Мена (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мена
Gerb Meny.png Mena prapor.png
Герб Мени Прапор Мени
Санаторій «Остреч» біля міста Мени
Санаторій «Остреч» біля міста Мени
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район/міськрада Менський район
Рада Менська міська рада
Код КОАТУУ 7423010100
Перша згадка 1408 рік
Статус міста з 1966 року
Населення 11525 (01.01.2012)[1]
Площа 9,95 км²
Поштові індекси 15600
Телефонний код +380-4644
Координати 51°31′27″ пн. ш. 32°13′16″ сх. д. / 51.52417° пн. ш. 32.22111° сх. д. / 51.52417; 32.22111Координати: 51°31′27″ пн. ш. 32°13′16″ сх. д. / 51.52417° пн. ш. 32.22111° сх. д. / 51.52417; 32.22111
Водойма Мена
Відстань
Найближча залізнична станція Мена
До обл./респ. центру
 - залізницею 210 км
 - автошляхами 68 км
Міська влада
Адреса 15600, Чернігівська обл., Менський р-н, м.Мена, вул. Урицького, 24
Міський голова Фесюн Федір Іванович

Ме́на — центр Менського району Чернігівської області, на березі р. Мена. Населення — 12,9 тис. меш. (2005).

Зміст

Походження назви[ред.ред. код]

Не існує одностайної точки зору, щодо інтерпретації назви міста. Достатньо велика кількість однокореневих, подекуди калькованих слів та понять, індоєвропейського походження, успадкованих з минулих епох, дозволяє трактувати топонім Мена, принаймні, в трьох площинах: торгово-обмінній, етнічній, та культово-релігійній, кожна з яких, в принципі, могла себе проявити. Спостерігається певна закономірність спорідненості  культових персонажів, пов’язаних з обожненням Місяця, які могли змінювати антропоморфний образ, а відповідно і назву. Втім цей факт потребує більш детального дослідження,з залученням філологів  археологів та релігієзнавців. Впевнено можна сказати лише одне: гідронім має більш давнє походження ніж топонім. В цій ситуації гідронім виконав роль базису, а топонім – надбудови. Тобто річка дала назву місту, а не навпаки. Аппелятивність назви, відповідно до префіксально-суфіксального творення гідроніму та топоніму, можна прив’язати до будь-якої етнічної групи, яка з тих чи інших причин перебувала на цих землях. Виходячи з параметрів хронологічної послідовності, це могли бути скіфимеланхленибалтські племена юхнівської культури – представники фінно-угорських етнічних спільнот – нарешті слов’яни, з їх традиційною язичницько-господарською семантикою назв географічних об’єктів, тощо. Не виключено, що даний географічний об’єкт (річка та місто) видозмінював свою назву, зазнаючи асиміляційних впливів новоприбулих племен. Філологічні та фонетичні трансформації,  могли бути спричинені зміною роду діяльності жителів цього регіону, відповідно до зміщення пріоритетів суспільно-економічного, чи політичного буття. Деетимологізацію,або ж контамінацію назви, могли спричинити і мовно-діалектичні особливості засобів комунікації різних народів. В цілому, гідронім, так само як і топонім, зберегли свою автохтонність та самоідентичність, що робить назву міста цінним історичним індикатором ступені давності даного населеного пункту.

Теоретичні варіації, щодо можливого пояснення назви міста[ред.ред. код]

Теорія Концептуальний зміст Чинники, що вплинули на появу топоніму
Торгово-обмінна (класична) ''Базується не на процесі господарювання (обмін, торгівля)', а на характері товару, найменування якого, в умовах торгово-економічного буття суспільства, могло вплинути на назву річки та міста. 1.Минь річковий – прісноводна риба, яка могла бути основним товаром, яким торгували мешканці стародавньої Мени.

2. Марена красильна – лікарська рослина, корінь якої виділяє речовину, котру можна застосовувати як природній барвник тканини, що могла користуватися попитом в давні часи.

Теорія етногенезу (етно-соціальна) Безпосереднім чином пов’язана з колонізацією краю представниками різноманітних народів, які в різні часи, з тієї чи іншої причини, перебували на теренах сучасної Мени та Менщини. 1. Назва, пов’язана з перебуванням на території краю греків, скіфських племен, та загадкових меланхленів (меланос. грец.- чорний), яких згадує Геродот.

2. Гідронім Мена є закодованою характеристикою водного об’єкта (річки, чи болота), який має балто-слов’янське походження. Його принесли представники юхнівської культури, що жили на Праводесенні в VII – І ст. до н. е. 3. Назва виникла внаслідок взаємовпливів балтських та волзько-фінських племен, які в друг. пол. I тис. до н.е. колонізували ці території.

Культово-релігійна (сакральна) Пояснює назву географічного об’єкту прадавніми віруваннями наших пращурів. Наші предки, відповідно до анімістично-тотемних, язичницьких поглядів сповідували низку культів, основаних на обожненні небесних світил, або ж персоніфікацією божественних істот, від волі яких залежав суспільний добробут. 1.Грецька Селена (Мена), скіфська Маспала, германо-скандинавський Мані, індоєвропейська Мендіда, – божества Місяця, культ яких був притаманний нашим предкам в далекому минулому.

2.Назва витікає з давньослов’янського культу МАРЕНИМАРИ. Місто могло бути своєрідним язичницьким центром, жителі якого обожнювали зазначених міфологічних істот, в контексті здійснення ритуалізованих дійств, пов’язаних з землеробством.

* Салтан О.М. Місто Мена, в історичній та науковій ретроспективі. Науково-документальний нарис / О.М. Салтан. - Харків.: Барбаріс-Прінт, 2013. - 170 с.

Історія[ред.ред. код]

Мена — стародавнє місто. Археологічними дослідженнями виявлені залишки поселення доби бронзи (2000 р. до н. е.), юхновської культури, старослов'янських поселень І — V ст., часів Київської Русі Х — ХІІІ ст., городище ХІ — ХІІ ст., а також 7 курганів, серед яких «Юркова могила» ХІ — ХІІ ст.

Перша писемна згадка[ред.ред. код]

Проблема датування та походження назви міста Мена приваблювала науковців та краєзнавців ще з другої половини XIX століття. Першим, хто звернув увагу на дату заснування міста, був архієпископ Чернігівський та Ніжинський Філарет (Гумілевский) (1805 – 1866). Описуючи населені пункти Чернігівської єпархії, Гумілевський вважав 1408 рік відправною точкою в системі історичних координат, зазначивши, що місто з’явилось ще в дотатарський період. Однак в кінці XIX ст. з’являється нова версія, щодо першої писемної згадки про місто, датована 1066 роком. Ця помилкова та необґрунтована дата, була фактично подарована, автором енциклопедичної довідки про Мену, російським публіцистом та юристом Водовозовим Василем Васильовичем (1864 – 1933)]], опублікованої в 37-му томі словника Брокгауза і Ефрона в 1896 році. В 1903 році з’являється справжня наукова концепція, пов’язана з історичним датуванням вищезазначеного населеного пункту. Викладач російської історії, Київського імператорського університету ім. Св. Володимира – Голубовський Петро Васильович(1857 – 1907), досліджуючи міста Чернігівщини часів Київської Русі, акцентує увагу на давньоруському місті Хоробор, який вперше згадується 1153 року. Детально проаналізувавши імовірне місцезнаходження цього сіверянського града, з яскравою назвою, Голубовський наполягає, що Хоробор слід ототожнити з сучасною Меною, на теренах, або поблизу якої він і знаходився. Як відомо, наукова теорія Голубовського, щодо локалізації Хоробора, та інших давньоруських міст і городищ Чернігівської губернії, отримала позитивну оцінку з боку провідних істориків та археологів імперії на XIII археологічному з’їзді, який відбувся 1905 р. в Катеринославі. Отже станом на початок минулого століття, місто отримало три дати імовірного заснування, жодна з яких так і не була обґрунтована. Ніхто з згаданих науковців не аналізував його топонімічну назву. Лише Голубовський, звертаючи увагу на не співзвучність назв ХороборМена, висловив думку, що, алогічність в ході перейменування давньоруських населених пунктів, було типовим явищем тих часів. Як не дивно, але саме, Голубовський, зробив першу спробу пояснити назву сучасного райцентру Мена. В 1928 році відомий чернігівський краєзнавець та діалектолог Виноградський Юрій Степанович(1873 – 1965) опускаючи давньоруські версії датування Мени, дещо конкретизував версію Філарета (Гумилевського), посилаючись на дослідження відомого мореплавця та військового – Зотова Рафаїла Володимировича (1848 – 1893). Останній, досліджуючи генеалогічні зв’язки чернігівських князів, звернув увагу на загадкового князя Урустая мѣнськаго, який разом з литовським князем Свидригайлом Ольгердовичем (? – 1452) 26 липня (4 серпня) 1408 р. перейшов на службу московського князя Василія I (1389 – 1425). Наукова розвідка Ю.С. Виноградського, в якій автор, описуючи рідну Сосницю, та її околиці, приділив Мені значну увагу, було здійснено перше наукове обґрунтування дати першої літописної згадки. Саме Виноградський був першим хто зв’язав назву міста (Мена) з інтенсивним товарообміном, та обміном полонених, що, імовірно, відбувалися в цих краях за часів Київської Русі. Версія Виноградського фактично співпала з версією архієпископа Гумілевського, і в поєднанні з точкою зору Р. Зотова, завершує початковий етап дослідження визначення датування та походження назви міста. А концепція Гумілевського – Зотова – Виноградського, в поєднанні з теорією локалізації давньоруського міста Хоробор Петра Голубовського, стали фактично базовою історичною парадигмою в процесі вивчення ранньої історії міста Мена. Таким чином станом на початок 30-х років минулого століття, райцентр Мена, отримав більш-менш обґрунтовану версію щодо дати першої писемної згадки та топонімічного пояснення власної назви. Версії, думки, точки зору та наукові концепції вчених другої половини XIX – початку XX ст. сприяли формуванню низки базових дат, та топонімічних інтерпретацій, створивши платформу для наукових досліджень та дискусій в другій половині XX – початку XXI ст. Новий етап визначення віку та пояснення назви міста, розпочався в 50-ті роки минулого століття. Він безпосереднім чином пов'язаний з діяльністю місцевих краєзнавців – засновника менського районного краєзнавчого музею – Покотила Володимира Федоровича(1924 – 1989)та Калібаби Дмитра Панасовича(1925 – 2005). Посилаючись на Лаврентіївський літопис, займаючи містечково-патріотичні позиції і вважаючи Мену давньоруським містом, Покотило В.Ф. та Калібаба Д.П.(ігноруючи точку зору їхнього земляка Ю.С. Виноградського, з яким вони активно співпрацювали), відкинувши всі попередні версії, вперто вважали що саме 1066 рік слід вважати датою першої літописної згадки про місто. Їхня точка зору знайшла відображення в низці газетних та журнальних публікацій, які побачили світ вже після смерті Юрія Виноградського. Що ж стосується інтерпретації назви міста, Д.П.Калібаба та В.Ф. Покотило до кінця свого життя залишались вірними версії торгово-обмінного пояснення назви міста, інколи пов’язуючи топонім «Мена» з однойменною назвою річки, що постійно змінювала своє русло. Така однобокість та науковий догматизм сприяли певній консервації процесу дослідження історії даної адміністративної одиниці. Вищезазначені краєзнавці майже на півстоліття монополізували право офіційного тлумачення його базових історичних параметрів. Однак, віддаючи належне вказаним регіональним дослідникам, слід зазначити, що в значній мірі саме завдяки В.Ф. Покотилу та Д.П. Калібабі (які вперто проштовхували давньоруську, обмінно-бартерну концепцію датування та походження назви міста), Мена в 1966 році з містечка перетворилася на місто, ставши районним центром! В той же час, слід звернути увагу на певну розбіжність та кон’юнктурність датування Мени, яка проявила себе в 60-80 роки минулого століття. Якщо на початку 60-х в першому видавництві Української радянської енциклопедії (УРЕ) вивчення міста датоване 1066 роком, то з початку 70-х років більш актуальним стає 1408 рік. На початку 70-х років минулого століття було укладено багатотомну «Історію міст і сіл УРСР», автори та упорядники якої не обійшли увагою Мену, яка на той час стала районним центром і знаходилася на перетині залізничного сполучення України з Білоруссю, та сухопутного з Росією. Автори наукової статті про місто, згадані вище, Д.П. Калібаба та В.Ф. Покотило лише резюмували версію Ю. Виноградського, дійшовши висновку, що дата виникнення міста – 1408 рік. До речі практично одночасно з датою, зазначеною в «Історії міст і сіл» відомий український географ, педагог та краєзнавець член Географічного товариства України, кандидат педагогічних наук – Янко Микола Тимофійович (1912 – 2011) в першій редакції «Топонімічного словника-довідника Української РСР» зазначає що місто вперше згадується в Лаврентіївському літописі під 1066 роком. Нарешті в 1981 році в шостому тому другої редакції УРЕ приводиться 1408 рік. Саме цю дату було закріплено в енциклопедичному довідникові «Чернігівщина», який побачив світ у 1990 році. Парадокс такої хиткої і невизначеної позиції, щодо датування міста Мена, полягає в тому, що на науково-енциклопедичному рівні, рік народження міста датований 1408 роком, а згідно даних офіційного реєстру населених пунктів України – 1066. Імовірно, що такий науково-історичний казус, став можливим завдяки наполегливій позиції менських краєзнавців Д. Калібаби та В. Покотила, зусиллям яких Мена перетворилась на один з найдавніших населених пунктів Східного Полісся, поступаючись лише Любечу та Чернігову! В 80-х роках минулого століття з’являється нове пояснення, щодо походження назви міста. Її автор – ніжинський історик-краєзнавець, Знойко Олександр Павлович(1907 – 1988). Аналізуючи фонетичні та езотеричні чинники індоєвропейських племен, які мешкали на території України, Знойко звертає увагу на культ Місяця, який був досить поширений в середовищі балтських, протослов’янських та слов’янських племен, які в давнину колонізували наші землі. Фонетична та семантична тотожність литовського слова «мену» (mёnyo, mёnesis), тракійсько-кіммерійськиою мовою «мen» є коренем для топоніму Мена. Втім Олександр Знойко не зв’язував його з назвою даного населеного пункту, а просто вказував на певну закономірність деяких похідних слів, імовірно пов’язаних з поклонінням нічному сонцю. Діаметрально протилежне трактування назви міста Мена в кінці минулого століття запропонував в другій редакції топонімічного словника України, М. Янко, який пов’язував назву міста з назвою автентичного гідроніму, що перекладається з індоєвропейської «мen» – «йти», «текти». Своєрідний «хронологічний реверс», щодо історичного датування міста відбувся на початку 90-х років минулого століття. В четвертому томі Енциклопедії українознавства (виданої в Україні в 1994 році), в короткій довідці про Мену, знову виринає 1066 рік. І хоча укладання емігрантської Енциклопедії українознавства було завершене станом на середину 80-х років, стаття, яка стосувалась Мени, вочевидь, була написана в кінці 50-х років. Скоріше за всього вона є напіврепринтом довідки про місто, подане в словнику Брокгауза та Єфрона. Початок XXI століття відкрило новий етап вивчення та дослідження датування та походження міста Мена. Він розпочався з часу видання етнографічного есе «Наша рідна Менщина», укладеного краєзнавцями Д.П. Калібабою, та В. С. Соляником, яке побачило світ в 2003 році. Вищезазначені автори здійснили історико-етнографічне узагальнення відомостей про місто та район, зібраних краєзнавцями та науковцями попередніх років. Зосередивши увагу на багатогранності версій, щодо датування появи міста, Калібаба та Соляник (вкотре посилаючись на авторитет Брокгауза та Єфрона), врешті-решт продемонстрували свою прихильність канонічній даті – 1066 року, вважаючи її єдино вірною. Що стосується походження назви, вказані краєзнавці так і залишились провідниками класичної істматовської схеми, де ключовим чинником розвитку були соціально-економічні фактори, що пов’язували назву міста з грошово-бартерними стосунками, які були основою торгово-економічного розвитку краю за часів Київської Русі. Видання даної збірки сприяло цементуванню концепцій щодо даної історичної проблеми. Причина – відсутність зацікавленості та байдужості з боку краєзнавців, вчених, істориків та науковців. Небажання, або неспроможність, здійснити справжній науковий аналіз. Така ситуація, спричинила появу сумнівних пояснень назви міста. Це стосувалося не тільки Мени, а й інших населених пунктів сучасної України. Доктор історичних наук, професор, Залізняк Леонід Львович(н. 1951 р.), зазначає, що за версіями деяких сучасних псевдоісториків: «Засновники РимуРомул і Рем взагалі походять з Ромен, римський імператор Сулла – з Посулля, а перший єгипетський фараон Менес – з райцентру Мена на Чернігівщині». В академічному форматі, непевність, щодо визначення дати виникнення міста було зафіксовано в 6-му томі Eнциклопедії історії України виданому в 2009 р. Систематизуючи хронологічні дослідження про Мену, авторка статті, доктор історичних наук, професор Верменич Ярослава Володимирівна (н. 1965 р.), резюмує: «Щодо дати заснування міста існує дві точки зору. У «Брокгауза и Ефрона энциклопедическом словаре», у першому виданні «Української радянської енциклопедії», «Енциклопедії українознавства», у «Топонімічному словнику-довіднику Української РСР» М. Янка та інших джерелах з посиланням на Лаврентіївський літопис називається 1066 р. Однак більшість дослідників пов’язує початок міської історії Мени з 1408, коли вона перебувала у складі Великого князівства Литовського». З 2010 року до проблеми вивчення висхідних історичних параметрів рідного міста, долучився уродженець Мени, кандидат історичних наук, доцент, Салтан Олександр Миколайович (н. 1976 р.). В 2011 році, в двох наукових статтях ним було зроблено спробу розкрити загадкову постать «князя Урустая Мѣнскаго», та здійснити науковий аналіз двох дат, які попередні дослідники вважали часом першої літописної згадки про місто. В результаті проведеного дослідження історія краю позбулася однієї з «білих плям», яким, імовірно, був татарський мурза Уруста (Уростай, Урустай). Окрім того, вперше, було піддано сумніву одне з класичних канонічних датувань міста – 1066 рік. Доведено невідповідність ототожнення райцентру Мена з давньоруським містом Мѣнескъ, яким є сучасний Мінськ. Згідно наукової версії О.М. Салтана, українську Мену, переплутали з білоруським Мінськом, який вперше згадується під 1067 роком. 1066 рік, слід вважати помилковим у зв’язку з неправильністю вираховування співвідношення між системами літочислення від створення світу, та Різдва Христового (6575 – 5508 = 1067). Якщо спільник литовського князя Свидригайла, християнізований мурза Урустай, дійсно походив з Мени (або мав бодай би якесь відношення до цього населеного пункту), то 4 серпня 1408 року, райцентр Мена може сміливо вважати датою першої писемної згадки! Отже, численні етнографічні та історико-краєзнавчі розвідки, здійснені вченими, науковцями, етнографами, на жаль, так і дали точної відповіді на питання: скільки років місту Мена, та звідки походить його назва? Більш того, прикрі помилки, необґрунтовані гіпотези, що базувались на неперевірених даних, як показав час, вплинули на свідомість та ментальність жителів цього поліського регіону. Наявність низки версій, наукових та науковоподібних публікацій, лише заплутувала та консервувала процес об’єктивного висвітлення даної проблеми. Тому не дивно, що саме в наш час, постала необхідність детально проаналізувати та систематизувати науковий досвід, накопичений дослідниками минулого. Таким чином станом на початок другої декади XXI ст. проблема датування та топонімічного пояснення назви міста Мена вступила в нову фазу вивчення, який можна назвати періодом виправлення помилок, перегляду та переосмислення існуючих концепцій та точок зору. Цей період триває і дотепер…

Велике князівство Литовське і Руське[ред.ред. код]

У 50-60-х роках XIV ст., за часів великого князя Ольгерда, Київщина та Чернігово-Сіверщина були визволені від влади Золотої Орди та стали частиною Литовсько-Руської держави, яка поступово перетворювалася на одну з найбільших країн Європи.

Ніконовський літопис зазначає: «Того же лета 6914, месяца Іюля въ 26 день, приіде къ великому князю Василью Дмитреевичю на Москву изъ Брянска князь Литовскій Съшвитригайло Олгердовичъ служити, съ нимъже и владыка Брянскій Исакій, да съ нимъже князь Патрекъй Звенигородскій, да князь Александръ Звенигородцкій изъ Путимля, да князь Феодоръ Александровичъ, да князь Семенъ Перемішльскій, да князь Михайло Хотеевскій, да князь Уруста Менскій и бояре Черниговстіи и Брянстіи и Стародубстіи и Ярославскіе».

Події, описані в цьому уривку, були частиною міжусобної боротьби за великокняжий престол у Литовсько-Руській державі. Адміністративна реформа, ініційована великим князем Вітовтом, передбачала ліквідацію удільного устрою руських земель, а місцеві князі мали поступитися своїми посадами представникам литовської верхівки. Саме цей факт і занепокоїв еліту Чернігово-Сіверщини, яка в 1408 р., гуртуючись навколо двоюрідного брата Вітовта — Свидригайла, шукала підтримки в Московського князя Василія І, який був одружений з донькою Вітовта — Софією.

Саме місто Мена на початок XV ст. за масштабами було маленьким населеним пунктом — селом, а Урустай — сільським старостою. Рафаїл Зотов, посилаючись на твір XVIII ст. «Ядро російської історії», зазначає, що в ньому Урустай фігурує як «староста менський». Можливо, Урустай був асимільованим татарським мурзою чи представником роду князів Глинських.

З 1450-х років великий князь Литовський Олександр Казимирович надає міста й землі Чернігово-Сіверщини «для годування» князям-московитам, які попросили політичного притулку в Литві, тому що ворогували із великим князем Московським Іваном ІІІ. Але вже 1500 року ці князі, вчинивши державну зраду, переходять на державну службу до московського князя Івана ІІІ, що спровокувало чергову московсько-литовську війну. У квітні 1500 року Чернігів було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави.

Велике князівство Московське[ред.ред. код]

Питання про Сіверщину залишалось одним з найгостріших моментів московсько-литовських відносин. У 1507–1508 роках відбулась ще одна московсько-литовська війна, але Литовсько-Руській державі вдалося повернути собі лише місто Любеч.

Лише в 1618 році, внаслідок походу на Москву військ Речі Посполитої, у складі яких воювали 20 тисяч запорозьких козаків на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, згідно з Деулінським перемир'ям, Чернігово — Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Чернігів став центром Чернігівського воєводства.

Річ Посполита[ред.ред. код]

За часів польської шляхти у XVII ст. в Мені була фортеця із земляним валом і стінами з дубових колод. Фортеця мала троє проїзних воріт, 12 башт. Фортеця стояла на березі річок Мени і Сидорівки, а з двох боків навколо неї був викопаний рів. У Менській фортеці був замок київського воєводи, православного сенатора Речі Посполитої, русина за походженням Адама Киселя.

На початку ХХ століття ще досить помітними були рештки рову, який оточував менську фортецю. Від музичної школи (колись це була школа імені Т.Г.Шевченка) до місця, де нині кінотеатр імені Богдана Хмельницького, чітко видно було поглиблення у ґрунті.[2]

Національно-визвольна війна[ред.ред. код]

У період національно-визвольної війни 1648–1654 повстанці Мени і околиць розгромили замок Адама Киселя, вигнали польських ставлеників і влилися у військо Б. Хмельницького. 1654 Мена стала сотенним містом Ніжинського, а перегодом Чернігівського полку.

Перший опис міста від 20 лютого 1654 г.[ред.ред. код]

В городе ж Мене 2 ц(е)ркви древеные да в уезде в селех 4 ц(е)ркви древеные ж. А город Мена стоит к реке к Мене, окола посаду зделан вал земленой, по валу огорожено острогом дубовыми бре // внами, подле острога вместо рубленых торас зделаны торасы огорожено в забор колотым бревенем да насыпана землею, межи острога зделаны трое ворота проезжие на двух воротех две башни на третих воротах башни нет да глухих науголных десят башен, а башни на воротех и глухие науголные без кровел, а иные и без верхов, окола того острогу с трех сторон к реке Мене зделан ров и в том рву по обе стороны огорожено дубовыми бревнами; да ис того ж города зделаны к реке к Мене семь выходов // к воде для осадного времени; да в том городе поставлены две ц(е)ркви древеные: соборноя ц(е)рков во имя архангела Михаила, у тое соборные ц(е)ркви протопопа Алексей. Другая ц(е)рков во имя Успение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви служащей поп Стефан. Да от того ж города к реке Мене зделан отводной острог, где жил Адам Кисел; окола того острогу зделана осып земленая, на осыпи огорожено стоячим острогом, з дву сторон ров зделан к ре // ке Десне, да в том же рву подле реки Мены зделан пруд через пруд; ис того двора зделаны проезжие ворота на воротех башня покрыта тесом; да окола того двора зделана глухих наугольных пят башен да проезжие ворота в болшой острог; на тех воротех башни нет, да в том остроге устроены были хоромы Адама Киселя и те хоромы розламоны. Да к тому ж городу Мене уездные села село Смаковшино в том селе поставлена // ц(е)рков древеная во имя Успение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви служащей поп Костентин; другое село Бабичи; в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя архангела Михаила, у тое ц(е)ркви служащей поп Стефан; трете село Деговая на речке Деговки в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя Покрова Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое ц(е)ркви поп Трофим; четвертое село Коковичи; в том селе поставлена ц(е)рков древеная во имя Покрова Пресв(я)тые Б(огороди)цы, у тое цер // кви служащей поп Данила, а козаки и мещане тех сел были у веры в городе Мене с сотником вместе. Да от того ж города Мены в уезде на реке Десне на острову устроен Максаковской м(о)н(а)стыр; в том мнстре поставлена ц(е)рков древеная во имя Введение Пресв(я)тые Б(огороди)цы, а в ц(е)ркви образов местных и деисусов на тяблах нет, на ц(е)ркви крест позлочен да в том же м(о)н(а)ст(ы)ре учели делат каменою ц(е)рков во имя Преображение Г(о)с(по)да Б(о)га и Сп(а)са нашего И(ису)са Хр(и)ста, а зделана тое ка // меные ц(е)ркви вверх по окна нижние, окола того м(о)н(а)ст(ы)ря огорожено дубовыми бревнами в забор; в том мнстре строител черной поп Иоасафат, у него черных попов девят ч(е)л(о)в(е)к, дьяконов пят ч(е)л(о)в(е)к, черных старцов сорок ч(е)л(о)в(е)к, тритцат ч(е)л(о)в(е)к м(о)н(а)стырских работников, а стро-ил им тот м(о)н(а)стыр Адам Кисел; да к тому ж м(о)н(а)ст(ы)рю Адам Кисел дал им на м(о)н(а)стырскую потребу село Холмы да село Адутово да село Высокое, а н(ы)не де в тех селах живут козаки и мещане, а оброков им не дают и всякие ра//боты м(о)н(а)стырские не работают и ни в чем их не слушают, а сколко в тех их селах мещан и оне про то не ведоют, потому что теми мещанами не владеют; да над рекою ж Десною от села Маковшины стоит девичей м(о)н(а)стыр, в том манастыре ц(е)рков древеная во имя Николы чюдотворца да в том же м(о)н(а)ст(ы)ре игуме-ня Антонида, с нею черных стариц петнатцат сестр, а вотчин и кр(е)стьян к тому девичьему м(о)н(а)ст(ы)рю не дано. //

  • Присяжні книги. Білоцерківський та Ніжинський полки / Мицик Ю., Кравець М. / Ю. Мицик, М. Кравець. – К.: НАН України. – 2003. – 349 с.


ПЕРЕКЛАД ОПИСУ МЕНИ ЗРОБЛЕНИЙ МИХАЙЛОМ ГРУШЕВСЬКИМ. Мена – місто над р. Меною, обведене ровом і валом з палісадом і наповненими землею тарасами з деревляних паль. 10 наріжних веж глухих, дві з ворітьми, треті ворота без башти; башти некриті, а на деяких і верхи повалились. До води зроблено 7 виходів, на випадок облоги. Дві церкви, в соборній протопоп. Коло міста укріплений двір Кисіля обведений ровом з Десни до Меня, в тім рові уроблений став, з мостом через нього і брамою під баштою; 5 наріжних глухих башт, і ворота до міста. Сам двір Киселів розвалився. Недалеко на Десні Максаківський монастир що фундував Кисіль і надав 3 села. Монастир обведений дубовим тином; деревляна церква Воведенія, почато муровану церкву Спаса, але доведено тільки під нижні вікна; 10 єромонахів, 5 дияконів, 40 ченців, 30 робітників. Другий монастир над Десною – жіночий, деревляна церква св. Миколая; ігуменія і 15 сестер – черниць; маєтностей не мають, та і в селах Максаківського монастиря живуть тепер козаки і міщани, що на монастир нічого не дають і його не слухають. Всього в Мені з селами присягло 375 козаків, сотник, писар, осавул, хорунжий, 17 отаманів, міщан 490; оден земський староста, два соцькі.

  • Грушевський М.С. Дещо з московської переписи 1654 р.: Біла Церква, Ставище, Лосевичи, Боярка, Фастів, Борзна, Бахмач, Конотоп Батурин, Сосниця, Мена, Новгород Сіверський, Стародуб / Історія України-Руси / М. Грушевський. – Т. 9. Кн. 2. – К.: Наукова думка. – 1997. – 776 с.

Козацькі часи[ред.ред. код]

1655 — Мена у володінні Василя Золотаренка — брата дружини Б.Хмельницького Ганни. Відомо, що Менська сотня підтримала заколот Пушкаря, але гетьман Іван Виговський штурмом оволодів містом і примусив пікдоритися законній українській владі. За доби Гетьманщини Менська сотня мала свою символіку. Герб на печатці Менської сотні 1760-х — 1770-х рр. являв собою щит із зображенням кургана з квіткою (імовірно, безсмертником) на фоні зораного поля (поєднання безсмертної звитяжної слави і трудової ниви). Відома також давніша (1750-х рр.) печатка цієї сотні з типово «козацькою» геральдичною емблемою: у щиті — перехрещені стріла й шабля, над якими — кавалерський хрест. Меняни займалися землеробством, вирощували тютюн. Звідси приказка — «Мена —столиця тютюна». Мена мала від польського короля Магдебурзьке право, вимушено підтверджене окремою грамотою московського уряду 1660, магістратуру й ратушу. В місті діяли ковальський, шевський цехи, розвивалося гончарство, відомі були вироби золотаря О.Радкова. Жваво велася торгівля. На весняному ярмарку продавалось товарів на 5000 крб, збиралися ще 2-3 інших ярмарки. На ярмарки приїздили російські і білоруські купці. Два рази на тиждень, у четвер і неділю, в місті були великі базари. Мена також була великим торговим складським пунктом.

Мена - сотенне містечко[ред.ред. код]

Менська сотня[ред.ред. код]

Менські сотники

Сотник Роки сотникування
Данилов Степан 1654
Пилипенко Михайло 1669
Лисенко Іван Якович 1669
Бобир Іван 1670
Онищенко Федір 1671
Левченко Тарас 1672
Корсун Роман 1672
Ониськів Федір 1672 - 1677
Курочка Іван Леонтійович 1681
Крупинський Овсій 1683
Курочка Іван Леонтійович 1685; 1686 - 1689
Cахновський[Васютинський] Гнат Васильович 1696 - 1722
Гуринович Кузьма нак. 1700
Сахновський Іван Гнатович 1723 - 1739
Троцький Іван нак. 1735
Сахновський Яким Іванович 1739 - 1743
Троцький Іван нак. 1741
Дейнека Костянтин нак. 1741
Кузьминський Григорій Сидорович 1742 - 1753
Сахновський Павло 1753 - 1767
Селиванович Костянтин 1770 - 1779
Климович Іван 1774
Сахновський Яким Якимович 1782

*Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. / В.М. Заруба. – Дніпропетровськ, 2007.

Сотник Період управління сотнею
Перегуда (1651, нак.)
Данилович Степан (?– 1654-?)
Сахновський Василь (?– 1662-?)
Пилипенко Михайло (?– 1669.04.-?)
Лисенко Іван Якович (? – 1669.04.–?)
Дорошенко Федір Ониськович (?– 1671 – ?)
Корсун Роман (? – 1672.02. –?)
Левченко Тарас (? – 1672.03.)
Дорошенко Федір Ониськович (1672. 03. – 1677.16.12.-?)
Габриель, Леонтійович Іван (?-1681.08.-?)
Крупинський Овсій (? –1683.03. –?)
Павловський Павло (?– 1683.07.– ?)
Курський (Курка, Курочка) Іван Леонтійович (?-1685. 09.–1696.02.-?)
Стефанович Федір (1693. 05., нак.)
Сахновський Гнат Васильович (?-1700.01.–1719.01.-?)
Гуринович Кузьма (1700, нак.)
Сахновський Іван Гнатович (?-1723–1739.30. 01.)
Богдановський (1735.02., нак.)
Самойленко Кирило (1737, нак.)
Сахновський Яким (1739 – 1742)
Дейнека Костя (1741, нак.)
Кузьминський Григорій Сидорович (1742. 14.12.–1753)
Сахновський Павло Петрович (1753.07. – 1770)
Селиванович Костянтин (1770 – 1782)

* Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. – Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В.В. Кривошея. – К.: Стилос, 2005.

ЩОДО РЕЄСТРУ МЕНСЬКИХ СОТНИКІВ. ДАНІ ПРОФЕСОРІВ: ВІКТОРА ЗАРУБИ ТА ВОЛОДИМИРА КРИВОШЕЇ, ІНКОЛИ РІЗНЯТЬСЯ МІЖ СОБОЮ, ВТІМ ЦЕ НЕ ЗНИЖУЄ ВАРТОСТІ ЇХ ДАНИХ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ НА МЕНЩИНІ.

Старшина Менської сотні

ОТАМАНИ
Сахновський Василь (? – 1677 – ?)
Стефанович Федір (? – 1696 – ?)
Курський Григорій Іванович (? –1700.12. – 1702 – ?)
Павлович Захар (? –1725 – 1732 –?)
Павлович Василь (?– 1739 –?)
Оникійович Кирило (?-1743-?)
Павловський Василь (?-1753)
Климович Іван (1754 – 1757)
Омелета Яків (1772 – 1779 -?)
Писарі
Мартинович Семен (?– 1654 – ?)
Ісаєвич Ничипір (? – 1725 – 1726–?)
Лободовський Михайло (? – 1743 – 1746 – ?)
Романовський Гнат (1760.9.03. – 1778)
Омелета Данило Якович (1778 – 1782)
Осавули
Найденовський Богдан (? – 1654 – ?)
Войченко Хома (?– 1725 –?)
Дейнека Костянтин (?– 1739–1746 –?)
Корнієвський Прокіп (1769 – 1772)
Якименко Василь (1773 – 1779 –?)
Хорунжі
Богданов Прокіп (? – 1654 –?)
Омелюта Євстафій (? – 1739 – ?)
Омелета Юхим (? – 1743 – 1746 –?)
Омелета (? – 1768)
Корнієвський Прокіп (1768 – 1769)
Падалка Трохим (1773 – 1779 –?)

* Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. – Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. – К.: Стилос, 2005.

Північна війна 1708–1711[ред.ред. код]

У жовтні 1708 року Мена опинилася в епіцентрі Північної війни. Передові частини шведських військ наближалися до Десни поблизу Макошина, коли менський сотник Гнат Сахновський перейшов на бік царя Петра І. За це Петро І щедро віддячив Сахновському. Він передав йому в спадок «два сельца Величковку й Феськовку». Оригінал грамоти і тогочасний портрет Сахновського знаходяться досі в Сосницькому краєзнавчому музеї.

"Золота комора"[ред.ред. код]

Згідно легендарної версії, менський сотник Сахновський Гнат Васильович (1696 – 1722), восени 1708 року, коли шведська армія Карла XII (1697 – 1718) перетнула кордон Гетьманщини, прийняв рішення врятувати сотенні активи та особисті статки. За його наказом, козаки зробили дубову дерев’яну скриню, яку обсмолили смолою і, поклали в неї коштовності. Скриня, нібито, була опущена на дно річки Мена. За іншою версією, закопана та затоплена водами річки Остереч, у так званому «Куті», в районі майже однойменного урочища Остреч. За даними відомого менського краєзнавця Дмитра Панасовича Калібаби (1925 – 2005), скарб менського сотника було покладено в діжки і, у вищезгаданому місці, затоплено в болоті. Після завершення бойових дій на Україні, в роки Північної війни 1700 – 1721 рр., сліди скарбу Сахновського загубилися. З тих часів Меною поплили плітки, чутки, та побрехеньки, про «золоту комору», яку ніби то колись сховав менський сотник. Після його смерті сліди «золотої комори» загубилися. Сахновський забрав з собою в могилу і будь-які конкретні відомості про скарб, залишивши нащадкам привід до роздумів про загадкове «Ельдорадо Менщини», пошуки якого до цього часу були безрезультатними…

Анексія Гетьманської України[ред.ред. код]

1782 — ліквідовано полковий устрій Гетьманської України та, відповідно, менську сотню, яка 70 років перед тим зрадила свого Гетьмана Іоанна Мазепу. Мена увійшла до складу Сосницького повіту Чернігівського намісництва, з 1797 р. стала волосним центром Малоросійської, а з 1802 року Чернігівськох губернії у складі Сосницького повіту. У XVIII ст. в Мені ще діяла козацька школа, з XIX ст. — парафіяльна, 1868 — двокласне міністерське училище. Восени 1873 року, коли через місто була прокладена залізниця, Мена стала станцією ІІІ класу. Напередодні Першої світової війни в Мені діяло кілька невеликих підприємств, два парові млини, маслобойня, майстерня з виготовлення упаковки скляної тари і сушарня для тютюну. Виготовлялись килими, плахти і рушники. Відкрито земські однокомплектні школи (1897, 1911 рр.) ремісниче училище, приватна жіноча прогімназія (1913 р.). У 1916 р. почала працювати гімназія, евакуйована з м. Калиш. Діяв так званий «Кінський базар», що за колишньою «Чайною» розміщувався (де нині магазин «Майстер плюс»). Було в Мені чотири храми. Окрім Олексіївської, що знаходилась у сквері трохи вглиб (нині — між магазином «Анастасія» та «ПриватБанком», якщо придивитися уважно на верхівки дерев у сквері, то можна помітити, що вони немов півколом стоять), також стояла Троїцька церква над озером у сквері біля нинішньої стоматполіклініки. У тому приміщенні, де нині магазин «Анастасія», колись капличка була. Туди гроб з померлими перед відспівуванням у церкві заносили. Ще один храм знаходився у кінці нинішньої вулиці Семашка. А четверта церква була на місці, де зараз магазин по вулиці Гагаріна, там і досі видно надгробок. На жаль, жодного з цих храмів не збереглося, вони були знищені більшовицькою владою.[3]

Українська держава 1917–1919[ред.ред. код]

1917 — встановлено владу Української Народної Республіки. З весни до осені 1917 р. часто було двовладдя. В листопаді — грудні місто контролювала законна влада — Центральна Рада. У січні 1918 тут орудували банди Р.Берзіна, що просувався з Гомель на Бахмач. У Мені підривній групі комуністів вдалося організувати збройний заколот, що занурило місто у хаос і братовбивчу війну. У березні 1918 порядок у Мені встановили війська Гетьмана Павла Скоропадського. В січні 1919 до міста входить військо Боженка (так званий Таращанський полк).

Радянський режим 1921–1941[ред.ред. код]

1923 — селище міського типу, райцентр Сновської, а з 1925 року Конотопської округи. З 1932 р. — райцентр Чернігівської області. 1922 стверено першу сільськогосподарську артіль, в 1931 р. чотири колгоспи, в 1932 р. МТС. 1924 споруджено електростанцію. Діяли тютюново-ферментний завод, коноплезавод, дитячий будинок для безпритульних. В 30-і роки діяли дві початкові, семирічна і середня школи, 2 клуби, лікарня, диспансер. 1934 відкрито кінотеатр. 1939 почалася радіофікація. У 1920 і 1931 роках Мену відвідав голова ВУЦВК Г.І.Петровський. У місті розвивалися культурні установи. зокрема відкрито книгарню «Книгоспілки», про що згадує у своїх спогадах уродженець Менського району, відомий поет та перекладач Григорій Кочур:

...У тій Мені щойно відкрили книагрню "Книгоспілки". Отам я купив і "Камену" Зерова, і його "До джерел", і хрестоматію "За 25 літ", і збірки Рильського, і перші збірки Тичини.

Голодомор 1932–1933 років[ред.ред. код]

Докладніше про Голодомор 1932–1933 років читайте в статті «Менський район».

Повоєнний період[ред.ред. код]

1966 Мена стало містом. В ній діяли плодоконсервний, маслоробний, комбікормовий заводи, завод сигаретних фільтрів, хлібозавод, цех Чернігівської дослідно-експериментальної фабрики лозових виробів, елеватор, комбінат побутового обслуговування, три загальноосвітні, музична і спортивна школи, лікарня, Будинок культури, два клуби, три бібліотеки, кінотеатр, краєзнавчий музей. В 1976 р. було створено зоопарк. В 1979 р. відкрито санаторій «Остреч», в 1990 р. дитячий табір «Казковий».

Відновлення державної самостійності[ред.ред. код]

За роки незалежності в місті відбулося ряд змін в соціально-економічному і культурному розвитку. Нині в місті діє 7 промислових підприємств, 2 сільськогосподарських підприємства і одне фермерське господарство, 96 підприємств малого бізнесу. 720 осіб займаються підприємницькою діяльністю. В місті працює 3 ринки, 2 торговельні майданчики, 45 магазинів, в тому числі 34 — приватні.

Працює гімназія, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, три дитсадки, спортивна і музична школи, Станція юних техніків, районний Центр дитячої та юнацької творчості. Функціонують районний Будинок культури, Центр культури і дозвілля молоді, два клуби, дві бібліотеки. При районному Будинку культури діє народний ансамбль пісні й танцю «Менщина».

Працює краєзнавчий музей, зоопарк. 1993 відкрито Менську районну художню галерею, новий кінотеатр.

У Мені діють 2 храми УПЦ Київського Патріархату — святого преподобного Олексія, людини Божої, та святого великомученика Юрія Переможця; 2 храми УПЦ (Московського Патріархату) — Свято-Троїцька церква та храм Різдва Богородиці.

У місті з 2011 року існує інтернет-видання «Менщина». Виходить районна газета «Наше слово».

Мена в літературних творах[ред.ред. код]

Пам'ятки історії та культури[ред.ред. код]

  • Менський краєзнавчий музей.
  • Районна художня галерея (в будинку культури, 2-й поверх).
  • Меморіал-обеліск слави воїнів-визволителів Другої Світової війни.
  • Пам’ятник героям ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. (2011 р.)
  • Пам’ятник воїнам-афганцям біля місцевого кінотеатру. (2011 р.)
  • Менський зоопарк (єдиний в країні зоопарк загальнодержавного значення в райцентрі).
  • Троїцька церква, новобудова.

Менський зоологічний парк[ред.ред. код]

Менський зоопарк

Менський зоопарк загальнодержавного значення (11/2-578, площа 9га, м. Мена).

Заснований у 1975 місцевими любителями природи (зокрема першого директора - Генадія Івановича Полосьмака) з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. У 1983 Менському зоопарку надано статус зоологічного парку загальнодержавного значення. В наш час[Коли?] в зоопарку утримуються земноводні, плазуни, риби, птахи та ссавці. Колекція налічує 900 тварин 120 видів, 17 з яких занесено до Міжнародної Червоної Книги. Найбільшу цікавість у відвідувачів викликають примати, тигр, лев, леопард, пума, бурі ведмеді, бізони, антилопи Німогау, верблюд, кенгуру, крокодили, пітони, папуги та інші. Зоопарк є чудовою зоною відпочинку. За рік зоопарк відвідує близько 30 тисяч дорослих і дітей не тільки з Мени, району та області, а й з інших куточків України та близького зарубіжжя. Зоопарк підтримує постійні зв’язки з іншими зоопарками України. Колекція тварин постійно поповнюється за рахунок придбання тварин у інших зоопарках та одержання приплоду від тварин, які тут утримуються. Менський зоопарк, є єдиним районним зоопарком в Україні.

Адреса: Чернігівська обл., м.Мена, вул.Жовтнева, 32. Телефон: +38 (04644) 2-10-52 email : eugened@bigmir.net Працює: з 8:00 до 17:30 (вартість квитка для дітей — 10 грн, для дорослих — 20 грн. - 2014 рік) Як доіхати: маршруткою або рейсовим автобусом від автовокзалу в м. Чернігів (Вартість квитка 15 грн, час в дорозі 60-90 хвилин)

Района бібліотека[ред.ред. код]

Адреса: 15600, вул. Червона площа, 9 http://mena-crb.edukit.cn.ua Директор - Дудко Інна Володимирівна т. (046-44) 3-19-65, Email: biblioteka.mena@gmail.com

Міські мікротопоніми[ред.ред. код]

Кутки – Гуринівка, Піщанівка, Чугаївка, Ребрівка, Бобирівка, Дорошівка, Козинець, Замостя, Круча, Коворот, Шумаківка, Зимівка; урочища Кут, Остреч, Топовище, Березняки (Берізки); гора – Лиса; рівчаки – Сидорівна, Чертка, Іржавець, Прорізь; міст – Красний; річки – Остреч (нема), Бабка; поле – Гайовий; долина – Лози; хутір Солтанів (нема).

* Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів: ПАТ "ПВК «Десна», 2013 р. — 600 с.

Народні приказки про місто[ред.ред. код]

  1. «У Мені людей дві жмені».
  2. «У Мені багна по коліно, а дров ні поліна».
  3. «Мена – грязи по колена».

Міські храмові свята[ред.ред. код]

Район міста Свято Дата
Гуринівка, район залізничного вокзалу Теплий Олексій 30 березня
за Червоним мостом Трійця Через сім тижнів після Великодня
Піщанівка Друга Пречиста 21 вересня
  • Михайленко Р. У Березні храм на Покрову, а в Гориці? / Р. Михайленко // Наше слово. – 1990. – 2 жовт.

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженці міста[ред.ред. код]

  • Мельникова Ірина Миколаївна (*1918, м. Мена — †3 листопада 2010, м. Київ) — український історик Словаччини та Чехії. Богемістка. Доктор історичних наук. Член-кореспондент НАН України.
  • Варфоломій (Любарський) (*1699, посад Мена — †1774, м. Вятка, Росія) — єпископ Вятський і Великопермський Руської православної церкви.
  • Сталони-Добжанський Адам (народився 19 жовтня 1904 року в Мені — +1985 у Кракові) — визнаний у світі художник, графік, реставратор пам'яток мистецтва, професор Краківської академії мистецтв.[4]

Видатні жителі[ред.ред. код]

  • Аграновський Абрам Давидович — російськомовний радянський письменник єврейського походження.
  • Верьовка Григорій Гурійович — український композитор і хоровий диригент, педагог. Народився в Березні.
  • Волович Хава Володимирівна (1916–2000) — репресована радянською владою письменниця, актриса, режисерка. Її мемуари про життя в таборах є вражаючими. Народилась у Сосниці, померла в Мені.
  • Калібаба Дмитро Панасович (1925–2005) — народився в с. Ушня, проживав і працював у Мені. Відомий краєзнавець, колекціонер українських старожитностей, член Спілки журналістів України, один з ініціаторів створення шкільного краєзнавчого музею, який потім переріс в районний, районної художньої галереї.
  • Кисіль Адам — православний сенатор Речі Посполитої XVII ст., магнат і меценат, русин за походженням. Володів селами Менщини. Фундатор місцевих православних монастирів і храмів.
  • Корень Терентій Савич — чемпіон світу 1912 року з вільної боротьби. Народився в Блиставі.
  • Кочур Григорій Порфирович (1908-1994) – уродженець с.Феськівка, навчався і працював у Мені. Український перекладач і поет, член Спілки письменників України, лауреат Державної премії ім.Т.Г.Шевченка 1995 р. і республіканської літературної премії ім. М.Т.Рильського.
  • Лук’янова (Лисиця) Олена Михайлівна (1922) – народилася в Блистові, деякий час проживала в Мені. Лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, член-кореспондент Академії медичних наук, професор, заслужений діяч науки, почесна громадянка Києва.
  • Пархоменко Т.М. — кобзар. Народився у Волосківцях.
  • Покотило Володимир Федорович (1924 – 1989) – відомий менський краєзнавець, та етнограф, засновник районного музею.
  • Савченко Степан — літературознавець і етнограф з с. Синявка.
  • Ткаченко-Галашко Петро — кобзар родом з с. Синявки, учень Т. Пархоменка

Відомі земляки[ред.ред. код]

  • Верьовка Григорій Гурійович(1895- 1964) – уродженець Березни. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка. Художній керівник і головний диригент Державного Українського народного хору, народний артист УРСР, професор, композитор.
  • Гайдамака Анатолій Васильович (н. 1939) – уродженець с. Волосківці. Закінчив Синявську ЗОШ. Лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка та премії ім. М.Островського, заслужений і народний художник України.
  • Горовий Григорій Романович (? - ?), учасник Великої Вітчизняної війни. Пройшов усю війну до Берліна, жодного разу не був поранений та брав участь у параді Перемоги на Червоній площі в 1945 році.
  • Дей Олексій Іванович (1921-1986) – уродженець с. Синявка. Український фольклорист і етнограф, доктор філологічних наук, професор.
  • Довгий Олексій Прокопович (1929) – уродженець с. Городище. Поет, член Спілки письменників України.
  • Корбач Іван Михайлович (1926) – уродженець Березни. Журналіст і письменник, автор 15 книжок, краєзнавець, відповідальний секретар «Чернігівського земляцтва» в Києві, двічі лауреат премії ім. М. М. Коцюбинського і премії Українського фонду культури,
  • Корнієнко Микола Іванович (1937) – уродженець Мени. Політолог, професор, заслужений юрист України, колишній член Конституційного Суду України.
  • Мишастий Михайло Анрійович (1890-1978) – родом з с. Блистова. В числі перших одержав звання заслуженого учителя УРСР, музикант, диригент, самодіяльний композитор і поет, фольклорист і етнограф.
  • Корінь Терентій Савич (1883-1930) – уродженець Блистови, відомий спортсмен-борець.
  • Лишафай Петро Іванович (22 серпня 1913 – 4 березня 2004) – підполковник Радянської армії, учасник Великої вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу. Народився в смт. Березна. Дивись нагородні листи на сайті: Подвиг народа http://www.podvig-naroda.ru/
  • Данило Костянтинович (1841-1894) - український письменник ХIХ ст., народився і жив у с. Сахнівка (нині Ленінівка).
  • Павленко Сергій Олегович (1955) – проживав в с. Дягова, заслужений журналіст України, лауреат премій ім. Б.Грінченка, міжнародної ім. І.Мазепи, ім. М. Коцюбинського, міжнародної журналістської ім. В. Стуса, член Національної спілки журналістів України. Власний кореспондент газети «Голос України». Шеф-редактор журналу «Сіверянський літопис». Автор численних публікацій присвячених Івану Мазепі.
  • Сагусій Явсентій Данилович (1897-1921) - молодший старшина гарматної бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
  • Сподаренко Іван Васильович (1931) – народився в с. Стольне. Заслужений журналіст України, член Спілки письменників, редактор газети «Сільські вісті».
  • Товстуха Іван Павлович (1899-1935) – народився в с. Березна. Державний і партійний діяч, працював у Наркомнаці, був редактором перших кількатомних видань творів В.І.Леніна, лауреат Державної премії СРСР за видання у співавторстві «Истории гражданской войны». Похований в Кремлівській стіні.
  • Шестак Надія Петрівна – сучасна співачка, заслужена і народна артистка України, має родинні корені в Стольному, почесна громадянка цього села.

Відомі кобзарі і лірники[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы (от появления на исторической арене до конца IV в. до н. э.) / М.И. Артамонов. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1974. – 156 с. [Електронний ресурс] Режим доступу до книги: http://annales.info/skif/small/art_kis.htm. – Заголовок з екрану. – 22.05.13.
  2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь ВТФ «Перун», 2009. – 1736 с.
  3. Верховна Рада України. Регіони України та їх склад. Облікова картка. Місто Мена. Чернігівська область Менський район. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=07.10.2011&rf7571=40418. – Заголовок з екрану. – 18.04.13.
  4. Верховна Рада України. Регіони України та їх склад. Чернігівська область. Міста районного значення. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A004MRZ?rdat1=02.06.2013&rf7571=39489. – Заголовок з екрану. – 2.06.13.
  5. Верховна Рада України. Регіони України та їх склад. Чернігівська область. Селища міського типу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A004SMT?rdat1=02.06.2013&rf7571=39489. – Заголовок з екрану. – 2.06.13.
  6. Виноградський Ю.С. Сосниця та її околиці (Топографічні й археологічні матеріяли, перекази та історичні відомості) / Ю.С. Виноградський // Чернигів і Північне лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли. – К.: Державне видавництво, 1928. – C. 147–169.
  7. Виноградський Ю.С. Назви міст, сіл і річок Чернігівщини / Ю.С. Виноградський // Мовознавство, 1957 р. – т. 14. – С. 2-5.
  8. Войтович В.М. Українська міфологія / В.М. Войтович. – Вид 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2005. – 664 с.
  9. Войтович В.М. Міфи та легенди давньої України. – Тернопіль / В.М. Войтович.: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 392 с.
  10. Геродот. Історія: в дев'яти книгах / Геродот; Ред. П.П. Толочко; АН України. Ін-т археології. – К. : Наукова думка, 1993. – 575 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до книги: http://ae-lib.org.ua/texts/herodotus__historiae_4__ua.htm. – Заголовок з екрану. – 22.05.13.
  11. Голубовскій П.В. Печенѣги, торки и половцы до нашествія татаръ. Исторія Южно-русскихъ степей IX – XIII ст. / П.В. Голубовскій. – К.: Въ университетской типографіи І.І. Завадзскаго,1884. – 257 с.
  12. Голубовскій П.В. Гдѣ находились существовавшие въ домонгольскій період города: Ворголъ, Глеблъ, Зартый, Оргощъ, Сновскъ, Уненѣжъ, Хороборъ? / П.В. Голубовскій //Журналъ министерства народнаго просвѣщенія. Седмое десятилѣтіе. – Ч. CCCXXXXVII. – Май., СпБ.: Сенатская типографія – 1903. – С. 111-135.
  13. Голубовскій П.В. Историческая карта Черниговской губерніи до 1300 г. // Труды тринадцатаго археологическаго съѣезда въ Екатеринославѣ 1905 / П.В. Голубовскій. – Томъ II. – М.: Товарищество типографіи А.И. Мамонтова, 1908. – 806 с.
  14. Грінченко Б.Д. Словарь української мови / Б.Д. Грінченко / Упор. з дод. влас. матеріалу Б.Д. Грінченко: в 4-х т. – Т.2. – К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. – 573 с.
  15. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / В.И. Даль. – МЕНЯТЬ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://enc-dic.com/dal/Menjat-15422.html. – Заголовок з екрану. – 19.05.13.
  16. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка / В.И. Даль. – МЕНЬ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://slovardalya.ru/description/men/15677. – Заголовок з екрану. – 19.05.13.
  17. Енциклопедія історії України: у 10-ти т. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 2009. – т. 6. Ла – Мі. – 2009. – 784 с.
  18. Енциклопедія українознавства. Словникова частина / В.Кубійовича. – Львів.: Молоде життя Наук. тов-во ім. Т. Шевченка, 1994. – Т.4. – 1600 с.
  19. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / В.В. Жайворонок. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.
  20. Залізняк Л.Л. Стародавня історія України / Л.Л. Залізняк. – К.: Темпора, 2012. – 542 с.
  21. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. / О.П. Знойко. – К.: Молодь, 1989. – 304 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до книги: http://www.svit.in.ua/kny/bookzn.htm. – Заголовок з екрану. – 11.06.13.
  22. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / В.Н. Денисова, О.П. Лотоцька, І.І. Озолін та ін. – К.: Інститут історії академії наук УРСР, 1972. – 779 с.
  23. Калібаба Д.П. Древня, але молода. Нашій Мені 900 років / Д.П. Калібаба // Колгоспна правда. – 1966. – 13 січ.
  24. Калібаба Д.П. Древня і молода. До 920-річчя Мени / Д.П. Калібаба // Колгоспна правда. – 1986. – 5 квіт.
  25. Калібаба Д.П. Мена. Коротка довідка / Д.П. Калібаба // Колгоспна правда. – 1991. – 3 серп.
  26. Калібаба Д.П. Мені – 930 років. 1066 – 1996. Історична довідка / Д.П. Калібаба // Наше слово. – 1996. – 10 січ.
  27. Калібаба Д.П. Древня і молода: історична довідка про Мену / Д.П. Калібаба // Наше слово. – 1996. – 21 серп.
  28. Калібаба Д.П., Соляник В.С. Наша рідна Менщина / Д.П. Калібаба, В.С. Соляник. – Мена.: Домінант, 2003. – 176 с.
  29. Каравайко Д.В. Юхнівська культура: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.04 / Д.В. Каравайко; НАН України. Ін-т археології. – К., 2007. – 20 с.
  30. Куза А.В. Малые города древней Руси / А.В. Куза. – М.: Наука,1989. – 168 с.
  31. Марена (риба). Вікіпедія. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://uk.wikipedia.org/wiki/Марена_(риба). – Заголовок з екрану. – 2.06.13.
  32. Минь річковий. Вікіпедія. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://uk.wikipedia.org/wiki/Минь. – Заголовок з екрану. – 2.06.13.
  33. Никонов В.А. Краткий топонимический словарь /В.А. Никонов. – М.: Издательство Мысль, 1966. – 509 с.
  34. Ожегов С.И. Словарь русского языка: 57 000 слов / С.И. Ожегов / Чл. - кор. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 17-е изд. стереотип. – М.: Русский язык, 1985. – 797 с.
  35. Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку XIX ст. / Ананьєвої Т.Б. – К.: Наукова думка, 1997. – 324 с.
  36. Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини / С.О. Павленко. – Чернігів.: , 2013. – 676 с.
  37. Покотило В.Ф. Археологічні пам’ятки Менщини / В.Ф. Покотило // Колгоспна правда. – 1971. – 14 жовт.
  38. Покотило В.Ф. Джерела історії / В.Ф. Покотило // Колгоспна правда. – 1983. – 19 бер.
  39. Покотило В.Ф. Дорогами рідного краю / В.Ф. Покотило // Пам’ятники України. – 1971. – 3 трав – С. 30-31.
  40. Покотило В.Ф., Сироткіна Г.Ф. Шляхами історії / В.Ф. Покотило, Г.Ф. Сироткіна // Колгоспна правда. – 1989. – 4 лип.
  41. Покотило В.Ф. Джерела історії. Люби і знай свій рідний край / В.Ф. Покотило // Колгоспна правда. – 1983. – 19 бер.
  42. Полное собрание русских летописей. Лаврентьевская летопись. – Т. 1. – Л., 1926. [Електронний реурс]. – Режим доступу до книги: http://litopys.org.ua/. – Заголовок з екрану. – 20.05.13.
  43. Поспелов Е.М. Географические названия мира: Топонимический словарь: Свыше 5000 единиц / Е.М. Поспелов. – М.: Русские словари, 1998. – 372 с.
  44. Рыбаков Б.А. Геродотова Скифия. Историко-географический анализ / Б.А. Рыбаков. – М.: Наука, 1979. – 246 с.
  45. Русина О.В. Україна під татарами і Литвою. / О.В. Русина. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – 320 с..
  46. Скарлато Г.П. Захоплююча географія: Навчальний посібник / Г.П. Скарлато. – К.: Альтерпрес, 1998. – 414 с.
  47. Скуратівський В.Т. Русалії / В.Т. Скуратівський. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
  48. Салтан О. М. Урустай – «князь» менський / О.М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал – 2011. – №1 (97). – С. 9-17.
  49. Салтан О.М. До питання про першу літописну згадку про місто Мена, Чернігівської області / О.М. Салтан // Українознавство. Науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал – 2011. – №2 (39). – С. 187-192.
  50. Самоквасовъ Д.Я. Древніе города Россіи / Д.Я. Самоквасовъ. – СпБ.: Типографія К. Замысловского. – 1873. – 165 с.
  51. Татищев В.Н. История Российская / В.Н. Татищев. – В 8 т. – Т. 1 [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.bibliotekar.ru/rusTatishcev/31.htm. – Заголовок з екрану. – 20.05.13.
  52. Тихомиров М.Н. Список русских городов дальних и ближних / М.Н. Тихомиров. – М., Наука, 1979. – 361 с.
  53. Тищенко К.М. Литва на Сіверщині. Топонімічні свідчення. / К.М. Тищенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: [1]. – Заголовок з екрану. – 19.05.13.
  54. Топоров В.Н., Трубачев О.Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья / В.Н. Топоров, О.Н. Трубачев. – М.: Издательство Академии Наук СССР, 1962.–270 с.
  55. Українська радянська енциклопедія. – [В 16 т.]. Голов. ред. колегія.: М.П. Бажан (голов. ред.) [та інші]. – Т.9. Маяк – Нахічевань. –К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1962.– 568с.
  56. Українська радянська енциклопедія. – [У 12 т.]. Голов. ред. колегія.: М.П. Бажан (голов. ред.) [та інші]. – Т. 6. Куликів – Мікроклімат. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. – 552 с.
  57. Фасмер М.Ю. Этимологический словарь русского языка / М.Ю. Фасмер: В 4-х т. – М.: Азбука-Терра, 1996. – Т. 2. – 672 с.
  58. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи / Филарет (Гумилевский). – Кн. 6. Уѣзды: Новгородсѣверскій, Сосницкій, Городницкій, Конотопскій и Борзенскій. – Чериниговъ.: Земская Типографія, 1874. – 545 с.
  59. Чернігівщина: енциклопедичний довідник / А.В. Кудрицького. – К.: Українська Радянська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1990. – 1006 с.
  60. Энциклопедическій словарь. Изд. Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ. – СпБ.: Типо-Литографія И.А. Ефрона, Прачешный пер., №6. – 1896. – Т. XIX. – 476 с.
  61. Энциклопедическій словарь. Дополнительный томъ. – Кошбухъ – Прусикъ Изд. Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ. – СпБ.: Типографія Акционернаго Общества Брокгаузъ – Ефронъ, Прачешный пер., №6. – 1906. – Т. III. – 480 с.
  62. Янко М.Т. Топонімічний словник Української РСР / М.Т. Янко. – К.: Знання, 1973. – 179 с.
  63. Янко М.Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник / М.Т. Янко. – К.: Знання, 1998. – 432 с.
  64. Бут В. Наша історія: що означає місяць на іконі? / Наше слово 27 липня 2013. [Електронний ресурс]. – режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/nasha-istoriya-scho-oznachaje-misyats-na-ikoni. – заголовок з екрану. – 14.04.14.
  65. Виноградський Ю. С. Сосниця та її околиці (Топографічні й археологічні матеріяли, перекази та історичні відомості) / Ю. Виноградський // Чернигів і Північне лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли. — К.: Державне видавництво, 1928. — C. 147–169.
  66. Виноградський Ю. С. Назви міст, сіл і річок Чернігівщини / Ю. С. Виноградський // Мовознавство, 1957 р. — т. 14. — С. 2 — 5.
  67. Виноградський Ю. С. Минуле Менщини / Ю. С. Виноградський // Колгоспна правда. — 1964. — 16 січ.
  68. Голубовскій П. В. Гдѣ находились существовавшие въ домонгольскій період города: Ворголъ, Глеблъ, Зартый, Оргощъ, Сновскъ, Уненѣжъ, Хороборъ?/ П. В. Голубовскій //Журналъ министерства народнаго просвѣщенія. Седмое десятилѣтіе. — Ч. CCCXXXXVII. — Май., СпБ.: Сенатская типографія — 1903. — С. 111–135.
  69. Голубовскій П. В. Историческая карта Черниговской губерніи до 1300 г. // Труды тринадцатаго археологическаго съѣезда въ Екатеринославѣ 1905 / П. В. Голубовскій. — Томъ II. — М.: Товарищество типографіи А. И. Мамонтова, 1908. — 806 с.
  70. Де французи золото сховали? / Публ. Підготував С. О. Павленко // Наше слово. — 2013. — 16 лют.
  71. Драпкін Б. Вони визволяли меншину // Колгоспна правда. — 1968. — 19 вер.
  72. Енциклопедія історії України: у 10-ти т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Наукова думка, 2009. — т. 6. Ла — Мі. — 2009. — 784 с.
  73. Енциклопедія українознавства. Словникова частина / В. Кубійовича. — Львів.: «Молоде життя» Наук. тов-во ім. Т. Шевченка, 1994. — Т.4. — 1600 с.
  74. Именная роспись Черниговского полка 1732 г. /А.Ю. Гриппа, И.Я. Лосиевский, В.Л. Маслийчук, А.Ф. Парамонов. - Харьков.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2010. - 144 с.
  75. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / В. Н. Денисова, О. П. Лотоцька, І. І. Озолін та ін. — К.: Інститут історії академії наук УРСР, 1972. — 779 с.
  76. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — 380 с.
  77. Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України, (1648–1782): персон. склад та родинні зв'язки / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ. : ЛІРА, 2011.- 931с.
  78. Зотов Р. О черниговских князьях по Любецкому синодику и Черниговском княжестве в татарское время / Р. О. Зотов — СпБ.: Типография братьев Пантелеевых, 1892. — 327 с.
  79. Казацко-старшинский род Сахновских [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.rodsakhnovskih.com/. Заголовок з екрану. — 13.05.13. Сайт належить нащадку менських сотників Сахновських - Ігорю Костянтиновичу Сахновському. Автор розмістив на ньму результати дослідження історії свого роду.
  80. Казіміров Д. Землеволодіння козацької старшини на Менщині у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. — 2006. — № 5. — С. 25-32.
  81. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку за Переписними книгами1666 р. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. — 2010. — № 6. — С. 20-29.
  82. Казіміров Д. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. — 2010. — № 39. — С. 18-25.
  83. Казіміров Д. Козацька старшина Менської сотні у другій половині XVII-XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. — 2011. — Вип. 52. — С. 267–276.
  84. Казіміров Д. Козацькі родини с. Баби Менської сотні Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. — К.-Глухів, Центр пам'яткознавства НАН України УТОПІК, 2011. — С. 209–213.
  85. Казіміров Д. Козацькі родини м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. / Д. Казіміров // Краєзнавство. — 2011.- № 4. — С. 216–221.
  86. Казіміров Д. Соціальна структура населення та типологія сімей міста Мени Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. /Д. Казіміров // Література та культура Полісся. — 2011. — Вип. 65. — С. 193–206.
  87. Казіміров Д. З історії артилерії Менської сотні Чернігівського полку доби Геть-манщини / Д. Казіміров // Воєнна історія. — 2010. — № 5. — С. 30-36.
  88. Казіміров Д. Колонізація території Менської сотні у XVII–XVIII ст. /Д. Казі-міров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2009. — С. 70-73.
  89. Казіміров Д. Суперництво старшинських родин Менської сотні Чернігівського полку у першій половині XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. — Київ-Глухів. — 2009. — Вип. 2. — С. 101–104.
  90. Казіміров Д. З історії тютюнництва у Менській сотні у другій половині ХVII-XVIII ст. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2010. — С. 99-100.
  91. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку та російсько-турецька війна 1735–1739 рр. / Д. Казіміров // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — 2010. — Вип. 19. — С. 237–241.
  92. Казіміров Д. Православні храми містечка Мени / Д. Казіміров // Семінаріум. Церква — ментальність — культура: питання історії та історіографії. — Чернігів, 2010. — Вип. 2. — С. 91-105.
  93. Казіміров Д. Винокурні та шинки м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2011. — С. 76-78.
  94. Казіміров Д. Населення маєтностей Макошинського Миколаївського монастиря за сповідними книгами 1746 р. / Д. Казіміров // Церква-наука-суспільство: пи-тання взаємодії. Матеріали Дев'ятої Міжнародної конференції (25-27 травня 2011 р.). — К., 2011. — С. 105–107.
  95. Казіміров Д. В. Особливості формування та розвитку сотенних структур Гетьманщини другої половини XVII–XVIII ст. (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку). Дис. на здобуття ст. канд. іст. наук / Д. В. Казімі-ров. — Київ, 2012. — 265 с.
  96. Казіміров Д. В. Відносини мешканців сотенних містечок та сіл з владними структурами Гетьманщини (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку) / Д. В. Казіміров // Діалог суспільства і влади: правові форми, виклики, перс-пективи: Збірник матеріалів круглого столу. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. — С. 33-36.
  97. Казіміров Д. В. Структура правління Менської сотні середини ХVII — ХVIII ст / Д. В. Казіміров // Розумовські зустрічі: матеріали науково-практичної конференції «Розумовські зустрічі» (28 листопада 2012 року). — Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. — С.180-184.
  98. Калібаба Д. П. Минуле і сучасне рідного краю // Деснянська правда. — 1952. — 30 лип.
  99. Калібаба Д. П. Нашій залізниці — 90 // Колгоспна правда. — 1963. — 19 жовт.
  100. Калібаба Д. П. Визволення Менщини // Колгоспна правда. — 1964. — 13 жовт.
  101. Калібаба Д. П. Древня, але молода. Нашій Мені 900 років / Д. П. Калібаба // Колгоспна правда. — 1966. — 13 січ.
  102. Калібаба Д. П. Менська «батарея». Героїчні сторінки історії // Колгоспна правда.−1981. — 17 берез.
  103. Калібаба Д. П. Рідне Придесення // Колгоспна правда. — 1983. — 1 лют.
  104. Калібаба Д. П. Древня і молода. До 920-річчя Мени // Колгоспна правда. — 1986. — 5 квіт.
  105. Калібаба Д. П. Козацького роду // Наше слово. — 1991. — 7 листоп.
  106. Калібаба Д. П. Мена. Коротка довідка // Колгоспна правда. — 1991. — 3 серп.
  107. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 9 січ. Про Андрія Бешка.
  108. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 16 січ. Про Терешка Пархоменка.
  109. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 23 січ. Про Терешка Пархоменка.
  110. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 1 лют. Про Андрія Шута.
  111. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 13 лют. Про Петра Ткаченко-Галашка.
  112. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 15 лют. Про лірника Аврама Гребеня.
  113. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 20 лют. Про Дем'яна Симоненка.
  114. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 22 лют. Про Дуню Пархоменко.
  115. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. −27 лют. Про бандуристку Є.Леміш.
  116. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 5 берез. Про Олександра Самойловича Корнієвського.
  117. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 28 берез.
  118. Калібаба Д. П. Кобзарі та лірники на Менщині // Наше слово. — 1992. — 2 квіт. Збирач скарбів народних М. А. Мишастий.
  119. Калібаба Д. П. Самоврядування. Так було колись // Наше слово. — 1992. — 7 трав.
  120. Калібаба Д. П. Мені — 930 років. 1066–1996. Історична довідка // Наше слово. — 1996. — 10 січ.
  121. Калібаба Д. П. Древня і молода: історична довідка про Мену // Наше слово. — 1996. — 21 серп.
  122. Калібаба Д. П., Соляник В. С. Наша рідна Менщина / Д. П. Калібаба, В. С. Соляник. — Мена. : Домінант, 2003. — 176 с.
  123. Корбач І. Пам'ятай свій рід козацький (фрагменти краєзнавчої повісті) // Деснянська правда. — 1992. — 5 вер.
  124. Корбач І. М. Сотники: Історичний роман-хроніка. – К.: Український центр духовної культури, 1995. – 299 с.
  125. Кравець М., Мицик Ю. З присяжних книг Ніжинського полку 1654 р. (Мена) / М. Кравець, Ю. Мицик // Сіверянський літопис. — 2002. — № 1. — С. 10 — 22.
  126. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В. Кривошея. — К.: Стилос, 2005. — 259 с.
  127. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч.2. Синодики як джерело до козацько-старшинської генеалогії / В.Кривошея. — К.: ІПіЕД НАНУ,1998. — 83 с.
  128. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.
  129. Кривошея В. В. Кривошеєя І. І., Кривошеєя О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К: «Стилос», 2009. — 431 с.
  130. Кривошея І. І. Неурядова старшина Чернігівського полку за присягами XVII–XVIII ст. / І. Кривошея // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 3. — С. 3-11.
  131. Кривошея В. В. Українське козацтво у національній пам’яті. Чернігівський полк.: Монографія у 2-х т./ В.В. Кривошея. – К.: ДП НВЦ Пріоритети. – 2012. – Т.2. – 508 с.
  132. Кулаковський П. М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648): Наукове видання / П. М. Кулаковський. — К.: Темпора, 2006. — 496 с.
  133. Михайленко Р. Відома і невідома Мена з погляду земляка-історика // Наше слово. – 2014. – 3 квіт. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/vidoma-i-nevidoma-mena-z-pohlyadu-zemlyaka-istoryka. - Заголовок з екрану. – 22.04.14.
  134. Менщина: нерозкритий туристичний потенціал // Північний вектор. – 17 квіт. 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/menskyj-rajon-nerozkrytyj-turystychnyj-potentsial/. – Заголовок з екрану. – 19. 04. 2014
  135. Місто Мена. Верховна Рада України. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=07.10.2011&rf7571=40418. Заголовок з екрану. — 11.10.11.
  136. Обобщенный банк данных Мемориал. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.obd-memorial.ru/html/index.html. . Заголовок з екрану. — 20.06.13. Обобщенный банк данных содержит информацию о за щитниках Отечества, погибших и пропавших без вести в период Великой Отечественной войны и пос-левоенный период.
  137. Обозрѣніе Румянцовской описи Малороссіи / А. Лазаревскаго. Ч. I. Полкъ Черниговскій. Уезды: Черниговскій, Городницкій, Сосницкій — Черниговъ.: Въ Губернской типографіи, 1866. — 234 с.
  138. Олещенко А. Вишиванки Менщини. Фото / А. Олещенко // Наше слово 10 черв. 2014 [Електронний ресурс]. - режим доступу до статті:http://nslovo.com/blog/vyshyvanky-menschyny-foto. – Заголовок з екрану. – 10.06.14.
  139. Опис новгородсіверського намісництва (1779–1781) / П. К. Федоренко. — К.: Всеукраїнська академія наук. — 1931. — 592 с.
  140. Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст. / Ананьєвої Т. Б. — К.: Наукова думка, 1997. — 324 с.
  141. Описаніе Черниговской губерніи / А. А. Русова. — Т.1. — Черниговъ. — Типографія губернсъкого земства. — 1898. — 377 с.
  142. Описаніе Черниговской губерніи / А. А. Русова. — Т.2. — Черниговъ. — Типографія губернсъкого земства. — 1899. — 327 с.
  143. Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів: ПАТ "ПВК «Десна», 2013 р. — 600 с.
  144. Покотило В. Ф. Про походження деяких назв у нашому районі /Волосківці, Бірківка, Гуринівка/ // Колгоспна правда. — 1960. — 14 січ.
  145. Покотило В. Ф. Археологічні пам'ятки Менщини / В. Ф. Покотило // Колгоспна правда. — 1971. — 14 жовт.
  146. Покотило В. Ф. Народні промисли Менщини. Історія та проблеми сучасності // Колгоспна правда. — 1988. — 30 серп.
  147. Покотило В. Ф. Джерела історії // Колгоспна правда. — 1983. — 19 бер.
  148. Покотило В. Ф. На чумацьких шляхах // Колгоспна правда. — 1985. — 7 лют.
  149. Покотило В. Ф. Пам'ятники природи Менщини. Про урочище Остреч, Бурімку, озеро Тихе, урочище Камарет // Колгоспна правда. — 1973. — 14 черв.
  150. Покотило В. Ф. Дорогами рідного краю // Пам'ятники України. — 1971. — 3 трав — С. 30-31.
  151. Покотило В. Ф., Сироткіна Г. Ф. Шляхами історії // Колгоспна правда. — 1989. — 4 лип.
  152. Покотило В. Ф. Джерела історії. Люби і знай свій рідний край // Колгоспна правда. — 1983. — 19 бер.
  153. Полетун Н. Колективізація на Менщині / Н. Полетун // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2 −3. — С. 42 — 44.
  154. Полетун Н. З історії церкви Різдва Богородиці (м. Мена) / Н. Полетун // Сіверянський літопис. — 2002. — № 1. — С. 130–131.
  155. Приймак І.І. Мена була містом чотирьох церков // Наше слово. – 19 квіт. 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/mena-bula-mistom-chotyroh-tserkov. – Заголовок з екрану. – 7.05.14.
  156. Присяга Чернігівського полку 1718 р. / Упоряд. Та вступ І. Ситий , С. Горобець; передмова І. Кривошея. — Чернігів, 2011. — 344 с.
  157. Присяжні книги. Білоцерківський та Ніжинський полки / Ю. Мицик (Київ) М. Кравець(Торонто). — К.: НАН України. — 2003. — 349 с.
  158. "Протокол, или Потребность" Менського намісництва 1720–1735 років / Упорядники І. Ситий, Д. Казіміров. — К.: Темпора, 2012. — 188 с.
  159. Родословная роспись Палкина Юрия Ивановича [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://geneo.narod.ru/geneo/koleno.html. Заголовок з екрану. — 11.10.11.
  160. Россія. Полное географическое описаніе нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русскихъ людей/ В. П. Семенова, акад. В. И. Ламанскаго. — Т. VII. Малороссія. — СпБ.: Изданіе А. Ф. Девріена, 1903. — 518 с.
  161. Салтан О. М. Урустай — «князь» менський / О. М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал — 2011. — № 1 (97). — С. 9-17.
  162. Салтан О. М. До питання про першу літописну згадку про місто Мена, Чернігівської області / О. М. Салтан // Українознавство. Науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал — 2011. — № 2 (39). — С. 187–192.
  163. Салтан О.М. Хоробор – стародавнє «місто-мандрівник», або Terra incognita Чернігово-Сіверщини // Наше слово 1 серп. 2012. [Електронний ресурс]. – режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/horobor-%e2%80%93-starodavnje-misto-mandrivnyk-abo-terra-incognita-chernihovo-siverschynyi. – заголовок з екрану. – 14.04.14.
  164. Салтан О. Наша історія: скільки насправді років Мені? — газета «Наше слово»[http://nslovo.com/blog/nasha-istoriya-skilky-naspravdi-rokiv-meni-polemika
  165. Салтан О.М. Місто Мена, в історичній та науковій ретроспективі. Науково-документальний нарис / О.М. Салтан. – Харків.: Барбаріс-Прінт, 2013. – 170 с. https://drive.google.com/file/d/0Bw3PnF0hIz4LWmJNeXBkZ2VBVkU/view?pli=1
  166. Салтан О.М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: народження легенди // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис – 1 трав. 2014 [Електронний ресурс]. – режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-narodzhennya-lehendy/. – Заголовок з екрану. – 3.05.14.
  167. Салтан О.М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: «Рубікон» і «Тулон» козацького центуріона Сіверщини // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис. – 2 трав. 2014 [Електронний ресурс]. – режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-rubikon-i-tulon-kozatskoho-tsenturiona-siverschyny/. – Заголовок з екрану. – 3.05.14.
  168. Салтан О.М. «Золота комора» менського сотника Сахновського. Дорогоцінний артефакт козацької доби, який міг існувати.– 1 черв. 2014 [Електронний ресурс]. – режим доступу до статті: http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-dorohotsinnyj-artefakt-kozatskoji-doby-yakyj-mih-isnuvaty/. – Заголовок з екрану. – 2.06.14.
  169. Салтан О.М. «Золота комора» менського сотника Сахновського Скарб, якого не було. Частина IV. – 8 черв. 2014 [Електронний ресурс]. – режим доступу до статті: http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-skarb-yakoho-ne-bulo-chastyna-iv/. – Заголовок з екрану. – 9.06.14.
  170. Сироткіна Г.Ф. Тож скільки років нашій Мені. Дискусія триває / Наше слово 24 серпня 2013. [Електронний ресурс]. – режим доступу до статті: http://nslovo.com/blog/tozh-skilky-rokiv-nashij-meni-dyskusiya-tryvaje. – заголовок з екрану. – 14.04.14.
  171. Ситий І. М. Опис менської сотні 1734 р. / І. Ситий // Сіверянський літопис. — 2007. — № 4. — 39-45.
  172. Українська радянська енциклопедія / М. П. Бажана. — Т. 9. — К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1962. — 568 с.
  173. Українська радянська енциклопедія / Бажана М. П. — в 20 т. — Т. 6. — К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 552 с.
  174. Українське козацтво в національній памяті. Чернігвський полк.: Монографія у 2-х т./ Кривошея В.В.- К.: ДП НВЦ Пріоритети, 2012. - Т.II. - 508 с.
  175. У Макошине є Безодня, а у Волосківцях — Штани / Публ. Підготував С. О. Павленко // Наше слово. — 2013. — 9 лют.
  176. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи / Филарет (Гумилевский). — Кн. 6. Уѣзды: Новгородсѣверскій, Сосницкій, Городницкій, Конотопскій и Борзенскій. — Чериниговъ.: Земская Типографія, 1874. — 545 с.
  177. Чернігівщина: енциклопедичний довідник / А. В. Кудрицького. — К.: «Українська Радянська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1990. — 1006 с.
  178. Энциклопедическій словарь. Изд. Ф. А. Брокгаузъ, И. А. Ефронъ. — СпБ.: Типо-Литографія И. А. Ефрона, Прачешный пер., № 6. — 1896. — Т.XIX.- 476с.
  179. Ющенко Ю. В. Могила сотенного отамана Якова Євфіма Омелюти / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 1. — 14 квітня.
  180. Ющенко Ю. В. Менський сотник жив у приміщенні дитсадка імені Щорса / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 3. — 28 квіт.
  181. Ющенко Ю. В. Про польського магната Адама Киселя, замок якого зруйнували менські повстанці / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 5. — 12 трав.
  182. Ющенко Ю. В. Троїцький ярмарок у давнину / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 8. — 2 черв.
  183. Янко М. Т. Топонімічний словник Української РСР / М. Т. Янко. — К.: Знання, 1973. — 179 с.
  184. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник / М. Т. Янко. — К.: Знання, 1998. — 432 с.
  185. Ясенчук О. Таємницю назви Остреч відкриває Кольський півострів // Північний вектор. – 29 черв. 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/tajemnytsyu-nazvy-ostrech-vidkryvae-kolskiy-pivostrovi/. – Заголовок з екрану. – 19. 04. 2014
  186. Ясенчук О. Як предок Пушкіна Мену спалив // Північний вектор. – 28 лист. 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.pivnich.info/yak-predok-pushkina-menu-spalyv/. – Заголовок з екрану. – 19. 04. 2014