Менінгококова інфекція

Менінгококова інфекція
Дитина, що захворіла на менінгококову інфекцію (інфіковані руки пізніше довелося ампутувати).
МКХ-10	39
МКХ-9	036.9
DiseasesDB	8847
MedlinePlus	000608

Менінгококова інфекція – група захворювань, що викликаються бактеріями – менінгококами Вексельбаума.

До цих захворювань відносяться:

1. менінгококовий назофарингіт, який перебігає добре, часто у стертих клінічних формах, але іноді приймає затяжний характер;
2. епідемічний менінгококовий менінгіт;
3. менінгококцемія, що є наслідком менінгококового сепсису.

Епідеміологія

Джерело інфекції – хворий з клінічно вираженими проявами менінгококової інфекції (назофарингіт, менінгіт), а також носії менінгококів. Передача інфекції відбувається повітряно-крапельним шляхом. Відмічається збільшення числа захворювання у холодну та сиру пору року. Спостерігаються як поодинокі (спорадичні) випадки, так і епідемічні спалахи; останні часто виникають у дитячих колективах та гуртожитках.

Патогенез

Проникнувши аспіраційним шляхом у порожнину носоглотки, менінгококи вкорінюються у глоткове лімфатичне кільце, потім по лімфатичним шляхам досягають м’яких мозкових оболонок, викликаючи їхні запальні зміни з переходом на оболонки спинного мозку (цереброспінальний гнійний менінгіт). Одночасно розвиваються токсемія, бактеріємія, особливо виражені при септичному перебігу інфекції, багаточисельні прояви інфекційно-токсичного шоку (набряк головного мозку, циркуляторний колапс, порушення у системі згортання крові, гостра наднирникова недостатність та ін.).

Симптоми

Інкубаційний період 2-10 днів.

Епідемічний менінгококовий менінгіт, як правило, починається гостро. Однак приблизно у 15% випадків відмічається продрома у вигляді загальної слабкості, пітливості, помірного головного болю, невеликого підвищення температури упродовж 1-2 днів. Після озноба, а у маленьких дітей часто і блювоти, температура тіла за 6-8 годин підвищується до 39,5-40 °C, виникає різкий головний біль, який стає нестерпним. Хворий приймає у ліжку вимушену позу (положення із закинутою назад головою та підтягнутими до живота ногами). При огляді хворого, окрім пози, звертають на себе увагу гіперемія обличчя, гаряча на дотик шкіра, гіперестезія, стійкий червоний дермографізм. У деяких хворих герпетичний або петехіальний висип. Спостерігаються порушення з боку черепних нервів: порушення конвергенції та акомодації, косоокість (страбізм), нерівномірне розширення зіниць правого та лівого ока (анізокорія). У деяких хворих відмічається оглухлість, сплутаність свідомості, марення, руховий неспокій та м’язові судоми. Характерний розвиток менінгіального синдрому: ригідність потиличних м’язів, позитивний симптом Керніга. У частині випадків відмічається та інші симптоми – Брудзинського (верхній та нижній), Гордона та Оппенгейма.

У аналізі крові значний нейтрофільний лейкоцитоз зі зсувом вліво. При спинномозковій пункції з голки витікає під підвищеним тиском мутна, гнійного вигляду рідина, в якій міститься багато білка, велика кількість нейтрофільних лейкоцитів; реакції Панді та Нонне – Апельта позитивні. Якщо спинномозкова рідина була взята до початку лікування антибіотиками, то на забарвлених за Грамом препаратах – мазках цієї рідини можна побачити менінгококів. Зрідка менінгіт може приймати затяжний характер.

При важкому перебігу епідемічного менінгіту прогноз завжди серйозний, можливі ускладнення (парези та паралічі черепних нервів, набряк мозку, гнійні процеси – отити, синуїти, мастоїдити). Пізнім ускладненням та закінченням гнійного менінгококового менінгіту у маленьких дітей може бути водянка головного мозку, що супроводжується значним, стійким збільшенням розмірів голови, розходженням швів черепа.

Рано розпочате та правильно проведене лікування антибіотиками дозволяє розраховувати на сприятливе закінчення хвороби (до 12-14 дня від початку лікування).

Окрім описаної вище типової картини менінгококового епідемічного менінгіту, зустрічаються також і його варіанти. Так, при блискавичній формі, що розпочинається дуже гостро (затемнення свідомості, висока температура, багатократна блювота, загальні судоми, закидання голови назад, глибокі розлади дихання та серцево-судинної діяльності, розвиток набряку мозку), при відсутності екстреної, інтенсивної терапії можлива смерть через 12-24 години.

Енцефалітна форма менінгіта супроводжується втратою свідомості, м’язовими судомами, парезами різних груп м’язів; вона зустрічається головним чином у дітей молодшого віку.

Зустрічаються також і легкі, атипові форми хвороби; так, при абортивній формі спостерігається гострий початок, короткий лихоманковий період, головний біль, ригідність потиличних м’язів; через 2-3 дні від початку хвороби навіть без терапії антибіотиками температура знижується до нормальної, зникають й інші клінічні симптоми хвороби.

Менінгококцемія починається гостро, протікає з клінічною картиною тяжкого сепсису, високою лихоманковою реакцією. Приблизно через добу від початку хвороби на шкірі нижніх кінцівок, на обличчі з’являються розеольозні та папульозні елементи інтенсивно-рожевого або дещо синюшного відтінку, а також – дрібні геморагічні елементи та неправильної зіркоподібної форми червоні плями, що переходять у некроз (у центрі висипного елемента шкіра набуває темний синюшний, майже чорний колір). Крім того, можуть з’являтися доволі значні за розмірами геморагічні плями. У окремих хворих менінгококцемія супроводжується артритами, причому уражаються головним чином невеликі суглоби. В частині випадків хвороба призводить до розвитку гнійного менінгіту. При відсутності негайного інтенсивного лікування розвивається тяжкий інфекційно-токсичний шок, гостра наднирникова недостатність (синдром Уотерхауза – Фрідеріксена), тяжкий колапс, гостра ниркова недостатність.

Діагноз

Розпізнавання хвороби засновується на епідеміологічних та клінічних даних, при явищах менінгіту велике значення мають результати дослідження спинномозкової рідини.

Диференційний діагноз проводять з гнійними менінгітами іншої етіології (пневмококовими, стафілококовими, стрептококовими та ін.), при наявності геморагічного висипу – із висипним тифом, при менінгококцемії – із сепсисом, геморагічною лихоманкою.

Лікування

Обов’язкова негайна госпіталізація у спеціальні палати та відділення. Лікування слід розпочати якомога раніше. Основним засобом лікування є в/м введення масивних доз пеніциліну. Першу ін’єкцію роблять зразу ж після встановлення діагнозу, не чекаючи госпіталізації. Пеніцилін вводять з розрахунку 200 000 ОД/кг на добу, дітям до 3 місяців 300 000-400 000 ОД/кг. Добова доза пеніциліну для дорослого повинна складати 18 000 000 – 20 000 000 ОД (на 6 введень). Загальна тривалість курсу лікування та сумарна доза пеніциліну визначається настанням стійкої нормалізації температури, зникненням найважливіших клінічних симптомів та достатньо повною нормалізацією спинномозкової рідини.

При непереносимості пеніциліну рекомендується левоміцетину сукцинат натрію.

Проводиться дезінтоксикаційна терапія (5% розчин глюкози, гемодез), за показаннями – протишокові кровозамінникі (поліглюкін, реополіглюкін), кортикостероїди, літичні суміші з включенням аміназину або тизерцину, промедолу, антигістамінних засобів, при набряку мозку – дегідратаційна терапія.

Профілактика

Важливу роль грає виявлення та ізоляція хворих, а також розпізнання носіїв менінгокової інфекції. Дітей – носіїв не допускають у дитячі заклади; дорослих не можна допускати до роботи у лікарнях, дитячих закладах. Суттєве значення для профілактики епідемічного менінгіту має санація носоглотки. Використовуються антибіотики: левоміцетин або еритроміцин, напівсинтетичні пеніциліни. Виписка хворих проводиться після двократних негативних результатів бактеріологічних досліджень.

Джерела

1. Довідник фельдшера/під ред. А.Н.Шабанова. - 4-е вид., стереотип. - М.: Медицина, 1984.