Мері та Макс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мері та Макс
Mary and Max
Мері та Макс.jpg
Вид мультфільму пластилінова анімація
Режисер Адам Елліот
Автор
сценарію
Адам Елліот
Ролі
озвучували
Тоні Коллетт
Філіп Сеймур Гоффман
Баррі Хамфріз
Композитор Дейл Корнеліус
Студія Icon Entertainment International
Країна Австралія Австралія
Тривалість 92 хв.
Рік  2009

«Мері та Макс» (англ. Mary and Max)  — австралійський пластиліновий мультфільм режисера Адама Елліота. В Австралії мультфільм було презентовано 9 квітня 2009 року.

Сюжет[ред.ред. код]

Мері Дейзі Дінкл - восьмирічна дівчинка, що мешкає в Австралії. Її батько Ноель працює на фабриці приклеювачем ниток до пакетиків чаю, а також захоплюється пугалами птахів. Мати Віра Лорейн Дінкл краде продукти в магазині й зловживає шері. Домашнім улюбленцем Мері є півень Етель - якось він випав з вантаживки біля їхнього будинку. Мері обожнює шоколад, згущене молоко та мультфільм про ноблетів. Її дідусь Ральф якось розповів Мері, що дітей знаходять в кухлі з пивом. Дівчинці стало цікаво, а де знаходять дітей у США - може, в банках з кока-колою? Вона вирішила запитати про це в першого ліпшого американця - в довідника вона дізналася адресу ньюйоркця Макса Джеррі Горовиця.

44-річний Макс, єврей-атеїст, що працював у своєму житті не менш ніж на 7 роботах, також цікавився номлетами, полюбляв шоколад. Його домашніми улюбленцями були рибка Генріх, кіт без ока, два равлика та папуга. У листі Мері Макс розповів, як батько покинув їх із матір'ю, коли хлопчик тільки-но народився. У 4 роки Макс запитав у матері, звідки беруться діти - та відповіла, що малюки вилюплюються з яєць, яких висиджує рабин - для євреїв, католицькі монахині або інші жінки для решти. Коли Максові було 6, його мати застрелилася. Так само, як і Мері, Макс не мав друзів - одного, містера Равіолі, чоловік вигадав. Макс страждає зайвою вагою й на пораду психотерапевта, відвідує спеціальні курси для анонімних товстунів.

Матері Мері не сподобався новий товариш доньки, тому Макс писав на адресу її сусіда - той не мав ніг і страждав на агорафобію. Макс і Мері продовжували листуватись, надсилаючи один одному солодощі, малюнки та фотокартки. Та Макса налякав лист дівчинки, де вона розпитувала про кохання - чоловік не знав, що це таке. Із ним стався нервовий зрив - наступні 8 місяців він провів у лікарні із важкою депресію. Потім із його стіни впав кондиціонер, що вбив міма на вулиці - суд визнав Макса розумово відсталим, тому до в'язниці він не потрапив.

На 48 день народження Макс вгадав числа телевізійної лотереї - на ці гроші він купив собі багато шоколаду й усі статуетки номлетів. Із рештою коштів він не мав, що робити, тому віддав їх сусідці. Макс почувався самотньо - від нього навіть пішов містер Равіолі. Тоді він зізнався в листі Мері, що хворіє на синдром Аспергера - порушення розвитку. Їхнє листування поновилося. Мері по закінчунню школи стала вивчати розумові розлади, щоб вилікувати свого американського друга. Після загибелі тата й мами, вона одружилася з сусідом Даміаном Попандопулосом. У 25 років вона захистила дисертацію про синдром Аспергера й надіслала примірник книжки Максові. Це його надзвичайно розлютило й збентежило - він порвав зв'язок із дівчиною.

Від Мері пішов чоловік, вона перебувала у глибокій депресії й вирішила покінчити життя самогубством. Та Макс зрозумів, що люди не досконалі й їм треба пробачати - на знак примирення він надіслав подружці всі фігурки номлетів. Коли Мері була на порозі смерті, її сусід подолав страх відкритого простору й приніс їй посилку від Макса.

За рік Мері зі своєю дитиною дісталася Нью-Йорку. Та Макс помер до її приходу.

Персонажі та актори озвучування[ред.ред. код]

Саундтрек[ред.ред. код]

Композиції[ред.ред. код]

# Назва Тривалість
1. «Друкарська машинка (The Typewriter) - Лерой Андерсон»    
2. «Розгульні Сафарі (Swinging Safari) - Берт Кемпферт»    
3. «(Perpetuum Mobile) - Саймон Джеффез, у виконанні the Penguin Café Orchestra»    
4. «Стара матінка Хаббард (Old Mother Hubbard) - Сесіл Фрейзер, у виконанні ABC Radio Orchestra»    
5. «Російський клапоть (Russian Rag) - Єлена Катс-Чернін - у виконанні ансамблю Sydney Alpha та Лайзи Мур»    
6. «(Bulgar frailach) - виконують Боб Фаредес та Кетрін Шіве»    
7. «Танок лицарів (Монтеккі й Капулетті з балету «Ромео і Джульєта» Сергія Прокофьєва - у виконанні Сіднейського симфонічного оркестру»    
8. «(Zadok the Priest) - Георг Фрідріх Гендель - у виконанні The King's Consort»    
9. «Оце життя (That's Life) - Дін Кей та Келлі Гордон - у виконанні Джеймса Ласта»    
10. «Прелюдія та йодель (Prelude and Yodel) - Саймон Джеффес - у виконанні the Penguin Café Orchestra»    
11. «Це щасливе почуття (That Happy Feeling) - Гай Воррен - у виконанні Берта Кемпферта та його оркестра»    
12. «(Zorba's Dance") - Мікіс Теодоракіс - у виконанні The London Pops Orchestra»    
13. «(Whatever Will Be, Will Be (Que Sera, Sera)) - Джей Лівінгстон, Рей Еванс - у виконанні Пінка Мартіні»    
14. «(The Humming Chorus) - Джакомо Пуччіні - у виконанні Нани Мускурі»    

[1]

Кінокритика[ред.ред. код]

На сайті Rotten Tomatoes мультфільм здобув рейтинг у 94 % (51 схвальних та 3 несхвальних відгуків).[2]

Факти[ред.ред. код]

  • Режисер мультфільму в одному з інтерв'ю зазначив, що на створення образу Макса його надихнув його товариш по листування з Нью-Йорку, із яким він переписувався близько 20 років.[3]
  • У мультфільмі воду створили з лубриканту (океан, серед якого уявляв себе Макс, було зроблено з 2400 чайних ложок речовини).
  • На поштовій марці, яку використовує Мері, можна побачити зображення персонажу, якого зіграв Баррі Хампфріз - оповідач мульфільму;
  • В сцені на кладовищі надпис на одному з могильних плит присвячено Адамові Еліотту - режисеру стрічки.


Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]