Меллер Вадим Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вади́м Георгі́йович Ме́ллер (* 14 квітня (26 квітня за новим стилем) 1884, Санкт-Петербург — †4 травня 1962, Київ)  — художник - авангардист (кубофутурист, конструктивіст), сценічний художник, дизайнер театральних костюмів, ілюстратор та архітектор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1942).

[ред.] Біографія

Вадим Меллер народився у Санкт-Петербурзі. Був другим сином високопосадовця Міністерства юстиції Російської імперії. Його батько Георгій Меллер був шведом за національністю, походив зі знатного роду, мати, Хелена Карузо, напів-італійка - напів-гречанка, також походила зі знатного роду.

У період 1892—1903 рр. навчався у різних школах Єревану та Тифлісу. З 1903 до 1908 Вадим вивчав право у Київському університеті. З 1905 по 1908 навчався у Київському художньому училищі. Публікував свої карикатури у газеті «Кіевская мысль» у 1907 р.

У 1905 Вадим Меллер відвідав Женеву, де взяв уроки у приватній художній школі Франца Рубо.

У 1908 за рекомендаціями Рубо продовжив навчаня у приватній школі графіки та малювання Генріха Кнірра у Мюнхені. Там Меллер знайомиться з студентом Паулем Клеє, який знайомить Меллера групою художників «Блакитний вершник» (Der Blaue Reiter).

Після закінчення Київського університету, з 1908 по 1912 рр. він отримує художню освіту Академії витончених мистецтв у Мюнхені.

Меллер був у тісному контакті з групою «Блакитний вершник». У цей час він знайомиться з Василем Кандінським, вони стають друзями. Свої роботи він починає виставляти після переїзду до Парижу, де приєднується до Спільноти незалежних художників. Його вхід до Паризького художнього середовища був стрімким. Вже у 1913 р. його роботи, разом з роботами Казимира Малевича, Соні Делоне, Олександра Архипенко, Олександри Екстер експонуються на «Салоні незалежних», у 1914 р. на «Весняному салоні». На «Осінньому салоні» його роботи поряд з роботами Пабло Пікассо, Жоржа Брака та Андре Дерена. Він також став учнем у майстерні відомого художника Антуана Бурделя.

Після повернення до Києва у 1917 р., Вадим Меллер працює у сфері мольбертного та монументального живопису, графічного мистецтва та костюмного дизайну. Його перехід до сценографічного мистецтва як до основної художньої діяльності відбувся у перші пост-революційні роки.

У період 1918—1921 рр. він працює для балетної студії Броніслави Ніжинської. Для її вихованців Меллер створює метеоритної сили костюми до «Ассірийских танців». Вирішені в помірно гарячій колористичній гамі, вони вражають досконалістю пластики, лінії, силуету.

Стихія революції захопила його як художника, захопленого новою естетикою. Вадим Меллер оформляв масові революційні свята, спектаклі, створював архітектурні проекти; з 1920 р. він — професор Академії мистецтв України.

У 1921 -23 рр. працює художником у театрі ім. Т.Шевченка у Києві.

У 1922 р. Лесь Курбас запрошує Меллера до співпраці у нещодавно створений театр «Березіль». Курбас та Меллер у повній мірі використовували ресурс знаку, символу, умовного образу. Тут-то й згодився художнику європейський досвід кубофутуризму та експресіонізму. Синтез ідей торжествував на сцені: симфонія руху, феєрія кольору, пафос без кордонів. Він був активним прибічником «культурного синтезу», програми, яка повинна була об'єднати архітектуру, театр, кіно, простір, просвітництво. Він, як і Лесь Курбас, пережив загальне захоплення технікою та агітвидовищами — «дитяче захворювання» всіх «лівих» художників 20-х років.

У 1925 р. Меллер разом з Сонею Делоне-Терк, Олександрою Екстер та Натаном Альтманом беруть участь у Міжнародній виставці декоративного та сучасного індустріального мистецтв (Art Deco) у Парижі. Там Вадима Меллера нагороджено золотою медаллю за його сценічне оформлення театру «Березіль».

У тому ж році Меллер бере участь у Міжнародній театральній виставці у Нью-Йорку.

Вадим Меллер став засновником конструктивізму у театральному сценічному мистецтві України.

З 1925 р. він викладає у Київському художньому інституті (зараз Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) разом з Володимиром Татліним та Олександром Богомазовим. У тому ж році він стає членом Асоціації революційного мистецтва України разом з Давидом Бурлюком, Олександром Богомазовим, Василем Єрміловим, Віктором Пальмовим та Олександром Хвостенко-Хвостовим.

Меллер працював директором Інституту монументального живопису та скульптури при Академії Архітектури Української РСР (1946—1948, в 1948р. його було звільнено з посади за обвинуваченням у космополітизмі)), головним художником театру Музичної Комедії у Києві (1948 — 1953) та головним художником театру ім. Івана Франка (1953—1959).

Був одружений з Ніною Генке, художницею, яка також працювала разом з з чоловіком, оформлюючи орнаментальні деталі сцени у театрі «Березіль».

Помер Вадим Меллер у Києві. Він був похований на Байковому кладовищі.

[ред.] Посилання та ресурси Інтернет

• Мистецтво України: Біографічний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С. 407.
• Енциклопедія Україниангл.
• І.Диченко, Аристократ у авангарді
• О.Настюк, Муаровий супрематизм
• Експресивний Конструктивізм Вадима Меллера , Ольга Петрова, стр.5-37, Каталог виставки Пригоди Авангарду, НХМУ, Киів, 2004.

Ця стаття не містить шаблону-картки. Ви можете допомогти проекту, додавши його у статтю. Можливо, вам варто звернутись за допомогою до Вікіпедія:Запити на шаблони.