Меритократія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Форми правління
редагувати

Меритокрáтія (букв. «влада достойних», від лат. meritus — достойний, гідний і грец. κρατος — влада, правління) — принцип управління, згідно з яким керівні пости повинні займати найздібніші люди, незалежно від їхнього соціального чи економічного походження. Використовується переважно в двох значеннях. Перше значення терміна припускає створення початкових умов для об'єктивно обдарованих і працелюбних людей, щоб вони в майбутньому мали шанс зайняти високе суспільне становище в умовах вільної конкуренції. Друге значення відповідає системі, протилежній аристократії і демократії, в якій керівники призначаються з числа спеціально опікуваних талантів.

Історія терміна[ред.ред. код]

Термін був вперше використаний (принизливо) англійським соціологом Майклом Янгом в антиутопії «Піднесення меритократії, 1870-2033» (1958 р.), в якій описується футуристичне суспільство, де суспільна позиція визначається коефіцієнтом інтелекту (IQ). У книзі така система приводить до революції, під час якої маси скидають гордовиту і відірвану від народу еліту. Аналогічні сюжети використовувалися і в інших літературних творах. Пізніше у терміна «Меритократія» з'явилося більш позитивне значення, яке взяли на озброєння прихильники загальної рівності можливостей. У своїй книзі «Майбутнє постіндустріальне суспільство » (1973), Деніел Белл вважав, що меритократія дозволить усунути бюрократію, а також змінити соціальну структуру суспільства в цілому[1]. Схожих поглядів дотримувалися також представники неоконсерватизму в західній соціології (Збігнєв Бжезинський).

Реалізація меритократії[ред.ред. код]

На думку ряду дослідників, Китай в деякі періоди історії був близький до реалізації меритократичних системи. Так, за часів династії Сун широко використовувалася триступенева система іспитів, за допомогою якої на роль правителів відбиралися претенденти, які краще за інших розуміли мистецтво, конфуціанство та адміністративні проблеми[2]. У США поширена думка, що принцип меритократії там вже реалізовано, так що особисті досягнення американців залежать лише від здібностей, працьовитості, життєвих установок і моральності[3]. Критики звертають увагу на те, що як і раніше важливу роль відіграють спадщина, соціальні і культурні переваги, об'єктивні можливості на ринку праці та для індивідуального підприємництва, удача, доступ до якісної освіти і дискримінація[3].

Меритократія в Україні[ред.ред. код]

В Україні меритократія не була реалізована. Проте були спроби використання поняття "меритократія" в назвах та політичних програмах для створення деяких політичних партій. Так у 2011 році в Україні було офіційно зареєстровано політичну партію «Мерітократична партія України».

Критика[ред.ред. код]

Одним з аналітиків меритократії був математик Олександр Гротендік, який простежив еволюцію елітарної групи математиків від співдружності геніїв до поділу соціальної клітинки на дві касти: жорстокосердих «Вищих» і «болото» що живе в страху [4]. На думку деяких критиків меритократії, ця концепція покликана виправдати привілеї інтелектуальної еліти[5].

Похідні поняття[ред.ред. код]

Меритократичність — властивість системи організації праці, при якій домінує орієнтація на заохочення досягнень та ефективності (кожному за здібностями).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. М.: Академия, 1999. ISBN 5-87444-070-4
  2. James E. McClellan III, Harold Dorn. Science and Technology in World History. Second Edition. Johns Hopkins university press, 2006. p.121
  3. а б McNamee S. J., Miller R. K. The Meritocracy Myth //Sociation Today. Spring 2004. Vol. 2, No. 1. [1](англ.)
  4. Гротендик А. Урожаи и посевы. Размышления о прошлом математика / Перев. с франц. — Ижевск: Регулярная и хаотическая динамика, 2001. — 288 стр. [2], zip/html
  5. Янг М., 1991.
    См. также: Marris P. Just Rewards: Meritocracy Fifty Years Later // Political Quarterly. Vol. 77, No. s1. P. 157. doi:10.1111/j.1467-923X.2006.00791.x(англ.)

Література[ред.ред. код]

  • Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.
  • Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.
  • Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.
Уряд Це незавершена стаття про урядування.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.