Межемир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Межамир)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мезамир
Μεζαμηρος
Мезамир
Мезамир
Фібула з Пеньківської археологічної культури
Князь Антів
559-562 рр.
Співправитель: Келагаст
Попередник: Ідарізій
 
Народження: VI століття
Смерть: 560-ті
Батько: Ідарізій

Межемир (грец. Μεζαμηρος, Μέζαμιρ, Мезомир, Мезамир, Межамир; згодом іноді Мезимир[1]) — князь, вождь, посол антів, представник знаті Антського союзу, згаданий візантійським істориком Менандром у зв'язку боротьби слов'ян з аварами в (560-х рр.) Син Ідаризія та брат Келагаста.[2] Був відправлений антськими родами до аварського хана Баяна задля викупу полонених.

Письмові свідчення[ред. | ред. код]

За свідченнями візантійського історика Менандра Протектора, був сином Ідаризія і братом Келагаста.[2] Мезамир описаний як «могутній» і, швидше за все, створив слов'янську конфедерацію десь до 560-х років, яка спочатку перешкодила Аварському каганату. В цей час анти були підпорядковані Візантії, коли керував Юстиніан I (527–565 рр.), верховний вождь мав візантійський титул архонта.[3] Антам дали старі римські міста та стипендії в обмін на захист Дунаю від гунів та інших варварів. У цей час у антів була «розгалужена держава, здатна до військової мобілізації проти аварів»[3]. Аварами правив каган Баян I, і вони грабували землі антів, які на той час була сусідом з кутригурами, які були аварськими союзниками. Після того як авари спустошили і грабували антів, Мезимир був відправлений посланцем до аварів, щоб домовитися про викуп полонених антських племен.[4] На переговорах Мезамир виявився «хвастуном-хвальком», який висловлювався зарозумно й необдумано; відчувши, що Межемир став більш гордовитий, ніж придатним для посланця, кутригурський булгар[5], який був «другом аварів» і «ворогом антів»[6] (деякі вважають, що це каган Заберган; від 558–562 рр.) переконав кагана.[6]

В своєму творі Менандр залишив єдине свідчення про Мезамира:

559 p. Вожді антські доведені були до тяжкого становища і втратили свої надії. Авари грабували і спустошували їхню землю. Пригнічені нападами ворогів, анти відправили до аварів посланника Мезамира, сина Ідарізієва, брата Келагаста, і попросили допустити їх викупити деяких полонених з свого народу.

Посланник Мезомир, базіка і хвалько, як тільки прибув до аварів, закидав їх зарозумілими й навіть зухвалими словами. Тоді Котрагір, який був пов'язаний спорідненістю з аварами й подавав проти антів найбільш неприязні поради, слухаючи, що Мезамир говорить зарозуміліше, ніж це дозволено посланцю, сказав кагану: «Ця людина є наймогутнішою з усіх антів і може сильно діяти проти тих, які хоч скільки-небудь є його ворогами. Треба вбити його, а потім без жодного страху напасти на ворожу землю». Авари, переконані словами Котрагіра, ухилилися від належної поваги особи посланника, знехтували правами і вбили Мезамира. Відтоді більше, ніж раніше, почали авари розоряти землю антів, не перестаючи грабувати й поневолювати жителів.

577—578 pp. Отже, поки проходив час в цих переговорах і посли обох держав займалися ними, а про східну війну нічого не було відомо, слов'янський народ в числі біля 100 000 чоловік спустошував Фракію й багато інших областей. Це було на четвертому році царювання Тиверія Константина.[7]

Авари знехтували недоторканністю посла (згідно з jus gentium) і вбили Межемира. Вони продовжили грабувати землі антів[8] та інших слов'ян[9]. На думку деяких істориків, це відбулося в 560-62 роках.[9][10]

Етимологія імені[ред. | ред. код]

Ім'я Мезамир, мабуть, слав'янское і трактується через коріння «межа» (кордон) та «мир» (всесвіт, союз племен, громада). Закінчення -мир характерно для готів V століття[джерело не вказано?] (остготські вожді Валамир, Відімир, Теодемир у Йордана), хоча для готських мов іноді закінчення вимовляються як -мер. Обидва звуки (-и-, -е-) позначаються в грецькій літерою η. Є. А. Мельникова у коментарі етимологічного пассажу Тітмара Мерзебурзького (н. XI ст.), пояснює корінь «мир» в імені Володимир через слов'янське «мир», зводить цей корінь до реліктової основи mērs-«слава», «великий», д .-в.-н. ma^ri «знаменитий» та інший індоєвропейським корінням. Вони збереглися у давньоруському імені Володимер (скандинавська калька - Вальдемар). Тим часом, у посібнику під редакцією Е. А. Мельникової, ім'я Мезамер названо «першим більш-менш слов'янським («антським») ім'ям», яке згадане у візантійськими авторами [?].

В історіографії він переважно відомий як Мезамир, що походить від грецького Мезамирос (Μεζαμηρος). Булгарський варіант — Безмер. У слов'янській мові ім'я, за теорією, було Межамир, Мужимир[11] і Мезимир.[12]

Припущення істориків[ред. | ред. код]

Ю. В. Коновалов трактує повідомлення Менандра як перша згадка про наявність у слов'ян князівських родів, династій. У візантійських текстах VI-VII ст. цей випадок є унікальним.

В. В. Мавродін, розглядаючи відомості Менандра про Ідарія та його синів, включав їх до свідчень зародження у предків східних слов'ян державності. Зіставляючи свідчення Менандра і Прокопія Кесарійського, який писав про більш ранні події VI століття, історик дійшов висновку, що навала авар, що обрушилася на Північне Причорномор'я в 550-х — на початку 560-х років, призвела до значних змін у становищі військової знаті. Князі та їхні дружини стали грати більшого значення у питаннях управління союзом племен, ніж вічові традиції. Серед таких військових вождів було й сімейство Ідарізія. В. Мавродін припустив, виходячи зі слів Котрагіра, що Ідаровичі узурпували владу над антами і що правління мало спадковий характер.

Російський історик Андрій. М. Сахаров розглядає посольство Мезамира в контексті відомостей про дипломатичні відносини антів з іншими народами. Межемир діяв від імені племінного союзу на користь одноплемінників. Такий статус Мезамира говорить про зародження державних відносин у слов'ян.

У літературі[ред. | ред. код]

Межамир — дійова особа драматичної поеми Наталі Забіли «Троянові діти» (1982).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. . , том 11. — Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2003 р.— С. 34. ISBN 5-7707-4048-5
  2. ↑ а б Grekov, Boris Dmitrievich (1959). Kiev Rus: Transl, from the Russian by Y. Sdobnikov (англ.). Foreign Languages Publishing House.
  3. ↑ а б Curta, Florin (12 липня 2001). The Making of the Slavs: History and Archaeology of the Lower Danube Region, c.500–700 (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-1-139-42888-0.
  4. ↑ Menander (Protector); Blockley, R. C. (1985). The History of Menander the Guardsman (англ.). F. Cairns. ISBN 978-0-905205-25-0.
  5. ↑ Грушевський 2009, с. 281
  6. ↑ а б Luttwak, Edward (2009-11). The Grand Strategy of the Byzantine Empire (англ.). Harvard University Press. ISBN 978-0-674-03519-5.
  7. ↑ Про антів та їх протистояння з аварами.
  8. ↑ The Journal of the Anthropological Institute of Great Britain and Ireland (англ.). Trubner and Company. 1873.
  9. ↑ а б Lelewel, Joachim (1972). Dzieła: Narody na ziemiach słowiańskich przed powstaniem Polski (пол.). Państwowe Wydawnictwo Naukowe.
  10. ↑ Thunmann, Johann (1774). Untersuchungen über die Geschichte der östlichen europäischen Völker (нім.). Buske.
  11. ↑ Šafařík, Pavel Josef (1828). Über die Abkunft der Slawen nach Lorenz Surowiecki (нім.). Univers. Schriften.
  12. ↑ Šafárik, Pavel Jozef (1862). Slovanské starožitnosti (чес.). Bedřich Tempský.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Мезамир // Михайлів Т. В., Михайлів Т. А. Видатні постаті українського державотворення. Довідник. — Харків: Основа, 2014. — 128 с. — (Б-ка журн. «Історія та правознавство». Вип. 1 (121)). — С. 5.
Попередник
Ідарізій 		Князь Антів
580-609
разом з братом 		Наступник
Мусокій
Ардагаст I
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Межемир&oldid=40796817