Межигірський монастир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Монастир
Межигірський Спасо-Преображенський монастир
Межигірський монастир
Країна Україна
Місто Межигір'я
Конфесія православний
Тип оборонний
Архітектурний стиль бароко
Засновник Грецькі монахи
Перша згадка 1520|Перша згадка рік
Дата заснування 988
Стан зруйнований
Малюнок Тараса Шевченка, 1843 р.
Малюнок А.Вестерфельда 1650-х рр.
Mezhyhirskyi Monastery, postcard.jpg

Межигірський Спасо-Преображенський монастир — православний (жіночий) монастир, який існував до 1935 року в місцевості Межигір'я — біля сучасного села Нові Петрівці (Київська область), за 10 км на північ від міста Вишгорода.

Історія[ред.ред. код]

Згідно з легендою, монастир близько 988 року заснували грецькі ченці, що прийшли з Візантії разом із св. Михайлом — першим митрополитом Київським.[1].За іншою версією церква Білого Спаса була закладена Андрієм Боголюбським в 1161 році.

Документально підтвердженої дати заснування монастиря не існує. Найвірогідніше починати його історію з XII ст., коли, за свідченням літописів, в Межигір'ї існувала божниця, яка, можливо, поклала початок монастирю.[1]

Монастир міг отримати земельні маєтності від давньоруських князів. Поблизу монастиря існує печера. На території знаходиться урочисько під назвою « Володимирові буди», тут росли старезні дуби.

1482 — став жертвою набігу татар хана Менглі-Гірея.[1]

Відбудова монастиря почалася з 1520-х рр., коли литовські великі князі та польські королі, щоб прихилити до себе православне духовенство, надавали йому привілеї та земельні володіння. Монастир був відновлений за часів київського воєводи Андрія Немировича старанням Михайла Щербини. В той час існувала церква Св. Спаса.

1571 Сигізмунд Август надав монастир разом з вишгородською землею писарю канцелярії кор. руської — Евстафію Висоцькому. Пізніше земля вишгородська належала монастиреві .Кошти на монастир давали князь Юрій Семенович Слуцький, Андрій Немира, Андрій Полоз,Іван Горностай, Яцько Бутович і ін. шляхтичі.

1609 — старанням вихованця Костянтина Острозького — ігумена Афанасія, монастир отримав право ставропігії.[1]

Головний козацький монастир[ред.ред. код]

Пізніше якось осені біля Покрови,
Зібралося народу на празник роковий
В Межигорський монастир, що з давень давна,
Церква його вікова, свята, православна,
Була парафіальна воколь Запорожа…"
Дума лірника Вернигори, зі збірки Еразма Ізопольського «Дума з дум українських» 1857.

У 1-й пол. XVII ст. був одним із осередків антиуніатської боротьби в Україні, зокрема, коли ним 1616 року керував І.Копинський.

Земельні маєтності монастиря зросли після 16541656 рр. за рахунок дарунків від українських гетьманів та московський цар — Олексій Михайлович надав монастиреві поселення : Бобровичі, Козаровичі, Ясногородку, Ігнатовку, Глібовку.

Богдан Хмельницький надав Трахтемирівському монастиру поселення Петрівці, Мочуни, Чернін та затвердив всі давні грамоти.

Після козацьких воєн Богдана Хмельницького , Трахтемирівський монастир був повернений козакам і Межигірський до 1660 не відігравав головної ролі.

Величко в своєму літописі згадує битву, яка відбулася 1654 під Межигорами, між Богданом Хмельницьким та татарами. Татари після грабіжницького походу на Волинь, поверталися звідти з награбованим добром та ясиром. Богдан Хмельницький розбив тут татарське військо і з того часу не маючи більше татарів як союзників, він вимушений був шукати нового.

Після зруйнування у 1660-х рр. польським військом Трахтемирівського монастиря Межигірський монастир став шпиталем для старих запорожців.[1] На їхнє утримання Запорізька Січ передала у власність монастиреві земельні володіння та щорічно виплачувала значні грошові кошти.[1]

1663 пожежа знищила церкву та монастирські будівлі. Після цього монахи побудували нову Преображенську церкву. Монастир був обороним і мав для оборони свої гармати.

1683 — козацька рада Запорозької Січі постановила запрошувати до січової Покровської церкви служителів саме з Межигірської обителі.[1]

В 1687 запорожці знову втратили Трахтемирівський монастир і замість Трахтемирівського обрали Межигірський, як свій військовий шпиталь. Січову Покровську церкву та Самарський монастир козаки підпорядкували Межигірському монастиреві.

1691 — монастирю підпорядковано найближчі до Січі монастирі: Лебединський, Самарський тощо.[1]

1703 — згідно з грамотою Петра І, монастир утратив ставропігійний статус.[1] і став підпорядкований Київській митрополії.

1710 — відновлено ставропігію монастиря[1].

1735 — запоржці, що утвердилися кошем на р. Підпільній, підтвердили «військовий» статус Києво-Межигірського монастиря.[1]

В 1760 в монастирі були дві кам'яні церкви : Преображенська та Св. Духа та дві дерев'яні : Богородиці і Св. Миколая (трапезна) У XVIII ст. своїм багатством поступався тільки перед Києво-Печерською Лаврою.

1772 кошовий січовий отаман Петро Калнишевський побудував в монастирі чотири монастирських будинки, які були знищені вогнем в 1717 р. і також велику браму на якій була влаштована Петропавлівська церква з дзвіницею.

В монастирі часто козаки на старості постригалися в ченці та закінчували тут своє життя.

Монастир в період Російської імперії[ред.ред. код]

1786 — після ліквідації Запорозької Січі (1775) російська влада закрила монастир, величезні монастирські багатства були конфісковані Російською імперією.

Весна 1787 — імператриця Катерина ІІ під час перебування у Києві побажала відвідати монастир. Але за нез'ясованих обставин тієї ж ночі монастир згорів[1].

1796 — біля монастиря німецький інженер Краніх знайшов копалини каолінової глини, придатної для виготовлення посуду. 1798 року в приміщеннях колишнього монастиря заснували Межигірську фаянсову фабрику.[2]

1886 — Межигірський монастир було відновлено.

1894 — монастир перетворено на жіночий.

В кінці 19 ст. в монастирі було дві церкви: Спасо-Преображенська та Петропавлівська.

Сучасність[ред.ред. код]

1920-ті рр. — монастир закрили більшовики.

19341935 — монастирські будівлі було розібрано. Під час руйнації знайшли давню бібліотеку з рукописними книгами[3]. Дехто вірить, що ця біблиотека належала Ярославу Мудрому[4][5].

Після зруйнування монастиря на його місці збудували державну дачу УРСР. Характер державної резиденції ця місцевість зберігає й досі[6]. До 22.02.2014 заповідник Межигір'я було незаконно привласнено Януковичем. Це була дача Віктора Януковича. Нині всі землі заповідника і резиденцію повернуто в державну власність. Планується з основних будинків зробити так званий «музей корупції», а всю територію визнати як громадський парк.

На місці головної козацької святині планується побудувати монастир Московського патріархату.

Некрополі[ред.ред. код]

За переказами, в монастирі поховано Семена Палія та Самуся[1].

В Межигірському монастирі поховані:

  • Український гетьман Остап Гоголь.
  • Шляхтянка Немировичова.
  • Юрій Лясота

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п «Києво-Межигірський монастир (ХІІ-ХІХ ст.) // "Око". Архітектурно-краєзнавчий сайт про Україну» (Українською). Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  2. Макаров, Анатолій (2002). Малая энциклопедия киевской старины (Російскою). Київ: Довіра. с. ст. 277. ISBN 966-507-128-9. 
  3. Цалик, Станіслав (2007). «Загадка библиотеки Ярослава Мудрого». Библиотека Современника (Російскою). Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  4. Свербигуз, Володимир (14 вересня, 2001). «Секрети Межигірського Спаса». День (Українською). 
  5. Павлов, Михаил (9 липня, 2007). «Житие Ярослава». uatoday.net (Російською). 
  6. «Вся правда о "резервации Януковича"». УНІАН (Російскою) (Голос). 17 вересня, 2007. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]