Межигірський монастир
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Межигірський Спасо-Преображенський монастир — православний монастир, що був розташований за 10 км від міста Вишгорода, Київська область. Заснований у 10 ст., зруйнований у 1935 р.
Зміст |
[ред.] Історія
Межигірський Спасо-Преображенський Монастир заснований 988 р. недалеко від Києва біля Вишгорода (нині місто Києво-Святошинського району Київської області).[1] У 11-12 ст. дістав земельні маєтності від давньоруських князів. У 1240 р. монастир був зруйнований монголо-татарами.[2]
Відбудова монастиря почалася з 20-х р.р. 16 ст., коли великі литовські князі та польські королі, щоб привернути на свою сторону православне духовенство, надавали йому привілеї та земельні володіння. В 1609 р. монастир дістав право ставропігії (церковної автономії).[2] У 1-й пол. 17 ст. Межигірський Спасо-Преображенський монастир був одним з осередків антиуніатської боротьби в Україні, зокрема, коли ним 1616 р. керував І.Копинський. Земельні маєтності монастиря зросли після 1654-56р. за рахунок дарунків від українських гетьманів та московських царів.
Після зруйнування у 60-х рр. 17 ст. польсько-шляхетським військом Трахтемирівського монастиря, Межигірський монастир став шпиталем для старих запорожців.[2] На їхнє утримання Запорізька Січ передала у власність монастиреві земельні володіння та щорічно виплачувала значні грошові кошти.[2]
У 18 ст. Межигірський монастир своїм багатством поступався тільки перед Києво-Печерською Лаврою. В 1786 р. монастир було закрито. В 1798 р. у приміщенні колишнього монастиря було засновано Межигірську фаянсову фабрику.[3] В 1886 р. Межигірський монастир було знову відкрито і 1894 р. перетворено на жіночий монастир. У 30-х рр. 20 ст. монастирські будівлі було розібрано. За переказами, в Межигірський Спасо-Преображенський монастир поховано С. П. Палія та Самуся.[2]
Після зруйнування монастиря у 1935 р., державна дача УРСР була побудована біля села Нові Петрівці. Під час зруйнування, знашли старинну бібліотеку з рукописними книгами.[4] Є люди, що вірять, що ця библиотека належала Ярославу Мудрому.[5][6]
[ред.] Дивись також
- Межигірський літопис — український монастирський літопис 17 ст.
[ред.] Джерела
- ↑ "Вся правда о "резервации Януковича" (ФОТОФАКТЫ)", УНІАН, Голос, 17 вересня, 2007. Процитовано 2007-12-27. (Російскою мовою)
- ↑ а б в г д Києво-Межигірський монастир (не зберігся) (ХІІ - ХІХ ст.) (Українською). "ОКО" — архітектурно-краєзнавчому сайті про Україну. Процитовано 2007-12-26.
- ↑ Макаров, Анатолій (2002). Малая єнциелопедия киевской старины (Російскою), Довіря. ISBN 966-507-128-9.
- ↑ Цалик, Станіслав. Загадка библиотеки Ярослава Мудрого (Російскою). Библиотека Современника. Процитовано 2008-01-05.
- ↑ Свербигуз, Володимир, "Секрети Межигірського Спаса", День, 14 вересня, 2001. Процитовано 2008-01-05. (Українською мовою)
- ↑ Павлов, Михаил, "Житие Ярослава", uatoday.net, 9 липня, 2007. Процитовано 2007-12-27. (Українською мовою)
- Гайдай Л. (2000). Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях (Українською), Вежа.
- (1971) Скаба А.Д. Радянська енциклопедія історії України, вид. 3-й том (Українською).
[ред.] Ресурси інтернет
- Межигорская Лѣтопись (Давньоруською). litopys.org.ua. Процитовано 2008-01-05.
