Мерефа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мерефа
Coat of Arms Merefa.jpg Flag merefa.jpg
Герб Мерефи прапор Мерефи
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область Харківська область
Район/міськрада Харківський район
Рада Мереф'янська міська рада
Код КОАТУУ 6325110700
Засноване 1595
Статус міста з 1928 року
Населення 22 280 (01.01.2013)[1]
Площа 71 км²
Густота населення 352,180 осіб/км²
Поштові індекси 62472
Телефонний код +380-57
Координати 49°49′11″ пн. ш. 36°03′35″ сх. д. / 49.81972° пн. ш. 36.05972° сх. д. / 49.81972; 36.05972Координати: 49°49′11″ пн. ш. 36°03′35″ сх. д. / 49.81972° пн. ш. 36.05972° сх. д. / 49.81972; 36.05972
Водойма р. Мжа, р. Мерефа, р. Ржавчик
Відстань
Найближча залізнична станція Мерефа
До обл./респ. центру
 - залізницею 22 км
 - автошляхами 25 км
Міська влада
Адреса 62472, Харківська обл., Харківський р-н, м.Мерефа, вул. Дніпропетровська 213, тел.748-46-45, ф.748-73-34, merefa-gor@kharkov.com
Міський голова Сітов Веніамін Іванович

Мере́фа — місто в Харківському районі Харківської області. Друге за населенням у Харківському районі після смт Пісочин.

Промислові підприємства — скляний (нині Мереф'янська скляна компанія) і цегляний заводи. У місті розташований телеретранслятор, кінотеатр, лікарня.

Історія[ред.ред. код]

Герб Мерефи радянських часів

Поселення, яке передувало виникненню Мерефи, було засноване 1595 року. Протягом XVII та першої половини XVIII ст. поселення було опорним пунктом оборони від татарських набігів. В кінці XVII, на початку XVIII століть в Мерефі була побудована земляна фортеця. 1668 року Іван Сірко заснував біля Мерефи хутір, який потім відійшов в якості спадщини його доньці. Вона вийшла заміж за Івана Артемова, хутір отримав назву Артемовки, який став в 1928 року складовою частиною міста.

До 1765 року Мерефа — сотенне містечко Харківського полку (місцевими сотниками у XVIII столітті були представники козацького роду Щербин). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Святого Апостола Петра) і сотенну печатку (з зображенням серця, увінчаного хрестом і пробитого навхрест шаблею та стрілою).

З 1765 року в Мерефі розташовувалося комісарське управління. У 1780 році Мерефа отримує статус слободи. Мерефа в той час була третім за кількістю населення населеним пунктом Харківського повіту, поступаючись лише військовій слободі Дергачі з населенням 2387 чоловік та казеному селищу Липці з населенням 1628 чоловік.

Після реформ які відбулися у 60-х роках XIX ст. починається швидкий розвиток промисловості, в тому числі й в Мерефі. У 1867 році через Мерефу прокладена залізниця, яка зв'язала центральні області Росії з Півднем. Це також сприяло прискоренню розвитку промисловості в Мерефі. В кінці XIX ст. в Мерефі засновано два крупних підприємства: склозавод та Артемовський спиртзавод.

За даними на 1864 рік у казеній слободі, центрі Мереф'янської волості Харківського повіту мешкало 3997 осіб (1962 чоловічої статі та 2035 — жіночої), налічувалось 645 дворових господарств, існували 2 православні церкви, відбувалось 4 щорічних ярмарки та базари[2].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 7950 осіб[3].

У XIX столітті в місті було два великих підприємства і 12 тис. населення, реальне училище, земська лікарня. До 1917 року скляний завод був придбаний Мівінгіфським акціонерним товариством. Після революції та громадянської війни в місті встановлюється радянська влада. За період індустріалізації СРСР в Мерефі будувалися нові підприємства та реконструювалися існуючі. У жовоєнний час було зведено кілька шкіл, лікарня, клуби, дитячі садки.

1928 року Мерефа отримала статус міста.

У жовтні 1941 року Мерефу окупували гітлерівські війська. У травні 1942 року в околицях Мерефи тривали важкі бої, що відомі в історії під назвою Харківська операція 1942 (операція «Фредерікус»). Внаслідок прорахунків командування тоді потрапили в оточення й загинули десятки тисяч солдат і офіцерів Червоної армії.

Місто переходило з рук у руки декілька разів, остаточно Мерефу звільнили від гітлерівців 5 вересня 1943 року.

Транспорт[ред.ред. код]

Місто пов'язане залізницею (станція Мерефа) з містами Харків, Південне, Люботин, Зміїв, Первомайський, Лозова, Красноград за допомогою приміських потягів. Пасажирські потяги в Мерефі переважно не зупиняються. Існує також автобусне сполучення з Харковом та іншими містами України.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народився Віталій Григорович у м. Марефа 07.11.1937 р. в сім'ї військовослужбовця. Закінчив у 1960 р. філологічний факультет Чернівецького держуніверситету. Вчителював, працював у геологорозівдувальній експедиції, журналістом на Чернівецькому обласному радіо. Пише українською і російською мовами. Автор понад 20-ти збірок поезій: «Романтика», «Шаги за горизонт», «Под хвойным небом», «Полюс тепла», «Кольца жизни», «Песнь о земле», «Танец плодородия», «Сопричастность», «Живя на земле», «Тополя вдоль млечного пути», «Отзвучие наскальных писаниц», «Сахара толпы», «Муравьиный речеёк», «Вникаю в суть земного бытия», «Сотворение гармонии», «Под взглядом Горгоны», «На звёздном ветру», «Красивые люди», «Избранное» в 5-ти томах… Низку віршів присвятив видатним митцям України": Тарасу Шевченку, Юрію Федьковичу, Дмитру Гнатюку… У співавторстві видав путівники: «Черновцы-Chernovtsv» (Ужгород: Карпати, 1981; спіавт. Сакундяк А. Д.), «Чернівці» (Ужгород: Карпати, 1975; співавт. Місевич В. Х.). Упорядкував збірку літературних творів членів СПУ Буковини «На крилах духовності» (Чернівці: Зелена Буковина", 2006; співавт. В. Обдуленко, В. Мельник). Лауреат обласної премії імені Героя Радянського Союзу Кузьми Галкіна в галузі літератури і мистецтва(1977), літературної премії ім. Дмитра Загула (2011).

  • ДЕМЧЕНКО Віталій // Письменники України: довідник. — Дніпропетровськ, 1996.-С. 74.
  • ДЕМЧЕНКО В. Г. // Письменники Радянської України: бібліогр.довідник.- К., 1981. С. 68.
  • ДЕМЧЕНКО Віталій Григорович // Богайчук М. А. Література і мистецтво Буковини а іменах: словник-довідник /М. А. Богайчук.- Чернівці,2005.- 312 с.
  • ДЕМЧЕНКО Віталій Григорович // Літературна Буковиніана: біблогр. покажчик / підгот. І. А. Співак, М. М. Довгань. — Чернівці, 1994. — С. 56-58.
  • БРОЗИНСЬКИЙ М. У пошуках гармонії : [про В. Демченка та його кн. «Сотворение гармонии», 2008 р.]/ Михайло Брозинський // Буковинське віче. — 2009. — 1 квіт. (№ 25). — С. 3.
  • ГУСАР Ю. Гора буковинця в Якутії: [названо іменем поета] / Ю.Гусар // Наш вибір.- 2000.- 3 берез.(№ 4). -С.6.
  • ГУСАР Ю. 7 листопада — 70 років від дня народження поета, члена НСПУ, радіожурналіста Віталія Демченка (1937) /Ю. Гусар // Вечірні Чернівці. — 2007.- 1 листоп. (№ 44). — С. 6.
  • ГУСАР Ю. Згусток думок, сміливість шукань: [про кн. В. Демченка «Крсивые люди»] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2012. — 17 лют. (№ 7).- С. 4.
  • ГУСАР Ю. Згусток думок, сміливість шукань: [про кн. «Красивые люди» В. Демченка]/ Юхим Гусар // Демченко В. Г. Избранное: Т. У. — Черновцы: Зелена Буковина, 2012. — С.5-12.
  • ДЯЧКОВ В. Відлуння доріг і зустрічей: [про ювілей В.Демченка]/ В. Дячков // Буковина.- 2007. — 6 листоп. (№ 85). — С. 3.
  • СЕВЕРНЮК Т. Твори і воздасться: [про кн. В. Демченка «Сотворение гармонии»]/ Тамара Севернюк // Буковина. — 2009. — 2 черв. (№ 41).- С. 3.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 121)
  3. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.


{{{alt}}} Це незавершена стаття з географії Харківської області.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.