Мизинівка
| село Мизинівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Черкаська область |
| Район | Звенигородський район |
| Рада | Мизинівська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA71020090040073759 |
| Облікова картка | Село на сайті ВРУ |
| Основні дані | |
| Засноване | перша половина XVIII ст. або раніше |
| Населення | 310 |
| Поштовий індекс | 20224 |
| Телефонний код | +380 4740 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°07′19″ пн. ш. 30°50′37″ сх. д. / 49.12194° пн. ш. 30.84361° сх. д.Координати: 49°07′19″ пн. ш. 30°50′37″ сх. д. / 49.12194° пн. ш. 30.84361° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
150 м |
| Відстань до обласного центру |
94,3 (фізична) км[1] |
| Відстань до районного центру |
12 км |
| Найближча залізнична станція | Звенигородка |
| Відстань до залізничної станції |
20 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 20244, Черкаська обл., Звенигородський р-н, с. Мизинівка |
| Сільський голова | Танцюра Микола Степанович |
| Карта | |
  Мизинівка | |
 Мизинівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Ми́зинівка — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради, якій також підпорядковані село Стара Буда та селище Олександрівка. Населення — 310 чоловік.
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване за 12 км на північний захід від районного центру — міста Звенигородка та за 20 км від залізничної станції Звенигородка. Село знаходиться між горами, тиче річка Неморож. На межі з Водяниками в полях знаходиться місце оточене ровами та валами. Місцеві, з невідомих причин, називають його Жигмонта, тут в розкиданих циглинах проослідковуються сліди невідомої будівлі.
Історія[ред. | ред. код]
Із покоління в покоління жителі села переказують легенду про його заснування. Один чоловік мав п'ятьох синів. Після смерті батька чотирьох старших братів доля розкидала по всьому світі. На батьківській землі залишився молодший син. Він згуртував навколо себе людей і заснував село. Син був найменший — «мизинець», звідси й назва села.
За Похилевичем, на початку XVIII століття на території села були хутори, що належали міщанам Звенигородки, які в XIX ст. ще зберігаються письмові дкументи на майно. При розподілі державних володінь між польськими вельможами Мизинівка перейшла у власність гетьнана Ксаверія Браницького. Гетьман подарував Мизинівку з її володіннями, оберненими в кріпосних селян, служивому йому Немиричу, а він продав Сераковскому. Серковський, в свою чергу, половину села продав Николаю Росновскому, а іншу Игнатію Антоновичу Ячевському. Діти Росновського Адам і Вільгем в 1854 році продали свою частину Домініку Симонолевичу (637 десятин), а іншою - Ігнатій Ячевський (655 десятин). На 1864 рік населення було близько 700 жителів (677 православних, 12 римо-католиків, 20 юдеїв).
За архівними даними, в 1900 році в селі проживало 1 058 осіб. 3емлеволодіння Мизинівки до 1917 року становили 1 227 десятин. До 1917 року поміщики свої землі продали селянам. Село до революції мало церковнопарафіяльну школу, у якій викладав один учитель.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.
175 мешканців села брали участь у боях радянсько-німецької війни, 138 з них загинули, 76 нагороджені орденами й медалями. В 1958 році тут споруджено пам'ятник воїнам, що загинули в боях за відвоювання села.
Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі містилася рільнича бригада колгоспу «Ленінська Іскра», за якою було закріплено 2,3 тисяч га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1,6 тисячі га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте тваринництво. З допоміжних підприємств працювали млин, пилорама. Також на той час працювали восьмирічна школа, три клуби, дві бібліотеки з фондом 8 тисяч книг, два фельдшерсько-акушерські пункти.
Церква[ред. | ред. код]
Свято-Георгіївська церква розташована в центрі села. Збудована у 1908-1909 роках на місці попередниці (1785 року побудови). Але була у Мизинівці ще старіша церква (до 1785 року) - про це дізнаємось зі "Сказання про населені місцевості Київської губернії" Похилевича: "древнейшей каплицы, стоявшей там, где ныне сад крестьянина Почтаря, и считавшейся филией Водяницкой церкви".
На території Свято-Георгіївської церкви знаходиться могила священика Лисянського, який помер 1897 року.
В радянський період стояла зачинена і потроху руйнувалася. Дерево подекуди струхлявіло, зруб стягнуто металевими стрижнями[2]. Нині відреставрована.
Сучасність[ред. | ред. код]
На території села діють сільськогосподарські підприємства: СТОВ Мизинівський та СФГ «Форсінг».
Відомі люди[ред. | ред. код]
В селі народилися:
- Білокінь Юхим Леонтійович — повний кавалер ордена Слави.
- Холоменюк Іван Олександрович — український живописець, заслужений діяч мистецтв України.
Джерела[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ maps.vlasenko.net [Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Дерев'яні храми України. Архів оригіналу за 19 лютого 2009. Процитовано 27 грудня 2008.
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
Посилання[ред. | ред. код]
- who-is-who.com.ua [Архівовано 9 вересня 2017 у Wayback Machine.]
- "Сказання про населені місцевості Київської губернії" - розділ про Мизинівку [Архівовано 20 грудня 2020 у Wayback Machine.]
| |||||||||||
.png){kind=small}
|
Це незавершена стаття про Черкаську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |