Медична реабілітація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Меди́чна реабіліта́ція — галузь медичної науки, яка вивчає механізм дії фізичних лікувальних чинників, обґрунтовує та створює технології відновлювального лікування, оцінює ефективність медичної реабілітації дорослих та дітей з різноманітною патологією.

Отримання нових наукових даних, удосконалення методів профілактики та відновлювального лікування захворювань і травм сприятиме збереженню здоров'я, покращанню якості життя, скороченню термінів тимчасової непрацездатності, зменшенню ускладнень та інвалідизації населення.

На сьогодні у сферах медицини послуговуються кількома дефініціями поняття «реабілітація». За визначенням Комітету експертів з реабілітації ВООЗ (1963), реабілітація — це процес, "метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювання і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний в межах існуючого захворювання.

В процесі медичної реабілітації виділяють декілька складових, однією з яких є фізична реабілітація. Переважна більшість спеціалістів які надають медичні послуги на етапі реабілітації - представники не лікарських спеціальностей: фізичні реабілітологи, ерготерапевти, логопеди, психологи.

Напрями досліджень[ред.ред. код]

Напрями досліджень:

  • експериментальне та клінічне вивчення механізмів дії та взаємодії фізичних чинників природного та преформованого характеру, інших немедикаментозних засобів;
  • розроблення немедикаментозних і комплексних (поєднання немедикаментозних засобів і ліків) методів відновлювального лікування та профілактики різноманітних захворювань на всіх етапах медичної реабілітації (стаціонар, санаторій, поліклініка);
  • вивчення природних курортних ресурсів і використання їх у медичній практиці;
  • питання організаційно-методичного забезпечення в галузі фізіотерапії, курортології та медичної реабілітації.

Медична реабілітація при окремих хворобах[ред.ред. код]

Медична реабілітація хворих на синдром Скуміна.

Програма реабілітації хворих на синдром Скуміна складається з чотирьох етапів: підготовчого, седативно-мобілізуючого, активної психосоціальної реадаптації та підтримуючи-корегуючого[1].

Підготовчий етап медичної реабілітації відповідає передопераційному періоду і триває 6 – 12 днів. Його завдання: 1) вивчення психічного стану, 2) встановлення психотерапевтичного контакту, 3) «психологічна підготовка до протезування клапанного апарату серця. Для попередження виникнення синдрому Скуміна проводяться сеанси раціональної та сугестивної психотерапії наяву і в стані гіпнозу. Пацієнти інформуються про особливості функціонування серця після операції, «психологічно адаптуються до з’явлення нових незвичайних відчуттів. Їм навіюється впевненість у надійній роботі серця після протезування клапанів. З хворими проводять бесіди хірурги, анестезіологи, кардіологи у котрих у дохідливій формі подається психотерапевтично опосередкована та психопрофілактично направлена інформація про цілі та можливості хірургічного втручання, нешкідливих сучасних методів наркозу, особливостях післяопераційного стану та завданнях реабілітації, про можливості та переваг повернення до праці. Демонструється найбільш досконала та естетична модель імплантанта, надається інформація про його надійність. Для цього оформлюються у відділах стенди, на котрих з допомогою малюнків, фотографій з лаконічними написами розповідається про основні засоби лікування і реабілітації, про приклади високої ефективності застосовуваних методів.

Седативно-мобілізуючий етап медичної реабілітації триває 2 – 4 тижні, починається з реанімаційного блоку та продовжується у хірургічному відділенні. Завдання етапу: 1) заспокоєння оперованих, 2) формування адекватного відношення до післяопераційного стану, 3) вироблення активних позицій особисти. З методів психотерапії ефективний психотренінг по Скуміну[2], який складається з п’яти вправ: 1. «Релаксація» - послідовне розслаблення м'язів ніг, рук, тулуба, шиї, голови. Особливу увагу приділяють релаксації рук, спини, обличчя, збиткова напруга котрих є у даного контингенту. 2. «Тепло» - викликається у ногах, руках, сонячному сплетінні, шиї, голові. Пацієнти з синдромом Скуміна потерпають від відчуття холоду в периферичних ділянках тіла. Усування неприємних відчуттів крім безпосереднього позитивного ефекту, сприяє активації особистості у боротьбі з хворобою. 3. «Паріння, невагомість» - використовуються формули які викликають відчуття паріння, невагомості, «розчинення» тіла. Після оволодіння цією вправою зменшуються біль, розбитість, важкість, характерні для таких хворих, поліпшується їх самопочуття, настрій. 4. «Цільове самонавіювання» - формули його визначаються конкретними лікувальними завданнями. Вони направлені на вироблення адекватного відношення до роботи імплантатів, нормалізування сну, корекцію характерологічних відхилів, подолання страхів, тривоги, мобілізацію ресурсів особистости. 5. «Активація» - проводиться за допомогою формул та уявлень, котрі сприяють виходу зі стану занурення. Підкреслюється, що організм зарядився енергією, силою і це сприяє відновленню здоров'я, подальшому покращанню стану.

Етап активної психосоціальної реадаптації проходить впродовж 6 – 8 тижнів. Починається в клініці серцевої хірургії і продовжується в санаторії. Завдання періоду: 1) комплексна терапія психопатологічних проявів, 2) корекція рентних позицій особистости , 3) формування та укріплення адекватних психологічних установок. Для вирішення завдань застосовуються такі методи психотерапії як раціональна, переконуюча, стимулююча, ландшафтопсихотерапія, лібропсихотерапія, недирективна, гіпносуггестивна, моральна ортопедія аретепсихотерапія, та ін. Психосоціальній адаптації сприяють гуртові заняття, тематика котрих найактуальніша для пацієнтів: «Серце людини у світлі Вчення Скуміна[3] про Культуру Здоров'я», «Здоровий спосіб життя після протезування клапанів серця», «Духовне здоров'я та серце», «Психологічні механізми одужання», «Абетка психологічного загартовування: психотренінг по Скуміну[4]», «Фізична активність та серце»[5], «Основи раціонального харчування осіб з протезами клапанів серця», «Праця – запорука активного довголіття» та ін. У проведенні бесід окрім психотерапевта беруть участь хірурги, терапевти, дієтологи, фізіотерапевти, фахівці культури здоров'я, ЛФК. Для формування у пацієнтів оптимістичного відношення до майбутнього практикується такий організаційний прийом, як запрошення до обговорювання окремих тем оперованих з найкращими результатами реабілітації. Вони є для інших хворих наглядним прикладом успішного лікування. Активній ресоціалізації хворих на синдром Скуміна сприяє регулярна трудотерапія під керівництвом інструктора – догляд за садом та квітниками санаторію і т.п. Підкреслюється значення фізичних навантажень як фактору тренування серця та стабілізації психічного стану. Культурно-масові заходи також опосередковуються психотерапевтично.

Підтримуючи-корегуючий етап медичної реабілітації хворих на синдром Скуміна починається за 5 – 10 днів до виписки з санаторію, згодом здійснюється у процесі амбулаторного нагляду, при повторному надходженні до стаціонару та шляхом листування. Завдання періоду: 1) підтримка досягнутого рівня психосоціальної адаптації, 2) здійснення психокорегуючих заходів, 3) психопрофілактика, психогігієна. Останні дні перебування у стаціонарі мають особливе психологічне значення для пацієнтів. Звикнувши знаходитись під лікарським наглядом, хворі на синдром Скуміна побоюються виписки. пацієнти з рентними установками особистості наполягають на подовженні строку перебування в санаторії або на переводі в клініку. У таких випадках проводяться індивідуальні психотерапевтичні бесіди, роз'яснюється необґрунтованість «перед від’їзного побоювання», укріплюється віра в особисті сили. Підкреслюється, що пацієнт може вести з лікарем листування, котре в подальшому використовується як частина психотерапевтичного супроводження. У всіх випадках роз'яснюється необхідність ретельного виконання назначеного режиму, лікувально-тренувальних заходів.

Значна роль психотерапії в реабілітації не виключає застосування психофармакологічних препаратів, хоча необхідно пам'ятати про кардіотоксичну дію декотрих з них. Добре зарекомендувала себе мікстура Скуміна, яка складається з настою трави горицвіту 10,0 – 250,0; екстракту глоду, настою валеріани та пустиннику по 5,0; настою евкаліпту та м'яти перцевої по 2,0; сиропу плоду шипшини 30,0. Клінічне випробування показало, що застосування її по 10 – 15 мл 3 – 4 рази на добу за 15 – 20 хв. до прийому їжі на протязі 1 – 2 місяців сприяє покращенню сну, нормалізує настрій, нівелює проявлення синдрому. Цю мікстуру назначають при не різкому вираженні порушень, а також у якості засобу підтримуючої терапії після відміни фармакологічних препаратів[6].

В цілому, застосування програми медичної реабілітації хворих на синдром Скуміна забезпечує, згідно з данними Інституту М.М.Амосова, ефективну профілактику та своєчасну корекцію психічних розладів. В групі, в котрій застосовувались описані заходи, синдром через 2 – 3 місяці після операції реєструвався у 11,4% випадках і у 9,6% через 1 – 1,5 роки. В групі, де здійснювалось лікування тільки соматичного захворювання, відповідно у 24,7% і 26,1% обстежених. При цьому психічні розлади були більш виразними та стійкими, а рівень соціально-трудової адаптації виявився на 27,6% нижчим, ніж у першій групі[7]. В цілому, своєчасна медична реабілітація хворих на синдром Скуміна дозволяє покращити стан здоров'я цієї категорії громадян, підвищити якість їх життя, ефективність соціально-трудової адаптації[8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Бендет Я.А., Морозов С.М., Скумин В.А. Психологические аспекты реабилитации больных после хирургического лечения пороков сердца. // Кардиология. – 1980. – №6. – C. 45 – 50.
  • Бобина Л.А. Синдром Скумина как нозологическая форма. // К Здоровью через Культуру. – 2010. – №18. – С. 22-36. ISSN 0204-3440
  • Скумин В.А. К проблеме психологической реабилитации больных с искусственными клапанами сердца. – В кн.: Совершенствование хирургического лечения пороков сердца. Киев: Здоров'я, 1978, с. 38 – 41.
  • Скумин В.А. Роль медицинской сестры в медико-психологической реабилитации больных с искусственными клапанами сердца. // Медицинская сестра. – 1979. – №9. – C. 44 – 45.
  • Скумин В.А. О социально-трудовой и психической адаптации больных с ревматическими пороками сердца, перенёсших кардиохирургическую операцию. – В кн.: Процессы адаптации и компенсации в кардиологии. – Львов, 1979, с. 75 – 77.
  • Скумин В.А. Психологические аспекты реабилитации больных, оперированных по поводу приобретённых пороков сердца. – В кн.: Реабилитация при ИБС и пороках сердца. – Горький, 1980, с. 136 – 138.
  • Скумин В.А. Психотерапия и психопрофилактика в системе реабилитации больных с протезами клапанов сердца. Методические рекомендации МЗ УССР. Киев, 1980. – 16 с.
  • Скумин В.А. Искусство психотренинга и здоровье. – Харьков, 1993. – 32 с. ISBN 5-86389-002-9
  • Скумин В.А., Бобина Л.А. Пропедевтика культуры здоровья. Новочебоксарск: Терос, 1994. – 192 с. ISBN 5-88167-002-7
  • Скумин В.А. Культура здоровья. Избранные лекции. – Чебоксары, 2002. – 264 с. ISBN 5-88167-019-1