Мерефа
| Мерефа | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
|||||
| Основні дані | |||||
| Країна |  Україна |
||||
| Регіон |  Харківська область |
||||
| Район/міськрада | Харківський район | ||||
| Рада | Мереф'янська міська рада | ||||
| Код КОАТУУ | 6325110700 | ||||
| Засноване | 1595 | ||||
| Статус міста | з 1928 року | ||||
| Населення | ▼22 299 (01.01.2011)[1] | ||||
| Площа | 71 км² | ||||
| Густота населення | 352,180 осіб/км² | ||||
| Поштові індекси | 62472 | ||||
| Телефонний код | +380-57 | ||||
| Координати | 49°49′11″ пн. ш. 36°03′35″ сх. д. / 49.81972° пн. ш. 36.05972° сх. д.Координати: 49°49′11″ пн. ш. 36°03′35″ сх. д. / 49.81972° пн. ш. 36.05972° сх. д. | ||||
| Водойма | р. Мжа, р. Мерефа, р. Ржавчик | ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція | Мерефа | ||||
| До обл./респ. центру | |||||
| - залізницею | 22 км | ||||
| - автошляхами | 25 км | ||||
| Міська влада | |||||
| Адреса | 62472, Харківська обл., Харківський р-н, м.Мерефа, вул. Дніпропетровська 213, тел.748-46-45, ф.748-73-34, merefa-gor@kharkov.com | ||||
| Міський голова | Сітов Веніамін Іванович | ||||
Мере́фа — місто в Харківському районі Харківської області.
Промислові підприємства — скляний (нині Мереф'янська скляна компанія) і цегляний заводи. У місті розташований телеретранслятор, кінотеатр, лікарня.
Зміст |
Історія [ред.]
Поселення, яке передувало виникненню Мерефи, було засноване 1595 року. Протягом XVII та першої половини XVIII ст. поселення було опорним пунктом оборони від татарських набігів. В кінці XVII, на початку XVIII століть в Мерефі була побудована земляна фортеця. 1668 року Іван Сірко заснував біля Мерефи хутір, який потім відійшов в якості спадщини його доньці. Вона вийшла заміж за Івана Артемова, хутір отримав назву Артемовки, який став в 1928 року складовою частиною міста.
До 1765 року Мерефа - сотенне містечко Харківського полку (місцевими сотниками у XVIII столітті були представники козацького роду Щербин). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Святого Апостола Петра) і сотенну печатку (з зображенням серця, увінчаного хрестом і пробитого навхрест шаблею та стрілою).
З 1765 року в Мерефі розташовувалося комісарське управління. У 1780 році Мерефа отримує статус слободи. Мерефа в той час була третім за кількістю населення населеним пунктом Харківського повіту, поступаючись лише військовій слободі Дергачі з населенням 2387 чоловік та казеному селищу Липці з населенням 1628 чоловік.
Після реформ які відбулися у 60-х роках XIX ст. починається швидкий розвиток промисловості, в тому числі й в Мерефі. У 1867 році через Мерефу прокладена залізниця, яка зв’язала центральні області Росії з Півднем. Це також сприяло прискоренню розвитку промисловості в Мерефі. В кінці XIX ст. в Мерефі засновано два крупних підприємства: склозавод та Артемовський спиртзавод.
За даними на 1864 рік у казеній слободі, центрі Мереф'янської волості Харківського повіту мешкало 3997 осіб (1962 чоловічої статі та 2035 — жіночої), налічувалось 645 дворових господарств, існували 2 православні церкви, відбувалось 4 щорічних ярмарки та базари[2].
Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 7950 осіб[3].
У XIX столітті в місті було два великих підприємства і 12 тис. населення, реальне училище, земська лікарня. До 1917 року скляний завод був придбаний Мівінгіфським акціонерним товариством. Після революції та громадянської війни в місті встановлюється радянська влада. За період індустріалізації СРСР в Мерефі будувалися нові підприємства та реконструювалися існуючі. У жовоєнний час було зведено кілька шкіл, лікарня, клуби, дитячі садки.
1928 року Мерефа отримала статус міста.
У жовтні 1941 року Мерефу окупували гітлерівські війська. У травні 1942 року в околицях Мерефи тривали важкі бої, що відомі в історії під назвою Харківська операція 1942 (операція «Фредерікус»). Внаслідок прорахунків командування тоді потрапили в оточення й загинули десятки тисяч солдат і офіцерів Червоної армії.
Місто переходило з рук у руки декілька разів, остаточно Мерефу звільнили від гітлерівців 5 вересня 1943 року.
Транспорт [ред.]
Місто пов'язане залізницею (станція Мерефа) з містами Харків, Південне, Люботин, Зміїв, Первомайський, Лозова, Красноград за допомогою приміських потягів. Пасажирські потяги в Мерефі переважно не зупиняються. Існує також автобусне сполучення з Харковом та іншими містами України.
Відомі люди [ред.]
- Жаков-Титаренко Порфирій Дмитрович — український художник.
- Приходько Володимир Іванович (24 жовтня 1933 року) — радянський актор, знявся більш ніж у 50-ти фільмах, визнаний майстер епізоду.
П'ятірка найвідоміших фільмів за участю Приходька: «Операція «И» та інші пригоди Шурика» (1965), «Трактир на П'ятницькій» (1977), «Війна і мир» (1965-1967), «Джентльмени удачі» (1971), «Народжена революцією» (1977).
- Демченко Віталій Григорович — поет, перекладач, член НСПУ.
Народився Віталій Григорович у м. Марефа 07.11.1937 р. в сім'ї військовослужбовця. Закінчив у 1960 р. філологічний факультет Чернівецького держуніверситету. Вчителював, працював у геологорозівдувальній експедиції, журналістом на Чернівецькому обласному радіо. Пише українською і російською мовами. Автор понад 20-ти збірок поезій: "Романтика","Шаги за горизонт", "Под хвойным небом", "Полюс тепла", "Кольца жизни", "Песнь о земле", "Танец плодородия", "Сопричастность", "Живя на земле", "Тополя вдоль млечного пути", "Отзвучие наскальных писаниц", "Сахара толпы", "Муравьиный речеёк", "Вникаю в суть земного бытия", "Сотворение гармонии", "Под взглядом Горгоны", "На звёздном ветру", "Красивые люди", "Избранное" в 5-ти томах... Низку віршів присвятив видатним митцям України": Тарасу Шевченку, Юрію Федьковичу, Дмитру Гнатюку... У співавторстві видав путівники: "Черновцы-Chernovtsv" (Ужгород: Карпати, 1981; спіавт. Сакундяк А. Д.), "Чернівці" (Ужгород: Карпати, 1975; співавт. Місевич В. Х.). Упорядкував збірку літературних творів членів СПУ Буковини "На крилах духовності" (Чернівці: Зелена Буковина", 2006; співавт. В. Обдуленко, В. Мельник). Лауреат обласної премії імені Героя Радянського Союзу Кузьми Галкіна в галузі літератури і мистецтва(1977), літературної премії ім. Дмитра Загула (2011).
- ДЕМЧЕНКО Віталій // Письменники України: довідник. - Дніпропетровськ, 1996.-С. 74.
- ДЕМЧЕНКО В. Г. // Письменники Радянської України: бібліогр.довідник.- К., 1981. С. 68.
- ДЕМЧЕНКО Віталій Григорович // Богайчук М. А. Література і мистецтво Буковини а іменах: словник-довідник /М. А. Богайчук.- Чернівці,2005.- 312 с.
- ДЕМЧЕНКО Віталій Григорович // Літературна Буковиніана: біблогр. покажчик / підгот. І. А. Співак, М. М. Довгань. - Чернівці, 1994. - С. 56-58.
- БРОЗИНСЬКИЙ М. У пошуках гармонії : [про В. Демченка та його кн. "Сотворение гармонии", 2008 р.]/ Михайло Брозинський // Буковинське віче. - 2009. - 1 квіт. (№ 25). - С. 3.
- ГУСАР Ю. Гора буковинця в Якутії: [названо іменем поета] / Ю.Гусар // Наш вибір.- 2000.- 3 берез.(№ 4). -С.6.
- ГУСАР Ю. 7 листопада - 70 років від дня народження поета, члена НСПУ, радіожурналіста Віталія Демченка (1937) /Ю. Гусар // Вечірні Чернівці. - 2007.- 1 листоп. (№44). - С. 6.
- ГУСАР Ю. Згусток думок, сміливість шукань: [про кн. В. Демченка "Крсивые люди"] / Юхим Гусар // Буковинське віче. - 2012. - 17 лют. (№ 7).- С. 4.
- ГУСАР Ю. Згусток думок, сміливість шукань: [про кн. "Красивые люди" В. Демченка]/ Юхим Гусар // Демченко В. Г. Избранное: Т. У. - Черновцы: Зелена Буковина, 2012. - С.5-12.
- ДЯЧКОВ В. Відлуння доріг і зустрічей: [про ювілей В.Демченка]/ В. Дячков // Буковина.- 2007. - 6 листоп. (№ 85). - С. 3.
- СЕВЕРНЮК Т. Твори і воздасться: [про кн. В. Демченка "Сотворение гармонии"]/ Тамара Севернюк // Буковина. - 2009. - 2 черв. (№ 41).- С. 3.
Джерела [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
- ↑ Харьковская губерния. Список населенных мест по сведениям 1864 года. Санкт-Петербург, 1869 (рос.), (код 121)
- ↑ Харьковский адрес-календарь 1914. Издание губернской типографии. Харьков. 1914 (рос.)
|
|||||||||||||||||
|
||||||||
