Механіка деформівного твердого тіла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Механіка суцільних середовищ
BernoullisLawDerivationDiagram.svg



Меха́ніка деформівно́го твердо́го ті́ла — галузь механіки, яка розробляє та вивчає моделі деформівних середовищ, створює методи розв'язання задач деформування та руйнування твердих тіл при силових статичних і динамічних навантаженнях і при дії теплових, електромагнітних та інших фізичних полів, а також розв'язання конкретних задач, які становлять як теоретичний, так і практичний інтерес.

Зв'язок з механікою суцільних середовищ[ред.ред. код]

Механіка деформівного твердого тіла є складовою частиною механіки суцільних середовищ як подано у таблиці нижче.

Механіка суцільних середовищ: вивчення поведінки суцільних середовищ Механіка деформівного твердого тіла: вивчення поведінки твердих тіл в умовах навантажень. Теорія пружності: описує матеріали, котрі відновлюють свою форму після припинення силового впливу на них.
Механіка руйнування: описує закономірності зародження і розвитку неоднорідностей і дефектів структури матеріалу типу тріщин, дислокацій, пор, включень тощо при статичних і динамічних навантаженнях.
Теорія пластичності: описує матеріали (тіла) що набувають незворотної деформації після прикладання до них силових впливів. Реологія: дослідження матеріалів, що характеризуються одночасно властивостями твердих тіл і рідин.
Механіка рідин та газів: дослідження поведінки суцільних середовищ (рідин та газів), що набувають форми посудини, у якій вони знаходяться. Неньютонівські рідини
Ньютонівські рідини

Область досліджень реології знаходиться на стику наук механіки деформівного твердого тіла і механіки рідин та газів.

Мета дисципліни[ред.ред. код]

Метою механіки деформівного твердого тіла є:

  • встановлення законів деформування, пошкодження та руйнування матеріалів;
  • розробка методів постановки та методів вирішення крайових задач для прогнозування поведінки деформівних твердих тіл різної природи при різноманітних впливах;
  • виявлення нових зв'язків між структурою матеріалів, характером зовнішніх впливів і процесами деформування та руйнування;
  • вирішення технологічних проблем деформування та руйнування, а також попередження неприпустимих деформацій і тріщин у конструкціях різного призначення;
  • планування, проведення та інтерпретація експериментальних даних по вивченню деформування, пошкодження і руйнування матеріалів.

Напрями досліджень[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Учеб. пособие для студентов вузов. — М.: Высшая школа, 1983. — 349 с.

  • Голденблат И. И., Копнов В. А. Критерии прочности и пластичности конструкционных материалов. — М.: Машиностроение, 1968. — 192 с.

Посилання[ред.ред. код]