Межовий розлад особистості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Межовий розлад особистості — психічне захворювання, що характеризується нестабільністю настрою, міжособистісних стосунків і самоусвідомлення ще з молодих років.

Симптоми[ред.ред. код]

Межовий особистісний розлад визначається за наявності щонайменше п'яти з нижченаведених симптомів:

  1. Нестабільність і напруженість в міжособистісних стосунках, що характеризуються коливаннями між надмірною ідеалізацією і розчаруванням
  2. Імпульсивність принаймні в двох сферах, що є потенційно небезпечними, наприклад, грошові витрати, секс, крадіжки, нерозважливе поводження за кермом, ненажерливість, уживання наркотиків (сюди не входить суїцидальна або самоушкоджуюча поведінка, яка зазначена в п.5)
  3. Афективна нестабільність, помітні зміни настрою від нормального до депресії, дратівливості чи страху, що звичайно триває декілька годин і лише зрідка декілька днів
  4. Неадекватний за інтенсивністю гнів або безконтрольна гнівливість, наприклад часті напади люті, постійна злостивість, повторювані бійки
  5. Повторювані суїцидальні погрози, жести, суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка
  6. Виражені й стійкі порушення ідентифікації, що виявляються невизначеністю щонайменше в двох з наведених далі сфер: образ власного «Я», довготривалі цілі, вибір кар'єри, бажаний тип друзів, пріоритетні вартості
  7. Хронічне відчуття спустошеності або нудьги
  8. Несамовиті зусилля, спрямовані на те, щоб уникнути реального або уявного стану «всіма кинутого» (сюди не включена суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка, яка зазначена в п.5).[1]

Етіологія[ред.ред. код]

Ця хвороба є загальнопоширеню і за деякими підрахунками нею хворіють майже 10-14 % широкого загалу. Серед жінок це недомагання зустрічається вдвічі і навіть втричі частіше, ніж серед чоловіків. Можливо це зумовлено генетичним або гормональним впливом. Було виявлено пряму залежність загострень цього розладу від передменструального синдромом. Більша кількість межового розладу особистості серед жінок також пов'язується із частішими випадками статевого домагання до них у дитинстві. Вважається, що таке трапляється серед жінок в десять разів частіше, ніж серед чоловіків і з цим стикалась майше кожна четверта жінка. Таке хронічне і періодичне домагання, яке інколи супроводжувалось з брутальністю, могло з часом призвести до неврівноважених стосунків з чоловіками та недовіри до них, як також надмірному зосередженні на сексуальності, безладних статевих зносин, загальмованості, глибокій депресії та цілком зруйнованій повазі до себе. Інколи бувають випадки вродженої схильності людини до цієї хвороби. Через це можуть з'являтися відповідні зриви у формуванні стосунків між мамою та немовлям особливо під час відлучення від грудей та дитячої фази формування особистості.[2]

Лікування[ред.ред. код]

Психотерапія[ред.ред. код]

Це головна складова лікування межового розладу особистості. Для лікування цього типу розладу було розроблено так звану терапію діалектичної поведінки. Цей тип лікування проводиться індівідуально, групово або через телефонну підтримку і в ньому задіюється вмілий підхід, навчаючи людей регулювати свої емоції, переносити тяжкі періоди в житті та поліпшувати стосунки з іншими.

Вживання ліків[ред.ред. код]

Самі ліки не в стані вилікувати межовий розлад, однак їх застосування може допомогти боротися з пов'язаними проблеми, скажімо, такими як депресією, імпульсивністю та тривогою. До ліків можуть належати антидепресанти та інші засоби.

Шпиталізування[ред.ред. код]

Інколи людям з межовим розладом потрібно інтенсивнішого лікування в психіатричній лікарні чи клініці. Шпиталізування може утримати їх від самоскалічування.

Самопідтримка[ред.ред. код]

Людина, що хвора на цей розлад, може домогти сама собі, дотримуючись наступних порад:

  • Дотримуватися плану лікування.
  • Відвідувати усі заплановані сеанси лікування.
  • Задіювати здоровий спосіб пом'якшення болючих емоцій, а не завдавати собі ушкоджень.
  • Не звинувачувати себе за цей розлад, визнати власну відповідальність за його лікування.
  • Помічати чинники, що призводять до неконтрольованих вибухів гніву чи імпульсивної поведінки.
  • Не соромитись цього розладу.
  • Отримувати лікування від пов'язаних проблем, як, скажімо, зловживання алкоголем, наркотиками чи ще чимось іншим.
  • Ознайомитись з цим розладом, щоб розуміти його причини та, відповідно, реагувати на них.
  • Наводити контакти з іншими, що мають подібну недугу, аби ділитися досвідом та розумінням хвороби.

Не існує якогось універсального способу одужання від межового розладу особистості. Цей стан, здається, є найгіршим у юному віці, але з віком поступово поліпшується. Багато-хто з цим розладом здобули більшої стабільності у житті в 30- чи 40-річному віці. Їхнє внутрішнє відчуття нікчемності зменшилось і вони знову набули сповнених любові стосунків з близькими та здобули врівноважену карєру в житті[3]

Джерела і посилання[ред.ред. код]

  1. http://www.tnpu.edu.ua/kurs/392/Pr5.htm
  2. http://www.stanford.edu/~corelli/borderline.html
  3. http://www.mayoclinic.com/health/borderline-personality-disorder/DS00442/DSECTION=2