Мегалополіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта утворення мегалополісів у США
Див. також: Мегалополіс, місто в Греції

Мегалопо́ліс (від дав.-гр. μεγας, родовий відмінок μεγαλου — великий і πολης — місто) — надто урбанізована форма міського розселення, що склалася стихійно, розповсюджена у кількох високорозвинених країнах та обумовлена високою концентрацією населення (густота населення в мегалополісах США — 2,7 осіб/га, у Японії, Великій Британії, Німеччині — 8-10 осіб/га). Група агломерацій населених пунктів, коли на основі територіальної концентрації господарства стихійно формуються високо урбанізовані зони як форми міського розселення[1]. Мегалополіс може об'єднувати сотні поселень і десятки мільйонів населення[1].

Мегалополіс не є суцільною забудовою, 90 % його території — відкриті простори[1]. Усі частини мегалополісу пов'язані економічно.

Зрештою, мегалополіс є найкомпактнішою формою поселення, що утворюється при зростанні великої кількості сусідніх міських агломерацій. Термін утворився від назви давньогрецького міста Мегалополь, що утворилось внаслідок злиття більш ніж 35 поселень Аркадії.

Характерні риси мегаполіса[1]:

  • лінійний характер забудови, витягнутої уздовж транспортних магістралей;
  • спільна поліцентрична структура, зумовлена взаємодією відносно близько розташованих великих міст;
  • порушення екологічної рівноваги між діяльністю людини і природним середовищем.

Вперше термін був застосований для позначення суцільної міської забудови (довжиною понад 1000 км і шириною, місцями, до 200 км) уздовж Атлантичного узбережжя США — пов'язані між собою агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Балтимора, Вашингтона (населення понад 40 млн осіб) — Босваш.

Найбільші мегалополіси[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]