Меншиковський палац
| Меншиковський палац | |
 Меншиковський палац, 2012 рік, фасад на Неву. |
|
| Розташування | Санкт-Петербург |
|---|---|
| Країна |  Росія |
| Координати | 59°56′20″N 30°17′46″E / 59.939° пн. ш. 30.296° сх. д.Координати: 59°56′20″N 30°17′46″E / 59.939° пн. ш. 30.296° сх. д. |
| Архітектор | Джованні Марія Фонтана, Йоган-Ґоттфрід Шедель |
| Клієнт | князь О.Д. Меншиков, генерал-губернатор |
| Дата початку спорудження | 1710 |
| Дата закінчення спорудження | 1729 |
| Стиль | бароко |
| Адреса | м. Петербург, Універсітетська набережна, б.15. Найближча ст. метро «Василєостровська». |
  Меншиковський палац
|
|
Меншиковський палац — перша кам'яна споруда Петербурга палацового типу. Збудований в 1710-1720-х роках як резиденція Олександра Даниловича Меншикова (1673–1729), довіреної особи царя Петра І, генерал-губернатора столиці, першого президента Військової колегії (тогочасного міністра).
Меншиковський палац не є меморіальним музеєм князя Меншикова О. Д., незважаючи на збереження в назві його прізвища, як не є меморіальним музеєм Букінгема сучасний Букінгемський палац в Лондоні. Бо меморіальних речей князя (окрім прижиттєвих портретів та великого годинника)практично не збережено.
Зміст |
Історія палацу [ред.]
Палац на Василівському острові Петербурга [ред.]
.jpg)
Земельну ділянку на Василівському острові Меншиков отримав ще 1703 р., одразу після заснування Петербурга. Ймовірно, що роботи розпочав архітектор Джованні Марія Фонтана, що працював на Меншикова ще в Москвіі перебудував для Меншикова — Лефортовський палац. Саме його вважають автором кам'яної будівлі, що виходить фасадом на Неву. Це і є перша кам'яна споруда Петербурга палацового типу. Архітектор Фонтана виїхав з Петербурга у 1712 р. і розбудову доручили архітектору Йогану-Ґоттфріду Шеделю — з 1713 р.
Опис палацу і садиби [ред.]
До розбудови ділянки звернулися лише влітку 1710 р., після завоювання замку Виборг. Забудова — садибного типу з панською оселею, садом, городом і службовими приміщеннями(будинок управителя-«маршалка» Ф. Соловйова, оранжерея, оселі для слуг, мазанкова церква Воскресіння з курантами). Палац триповерховий з бічними ризалітами на 13 вісей. Фасад у кам'яного палацу досить стриманий, майже дріб'язкий, програвав поряд з фасадом дерев'яного Посольського палацу, що стояв поряд на ділянці ще з 1704 року і мав ознаки розвиненого стилю бароко. Над вхідним порталом палацу створили дерев'яний балкон, де розташовувався військовий оркестр для зустрічі вельможних гостей.
Це не останнє нововведення. Гостей зустрічали в Парадних сінях з римськими скульптурами в нішах. А наскрізний прохід давав можливість бачити ще й парк регулярного типу за палацом(сад бароко європейького зразка). Планування палацу анфіладного типу, де кожна зала мала свою назву і свою оздобу. Перший поверх займали майстерні, поварня, кордегардія для почесної варти. Другий поверх мав парадні приміщення і залу для асамблей, балів та зустрічей царя і вельмож.
Подальша доля [ред.]
невідомий художник.
Після арешту Меншикова і його заслання палац конфіскували. 1731 року його відвели під розміщення елітного Шляхетного військового училища для дворянських дітей. Палац добудували з боків і забудували двір, знищивши сад. А новий навчальний заклад для привілейованих дворянських юнаків отримав власну бібліотеку, театр, учбові кімнати, їдальню, церкву тощо. Замови на перебудови і пристосування палацової споруди під військове училище університетського типу в різні роки отримували Доменіко Трезіні, Земцов Михайло Григорович, Василь Баженов, Юрій Фельтен, Старов Іван Єгорович. Саме тут опановували військову науку і світське поводження видатні військові і громадські діячі Російської імперії. Первісний вигляд і оздоби збереглися лише в східній частині палацу.
20 століття. Реставрація палацу [ред.]
Перша спроба реставрувати кам'яний палац була ще в кінці 19 ст. Бо це була практично єдина будівля, що зберіглася від первісної міської садиби князя.
Справжня наукова реставрація почалася з 1966 р. під керівництвом видатного науковця А. Е. Гессена, з 1975 р. — під керівництвом К. А. Кочергіна. Палацу повернули фасадову оздобу по гравюрам 1715 р. А.Зубова і 1717 р. А.Ростовцева. Звели характерний для доби дах з переломом. Проведені зондажі і розкриття в інтер'єрах зі збереженням всіх знахідок (гіпсові медальйони в Секретарській, плафон (живопис) художника П. Пільмана в Горіховому кабінеті, склепіння різного типу в інтер'єрах першого поверху та ін.)
У зв'язку з пограбуванням палацу після арешту Меншикова і конфіскацією майна, первісні меблі і оздоби не збереглися, окрім голландських та російських кахлів, оригінального плафону художника П. Пільмана, дерв'яних панелей Горіхового кабінету тощо.
Меншиковський палац не є меморіальним музеєм князя Меншикова О. Д., незважаючи на збереження в назві його прізвища, як не є меморіальним музеєм Букінгема сучасний Букінгемський палац в Лондоні. Бо меморіальних речей князя (окрім прижиттєвих портретів та великого годинника)практично не збережено.
Експозиція [ред.]
З 1981 р. палац передано Державному Ермітажу, де створена експозиція «Культура Російської імперії першої третини 18 століття». Зали оздобили речами-аналогами кінця 17-початку 18 ст. з фондів Ермітажу (зброя, російські та іноземні меблі, килими арабського Сходу, гобелени Італії і Фландрії, гравюри, живопис, ужиткові речі доби).
Великі сіни [ред.]
Великі сіни (або вестибюль) — парадна частина палацу з боку річки Нева. На початку 18 століття вестибюль виходив на річкову пристань, до якої швартували човни. Палац в ті часи не мав під'їзду суходолом і до нього діставалися водою.
Великі сіни розділяють перший поверх палацу на дві частини і мають наскрізний вихід в сад. Простір сіней розділений на три нави колонами. Бічні нави використані для сходинок, центральна веде до дворику по-за палацом та зниклого нині саду. Бічні стіни сіней мають декоративний стінопис, що імітує мармур та ніші зі скульптурами. З описів палацу відомо, що Меншиков купував мармурову скульптуру в Італії, як копії доби Стародавнього Риму, так і твори сучасних йому майстрів. Після заслання Меншикова, мармурова скульптура з палацу і саду була конфіскована і прикрасила царські палаци та сади. Серед збережених скульптур — Алегорія Юстиції (іт. скульптор — Альвізе Тальяп'єтра), що досі прикрашає Йорданські сходи Зимового палацу.
Після реставрації Великих сіней ніші прикрасили копіями давньримських скульптур 2 ст. н. е.(«Геракл», «Герой», «Парис», «Флора»), а в центрі -скульптура «Аполлон». Найбільшу мистецьку вартість має мармурова скульптура «Діана з Амуром та песиком», створена іт. скульптором Джузеппе Торретто (1661–1743). Вона ніколи не належала князю, а походить з первісного комплекту скульптур, якими прикрасили Літній сад на початку 18 століття. Літній сад в той час мав декілька «лежачіх скульптур», але вони були пошкоджені і зникли. «Діана з Амуром та песиком» одна з небагатьох, що збережена з тої доби. Скульптура створена у 1717 р. і має власний підпис Джузеппе Торретто.
Велика палата [ред.]
Велика палата слугувала для парадних аудієнцій та свят. Її інтер'єр відтворений за описами та має оригінальні меблі з міста Данциг, декоративні мармурові погруддя 17-18 ст. з Італії, унікальний комплекс п'яти гобеленів, створений у Франції 1677 року. Стіл вкрито килимом замість скатертини на голландський манер та прикрашено срібною лоханню для охолодження вина. Велику лохань створив майстер-ювелір з міста Амстердам — Пелгром Петхолт (1705–1751) у 1714 р.
Горіховий кабінет [ред.]
Серед випадково збережених парадних приміщень другого поверху, не декорованих кахлями з міста Делфт, заслуговує уваги Горіховий кабінет. Стіни примішення оздоблені дерев'яними горіховими панелями (звідси назва кабінету) та пілястрами з золоченими капітелями. Стелю кабінету переробляли щонайменше тричі.
Дослідження стелі виявили первісну її оздобу в техніці фрески початку 18 століття. Цей мальваний плафон має усі властивості перехідної доби і несе алегоричне зображення бога війни Марса на тлі з військовою арматурою (гармати, ядра, щити, лук і сагайдак, барабан тощо). Пропаганда війни займала чильне місце в просвітницькій та культурній політиці царя Петра І. Політиці царя в цьому питанні слугували навіть скульптури Літнього саду (Алегорія Навігації, богиня війни Беллона, скульптура Слава вояків, скульптурна група «Ніштадська мирна угода».) Мальваний плафон з зображенням Марса — свідоцтво підтримки князя політики государя. Але тьмяні фарби фрески і провінційне виконання живопису не вдовольнили Меншикова. Новоприбулий француз — художник створив пишний плафон олійними фарбами і нетерплячий володар наказав просто закрити фреску новим зразком палацового декору.
Останньою оздобою стелі і був унікальний плафон, який створив запрошений у Петербург французький художник-декоратор Філіп Пільман і який збережено донині.
Ассамблейна зала [ред.]
Найбільшим приміщенням другого поверху була Ассамблейна зала. Після розташування в палаці військового Шляхетного корпусу, зала використовувалась як училищна церква і була значно перебудована з додачею іконостасу. Відновити її первісний інтер'єр неможливо. Тому тут реставровані залишки пізніх оздоб, видалено іконостас, а приміщення використовується для музейних виставок.
Розташування [ред.]
м. Петербург, Універсітетська набережна, б.15. Найближча ст. метро «Василєостровська».
Посилання [ред.]
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Меншиковський палац
Ресурси інтернету [ред.]
Джерела [ред.]
- Коваленская Н. Н. «История русского искусства 18 в.», М, издательство Московского ун-та, 1962 (рос)
- «Искусство стран и народов мира», т 3, М,"Сов.энциклопедия", 1971 (рос)
- Павленко Н. И. «Александр Данилович Меншиков», М, «Наука», 1981, (рос)
- Меншиковский дворец-музей, альбом, Л, Лениздат, 1986 (рос)
