Миколай (Чарнецький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Миколай Чарнецький
Єпископ Николай Чарнецький.jpg
Мученик
Народився 14 грудня 1884(1884-12-14)
Помер 2 квітня 1959(1959-04-02) (74 роки)
Беатифікований 27 червня 2001 року

Блаженний Микола́й Чарне́цький , ЧНІ (*14 грудня 1884, Семаківці — †2 квітня 1959, Львів), церковний діяч Української греко-католицької церкви, редемпторист, єпископ, професор Духовної семінарії у Станиславові, настоятель монастирів у Костополі й Ковелі на Волині, Апостольський візитатор для слов'ян візантійського обряду поза руськими єпархіями, в Польщі, хіротонізований (на єпископа) з осідком у Варшаві, згодом у Ковелі. Проголошений мучеником і блаженним УГКЦ.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Ранні роки і школи[ред.ред. код]

Народився 14 грудня 1884 р. у селі Семаківці Городенківського району на Станиславівщині у сім'ї селянів Олександра і Параскеви, які жили й працювали при парафії о. Каратницького, котрий опікувався їх багатодітною родиною. Малий Миколай ріс у лагідній духовній атмосфері і був найстаршою дитиною в сім'ї, де окрім нього було ще восьмеро дітей. Початкову освіту і середні класи закінчив у с. Товмач і вступив до гімназії св. Миколая у Станіславові (Івано-Франківськ). Його гімназійний товариш о. Атанасій Тимків згадує його пильністю і доброту: «Відзначався взірцевою поведінкою, згідний з усіма, нікому не робив прикрості, мовчаливий, пильний у виконанні своїх обов'язків, точний і покірний, правдомовний, нікому не завидував. У його присутності не можна було зле говорити про других, навіть жартома, або прозивати, бо він все ставав в їх обороні. Мав бистрий ум і сильну пам'ять. Скромне носив убрання і був задоволений тим, що має».

У додатку до шляхетності характеру виявляв і глибоке релігійне життя, яке заохочувало товаришів та спонукало до наслідування. Той же товариш далі так характеризує його: «Передовсім відзначався побожністю: багато молився, часто ходив до св. Сповіді і св. Причастя. Часто перед сніданням раненько приходив з церкви до бурси, щоб опісля по сніданню з бурсаками піти до гімназії. Багато читав релігійних книжок… Я ніколи не бачив його розгніваного — завжди був лагідний в словах та поведінці. Тож недивно, що ми, товариші, його шанували і любили. Та не лише товариші, але також професори… Можна сказати, що він був окрасою бурси».

У юнацькому віці заявив про бажання присвятити себе Богові як священик та вступив до духовної семінарії у Станіславові. За підтримки владики Григорія Хомишина в 1903 році Миколай поступив в Українську Колегію в Римі на студії філософії і богослов'я. Під час візиту до України 2 жовтня 1909 р. його рукоположено Кир Григорієм Хомишиним на священика. Повертається після висвячень до Рима, щоб продовжити навчання: у Римі здобуває ступінь доктора богослов'я.

Життя у мирі[ред.ред. код]

Восені 1910 року стає професором філософії та фундаментальної догматики у Станіславові. Водночас виконує функції духівника семінарії: є взірцем покори та аскези, а також великої жертовної любові для семінаристів і викладачів.

Свої слова о. Миколай скріплював прикладом власного життя. Його побожність промовляла голосніше, ніж усі напучення до розважання, що їх він давав семінаристам кожного вечора. Тож недивно, що всі вважали його за «Божого чоловіка». Дух молитви та аскези о. Миколая створював у семінарії атмосферу надприродного життя. Ось як про нього писав один з відвідувачів семінарії о. Йосафат Жан ЧСВВ: "Я змінив мій латинський обряд на візантійський у 1911 році. Після своєї першої Святої Літургії у візантійському обряді я поїхав у Станіславів. Там я привітав ректора семінарії з гарним заведеним порядком у семінарії та із надзвичайно високою духовністю поміж семінаристів. Ректор відповів, що мені слід привітати з цим отця-духівника семінарії, преп. Миколая Чарнецького. І він додав: «Це справжній і чудовий аскет». Я пішов до кімнати преподобного о. Чарнецького і запитав його, якими засобами йому вдалося запровадити своїх семінаристів на такий чудовий шлях? — «Набожністю до Найсвятішого Серця. Наш Господь обіцяв благословити всі починання Його відданих слуг». Як згадує о. Атанасій Тимків, о. Чарнецький відзначався глибокою євхаристійною побожністю, «прекрасно і довго робив благодарення по Службі Божій, відбував адораційні години, жив Пресвятою Євхаристією».

Монаше життя[ред.ред. код]

Однак серце о. Миколая поривалося до монашого життя. На початку 1918 року два монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя о. Йосиф Схрейверс та о. Йосиф Бала відвідали семінарію. Отець Чарнецький раніше вже чув про Чин Отців Редемптористів, але не мав нагоди ближче з ним познайомитися. Запізнавшись з харизмою Згромадження, він вирішує вступити до цього Чину, котрий щойно розгортав свою діяльність в Галичині. Владика Хомишин з важким серцем відпускав о. Миколая, кажучи: «Отак найліпші мене покидають!» У жовтні 1919 р. о. Чарнецький вступає до новіціату Отців Редемптористів у Збоїськах поблизу Львова, а через рік, 16 жовтня 1920 р., складає свої перші монаші обіти. О. Стефан Бахталовський згадує: «Новиків було поважне число. Всіх їх будував і бадьорив на дусі своїм прикладом о. Чарнецький. Він точно й радо виконував усі обов'язки, вправи і праці новіціату, навіть такі, що їх не мав обов'язку сповняти. Все те виконував зовсім природно, без найменшого сліду самохвальби. Нічим не вирізнявся від других, хіба більшою ревністю і покорою».

Описуючи монаше та священиче подвижництво отця Чарнецького, о. Р. Костенобль зазначає: «Всюди він уходив за святого монаха і місіонара. Не менше в Згромадженні завжди уважали його чоловіком Божим, повним любови Бога і душ. Я ніколи не запримітив, щоб він мав найменшу трудність з яким отцем або братом в Згромадженні, ніколи я не чув найменшої критики відносно якого брата. Добрий отець, був прикладом для цілого Згромадження. Він заховував Правило в найменших дрібницях. Він не занедбував жодної вправи, приписаної Правилом, все те заховував точно, докладно, досконало. Ранішні молитви, полудневий іспит, часті відвідини Найсв. Тайн, часослов, розважання, благодарення по Службі Божій, тижневу конференцію і т. д., духовне читання, — живе правило. Великий подиву гідний святий. Досконалий монах — священик і апостол».

Прагнучи працювати задля з'єдинення християн і навернення духовно опущених людей, у 1926 р. Отці Редемптористи Львівської Провінції ЧНІ відкривають у місті Ковелі на Волині свій місійний осередок. Як ревного місіонера, туди було послано о. Чарнецького. Невдовзі він здобув велику пошану серед місцевих людей, навіть серед православного духовенства. Своєю ерудованістю, а поряд з цим, простотою, духом східних Отців, вабить до себе народ, а через себе — до Христа та Вселенської Церкви. Відкривши монастир і церкву в Ковелі, о. Миколай докладає всіх зусиль, щоб дотримуватися чистоти східного обряду в Літургії. Зауваживши таку ревну працю єромонаха Миколая Чарнецького, Папа Пій XI у 1931 р. призначив його титулярним єпископом Лебедським і Апостольським Візитатором для українців-католиків Волині та Полісся. На тих землях Чарнецький трудився майже 14 років як місіонер та єпископ.

Шлях до мучеництва[ред.ред. код]

Розважаючи над життям Христа, Кир Миколай готував себе до мучеництва за віру. Знаменним з цього огляду був випадок, що стався під час його єпископських свячень в Римі. Після накладення мітри на його голову, вона зсунулася і впала на долівку. Присутні потрактували це як зловісний знак, на що нововисвячений владика відповів до тих, що стояли поблизу: «Можливо, і я покладу голову як св. Йосафат». І справді, хоч Господь не готував владиці Чарнецькому кривавого мучеництва, справжнім мучеництвом були роки переслідувань та великих терпінь в комуністичних таборах. Перший український владика-редемпторист від початку зазнав переслідувань. Так, у 1939 році, під час першої радянської окупації, Отців Редемптористів вигнали з Волині, а разом з ними й Кир Миколая. Тому він був змушений оселитися у Львові, в монастирі на вулиці Зибликевича (тепер Івана Франка).

Після відновлення діяльності Львівської Богословської Академії в 1941 році Кир Миколай став одним з її професорів: він викладав деякі філософські дисципліни, психологію та моральне богослов'я. Завдяки внутрішньому спокоєві, опертому на міцній та непохитній вірі у Боже Провидіння, глибокій покорі та молитовному духові, студенти вважали владику за святого. Як вони самі стверджували, Кир Чарнецький був для них найкращим взірцем монаха й людини взагалі.

Єпископ Чарнецький виховував молодих студентів у дусі дитинного довір'я до Божого Провидіння та опіки. Своїм власним життям, своєю надією на Божу силу та допомогу владика подавав їм живе свідчення істинного християнського життя. О. Степан Вівчарук, що на той час ще був студентом Кир Миколая, згадує: "Це було під час бомбардування Львова: ми були в класі, і раптом сирена повідомила про нанесення повітряного удару на місто. Але Кир Миколай спокійно продовжував свою лекцію.

<Через опір польської влади не мав юрисдикції, однак опікувався греко-католиками з Галичини, що оселювалися на Волині. Совєтська влада 1939 заборонила йому перебувати на Волині й до 1945 він жив у Львові. 1945 заарештований і вивезений на Сибір, де пробув 10 років, після чого повернувся до Львова, де й помер 2 квітня 1959 р. — з первісної статті>

Коли місто вже почали бомбардувати, деякі семінаристи налякались. Зауваживши це, Преосвященний впевненим тоном звернувся до них: «Можливо, ви хочете сховатися до підземелля? Ви можете йти. Але не бійтеся, ми є в Божих руках». Коли радянські війська вдруге зайняли Галичину в 1944 р., почалась довга і важка Хресна Дорога Преосвященного владики Чарнецького. 11 квітня 1945 року, близько 2300 Миколая Чарнецького заарештували. Його тримали у в'язниці НКВД на вул. Лонського і жахливо над ним знущалися: будили серед ночі, допитували, били… Згодом Преосвященного перевели до Києва, де його тримали цілий рік, аж поки справу розглянули в суді. Нарешті оголосили вирок: як «агентові Ватикану» — 10 років у зоні посиленого режиму. Спочатку владику Чарнецького разом з Митрополитом Сліпим відіслали до сибірського містечка Маріїнська Кемеровської області, а пізніше його часто переводили з одної зони до іншої.

Згідно з достовірними джерелами, за час свого ув'язнення (від арешту у Львові в квітні 1945 року до звільнення в 1956 році) єпископ Чарнецький відбув 600 годин допитів і катувань, побував у 30-ти різних в'язницях і таборах примусової праці. Незважаючи на фізичні й душевні страждання, владика завжди знаходив слово потіхи для співв'язнів, духовно підтримував їх, кожного знав на ім'я. Не дивно, що до єпископа Чарнецького завжди горнулися нещасні, бо тільки в нього знаходили розраду.

Останні роки свого ув'язнення Кир Миколай провів у тюремному шпиталі в Мордовії. У 1956 р. стан здоров'я владики настільки погіршився, що лікарі навіть не давали надії на життя, йому вже навіть пошили одяг, у якому ховали в'язнів. Табірне керівництво вважало його за безнадійно хворого, тому вирішило відіслати владику до Львова, щоб ніхто не зміг звинуватити радянську владу у смерті єпископа.

Поворот до Львова[ред.ред. код]

Отож у 1956 р. владика Миколай Чарнецький повернувся до Львова. Редемптористи о. П. Дмуховський, о. Б. Репетило та інші поїхали на залізничний вокзал зустрічати свого Єпископа. Сестри Милосердя св. Вінкентія с. Онисима Римик та с. Миколая Пандрак, що були свідками його повернення, згадують: "Наші священики привели його з вокзалу до нас на вул. Огієнка — там мешкало біля двадцяти сестер. Як увійшов, запала хвиля мовчання. Страшно було дивитися: худесенький, шкіра і кості. Коли сестри побачили Владику такого виснаженого, дуже худого, з палицею, вони розплакалися. По хвилині мовчанки Владика звернувся до них: "Дорогі діти, не плачте, а радше ходімо до каплички і разом заспіваймо «Тебе Бога хвалимо».

Владика тричі хворів на гепатит (жовтяницю), мав багато інших недуг, а тому відразу мусив лягти до лікарні. Всі думали, що Кир Миколай вже багато не проживе, але Господь продовжив його життя, адже цей духовний батько був таким потрібним Українській Церкві. Через деякий час владика видужав, що здавалося чудом. Опісля він замешкав з бр. Климентієм ЧНІ на вулиці Вечірній 7, де за владикою Чарнецьким дбайливо доглядали співбрати та Сестри Милосердя. Тут Кир Миколай продовжував свій апостолят молитви та терпіння. У самітній кімнаті, як у келії, молився та читав. Ті, хто відвідував його, розповідали, що часом бачили владику в стані духовного захоплення. Навіть коли був тяжко хворий, Преосвященний Миколай залишався вірним своїй місії Доброго Пастиря: духовно підтримував своїх співбратів, готував кандидатів до священства, висвятив понад десять священиків.

І все ж чудесне покращення стану здоров'я владики не було тривалим. 2 квітня 1959 року, Преосвященний відійшов по вічну нагороду до свого Господа. Його останніми словами було тепле звернення до Матері Божої Неустанної Помочі, до якої завжди мав велике синівське довір'я. Похорон владики Чарнецького відбувся 4 квітня 1959 року. Опис похорону, що зберігся в архіві Йорктонської Провінції ЧНІ, закінчується такими словами: «Ми думаємо, що прийде день, коли він буде канонізований, бо він був справді святим єпископом».

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Беатифікаційний процес[ред.ред. код]

Зважаючи на свідоцтво праведного життя блаженної пам'яті Кир Миколая Чарнецького, зокрема, його витривалість, мужність та вірність Христовій Церкві, виявлені в часи переслідувань, в 1960 році розпочато беатифікаційний процес. 2 березня 2001 року процес завершився на єпархіальному рівні і справу передано до Апостольської Столиці. 6 квітня 2001 р. богословська комісія ствердила достовірність мучеництва Кир Миколая Чарнецького, 23 квітня факт мучеництва підтвердили збори кардиналів, а 24 квітня 2001 року Святійший Отець Іван Павло ІІ підписав декрет про беатифікацію Єпископа Миколая Чарнецького як блаженного мученика за Христову Віру. Під час Святої Архієрейської Літургії 27 червня 2001 року Божого у Львові Святійший Отець Іван Павло ІІ проголосив Миколая Чарнецького блаженним.

24 квітня 2001 року у присутності Його Святості Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Миколая Чарнецького. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі папи Івана Павла ІІ.

Свідоцтва[ред.ред. код]

Всі, хто знав Кир Миколая, одностайно свідчать, що ціле своє життя він виявляв глибоку покору й святість, тож не дивно, що відразу після його смерті багато людей звертаються до Кир Миколая у своїх молитвах та отримують поміч за його заступництвом. Це незабутнє пережиття святості та могутнього заступництва перед Богом відчуваємо під час молитовної зустрічі з владикою біля його могили на Личаківському цвинтарі. Люди постійно приходять на цвинтар, де поховано Кир Миколая і завдяки його заступництву випрошують у Бога різні ласки. Так, одна жінка, якій вже мали ампутувати хвору руку, набрала землі з могили Кир Миколая, приклала до руки й одужала. Саме відтоді люди стали часто брати цілющу землю з могили владики. Також 4 липня 2004 року Єпископ-Коад'ютор Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Преосвященний Володимир Війтишин відправив першу Архиєрейську Службу Божу і освятив наріжний камінь під будову храму Блаженного Миколая Чарнецького в його рідному селі Семаківцях, Городенківського району, Івано-Франківської області. На сьогоднішній день (30.07.2012р), в селі вже збудували невеличку церковцю, в якій і на даний час ще ведуться художні роботи, але кожного дня відправляються Служби Божі. На майбутнє біля цієї церковці височітиме величний храм, до якого приходимуть віряни та паломники з цілого світу. Та вже й сьогодні багато людей приходять та приїздять до Семаковець, щоб помолитися в церві Блаженного Миколая Чарнецького, попросити про сцілення душі і тіла, ступити ногою на землю де народився Святий . Багато свідчень є про сцілення за допомогою Блаженного Миколая Чарнецького . Історію зведення церкви та свідчення про сцілення ретельно записує декан Чернелицький отець Василь Скрипка, який є парохом в церві Блаженного Миколая Чарнецького .

Література[ред.ред. код]