теплих кожухів. В'язання тих кожухів — нелегка справа, але ланка Л. Шаповалової щодня перевиконує норми. Передову овочівницю у 1966 році за сумлінну працю нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Багато уваги приділяється в радгоспі розвитку громадського тваринництва. На фермах виросли справжні майстри цієї галузі господарства — доярки Т. М. Ясенко, Т. К. Широка та Н. М. Ковальчук. За досягнуті виробничі успіхи їх нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Не відстають від них і молоді доярки — Т. Сорока й О. Глущенко, які щороку надоюють від кожної фуражної корови по 2300—2400 кг молока.

Високі прибутки (у 1966 році вони склали 186 тис. крб.), потужна технічна база (65 тракторів різних марок, 12 комбайнів, понад 39 автомашин), великі масиви зрошуваних земель (близько тисячі га) дали змогу радгоспові вийти в число передових господарств району. В цьому немала заслуга партійної організації, що налічує 50 комуністів, і комсомольської, яка об'єднує понад 100 комсомольців.

• На території села Маяків міститься риболовецький колгосп «Червоний придністровець». Маяцькі рибалки ведуть лов риби, головним чином частикової, в озерах, лиманах і морі. Тут працюють передові рибалки, удостоєні урядових нагород, бригадири М. Г. Кудлай, 1. В. Шпичка та інші. Ця артіль має також допоміжні підприємства, де виготовляють метизні вироби та випалюють вапно.

• На території Маяків розташувалось Дністровське управління експлуатації зрошувальних систем — Маяко-Біляївської та Троїцько-Граденицької. Управління має потужну технічну базу для зрошування водами Дністра причорноморських степів. Справжньою інженерною спорудою сучасного типу є Маяко-Біляївська зрошувальна система, до якої надходить вода по каналу шириною 8 м і глибиною 4 м з мінімальним рівнем води 2,6 метра. Швидкими темпами будується Нижньо-Дністровська зрошувальна система — одна з найбільших іригаційних споруд республіки. Перша черга площею 16 тис. га вже стала до ладу в 1968 році. Від Дністра до станції, де розмістився пульт управління, прокладено канал завширшки 50 м. Чотири потужних насоси подаватимуть близько 1200 куб. метрів води по двох чотирикілометрових трубах па висоту 100 м. До 50-річчя Великого Жовтня здано в експлуатацію перші 2 тис. га зрошуваних земель.

• Маяки — один з наукових центрів Одещини. У 1957 році український астроном Володимир Цесевич створив у Маяках астрономічну обсерваторію. У цьому філіалі Одеського університету імені Мечнікова, під керівництвом члена-кореспондента Академії наук УРСР доктора фізико-математичних наук В. П. Цесевича проводиться науково-дослідна робота по вивченню проблеми активності та зміщення зірок.
• У Маяках розташована також учбово-дослідна метеорологічна станція Одеського гідрометеорологічного інституту. Тут проходять практику студенти гідрометеорологічного, інженерно-будівельного та інших вузів Одеси. На спеціальному полігоні майбутні фахівці вивчають проблеми стоку річкових вод.
• З кінця 1964 року у Маяках розміщувалась агрономічна і меліоративна станція.

За роки Радянської влади Маяки перетворились па красиве впорядковане село. Тут є ательє мод, перукарня, майстерні по ремонту взуття, побутової техніки, ательє по ремонту радіо і телевізійної апаратури тощо. Село повністю радіофіковане, електрифіковане та частково телефонізоване. За післявоєнний час тут виросли нові вулиці, до розташувались нові будинки з усіма комунальними вигодами. Через Дністер перекинуто красивим міст, який зв'язав лівий і правил береги.

Жителі села добре забезпечені медичною допомогою. Тут працює одна з кращих у районі лікарень на 25 ліжок з рентгенівським, фізіотерапевтичним та зубопротезним кабінетами.

Маяки — село суцільної письменності. В селі є середня школа, де працює 42 учителі. Нещодавно пішов на заслужений відпочинок найстаріший вчитель села, що віддав 50 років свого життя справі виховання підростаючого покоління, — І. М. Парпурін.

У сільському клубі працюють хоровий гурток і духовий оркестр. Є народний самодіяльний театр, який підготував чимало вистав. Самодіяльні актори часто виїжджають до районного центру та навколишніх сіл з концертами і виставами.

Міцно увійшли в побут населення книги. У двох бібліотеках — сільській і шкільній — налічується близько 25 тис. книжок; дитячий сектор сільської бібліотеки посідає перше місце в області по поширенню книжок та проведенню різноманітних масових заходів. В житті села утвердилися нові традиції і обряди. Тут провадяться свята врожаю, першого снопа, дні тваринника і механізатора. Урочисто проходять реєстрації шлюбів, народження дитини, золоті і срібні весілля. Жителі Маяків пишаються своїми земляками, що вписали не одну сторінку до літопису славних перемог радянських людей. Це — герой громадянської війни, автор відомої книги «Шел отряд по берегу» А. А. Гончаров, нагороджений у зв'язку з п'ятдесятиріччям Великого Жовтня орденом Леніна, відомий український радянський поет В. П. Гетьман та інші. Трудівники стародавнього українського села, яке в радянський час перетворилось на великий населений пункт з розвиненою промисловістю і передовим спеціалізованим сільським господарством, натхненно працюють над здійсненням програми комуністичного будівництва.

За повоєнний час у розвиток території Маяківської сільської ради внесли Анфіса Григорівна Попова, Ганна Миколаївна Чистова, Віктор Карпович Сіденко, Володимир Якович Шабленко, Василь Михайлович Лахманець, які обіймали посаду голови сільської ради та, змінюючи один одного, працювали над розвитком рідного села.

Археологічна карта

Селище Маяки має археологічні пам'ятки різних епох, але серед них вирізняються пам'ятки бронзового та римського часу. Кочівники залишили безліч курганів. Одеський район виходить до Дністра, цим пояснюється різноманітність археологічної спадщини.

Пізньопалеолітичні місцезнаходження: одне на південній околиці села на лівому березі річки Дністер за 0,15 кілометрів на південь від астрономічної обсерваторії ОГУ;

П'ять місцезнаходжень у районі кургану Висока могила:

• Висока Могила I на краю плато лівого берега річки Дністер, за 4,5 кілометри на північний схід від села біля південно-східної підлоги кургану;
• Висока Могила II за 0,15 кілометра на північний схід від кургану;
• Висока Могила III за 1 кілометр від кургану біля лісопосадки;
• Висока Могила IV за два кілометри на північний схід від кургану на схилі правого берега балки;
• Висока Могила V за 3 кілометри на північний схід від кургану на краю плато.

Пізньотрипільське поселення на південній околиці села на мисі, утвореному лівим беергом річки Дністер та балкою, що впадає ліворуч у заплаву річки, за 0,3 кілометри на південь від обсерваторії. Розкопувалося.

Поселення епохи пізньої бронзи в одному кілометрі на південь від села на мисі в місці впадання балки в долину річки Дністер, площа 100 на 200 метра.

Бронзовий наконечник списа епохи пізньої бронзи знайдено на околицях села.

Поселення VI—V та IV—III століть до нашої ери Маяки IV за два кілометри на північний захід від центру села, 0,3 на захід від електростанції, на високому мисі берега річки Дністер, площа 300 на 150 метрів.

Поселення та могильник кінця V—III століть до нашої ери Маяки I на південно-західній околиці села, за 0,3 кілометри на південь від обсерваторії на березі річки Дністер, площа 250 на 150 метрів.

Поселення IV—III століть до нашої ери:

Маяки II за 1,5 кілометри на південь від села на мисі берега річки, утвореному притоком і балкою, площа 250 на 150 метрів;

Поселення IV—III століть до н. Маяки III з матеріалом перших століть нашої ери за 1,5 кілометра на північний захід від центру села на мисі берега річки на території електропідстанції;

Маяки V за один кілометр на північ від центру села на березі річки;

Маяки VI на західній околиці села на березі річки на північ від обсерваторії;

Маяки VIII за два кілометри на південь від села на мисі берега річки, із заходу та з півночі обмежено лісосмугою, площа 150 на 60 метрів;

Маяки VIII за 2,5 кілометри на південь від села на мисі берега річки, площа 120 на 100 метрів.

Поселення перших століть нашої ери на південній околиці села, протяжність уздовж берега річки Дністер 1 — 1,5 км.

Декілька курганів на південь від села між поселеннями Маяки I та Маяки II; три кургани на захід від села, за 1 — 1,5 кілометри на південь від шосе Одеса-Яські на плато з обох боків дороги на село Маяки в районі яру Гайдамацького; вісім курганів уздовж дороги Велика Аккаржа — Маяки на березі лиману, один з них біля дороги поряд зі спуском у долину річки Дністер; шість курганів за три кілометри на схід від північної околиці села на плато. Розкопані.

Десять курганів на березі річки Дністер за 0,2 кілометри на північний захід від усатовського селища, п'ять із них розкопано.

Мідна римська монета Юстиніана I, карбована у 538 539 роках та срібна східна монета знайдена на території села.

За сторічча археологічних досліджень, які ведуться з 1920-х років, розкопано 23 (3 79 могилами) кургани в зонах новобудов на плато у 1968, 1982—1983 роках і ще 5 насипів на могильнику Маяки у 1974 (22 могили під одним насипом) і 1975 (4 кургани) роках. Крім них, з 1961 року тут знайшли 8 стоянок і місцезнаходжень, та до 10 поселень (кілька двошарових), які розташовані на терасі долини р. Дністер.

Вони демонструють широкий хронологічний спектр присутності тут населення від 22-20 тис. років тому до ХІ ст. від РХ. Найповніше пам'ятками заповнена мідно-кам'яна доба, презентована підкурганними похованнями та значним поселенням Маяки; епоха бронзи здебільшого могилами майже всіх періодів і культур, а також наконечником спису: ранньозалізний вік кіммерійським та скіфськими похованнями, античний період. низкою давньогрецьких поселень і поховань; римський період сарматськими могилами та поселеннями черняхівської культури (готів); середньовіччя візантійськими монетами та могилами пізніх кочовиків. Якщо ж додати до цього письмові згадки про литовський замок початку XV ст. і руїни мусульманської мечеті або мавзолею XVI—XVII ст., які ще треба віднайти (Розд. 2), то ми отримуємо вражаюче своєю повнотою історичне полотно, яким може похвалитися далеко не кожне місто України.

Ойконім та етимологія

Етимологія назви Маяки (з наголосом на я) не є однозначною. Можливо на це вплинула татарська назва переправи через річку Дністер — Міяк, як повідомляє турецький мандрівник XVII ст. Евлія Челебі; існувала місцева ісламська святиня Міяк-Баба-султан в перекладі з татарської — «Масляний(а) бабá», пов'язана з чудотворним перетворенням дністровських вод на масло, міяк.

Не виключено паралельний зв'язок назви з наявністю знаків річної навігації (маяку чи мережі маяків). Ойконім походить від східнослов'янської лексеми «маяк», утвореної суфіксом — к від дієслова маяти — «махати». Старе значення цієї лексеми — «знак, сигнал». Чи навіть місць для оброблення вовни (так званих мийок) і т. д.

Герб

У 1870-х роках складено проект герба с. Маяки. Історичний опис Герба: «У чорному щиті пагорба поставлено два золоті маяки з чорними швами, над кожним із них виникає червлене із золотими пасмами полум'я. У вільній частині щита герб Херсонської губернії. Щит увінчаний червленою баштою з короною в три зубці і оточений двома золотими колосами, з'єднаними Олександрівською стрічкою»

Герб Маяків 1870 роки

Герб селища Маяки

Населення

У квітні 1798 р. на дачі №19 записане казенне село Маяки в якому мешкало 307 осіб (166/141).

У 1859 року у заштатному місті Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 7574 особи (3412 осіб чоловічої статі та 3162 — жіночої), налічувалось 521 дворове господарство, існували православна церква, пристань, 2 заводи, відбувались щонедільні базари.

В 1890 р. у Маяках згідно станам населення розподілялося таким чином:

• Дворяни з нижніми чинами: православних 31 (15/16), лютеранин 1, католиків 6 (2/4).
• Духовного звання: православних 19 (7/12).
• Купців: православних жінки 2, католиків 8 (5/3).
• Міщан: православних 2441 (1218/1223), старовірів 1092 (519/573).
• Колишніх колоністів: лютеран 5 (2/3), католиків 61 (31/30).
• Євреїв усіх станів 578 (292/321).
• Іноземних підданих: православних — 11 (5/6), старовірів 2 (1/1), католиків 13 (5/8), євреїв — 6 (2/4)%.

За родом занять населення ділилося: державні службовці 31 ос. (14/17), хліборобство 3119 (1511/1608; рис. 4.27), торгівля 375 (200/175), ремесла 129 (77/82), кустарна промисловість 51 (38/43), рибний промисел 297 (142/153).

Дані 1893 року подають національний та становий склад населення. Населення 4242 осіб (2090/2152): українців 2699 (1346/1353), росіян — 799 (382/417), євреїв 647 (313/334), німців 46 (22/24), поляків 27 (11/16), молдован 11 (8/3), циган 6 (4/2), литвинів 4 (1/3), болгар 3 (чол.).

За станами: міщан 3966 (1945/2911), селян 134 (77/57), дворян 54 (24/30), купців 38 (17/28), почесних громадян 24 (9/15), інших станів 23 (10/13), іноземців 11 (7/4), духовенства 2 (1/1).

За даними перепису населення 1897 року в Маяках проживало 4575 осіб. Серед них україномовних — 62,6 %; російськомовних — 20,6 %; євреїв — 14,1 %.

Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 128 жителів села.

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 5367 осіб, з яких 2482 чоловіки та 2885 жінок.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 5937 осіб.

За даними на 2021 рік, у Маяках мешкало 6500 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	89,78 %
російська	9,13 %
румунська	0,44 %
болгарська	0,25 %
білоруська	0,13 %
гагаузька	0,1 %
польська	0,1 %
німецька	0,03 %

Освіта

З 1868 року почала працювати церковнопарафіяльна школа.

У 1880 році, відкрилась початкова жіноча та двокласна школи.

У 1900 році — міське однокласне училище.

З вересня 1920 року в Маяках постійно працював гурток, в якому молодь оволодівала політичними знаннями, вивчала питання радянського будівництва. Комсомольці Маяків стали організаторами школи грамоти, в якій вчились також юнаки і дівчата з сусідніх сіл. Центром культурного життя в селі став Народний будинок, що почав своє існування в 1920 році. Тут працювали чотири секції: театральна, шкільна, бібліотечна і фінансова.

у 1921 року в Маяках працювали дві трудові семирічні школи. Одна з шкіл мала одну десятину землі, музичні інструменти, шкільну бібліотеку, фонд якої налічував 3700 книжок.

У червні 1921 року в Маяках створено ще одну, показову школу директором якої був маячанин І. М. Парпурін.

У 1932 році в Маяках у клубі працювали гуртки, читалися різноманітні лекції, організовувались виставки, що висвітлювали досягнення колгоспного будівництва.

У 1935 році створило курси трактористів, на яких навчалось 76 чоловік.

У 1941—1944 роки Гітлерівські окупанти зруйнували школи, клуб. У повоєнні роки правління колгоспу приділяло увагу відбудові зруйнованих та побудові нових приміщень і будинків.

У 1957 році у Маяках відкрито філіал Одеського університету імені Мечнікова — астрономічну обсерваторію. Та учбово-дослідна гідрологічна станція Одеського гідрометеорологічного інституту.

Станом на 1969 рік у селі вже була середня школа, де працювало 42 учителі.

У 2018 с. Маяки відкрився двоповерховий корпус початкової школи. Оновлена школа містить 15 класів, спортивний та актовий зали на 250 учнів та має сучасний та стильний дизайн.

Медицина

У 1932 році в Маяках відкрито нову лікарню та амбулаторію, де працювало кілька лікарів і медичних працівників з середньою освітою.

На початку 2019 року в рамках програми «Доступна медицина» у селі відкрилась нова сучасна амбулаторія та відділення екстреної медичної допомоги з кабінетами з новим рентген-обладнанням, ультразвукової діагностики, а також палатами інтенсивної терапії. У новій амбулаторії працює 4 сімейних лікарі, які обслуговують громаду. Є новий службовий медичний автомобіль.

Астрономічна обсерваторія

Спостережна станція Маяки НДІ «Астрономічна обсерваторія» ОНУ ім. І. І. Мечникова або Наглядова станція Маяки  — астрономічна обсерваторія, у складі обсерваторії Одеського Державного Університету в селі Маяки, Одеського району Одеської області, за 40 км на захід від Одеси. Створення обсерваторії було ініційовано напередодні Міжнародного Геофізичного Року. Основна тематика роботи обсерваторії з 1957 по 1998 року — патрульна зйомка 2/3 північної півкулі зоряного неба з метою пошуку й дослідження змінних зір. Також проводилися базисні патрульні зйомки метеорів в парі зі спостережною станцією Крижанівка.

Маяки (спостережна станція) НДІ «Астрономічна обсерваторія» ОНУ ім. І. І. Мечникова

Астрономічна обсерваторія, заснована 1957 року відомим українським астрономом Володимиром Платоновичем Цесевичем. Обсерваторія Маяки займається патрульною зйомкою північної півкулі зоряного неба з метою пошуку та дослідження змінних зірок. Національним надбанням є архів фотопластівок (склотека), що зберігається на обсерваторії, виконаних в результаті патрульних спостережень. За чисельністю фотопластинок (близько 150 тисяч) обсерваторія у Маяках посідає третє місце у Світі після Гарвардської та Зонненберзької обсерваторій. Особлива гордість колекції — колекція сімеїзів знімків малих планет, яка почала формуватися ще в 1909 році.

Спостережна станція Маяки НДІ «Астрономічна обсерваторія» ОНУ ім. І. І. Мечникова

Нижньодністровський національний природній парк

Логотип парку

Парк засновано 13 листопада 2008 року у відповідності до Указу Президента України № 1033. Нижньодністровський національний природний парк входить в десятку найкращих Національних природних парків України.

Частина Нижньодністровського національного природного парку розташована в Білгород-Дністровському районі Одеської області. Головна ж частина цього природного парку розташована між Маяками та Біляївкою. Саме тут, у районі впадання у Дністер річки Турунчук, можна побачити велику кількість червонокнижних птахів та побувати у дуже барвистих куточках природи. До речі, саме у Маяках розташовано другий адміністративний офіс Нижньодністровського національного природного парку (перший адміністративний офіс знаходиться в Одесі).

Загальна характеристика

Загальна площа Нижньодністровського національного природного парку становить 21311,1 га, у тому числі 3700 га земель, що надаються йому в постійне користування, та 17611,1 га земель, що включені до його складу без вилучення у землекористувачів, на яких здійснюється традиційна господарська діяльність з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Найближчий населений пункт — с. Маяки Одеського району, в якому розташований адміністративний будинок № 2 Нижньодністровського національного природного парку. Село Маяки розташоване на лівому березі річки Дністер, за 40 км від м. Одеси.

Береги Дністра

Лабіринти Дністра-Турунчука

Затоки і мілина на Дністрі

Туризм

Екотуризм

Нижньодністровський національний природний парк із 49 національних парків України за рейтингами ЗМІ входить у десятку найкращих національних парків. «Тут справжній рай для любителів природи».

Відділом екоосвіти та рекреації Нижньодністровського національного природного парку було розроблено та затверджено чотири екологічні маршрути: «Царство птахів», «Дністровська Амазонія», «Старий Турунчук», «Блискучий Ібіс» та одна екологічна стежка — «Острів Гонтаренко».

Глечики жовті на Білому озері

• Туристичний маршрут «Царство птахів». Протяжність маршруту — бл. 20 км. Водний маршрут на катері від села Маяки головним руслом Дністра, потім по руслу Глибокий Турунчук з виходом у Дністровський лиман. Зворотний шлях — через протоку «Кіляри» з виходом у Глибокий Турунчук, далі Дністром до села Маяки. Під час екскурсії відвідувачі побачать пеліканів, лебедів, великих та малих бакланів, чапель, болотних крячок, а також зарості рідкісної рослини — плавуна щитолисного, і найбільшу в Європі плантацію глечика жовтого.

Норка європейська — рідкісний ссавець, стабільна популяція якого в Україні відома тільки на Нижньому Дністрі.

Озеро Біле

• Туристичний маршрут «Дністровська Амазонія». Довжина маршруту від міста Біляївка — 8 км, від села Маяки — 20 км. Цей річковий маршрут пролягає основним руслом Дністра, руслом річки Турунчук та мальовничою протокою «Амазонка» через заплавний ліс.

Бази відпочінку, рекреаційні клуби та котеджі

• Рекреаційний комплекс «Маямі клуб» розташований біля Маяків — села, на самому березі Дністра, яке давно притягує до себе городян, що втомилися від міського балагану.

«Маямі клуб» — це унікальне місце відпочинку для всієї родини! Рибалка на Дністрі, комфортабельні номери, ресторан, басейн, лазневий комплекс, дитячий та спортивний майданчики, караоке, екскурсії та риболовля на катерах — і все це зробить ваш відпочинок незабутнім.

Рекреаційний комплекс «Маямі клуб» було засновано 2015 року з того часу комплекс постійно розвивається та додає нові послуги.

Для тих, хто звик навіть на природі відпочивати з комфортом, був заснований клуб «Маямі».

Основна мета клубу — використовуючи рекреаційні можливості дельти Дністра, поєднавши їх з комфортабельними умовами перебування та висококласним сервісом, зробити відпочинок у Маяках на Дністрі різноманітним та зручним.

• База відпочинку «Хатки»

• Дім рибалки
• РСК «МАЯК»

Якщо ви не уявляєте своє життя без риболовлі та хочете відпочити з вудкою або спінінгом на річці Дністер, приїжджайте до комплексу РСК МАЯК. У розпорядженні гостей комплексу помости з комфортабельними 4-х місними дерев'яними будиночками. Кожен будиночок обладнаний кухнею із необхідним інвентарем, спальними місцями з комплектами білизни, місцями для зберігання речей. Крита тераса має зону відпочинку великої компанії з мангалом і необхідним інвентарем. Для зручності гостей комплексу тераса також обладнана міні-кухнею.

Затишні та комфортні помости з будиночками на березі річки, де Ви можете приємно та з користю провести час.

• Зеленая стоянка «Блестящий Ибис»
• Рыбалка на 42 км. У Дяди Бори
• Русалка
• Шепіт заплав — місце для прогулянок
• Будиночки Глибокий Турунчук
• Старий порт. Рибалка. Дністер.

• Water City

Рекреаціно-котеджна зона на правому березі Дністра, дільниця селища Маяки, під назвою Water City пропонує свої послуги для туристів які бажають насолодитися тішою та комфортним побутом на природі.

Провести час із користю для здоров'я можна у сауні. У спекотний день можна остудитися в басейні просто неба. Забезпечено доступ до Інтернету. Передбачені комфортні сімейні номери з усіма потрібними зручностями. Наявність паркування потішить гостей на власному авто. Недалеко є місце для риболовлі. На терасі буде приємно відпочити після обіду чи насиченого дня. Можна скористатися спільною кухнею та самостійно приготувати собі їжу, якщо не хочете витрачатися у дорогих закладах харчування. Для VIP-клієнтів розроблено спеціальні стандарти обслуговування.

Тут завжди раді прийняти іноземних туристів, що обслуговуючий персонал володіє англійською мовою.

Коротко про умови у будинку на вихідні

Water City пропонує всього одну категорію для розміщення — будинок для відпустки.

В об'єкті розміщення для комфорту постояльців передбачено: кондиціонер, фен, холодильник, приладдя для прасування, безкоштовне туалетне приладдя, мікрохвильова піч, пральна машина, подовжені ліжка (більше 2 метрів), телевізор з плоским екраном, електричний чайник, тераса, обідній стіл, вулиці, обідньої зони на вулиці. У будинку на вихідні гарна звукоізоляція. З вікон деяких номерів можна милуватися чудовим видом на визначну пам'ятку та річку. Для приємного проведення часу є власний басейн.

На терені пропонують до відпочинку багато різних котеджів наприклад:

• Гостевой дом «Мечта Рыбака»
• Lighthouse You and You
• Усадьба «Маяки»

Релігія

У різні часі Маяки стали домівкою для представників різних релігійних громад — старообрядців, православних, іудеїв, християн віри євангельської та навіть ісламу.

В 1890 р. у Маяках було 679 господарств, з них належали: православним 437 (49 кам'яних, 416 земляних і 22 дерев'яних), старообрядцям 150 (земляних і кам'яних), євреям 75 (50 земляних і 25 кам'яних), католикам — 15 (15 земляних і кам'яних) і лютеранам 2 (2 земляних і кам'яних).

Існували три храмові будівлі: кам'яна православна церква, молитовний дім старовірів і синагога (у 1896 р. служив рабин Біднер").

За віросповіданням на 1000 осіб припадало: православних 691, іудеїв 152, старообрядців 139, католиків 12. Тобто, в Маяках православних було 69 %, а інші 31 %, якщо не рахувати католиків і лютеран, були старовірами і іудеями.

Іслам

Турецький мандрівник XVII століття Евлія Челебі, відвідавший поселення (1660 Мияк-Гечит, «СТОЯНКА У ПЕРЕПРАВЫ МИЯК. Татары называют это место Мияк-гечит. Это — страшная переправа на берегу Днестра, потому что река тут подобна — морю.») на лівому березі Дністра біля якого була переправа через річку, у своїй Книзі подорожі пише: "Тут знаходиться місце поклоніння під назвою Міяк-баба-султан. В перекладі з татарської мови це значить «Масляна баба».

Говорять, що одного разу населения тутешніх земель попросило одного святого вчинити чудо. Але ан сказав: «У нене нічого немає, і я схожий на пусту торбу. Бо для святих сотворити чудо то є такою ж складною справою як жінці показати щось заповітне, або кому-небудь перенестись до загробного світу. Ідіть, божі ягнята, — попросив він, — немає у мене ніякога чуда».

В кінці кінців, так і не спромігшись позбавитись від них, він повернувся до Дністра і промовив: «О, велика річка! по велінню всевишного Аллаха хай тече тут чисте і жовте масло. Трі дні і три ночі текло масло і поверхня Чорного моря покрилась маслом, і воно дійшо вже до Середземного моря. Населения Бендер, яке вийшло на берег моря, зібрало собі стільки масла, що не можна було й описати, ні розповісти. А коли дізналися всі про це, то святий вже був мертвим. Його поховали на цьому ж місці.

Пізніше на цьому місці хани збудували над камяною будівлею великий купол, який там і досі знаходиться. Поруч поховано багато мучеників.

В старі часи недалеко від Міяк-Баба-султан існувала фортеця. Сліди цієї споруди можна побачити ще й зараз. І сьогодні у корів, які пасуться в цій місцевості, молока буває так багато, що масло з нього під назвою міяк відоме в одній четверті землі суші. Воно являє собою чисту рідину, що своїми пахощами нагадую мускус або амбру. Говорять, що у багатьох овець, які пасуться тут, навіть зуби жовті, як золото, але я недостойний, цього не бачив.

Багато воїнів говорять, що в цих рівнинах росте трава алхіміків. І що вони навіть не один раз бачили, як невірні, поляки і франки, збирали в цих мисцях рослини і трави.»

Поселення Міяк-Гечіт (Tatar-Kazan), фортеця, мечеть, цвинтар, та могила Міяк-Баба-Султан вказані на мапі яка охоплює історичні назви місцевостей (топоніми), які використовували вихідці з території колишньої кримської держави «Qirim Yurt»

Ще одна згадка з 1791 «Хронологическо-историческаго описанія церквей епархій Херсонской и Таврической» — "російські, каплицьової секти, тут оселяючись, побудували собі каплицю з каменю… татарської мечеті і з руїн інших мусульцеманських будов. Ця каплиця і тепер в Маяках існує

Юдаїзм

Практично жодної інформації немає стосовно маяківських іудеїв — радянська влада та окупаційний режим стерли колись багаточисельну громаду з історії. Румуни у 1941—1944 рр. знищили не лише єврейське населення, а й пам'ять про них — зруйнована була синагога, знищені метричні книги та єврейське кладовище. Сьогодні останнє стоїть пусткою та чекає свого часу.

Старообрядницька релігійна громада

Продовж XIX століття громада старообрядців Маяків залишалася найбільшою в Одеському повіті. Спочатку тут мешкали переважна нащадки козаків-некрасовців, а зголом до них приєдналися старовіри з інших губерній.

Перехід старообрядників до РПЦ посилився після того, як 30 квітня 1899 року міністр МВС звернувся з циркуляром до губернаторів і просив їх мати нагляд затим, щоб «розкольники не пропагували свого вчення». По містам і селам починають їздити православні місіонери з проповідями.

В одному з номерів «Одесского вестника» повідомляли про судовий процес, а саме про звинувачення старообрядників Д. Сичова та П. Гур'єва. Як видно зі справи: «2 серпня, о 12 годині дня в м. Маяках пролунав церковний дзвін. Маякський пристав С. Жур'ярі, почувши його, надіслав городових з'ясувати, де і чому дзвонять. Останні виявили, що це був молитовний будинок старообрядників. Пристав наказав городовим негайно заборонити, що останні й кинулися робити. Але, прибігши до церкви, то дзвону було не чутно, а біля неї нікого. Тому пристав вирішив покарати старосту молитовного будинку П. Гур'єва та уповноваженого від прихожан-старообрядців Д. Сичова. Останні в своє виправдання заявили, що били у дзвони під час молитовної літургії на честь народження нащадка престолу царевича Олексія.

Пристав взяв з старообрядників розписку, що ті не будуть дзвонити. За такий непослух Гур'єв і Сичов були покарані штрафом у розмірі 25 рублів і старообрядники були зобов'язані зняти дзвони, що висіли у дворі каплички. В апеляційній скарзі засуджені заявили, що їх каплиця існує близько 100 років, і зо законом 1833 року відмінено всі заборони стосовно використання дзвонів, тим більше, що Державна рада надала старообрядникам право здійснювати богослужіння за їхнім звичаєм».

Під час першої революції ставлення до старообрядників з боку уряду значно покращилося, з 1905 року вони отримали право реєструвати свої релігійні громади, влаштовувати хресні ходи, дзвонити під час літургії.

9 квітня 1907 року маякський ієрей Симеон Шлюшкін навіть був учасником зібрання священників-ієреїв і депутатів від приходів старовірів у Бендерах, де разом з іншими підписав «Мирний акт» з православною церквою.

Після цього, у 1908 році, 120 сімей маякських старообрядників зареєстрували свою громаду. На загальних перевиборах провели перевибори, але колишньої одностайності вже не було. Створення громади мало свої результати — тепер всі важливі питання вирішувалися відкрито, гласно та у всіх на виду. Розпочали з переобладнання храму, на що прихожани зібрали велику суму.

Зростали й симпатії прихожан до громади, нерідкими були випадки, що померлі залишали церкві за заповітом своє майно. Міська управа відвела громаді 10 десятин землі, яка, за рішенням громади, засівалася 5 років силами старообрядників, а кошти передавалися на церкву.

У 1910 році старообрядників у Маяках мешкало вже 827 осіб, але вони й надалі відчували неприязнь місцевого пристава. Про це свідчить випадок 2 травня 1910 року, коли здійснювався обряд освячення маякської старообрядницької церкви. Тоді община надіслала телеграму імператору, виказавши йому свою приязнь і вдячність. У кінці травня прийшла відповідь і «Одесский листок» 26 травня навіть надрукував повідомлення про те, що прочитати відповідь Государя командирований до Маяків одеський поліцейський справник І. А. Янішевський.

У 2022 році під час ремонтних робіт на горищі в одному з старих будинків с. Маяки, його господарями було знайдено ящик з фотографіями, на яких зафіксовано будівництво церкви, хресний хід та декілька світлин, з яких на нас дивляться маякські старообрядники початку ХХ століття.

У подальшому доля старообрядницької громади Маяків складалася напружено — з приходом до влади більшовиків знову почалися гоніння, заборони на релігію. Віряни мусили збиратися і проводити богослужіння таємно. Щорічно, за вказівкою з Одеси, сільрада організовувала переписи «неблагонадежных элементов» у Маяках — Богачови, Буфалови, Воробйови, Гончарови, Гур'єви, Дубіни, Єфішови, Макушови, Попови, Самофалови, Сичови, Соколови та інші. За родинами старообрядників влаштовувався тотальний нагляд, обшуки. Дивом були врятовані від загребущих більшовицьких рук старовинні старообрядницькі ікони, які у 1976 році були передані до Покровської старообрядницької церкви м. Одеси. За старовинним звичаєм все це несли хресною ходою, пішки, ікони та церковне майно несли в руках. Сьогодні нам складно і уявити таке дійство в роки СРСР, коли й за більш менші порушення могли ув'язнити, але хресна хода у 1976 році мала місце — це був чи не єдиний шанс врятувати майно церкви.

Після закриття в Маяках старообрядницького храму, в його приміщенні було відкрито сільський клуб — з танцями, кіно. Храм розташовувався у центрі с. Маяки, сьогодні на його місці — житлові будинки.

Протягом всього часу свого існування, члени старообрядницької релігійної громади Маяків відігравали одну з провідних ролей в житті села та краю — старовіри в основному були заможними, міцними господарями, які використовували найману працю — на роботу до місцевих старовірів приходили з інших сіл.

В «Отчете Одесской земской управы за 1886 год» значиться серед кандидатів у земські гласні повіту на восьме трьохріччя від міщан м. Маяки старообрядець К. С. Дубін, Міськими уповноваженими в останнє десятиліття ХІХ століття з числа старовірів були: Д. Л. Сичов, П. В Сичов, Н. М. Гончаров, П. І. Гур'єв, кандидатом в уповноважені — А. Ф. Сичов. У списку осіб, які мали право бути присяжними засідателями в м. Одеса і Одеському повіті на 1895 р. та 1896 р. є також старообрядники — Й. С. Дубін, В. М. Єрмолаєв, П. М. Попов, Д. Л. Сичов, А. Г. Шилін, В. І. Резанов, А. Ф. Сичов, Т. Л. Сичов.

Протягом ХХ століття представники старообрядницької громади брали участь у всіх історичних подіях — встановлювали радянську владу, сподіваючись на лояльність влади рад, воювали на фронтах Другої Світової війни — Самофалов О. Ф., Богачов А. С та П. С., Сичов Н. К., Сичов Я. К., Сичов С. О., Сичов І. К., Гончаров Ф. С., Гончаров С. А., Гур'єв Г. С., Буфалов І. П. та багато інших.

Протягом ХХ та початку ХХІ століття старообрядники та їх православні вже нащадки займають важливу роль в організації освіти на селі — вчителями в різні роки працювали Віра Чижова, Йосип Дубін, Євдокія Буфалова, сестри Т. Ф. і М. Ф. Гончарови, Ольга Сичова, Софія Попова, Ольга Попова, Н. Т. Богачова, Тетяна Гур'єва (у дівоцтві Воробйова), Н. М. Лазаренкова. Працюють сьогодні — Лариса Буфалова, Оксана Миргородська (у дівоцтві Буфалова).

Багато представників цієї релігійної громади працювали у різних сферах — торгівля, рибальство, медицина, у непростий для країни час головою Маяківської сільської ради з 1944 року працював Федір Попов, потім довгий час цю посаду обіймала Софія Попова.

На сьогодні релігійної громади старообрядників Маяк як такої не існує — в селі проживають їхні нащадки, які мало вже знають про своє славне минуле.

Крапку в існуванні маякських старообрядників поставив тоталітарний режим СРСР — Голодомори ХХ століття щедро скосили їхні ряди, спочатку від голоду гинули беззахисні діти, а потім, від горя — батьки. Значно поменшало вірян й під час репресій 1920-1930-х років. Свою роботу зробила й атеїстична пропаганда, віруючим людям було неможливо влаштуватися на жодну більш-менш пристойну роботу.

Християни віри євангельської

Історія виникнення та становлення течії християн віри євангельської, яка є діючою на сьогоднішній день веде свій початок від появи в Одесі проповідника Івана Воронаєва у 1920 році. Непростий, а здебільшого трагічний шлях пройшли євангелісти — репресії, розстріли, гоніння, позбавлення прав.

Православна громада

Православна громада зазнавала утисків та гонінь з боку радянської влади, але вони дещо послабилися після Другої Світової війни — тоді у Маяках була відкрита церква для богослужінь.

Постаті

• Гетьман Володимир Петрович (1921—2003) — український поет, член НСПУ.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Одеська область)

Посилання

• Маяки — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
• http://mayakisilrada.at.ua/ [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• https://www.academia.edu/56719105/Сапожников_І_В_Аргатюк_С_С_Левчук_В_В_Маяки_на_Дністрі_археолого_історичні_нариси_Mayaki_on_the_Dniester_archaeological_and_historical_essays_Odessa_2021_642_р