Механіка суцільних середовищ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Класична механіка
\bold{F} = \frac{d\bold{p}}{dt}
Другий закон Ньютона
Історія класичної механіки

Меха́ніка суці́льних середо́вищ (рос. механика сплошной среды; англ. continuum mechanics, нім. Mechanik f deformierbaren (kontinuierlichen) Mediums (des Kontinuums)) — розділ механіки, присвячений вивченню руху і рівноваги газів, рідин, плазми і деформівних твердих тіл.

Основне припущення механіки суцільних середовищ полягає в тому, що речовини можна розглядати як безперервне, суцільне середовище, нехтуючи її молекулярною (атомномю) будовою, і одночасно вважати неперервним розподіл в середовищі всіх його характеристик (густини, напружень, швидкостей часток та ін.). Це обгрунтовується тим, що розміри молекул надзвичайно малі порівняно з розмірами частинок, що розглядаються при теоретичних і експериментальних дослідженнях у механіці суцільних середовищ. Таке припущення дозволяє застосовувати в механіці суцільних середовищ добре розроблений для неперервних функцій апарат вищої математики.

Вхідними у механіці суцільних середовищ при вивченні будь-якого середовища є:

Стосовно до конкретної задачі повинні бути задані початкові і граничні умови.

У механіці суцільних середовищ розробляються методи приведення механічних задач до математичних, тобто до задач знаходження деяких чисел або числових функцій з використанням математичних операцій.

Крім звичайних матеріальних тіл, подібних воді, повітрю чи металу, в механіці суцільних середовищ розглядаються також особливі середовища - поля: електромагнітне поле, гравітаційне поле та ін.

Механіка суцільних середовищ ділиться на механіку деформівного твердого тіла та механіку рідин та газів. Кожна з цих дисциплін також ділиться на окремі розділи. Так, механіка деформівного твердого тіла поділяється на теорію пружності, теорію пластичності, механіку руйнування і т. д.

Механіка суцільних середовищ: вивчення поведінки суцільних середовищ Механіка деформівного твердого тіла: вивчення поведінки твердих тіл в умовах навантажень. Теорія пружності: описує матеріали, котрі відновлюють свою форму після припинення силового впливу на них.
Механіка руйнування: описує закономірності зародження і розвитку неоднорідностей і дефектів структури матеріалу типу тріщин, дислокацій, пор, включень і т.п. при статичних і динамічних навантаженнях.
Теорія пластичності: описує матеріали (тіла) що набувають незворотної деформації після прикладання до них силових впливів. Реологія: дослідження матеріалів, що характеризуються одночасно властивостями твердих тіл і рідин.
Механіка рідин та газів: дослідження поведінки суцільних середовищ (рідин та газів), що набувають форми посудини, у якій вони знаходяться. Неньютонівські рідини
Ньютонівські рідини

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]