Мейєрхольд Всеволод Емільович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Vsiewolod E. Meyerhold.jpg

Всеволод Емільович Мейерхольд (рос. Всеволод Эмильевич Мейерхольд, справжнє ім'я — Карл Казимир Теодор Майергольд (нім. Karl Kasimir Theodor Meyergold); 28 січня (9 лютого) 1874, Пенза — 2 лютого 1940, Москва) — російський і радянський театральний режисер, актор, педагог, народний артист Республіки (1923). Один із реформаторів театру. Розробник оригінальної системи фізичного вдосконалення актора — біомеханіки.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 28 січня (9 лютого) 1874 року в Пензі в зросійщеної німецькій родині Еміля Мейергольда, власника винно-горілчаного заводу. Захоплення батьків театром, музикою, участь у дитячих виставах домашніх відіграли важливу роль у формуванні майбутнього режисера.

Інтерес до театру зміцнів у хлопчика під час навчання в гімназії, де Мейєрхольд був учасником аматорських вистав, відвідував пензенський драматичний гурток під керівництвом Дмитра Волкова. Гімназичний курс Мейєрхольд завершив пізно, бо тричі залишався на другий рік.

У 1895 році Мейєрхольд закінчив 2-у Пензенську гімназію і в тому ж році вступив на юридичний факультет Московського університету. Складні відносини з сім'єю призвели до того, що Карл прийняв православ'я і на честь письменника Гаршина вибрав ім'я Всеволод. Тоді ж при відмові від німецького громадянства в російський паспорт була вписана змінене прізвище Мейєрхольд.

У 1896 році Мейєрхольд кинув навчання в університеті та вступив у музично-драматичне училище Московського філармонічного товариства, яке закінчив у 1898 році.

У тому ж році він був запрошений Володимиром Немировичем-Данченком в трупу Московського Художнього театру, де здобув амплуа гострохарактерного актора. За чотири сезони, проведених в МХТ він зіграв 18 ролей, серед яких Треплєв в спектаклі «Чайка», Тузенбах у «Трьох сестрах», Йоганнес Фокерат в «Самотніх», Іоанн в «Смерті Івана Грозного». Мейєрхольд був першим виконавцем ролей Василя Шуйського у виставі «Цар Федір Іоаннович», принца Арагонського в спектаклі «Венеціанський купець», маркіза Форліпополі в «Шинкарці», Тірезія в «Антигоні», Мальволіо в «Дванадцятій ночі».

12 лютого 1902 Мейєрхольд оголосив про свій вихід зі складу трупи МХТ. З весни 1905 року до початку 1906 Мейєрхольд знову грав у складі трупи — виконував роль Треплєва у відновленому спектаклі «Чайка».

З 1902 року почалася його самостійна режисерська робота. Він очолив разом з Олександром Кошеверовим групу молодих акторів у Херсоні, яка називалася «Товариство нової драми».

З 1902 по 1905 роки Мейєрхольд здійснив постановку 170 вистав. У цей час почалося формування мистецької програми режисера, пов'язаної з поетикою символізму, з принципами та стилістикою умовного театру. Найповніше ця стилістика втілилася в Петербурзькому театрі імені В. Ф. Коміссаржевської, де в 1906 році Мейєрхольд став головним режисером. За один сезон Мейєрхольд випустив 13 вистав, серед яких «Сестра Беатриса» Моріса Метерлінка, «Балаганчик» Олександра Блока, «Життя людини» Леоніда Андрєєва.

У 1908 році Мейєрхольд був запрошений до складу режисури петербурзьких імператорських театрів. Він 10 років пропрацював в Олександрійському та Маріїнському театрах, поставивши там 21 драматичну і 10 музичних вистав.

У петербурзький період роботи почалася педагогічна діяльність Мейєрхольда. Всеволод Емільйович викладав у театральній школі Даннемана, на музично-драматичних курсах Полока. У 1913 році відкрилася його студія. Мейєрхольд розвивав ідею виховання актора, який впевнено володіє своїм тілом, голосом, здатного в потрібному темпі і ритмі виконати будь-яке завдання режисера. У книзі «Про театр» (1913) він теоретично обґрунтував концепцію «умовного театру», протиставлену сценічному натуралізму.

У 1915 році Мейєрхольд зняв як режисер кінофільм «Портрет Доріана Грея» за романом Оскара Вайлда, де зіграв роль лорда Генрі, а в 1928 році на екрани вийшов фільм «Білий орел», в якому Мейєрхольд виконав роль сенатора.

Після революції 1917 року, яку Мейєрхольд вітав, він брав активну участь у роботі Театрального відділу Народного комісаріату освіти. У 1918 році він першим з видатних діячів театру вступив в члени ВКП(б), співпрацював з Театральною радою, а після переїзду уряду до Москви став заступником завідувача відділенням Петроградського ТЕО Наркомпроса.

Там же в Петрограді він керував інструкторськими курсами з навчання майстерності сценічних постановок і Школою акторської майстерності.

У 1921 році Мейєрхольд організував Вищі режисерські майстерні, на базі яких у 1922 році було створено Державний інститут театрального мистецтва (ГИТИС), при якому існував театр ГІТІСу. У 1923 році він був офіційно перейменовано в Театр імені Всеволода Мейерхольда (ТІМ), з 1926 року — Державний театр імені Всеволода Мейерхольда (ГОСТ).

Мейерхольд також керував Театром Революції (1922–1924), ставив спектаклі в Маріїнському і Ленінградському малому оперному театрах, здійснив постановки драм Пушкіна на радіо (1937).

Режисерська діяльність Мейєрхольда з 1920-х рр зосередилася в ТІМа, який він очолював з 1920 по 1938 рік. ТІМ поставив 26 п'єс, більша частина з яких належала сучасним радянським авторам. Постановками «Містерії-буф», «Клопа», «Лазні» Володимира Маяковського, «Мандата» Миколи Ердмана, «Ревізора» Миколи Гоголя та інших театр Мейєрхольда завоював гучну славу.

Тим не менше, театр був звинувачений у відриві від радянського життя і від радянської літератури, в тязі до письменників, які виявилися ворогами народу, у протистоянні загального курсу на соціалістичний реалізм.

17 грудня 1937 в газеті «Правда» вийшла стаття «Чужий театр».

7 січня 1938 постановою Комітету в справах мистецтв при Раднаркомі СРСР ТІМ був ліквідований як такий, що займає «чужі радянському мистецтву, наскрізь буржуазні формалістичні позиції».

У ці трагічні дні Костянтин Станіславський не побоявся простягти руку підтримки Всеволоду Емільовичу, і Мейєрхольд прийняв запрошення Станіславського і перейшов у його оперний театр.

7 серпня 1938 Станіславський помер, і вже ніщо не могло врятувати опального Мейєрхольда.

У травні-червні 1939 року Мейєрхольд розробив план виступів студентів інституту ім. Лесгафта на параді фізкультурників у Ленінграді. Це була його остання режисерська робота.

У ніч з 19 на 20 червня 1939 Мейєрхольд був арештований у своїй квартирі за обвинуваченням у тому, що він був завербований для участі в антирадянській роботі ще в 1922 році.

1 лютого 1940 Військова колегія Верховного суду засудила Мейєрхольда «до вищої міри кримінального покарання розстрілу з конфіскацією належного йому майна». 2 лютого 1940 Мейєрхольд був розстріляний у Бутирській в'язниці в Москві.

26 листопада 1956 Всеволод Мейєрхольд був визнаний незаконно репресованим і посмертно реабілітований Військовою Колегією Верховного суду СРСР.

Особисте життя[ред.ред. код]

Всеволод Мейєрхольд був одружений на Ользі Мунт, з якою він одружився в 1896 році. У подружжя народилися три дочки.

Восени 1921 року в майстерню Мейєрхольда прийшла Зінаїда Райх, в яку режисер закохався з першого погляду. Райх стала дружиною Мейєрхольда, і він усиновив її дітей від першого шлюбу з Сергієм Єсеніним.

Пам'ять[ред.ред. код]

За загальним визнанням Всеволод Мейєрхольд — ключова фігура в театральному мистецтві XX століття, режисер, чий досвід вивчають і використовують театральні діячі у всьому світі.

У 1984 році в Пензі відкритий Музей сценічного мистецтва імені Всеволода Мейєрхольда. У 1999 році на його території встановлено перший у світі пам'ятник режисерові.

У 1991 році з ініціативи Комісії з творчої спадщини режисера і за підтримки Спілки театральних діячів Росії і Союзу архітекторів Росії заснований Центр імені Мейєрхольда (ЦІМ).

2 лютого 1990 вперше відзначався день смерті Мейєрхольда (перш за точна дата розстрілу була невідома).

Посилання[ред.ред. код]


Мона Ліза Це незавершена стаття про діяча мистецтва.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.