Менует

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Менует (фр. menuet — маленький крок) — старовинний французький народний танець. Походить від повільного народного хороводного танцю провінції Пуату. За часів короля Людовика XIV став придворним танцем.

Характеристика[ред.ред. код]

Ритм менуету[1].

Музичний розмір 3/4. Характерними ознаками танцю є багато реверансів, легке «ковзання» кроків по підлозі, паркету. Менует танцювали строго за ранжиром, за ієрархією. В першій парі — король і королева. Довгий час він виконувався однією парою, а потім число пар збільшувалося. На сцені, в оперно-балетних виставах Рамо, менует розвинувся до віртуозної форми, набув жанрової характерності, сюжетної конкретності і навіть з'явилося декілька його різновидів.

У старовинних менуетах перший менует писався двухголосно, а другий - триголосного. За другим менуетом йшло повторення першого. Нерідко в кінці менуету робилася невелика кода. Хоча танцюючі виконують менует плавно і досить повільно, музика менуету повинна виконуватися помірно швидко. Музика перших «композиторських» менуетів належить Жану Батисту Люллі. З Франції разом з модою на все французьке менует поступово перейшов до інших країн; в Російській імперії менует з'явився в царювання Петра І і виконувався на балах аж до 30-х років століття XIX.

Менует як музичний жанр[ред.ред. код]

В XVII та XVIII століттях жанр менуету був досить широко представлений у клавірній і камерній музиці (Франсуа Куперена, Жана Філіпа Рамо, Андре Кампра та інших композиторів. У якості «обов'язкової» частини менует входив в інструментальну сюїту (Й. С. Бах, Г.Ф. Гендель), іноді - навіть в оперну увертюру як завершальний розділ (у Генделя). У сюїті досить часто за першим менуетом слідував другий, в тій же тональності або в тональності субдомінанти. Якщо перший менует писався в мажорі, то другий нерідко писався в однойменному мінорі. Другий менует найчастіше називався тріо.

Надалі форма менуета була розвинена в операх і балетах Ґлюка. В класичну епоху менует почали використовувати як частину сонатно-симфонічного циклу, зазвичай поміщаючи його між повільною другою і фіналом. В ранніх симфоніях Й. Гайдна, менует набуває жвавого і бадьорого характеру, наближаючись за характером до селянського танцю. В.А. Моцарт вніс до менует ліричні, а іноді навіть мужні інтонації. В симфоніях Л. ван Бетховена менует поступово витісняється скерцо. Пізніше, в XIX столітті менуети писали П.І. Чайковський, К. Дебюссі, Саті, М.Лисенко та інші композитори.

Джерела[ред.ред. код]

  • M.E. Little (2001), «Minuet», in The New Grove Dictionary of Music and Musicians, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell. New York: Grove's Dictionaries.
  • J. Sutton (1985), «The minuet: An elegant phoenix», in Dance Chronicle, 8, pp. 119-52
  • K.H. Taubert (1988), «Das Menuett: Geschichte und Choreographie». Zürich.
  • Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан», 2003 р. ISBN 966-7924-10-6

Примітки[ред.ред. код]

  1. Blatter, Alfred (2007). Revisiting music theory: a guide to the practice, p.28. ISBN 0-415-97440-2.

Посилання[ред.ред. код]