Меліксет-Бек Левон Меліксетович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття вживає скорочення, які можуть бути неоднозначними та збивати з пантелику. Будь ласка, за можливості вдоскональте цю статтю. (Лютий 2014)
Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (Лютий 2014)
Меліксет-Бек Левон Меліксетович
Народився 14 вересня 1890(1890-09-14)[1][3]
Тифліс, Російська імперія[1][3]
Помер 3 вересня 1963(1963-09-03)[1][2][3] (72 роки)
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР[1][3]
Поховання Дідубійський пантеон
Країна  Російська імперія
 СРСР
Національність вірмени[3]
Діяльність історик, філолог, бібліограф, археолог, джерелознавець
Alma mater Новоросійський університет (1913)[3]
Науковий ступінь доктор історичних наук і доктор філологічних наук[d]
Вчене звання професор[d] і член-кореспондент[3]
Знання мов російська, вірменська і есперанто
Заклад Тбіліський державний університет[3], Єреванський державний університет і Бакинський державний університет
Членство СП СРСР, Академія наук Вірменської РСР[3] і Московське археологічне товариство
Нагороди

Меліксет-Бек Левон Меліксетович (14 вересня 1890, м. Тифліс (нині Тбілісі) — 3 вересня 1968, Тбілісі) — вчений-історик, дослідник народів Кавказу, археолог, перекладач, філолог, бібліограф, джерелознавець. Член Одеського товариства історії і старожитностей. Доктор філологічних (1928) та історичних наук (1932), професор (1930). Член Спілки письменників СРСР (1941). Член-кореспондент АН Вірменської РСР (1945). Заслужений діяч науки Грузинської РСР. Член Всесвітньої ліги есперантистів (1906).

Життєпис[ред. | ред. код]

Левон Меліксетович Меліксет-Бек народився 14 вересня (за іншими даними — 26 листопада[4]) 1890 року в Тифлісі, у вірменській родині. Отримав середню освіту У Тифліському реальному училищі (1908).

У 1908—1914 роках мешкав в Одесі, закінчив юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету (1913). Рано розпочав активну наукову та громадську діяльність. Був одним з лідерів вірменської одеської студентської громади, членом-кореспондентом Одеського товариства історії та старожитностей (1914), членом Одеського бібліографічного товариства (1911). Мав тісний зв’язок з Аккерманом (нині БІлгород-Дністровський), де збирав матеріали з історії та археології. Був членом Всесвітньої ліги есперантистів.

Повернувшись до Тифлісу, продовжив займатися науковою діяльністю. У 1915—1918 роках працював вченим секретарем редакційної колегії Тіфліського вірменського національного товариства.

У 1918—1922 роках був вченим секретарем, головою (1922—1927) Кавказького відділення Московського археологічного товариства.

Активно займався педагогічною діяльностю. Викладач (1918—1922), доцент (1922—1931), професор (1932—1968), завідувач кафедр східних мов та літератури (1930—1933), історії Закавказзя та Близького Сходу (1933—1935), вірменської філології (1935—1968) Тбіліського університету, Тбіліського педагогичного інституту ім. О. С. Пушкіна (1954—1960).

У 1936—1940 роках викладав в Єреванському державному університеті та Бакинському університеті (1935).

В 1941 році вчений отримав звання «Заслужений діяч науки Грузинської РСР» та став членом Спілки письменників СРСР.

3 1945 року — член-кореспондент АН Вірменської РСР.

Помер 3 вересня 1968 у Тбілісі, похований в Дідубійському пантеоні.

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Інтелектуальний доробок становить близько 600 праць вірменською, грузинською, російською мовами, присвячених головним чином надзвичайно широкому спектру історії та культури народів Кавказу. Серед публікацій історика можна виділити археографічні (найбільш цінним є трьохтомник «Грузинские источники об Армении и армянах»), археологічні (досліджував архітектурні споруди, зокрема, храм у Піцунді, надписи), з середньовічної історії Вірменії та Грузії, з історії вірмено-грузинських зв'язків.

Велику увагу він приділяв питанням культури, перекладав на мови народів Кавказу літературні пам'ятки. Досліджував історію релігійних громад Кавказу.

Великий вплив на погляди дослідника мав видатний філолог та історик М. Марр. Зокрема він співробітничав у журналі за редакцією М. Марра «Христианский Восток». Частина праць Л. Меліксет-Бека пов'язана з українознавчою тематикою: зв'язки середньовічної Вірменії та Русі, історія вірмен Півдня України, історія Одеси, кавказько-українські театральні зв'язки. Здебільшого цими питаннями дослідник цікавився під час перебування в Одесі.

В Одесі вчений написав також суто юридичну працю з аналізом церковно-правових особливостей вірменської церкви. Більшість праць історика зберігають своє значення дотепер завдяки постановці новаторських питань, використанню нових джерел, написаних багатьма мовами. Значним досягненням історика є здебільшого вдале використання міждисциплінарного підходу.

Праці[ред. | ред. код]

  • Из материалов для истории армян на юге России. — Одесса, 1911;
  • Одесса в 20-х гг. XIX ст. по описанию патера Миная Медичи. — Одесса, 1914;
  • Армянские древности в Аккермане (в Бессарабии). — Тифлис, 1911;
  • Родство грузин с испанцами по древним источникам. — Тифлис, 1911;
  • Юридическое положение верховного патриарха армянского (критико-дагматический очерк). — Одесса, 1911;
  • Старинные армянские надписи в музее Общества истории и Древностей в Одессе. — Тифлис, 1912;
  • Рукопис Шаракана XV века, открытая в Одессе. — Тифлис, 1913;
  • Великий праздник армянской культуры. Речь при чествовании Одесскою армянскою колониею юбилея 1500-я печати у армян. — Одесса, 1913;
  • Древнейшая Пицунда у Понта Эвксинского // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. — 1915. — Т. 32. —С. 109—122;
  • Древняя Русь и армяне // Сборник трудов Института языкознания им. Н. Я. Марра. — Вып. 1. — Ереван, 1946. — С. 143—151;
  • Зв'язок українського актора і драматурга Марка Кропивницького з вірменською музикою // Спогади про Марка Кропивницького. — К., 1990.

Наукові ступені та звання[ред. | ред. код]

  • Доктор філологічних наук (1928);
  • доктор історичних наук (1932);
  • професор (1930);
  • заслужений діяч науки Грузинської РСР (1941);
  • член-кореспондент АН Вірменської РСР (1945).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #121381552 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л Հայկական սովետական հանրագիտարան — Երևան: 1981. — Т. 7. — С. 392–393.
  4. ↑ Музичко, Олександр. Меліксет-Бек Левон Меліксетович. Ігор Лиман (Бердянськ) : персональний сайт історика України. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 30 березня 2022.

Література[ред. | ред. код]

  • Полная библиография печатных работ по арменоведению, грузиноведению, кавказоведению Леона Меликсетовича Меликсет-Бека за 1909–1960. — Тбилиси, 1960. — 89 с.;
  • Спогади про Марка Кропивницького. — К., 1990. — С. 214.

Посилання[ред. | ред. код]

Урсу Д. П. Меліксет-Бек Леон Меліксетович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=67456 [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.] (дата перегляду: 30.03.2022)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Меліксет-Бек_Левон_Меліксетович&oldid=39249912