Мигдалеподібне тіло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мигдалеподібне тіло


Мигдалеподібне тіло, мигдалина (лат. corpus amygdaloideum) — характерна ділянка мозку, одна із базальних ганглій, округле скупчення сірої речовини мигдалеподібної форми, розміщеної всере́дині кожної півкулі скроневої долі (Lobus temporalis) головного мозку. Мигдалина пов'язується із формуванням емоцій, і є частиною лімбічної системи. Вважається що в людей, а також у тварин ця підкоркова структура мозку бере участь у формуванні як негативних, так і позитивних емоцій. Її розмір позитивно корелює із агресивною поведінкою. Припускають що такі стани як тривога, аутизм, депресія і фобії пов'язані із ненормальним функціонуванням мигдалини.

Анатомія[ред.ред. код]

Amygdala, мигдалеподібне тіло, у людей являє собою мигдалеподібну групу взаємопов'язаних структур, що розміщуються над стовбуром головного мозку поблизу нижньої частини лімбічного кільця. До складу цих структур входять:

  • базально-латеральний комплекс (лат. solateralis), пов'язаний з корою головного мозку, гіпокампом, гіпоталамусом, кінцевою полоскою, іншими частинами мозку, проте не має відношення до нюхового мозку;
  • центрально-медіальні ядра (лат. area amygdaloidea anterior) - група поблизу передньої продірявленої речовини, пов'язана із гіпоталамусом і ядрами стовбурового мозку. В цій області закінчується латеральний нюховий тракт і починається діагональна полоска (Брока);
  • корково-медіальні ядра (нюхова структура) (лат. pars corticomedialis [olfactoria]) - розміщені у верхньомедіальній області мигдалеподібного тіла, отримують волокна від нюхового тракту і приймають участь у формуванні кінцевої полоски.

Філогенетично мигдалеподібне тіло є древнім утворенням мозку, задатки якого виявляються ще у круглоротих , як самостійне ядро з'являється у земневодних і зберігається у всіх амніот. У ссавців розміщене у глибині скроневої долі, є однією з груп лімбічної системи. Мигдалеподібне тіло приймає синали від архі-, палео- і неокортекса, і гіпоталамуса.

Від амфібій до амніот. Древні утворення мозку

Мигдалеподібне тіло людини значно крупніше у порівнянні із нашими найближчими родичами по еволюції - приматами.

Функціонування[ред.ред. код]

Нейрони мигдалини є різноманітними по формі, функціям і нейрохімічним процесам в них. Функції мигдалини пов'язані із забезпеченням оборонної поведінки, вегетативними, рухальними, емоційними реакціями, мотивацією умовнорефлекторної поведінки. Мигдалеподібне тіло реагує багатьма своїми ядрами на зорові, слухові, інтерцептивні, нюхові, шкіряні подразнення, при цьому реакція у мигдалині є полісенсорною, тобто подразнення викликає зміну активності будь-якого з ядер мигдалини.

Нейрони мають добре виражену спонтанну активність, яка може бути посилена чи ослаблена сенсорними подразненнями. Більшість нейронів є полімодальні і полісенсорні, і активуються синхронно із тета-ритмом. Подразнення ядер мигдалеподібного тіла викликає виражений парасимпатичний ефект на діяльність серцево-судинної, дихальної систем, призводить до пониження (зрідка повишенню) кров'яного тиску, зрідшенню серцевого ритму, виникненню аритмій, також можливе пригнічення дихання і кашель. При штучній активації мигдалин появляються реакції принюхування, облизування, жування, ковтання, салівації, причому ефекти наступають із великим латентним періодом (до 30-45с після подразнення). Стимуляція мигдалин на фоні активних скорочень кишечника тормозить ці скорочення. Різноманітні ефекти подразнення мигдалин обумовлені їх зв'язком із гіпоталамусом, який регулює роботу внутрішніх органів.

Роль у емоційності[ред.ред. код]

Взаємозв'язок між амигдалою, ретикулярними ядрами таламуса і орбітофронтальною корою визначають розумність і доцільність тих чи інших емоцій. Вчені зовсім нещодавно зуміли вияснити які саме нейрофізіологічні властивості пов'язують емоції з увагою. Дослідники виявили напрями і контакти окремих аксонів, відростків нервових клітин що передають інформацію на наступний нейрон, які виходять із амигдали і зосереджуються у ретикулярних ядрах таламуса, який займається первинною обробкою синалів від чуттєвих органів. Сигнал що передається від мигдалеподібного тіла до таламуса надзвичайно потужний, який приглушує інші імпульси, які могли б відволікти таламус від інформації по емоціях. Такий потужний канал зв'язку більш ніж важливий при виявленню загрози небезпеки. Скажімо якщо в поле зору попадає велика змія то імпульс страху із мигдалеподібного тіла повинен приглушити всі інші. Надмірна тривожність може бути наслідком непомірної активації провідного шляху між амигдалою і таламусом, коли абсолютно все що відбувається навкруги сприймається як потенційна небезпека. І навпаки при депресії цей зв'язок може бути ослаблоений настільки що людина перестає будь-що помічати.

Мигдалеподібне тіло є відомим як "зона страху", хоча бере участь у формуванні всіх емоцій. Страх - одна з найсильніших емоцій не тільки у людини , а й у ссавців. Вченим вдалося довести, що за роботу вроджених і розвиток придбаних форм страху відповідає білок статмін, найбільша концентрація якого спостерігається у мигдалеподібному тілі. Нестача цього білка призводить до ослаблення тривалих синаптичних зв'язків між нейронами на ділянках нервових мереж, що йдуть до мигдалеподібного тіла.

Almonds 2347.jpg

Новітні дослідження[ред.ред. код]

Амигдала відповідальна за відчуття комфорту і персонального простору людини; встановлено що для активації мигдалин достатньо лише самої думки, незалежно від того порушений персональний простір чи ні, то ж людина сама здатна обирати свою міру комфорту. Дослідженнями встановлено що пошкодження мигдалеподібних тіл є причиною зникнення страху у людини і виявлення потенційної небезпеки, також зменшені розміри мигдалеподібного тіла спостерігаються у злочинців і людей із неврівноваженою психікою.

Патології[ред.ред. код]

До недавнього часу вважалося, що у пацієнтів, мигдалеподібне тіло яких виявилося зруйновано внаслідок хвороби Урбаха-Віте, спостерігається повна відсутність страху. [1][2][3][4] Проте новітні дослідження показали, що налякати таких людей все-таки можна, використовуючи для цього інгаляцію повітря з високим вмістом вуглекислого газу - близько 35 відсотків. [5]

  • Безстрашність. Особистість 44 - річної матері трьох дітей, яку автори називають SM, не розкривається. Рідкісне генетичне порушення - хвороба Урбаха - Віте - повністю знищило мигдалеподібні тіла її мозку. Випадок SM вивчається вже близько двадцяти років. Відомо, наприклад, що ця жінка не може впізнати вираз страху на обличчі людини і намалювати перелякане обличчя. У 1995 році був проведений найпростіший експеримент, в якому поява синього квадрата на екрані супроводжується гучним звуком; звичайна людина починає відчувати страх при вигляді цього квадрата, тоді як SM зберігала спокій. В журналі Nature Neuroscience опублікована стаття, що містила відомості про те, що SM , підходячи дуже близько до іншої людини, відчуває себе цілком комфортно, хоча їй і знайоме поняття особистого простору. У пацієнтки, зауважимо, немає ніяких проблем з пам'яттю і розумовим розвитком. Їй доступний весь спектр звичайних людських емоцій. У своїй новій роботі автори спробували довести, що відчувати страх SM таки не може. У рамках тестування жінці демонстрували фрагменти з «Мовчання ягнят», «Відьми з Блер », « Сяйва », «Дзвінка » та деяких інших фільмів; вона зазначила , що більшості людей ці фрагменти, ймовірно, здалися б страшними, але їй самій було просто цікаво. Потім SM привели в покинутий туберкульозний санаторій Waverly Hills, де напередодні Дня всіх святих влаштовуються спеціальні вистави, які повинні налякати відвідувачів. Методи використовуються самі прості, але дієві: за описом вчених, п'ятеро жінок, які супроводжували SM, зойкали від жаху, але на випробувану все побачене не справило особливого враження. SM також стверджувала, що ненавидить змій і павуків. У зоомагазині вона, однак, довго тримала на собі одну із змій і була готова доторкнутися до більш великих і небезпечних тварин і павуків-птахоїдів. Коли її запитали, чому вона так спокійно реагує на ненависних нею плазунів, жінка зізналася, що її просто охопила цікавість. «За відсутності мигдалеподібного тіла« сигнал тривоги » в мозку, очевидно, не спрацьовує, - міркує учасник дослідження Джастін Фейнстейн ( Justin Feinstein ), що представляє Айовський університет. "Ця жінка прекрасно розуміє, чого слід остерігатися, але не дотримується заборони. Дивно, що вона ще жива". У минулому SM і справді було багато неприємних ситуацій: вона живе в бідному районі, і їй неодноразово погрожували, а одного разу мало не вбили. При цьому єдині її спогади, пов'язані зі страхом, відносяться до раннього дитинства - того періоду, коли мигдалеподібні тіла ще не були пошкоджені. Деякі фахівці вважають нові дані дуже ненадійними, припускаючи, що SM може - свідомо чи ні - коректувати поведінку й оцінки своїх емоцій, щоб відповідати очікуванням авторів. За словами співробітниці Нью Йоркського університету Елізабет Фелпс (Elizabeth Phelps), також працювала з людьми, у яких функції мигдалеподібних тіл були порушені, здатність відчувати страх у її пацієнтів зберігалася. "Мені здається , колеги поспішають з висновками, - говорить пані Фелпс. - Втім, відмінності можуть бути обумовлені тим, що мигдалеподібні тіла відмовляють у різному віці". Крім того, у SM вражені не тільки мигдалеподібні тіла, а й деякі інші області мозку. Можливо, саме це робить її випадок унікальним.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Нейрон Це незавершена стаття з нейробіології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.