Миколаїв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Миколаїв
Coat of arms of Nikolayev.svg Flag of Nikolayev.svg
Герб Миколаєва Прапор Миколаєва
Николаев-коллаж1.jpg
Миколаїв на карті України
Миколаїв на карті України
Основні дані
Інша назва місто корабелів[1]
Країна Україна Україна
Регіон Миколаївська область
Район/міськрада Миколаївська міська рада
Код КОАТУУ 4810100000
Засноване 1789
Статус міста з 1789 року
Поділ міста 4 райони
Населення 494 638 (01.03.2014)
Площа 260 км²
Густота населення 1902 осіб/км²
Поштові індекси 54000-490
Телефонний код +380-512
Координати 46°58′31″ пн. ш. 31°59′37″ сх. д. / 46.97528° пн. ш. 31.99361° сх. д. / 46.97528; 31.99361Координати: 46°58′31″ пн. ш. 31°59′37″ сх. д. / 46.97528° пн. ш. 31.99361° сх. д. / 46.97528; 31.99361
Висота над рівнем моря 42 м
Водойма р. Південний Буг, Інгул
День міста Друга субота після першого вересня
Номери автомобілів ВЕ, 15
Відстань
Найближча залізнична станція Миколаїв
До Києва
 - фізична 403 км
 - залізницею 587 км
 - автошляхами 472 км
Міська влада
Адреса 54009, м. Миколаїв, Адміральська, 20, 35-30-11
Веб-сторінка Миколаївська міськрада
Міський голова Гранатуров Юрій Ісайович т.в.о.[2][3]

Микола́їв — місто в Україні, обласний центр Миколаївської області, центр Жовтневого і Миколаївського районів.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Вид на Миколаїв з висоти 10 км

Миколаїв розташований при впадінні річки Інгул у Південний Буг, за 65 кілометрів від Чорного моря.

Місто є транспортним вузлом, через яке проходить низка автошляхів:

Місто є вузлом залізничних ліній на Одесу, Херсон, Снігурівку, Долинську.

Історія[ред.ред. код]

Дикий Сад[4][ред.ред. код]

Перші відомі поселення на теренах сучасної Миколаївської області з'явилися на берегах річок Південний Буг та Інгул (у середній течії) наприкінці пізнього палеоліту (близько 20 тис. років тому).

В добу пізньої бронзи (XIIVIII ст. до н. е.) на місці сучасного Миколаєва вже було величезне як на ті часи місто, що не поступалося розмірами навіть легендарній Трої. В місці злиття Південного Бугу з Інгулом було знайдено залишки укріпленого городища, що увійшло до наукових праць під сучасною назвою «Дикий Сад», як воно називалося мовою його засновників не відомо. Втім, дослідники вже запропонували ототожнити це городище з тим самим «містом мужів кіммерійських», про яке йде мова у епізоді «Одіссеї» Гомера (записана в VII ст. до н. е.), що оповідає про подорож Одіссея на край світу.

На високому мисі, над Бузьким лиманом, на площі близько 3 га (а колись городище мало ще більші розміри) збереглися рештки цитаделі та укріплень, будівель, знайдено давні поховання. Виявлено досить великий рів (шириною 5 і глибиною до 2 м), залишки невисокої стіни із саману (будівельний матеріал із висушеного глинистого ґрунту) на кам'яному фундаменті. Через рів було прокладено два мости на кам'яних опорах, що умовно отримали назви «південний» та «північний». Під час будівництва жител та інших споруд також використовували камінь — з нього складено фундаменти під стіни, що зводилися із саманних блоків.

Мешканці містечка займалися хліборобством, випасали худобу. Жили тут і ремісники, у тому числі — ливарники, котрі виготовляли не лише прикраси, але й зброю. Культурний шар містить уламки відповідних ливарних форм. А влітку 2008 р. на городище було знайдено рідкісний скарб з 12 сокир-кельтів.

На території городища також виявлено храмове приміщення сонцепоклонників (прото-мітраїстів) і кілька ям із залишками ритуальної їжі. Місце розташування пам'ятки та деякі знахідки дозволяють інтерпретувати її як давнє місто-порт на торгівельному шляху, що пов'язував басейни Чорного та Балтійського морів через річки Західний Буг та Південний Буг.

Опираючись на встановлені факти, дослідники відзначають — цілком правомірно стверджувати, що городище «Дикий сад» було містом зі складною соціальною організацією та зачатками державності, своєрідною «столицею» території від Дунаю до Дніпра і від узбережжя Чорного моря до півночі сучасних Миколаївської, Одеської та частково Херсонської областей. А ці землі у ІІ тис. до н. е. були досить густонаселеними — нині відомо понад 1000 селищ та городищ різних розмірів. Так що Край був здатним виставити не один корабель з добре озброєними воїнами. Тому деякі вчені навіть припускають участь воїнів «Дикого саду» у Троянській війні.

Існування ж на півострові, де розташоване сучасне м. Миколаїв, давнього міста-порту є підставою для перегляду дати заснування міста.

Така практика є нормою в сучасному світі. Так, в 1982 р. за результатами археологічних досліджень було переглянуто вік Києва. То, можливо, Миколаїв невдовзі буде визнано найстарішим містом України.

Стародавня історія[ред.ред. код]

Найдавніша історія місцевості, де зараз розташований Миколаїв, пов'язана з подіями у південній місцині сучасного міста — Вітовці. Ці землі, за даними досліджень археологічних розкопок, були заселені починаючи від залізної доби. Тут були стани кімерійців або скіфів, що залишили по собі кургани.

Від IV сторіччя до Р. Х. тут оселяються греки, поселення яких відомі біля Сіверсового маяка та сіл Лупареве і Лимани.

У 200400-ті роки н. е. простежується перебування давніх слов'ян — антів.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Збереглися свідчення, що на початку 2-го тисячоліття н. е. на землях сучасного Миколаєва існував християнський Дівочий монастир, що був зруйнований навалою монголів у 123336 роки. Саме від XIII століття сучасна Миколаївщина майже повністю являла Дике Поле.

Власне свою назву історична місцевість міста Вітовка отримала від литовського князя Вітовта (на давніх мапах означене Вітольд Гаммані), що звів тут 1399 року Вітовтівський замок (фортецю) і митницю для контролю торгівлі з татарами.

Уже від кінця XV століття історія Південного Побужжя тісно пов'язана із запорозькими козаками, ставши основою формування українського етносу на цих землях. По берегах річок та балок засновувалися козацькі слободи, зимівники, паланки, влаштовувалися переправи через ріки. Сюди також тікали селяни з усієї України, з Польщі, Литви, Московії[5]..

За Російської імперії: заснування і розвиток міста[ред.ред. код]

У 1-й половині XVIII століття більша частина Південного Прибужжя залишалася слабо заселеною. З історії відомо, що першими спорудами середини XVIII століття були на півосторві кузня та житловий будинок запорожців біля поромної переправи через гирло Інгулу. На території сучасного Миколаєва існували поселення ще до початку будівництва верфі. На одній із карт, датовоній 1783 р., є напис «Рушериновка». На іншій карті, ще мабуть ранішого походження, у південній і південосхідній частині півострова є три крапки і напис «Рибачая», що вказує на рибацькі хижки, або як тоді називали «рибзаводи». На цій же карті скорописом було написано: «Кут Хлюща», що явно свідчило що ця місцевість була освоєна запорожцями[6]. Поштовхом для подальшого заселення краю став вихід Російської імперії, внаслідок російських воєн з Туреччиною, до Чорного моря — за Кючук-Кайнарджийською мирною угодою 1774 року Вітовка разом з землями між Дніпром і Південним Бугом відійшла до Росії. У Вітовці було влаштовано шпиталь, де лікували цілющою водою з джерел і місцевими травами. Тут стояли частини Бузького єгерського корпусу під командуванням Михайла Кутузова.

Пам'ятник Михайлу Фалєєву в Миколаєві (встан. 2002)

1789 року командир Новоросії Григорій Потьомкін перейменував Вітовку на Богоявленськ, з причини цілющих джерел води, які були «даром Божим». Тут же було зведено Богоявленську церкву. Також Потьомкін побудував собі будинок, у який постійно навідувався, навіть коли був у справах у Херсоні.

Від кінця XVIII ст. територія нинішньої Миколаївщини, як і всього Північного Причорномор'я, активно колонізується. У заселенні регіону брали участь представники багатьох народностей. І хоча характерною рисою Півдня була поліетнічність, проте основна маса населення складалася з етнічних українців — крім тих, що жили тут здавна[7], сюди прибували українські переселенці з Полтавської, Чернігівської, Київської та інших губерній.

Місто Миколаїв було закладене 1789 року князем Григорієм Потьомкіним на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга як флотське і корабельне місто. Першим громадянином міста став підприємець, військовий діяч і будівничий Михайло Фалєєв. Саме ордер № 1065 від 9 вересня 1789 року для нього і є першою документальною згадкою сучасної назви міста:

« Фаберову дачу іменувати Спаське, а Вітовку — Богоявленське, а нову верф, що зводиться на Інгулі — містом Миколаїв ...  »
Будинок міської думи наприкінці XIX ст.

Існує версія, що місто отримало свою назву на честь перемоги російських військ 1788 року під час взяття турецької твердині Очаків, що збіглася з Днем Миколая.

Будувалося місто за спеціально складеним російським архітектором Іваном Старовим планом — з прямими вулицями і кварталами правильної форми. Життя Миколаєва було повністю підпорядковане суднобудуванню і флоту. Майже сто років тут перебував штаб Чорноморського флоту. За губернаторства О. Грейга у 1-й третині XIX ст. у Миколаєві вперше було здійснено спробу збудувати водогін, почалася прокладка кам'яних тротуарів, озеленення вулиць.

1862 року в місті було відкрито комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торгівельний осередок. Вже наприкінці XIX століття Миколаївський порт посідав третє місце після Петербурга і Одеси за обсягами торгівлі з іноземними державами, а за експортом зерна, головними постачальниками якого були степові губернії, — перше місце в Російській імперії. Місто стає важливим промисловим центром на півдні України.

Миколаїв у ХХ—XXI ст.[ред.ред. код]

Меморіальний хрест жертвам Голодомору
Міський меморіал героїв моряків-ольшанців

У роки Української революції (191721) Миколаїв за активність більшовиків дістав прізвисько «червоний Пітер України». У 1918 році в місті перебували союзні війська гетьмана Павла Скоропадського. Радянська влада на Миколаївщині утвердилась лише 1920 року.

У Голодомор 193233 рр. по Миколаєву, як великому промисловому осередку, вживались певні заходи по боротьбі з голодом, а саме: від 20 лютого 1933 року до встановленого стандарту хлібозабезпечення була запроваджена домішка у розмірі 3 відсотків соняшникової макухи, затверджувались норми видачі хліба на підприємствах міста, у червні 1933 року була встановлена середньодобова потреба реалізації комерційного хліба по місту — 70 тонн на день, тоді як селяни області фактично були кинуті напризволяще і потерпали[8].

Під час Другої світової війни 17 серпня 1941 року фашисти зайняли Миколаїв. 16 вересня 1941 року щонайменше 3500 представників єврейського населення зібрали на кладовищі і знищили німецькі окупанти. З грудня 1941 у місті діяв Миколаївський підпільний центр на чолі з командиром розвідгрупи майором Віктором Лягіним (Корнєвим), який об'єднував 25 підпільних груп, до яких входили кілька сот осіб. Незважаючи на арешти і страти (усього заарештовано 97 підпільників, з них 46 страчено, у т. ч. В. Лягіна), підпідьники діяли до визволення міста від окупантів.[9] 28 березня 1944 року Миколаїв було звільнене, зокрема, завдяки діям 68 моряків-десантників під командуванням Костянтина Ольшанського. Це був єдиний випадок у історії Німецько-радянської війни, коли всі учасники однієї бойової операції були удостоєні звання «Герой Радянського Союзу», більшість — посмертно.

У повоєнний час Миколаїв став одним із найбільших центрів суднобудування в СРСР. Судна випускають три суднобудівельні заводи міста — Чорноморський суднобудівельний завод, завод імені 61 комунара і завод «Океан». В 1958 р. введений в експлуатацію Південний турбінний завод (нині ДПНВКГ «Зоря — Машпроект)») — один з найбільших у світі проектантів і виробників сучасної газотурбінної техніки, в 1980 — найбільше в Україні і одне з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії Миколаївський глиноземний завод. В Миколаєві діяло секретне підприємство міністерства радіопромисловості «ПВТП» — Південне виробничо-технічне підприємство, що займалося створенням великих радіокомплексів з управління космічними супутниками і апаратами (керував ним Микола Брюханов, який до того 8 років займав посаду голови міської ради).[10] Місто за короткий для історії період перетворилося з маленької суднобудівельної верфі на крупний промисловий, діловий, політичний і культурний центр півдня України.

1 грудня 1991 року миколаївці разом з жителями області на Всеукраїнському референдумі 89,45 % голосів «за» підтвердили Акт проголошення незалежності України.

У 1990-ті роки економіка Миколаєва, як і всієї держави, зазнала ряд суттєвих, часто негативних, наслідків лібералізації ринку і економічних перетворень.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Мікрорайон Намив

Місто складається з 4 районів:

Житлові масиви та інші місцевості[ред.ред. код]

Див. також Урбаноніми Миколаєва.

Населення[ред.ред. код]

Населення Миколаєва становить 495 032. осіб (на 1 грудня 2013).

Динаміка зміни чисельності міського населення наведена в таблиці[11][12][13][12][14][12][15][16]:

Рік Чисельність населення
1792 1 566
1863 64 600
1897 92 012
1911 105 000
1926 104 909
1939 168 676
1959 226 207
1970 331 037
1979 439 915
1989 502 776
2001 514 136
2007 507 404
2012 497 032
2013 496 188


Національний склад населення Миколаєва у 1926 - 2001 рр. (1897 р. - мовний склад)

1897[17] 1926[18] 1939[19] 1959[20] 2001[21]
українці 8,5% 29,9% 49,7% 59,7% 72,7%
росіяни 66,3% 44,6% 31,0% 30,3% 23,1%
євреї 19,5% 20,8% 15,2% 6,8% 0,5%
білоруси 0,2% 0,3% 0,7% 1,0% 0,8%
болгари 0,1% 0,2% 0,6% 0,6% 0,8%
поляки 2,8% 1,7%
німці 0,9% 1,1% 0,9% 0,1%


Рідна мова за переписом 2001 р. у районах Миколаєва та населених пунктах міськради[22]

українська російська болгарська вірменська
Заводський р-н 37,48% 61,68% 0,04% 0,15%
Корабельний р-н 55,17% 43,75% 0,04% 0,30%
Ленінський р-н 38,38% 60,85% 0,04% 0,16%
Центральний р-н 42,65% 55,98% 0,75% 0,13%
Миколаїв 42,17% 56,81% 0,25% 0,17%


Економіка[ред.ред. код]

За 2009 р. суб'єктами промислової діяльності реалізовано продукції у відпускних цінах підприємств (без ПДВ і акцизу) на суму 10,0 млрд грн., у тому числі: машинобудівної галузі — на 3,6 млрд грн., харчової галузі — на 1,4. Промислові підприємства міста забезпечують до 50 % обсягів продукції суднобудування України, понад 90 % державного виробництва газових турбін, 80 % глинозему.

Крім важкої промисловості в місті розвинута харчова промисловість (особливе піднесення відбулося після 1991 року завдяки іноземним інвестиціям) — так, в Україні та за її межами користується незмінною популярністю продукція ТОВ «Сандора», ЗАТ «Лакталіс-Україна», пивзаводу «Янтар» тощо.

Найбільші миколаївські підприємства:

Транспорт[ред.ред. код]

Вітраж у залізничному вокзалі.
Пересічний миколаївський маршрутний автобус (вересень 2005 року)

Громадський транспорт міста Миколаїв представлений:

Головною магістраллю міста є проспект Леніна (колишня назва — Херсонська вулиця), що переходить у Херсонське шосе.

Миколаїв є також важливим вузлом автомобільного, автобусного, залізничного, морського і повітряного сполучення.

Соціальна інфраструктура[ред.ред. код]

Медицина[ред.ред. код]

У Миколаєві діє розгалужена мережа як державних і комунальних, так і приватних медичних закладів, загальний контроль за діяльністю яких і якістю надаваних послуг здійснює Управління охорони здоров'я міста Миколаєва:

Державні і комунальні медичні заклади (офіційні дані на кін. 2000-х рр.):

  • міські лікарні № 1,3,4; лікарня, станція і 3 підстанції швидкої медичної допомоги; 2 дитячих лікарні і 3 пологових будинки[23];
  • Миколаївська обласна психіатрична лікарня №2;
  • міські поліклініки № 1—4 і дитячі поліклініки № 1—3[24];
  • стоматологічні поліклініки № 1—3 і дитяча стоматологічна полікліника[25];
  • низка санаторіїв і профілакторіїв («Знання», «Дубки», «Інгул», «Південний»)[26];
  • міський протитуберкульозний диспансер, міська дезінфекційна станція, міська і районні санітарно-епідемічні станція[27].

Медико-санітарні частини діють на великих міських підприємствах.

У місті розвивається сфера приватної медицини, як загального терапевтичного, так і спеціального — діагностичного, стоматологічного, наркологічно-неврологічного, дитячого спрямування, діє перша міська приватна швидка медична допомога «077 Швидка допомога»[28].

Освіта[ред.ред. код]

Освітня мережа міста Миколаїв налічує 74 діючих дошкільних і 75 загальноосвітніх навчальних закладів різних типів. Керівним органом в галузі дошкільної, загально середньої та позашкільної освіти в місті є Управління освіти виконкому Миколаївської міської ради.

У Миколаєві працюють декілька вищих навчальних закладів (як державні, так і приватної форми власності):

Мовами викладання у навчальних закладах Миколаєва є державна українська, а також загальнопоширена російська. У мережі середніх шкіл факультативно вивчаються мови деяких нацменшин.

Культура і дозвілля[ред.ред. код]

Миколаїв — значний культурно-просвітницький осередок Південної України.

У Миколаєві діють 58 закладів культури, що перебувають на обліку в комунального міського господарства. З-поміж них три театри, музеї, міський культурний центр і 4 будинки культури, 10 шкіл естетичного виховання, клубні установи, міські парки культури і відпочинку та Миколаївський зоопарк, культурно-ігровий комплекс Дитяче містечко «Казка», розгалужена мережа з 35 бібліотек тощо.

Театри і музика[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасу Шевченку в парку його імені

Миколаївські театри:

У місті працює обласна філармонія, також на комунальному балансі перебувають муніципальный театр-студія естрадної пісні, Муніципальний камерний оркестр тощо.

Кінотеатри[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Миколаївські музеї:

Бібліотеки[ред.ред. код]

Найбільші бібліотеки міста:

У місті, одному з перших у державі, діє зведений електронний каталог миколаївських бібліотек-учасників проекту Ресурси бібліотек міста Миколаєва[30] (проект Миколаївської обласної бібліотечної асоціації, МОБА).

Парки[ред.ред. код]

Найбільші міські парки Миколаєва:

Також у місті розташований один із найкращих в Україні і найвідоміших у Європі зоопарків — «Миколаївський зоопарк».

FM радіостанції Миколаєва[ред.ред. код]

Символіка[ред.ред. код]

Невід'ємною частиною історії міста є його символіка. До неї відносяться герб, прапор і гімн міста Миколаєва.

Герб міста[ред.ред. код]

Детальніше: Герб Миколаєва

7 жовтня 1803 року імператором Олександром I затверджено перший герб Миколаєва.

16 березня 1883 року затверджено другий герб Миколаєва.

У 1969 році Миколаївською міською Радою був затверджений новий герб Миколаєва.

26 вересня 1997 року на засіданні міської Ради було затверджено сучасний герб Миколаєва.

Прапор міста[ред.ред. код]

Детальніше: Прапор Миколаєва

У 1883 році до 100-річчя міста, Миколаївська міська Дума затвердила прапор міста.

2 липня 1999 року Миколаївська міська Рада затвердила сучасний прапор міста. 10 вересня 1999 року у день 210-річчя Миколаєва прапор було освячено і піднято над будівлею міськвиконкому.

Гімн міста[ред.ред. код]

Детальніше: Гімн Миколаєва

11 вересня 2004 року Миколаївська міська Рада своїм рішенням затвердила гімн Миколаєва, створений авторським колективом під керівництвом А. А. Сироти.

Городянин року[ред.ред. код]

У вересні 1996 року Миколаївська міська Рада затвердила почесний знак «Городянин року». Ним відзначають заслуги будь-якого громадянина в будівництві демократичного правового суспільства, в економічній, науково-технічній, гуманітарній, соціально-культурній сферах, у вихованні дітей, у спорті, в захисті інтересів міста Миколаєва та нарощуванні його авторитету як в Україні, так і на міжнародному рівні.

З 1998 року присвоєння звань «Городянин року» і «Людина року» здійснюється в рамках загальноміської програми «Людина року». Міський оргкомітет, який очолює Карнаух В. А., присвоює звання за результатами експертного й газетного опитувань.

ЗМІ[ред.ред. код]

У Миколаєві розвинуті, як місцеві електронні, так і друковані ЗМІ (станом на кін. 2000-х рр.)[31]. Прикметною рисою миколаївських ЗМІ є їхня майже тотальна російськомовність.

Друковані ЗМІ[ред.ред. код]

Первістком незалежної преси в місті була газета «Чорноморія» — орган ради осередків регіональної організації НРУ, видавалась від грудня 1989 по січень 1991 рр. (загалом 11 чисел).

Головні сучасні друковані інформаційні суспільно-політичні періодичні видання Миколаєва:

Також у місті бурхливо розвивається спектр комерційних інформаційних, бізнесових видань.

Електронні ЗМІ[ред.ред. код]

Миколаївські телекомпанії:

  • Миколаївська обласна державна телерадіокомпанія — головна місцева телерадіокомпанія; здійснює трансляцію на телеканалі «Миколаїв» (31-й) інформаційних, публіцистичних, спортивних і художніх програм, прямі ефіри. Виробництво й трансляція радіопрограм на провідному радіо й у ефірі "Радіо «Миколаїв» (середні хвилі);
  • Телерадіокомпанія «Сатурн» — виробництво власних програм і трансляція на 35-му каналі;
  • Комунальне підприємство телерадіокомпанія «МАРТ» — виробництво власних інформаційних і публіцистичних програм і трансляція на 31-му каналі.
  • TAK-TV — Єдина в Україні ефірна студенська телекомпанія, яка транслює програми 24\7[35]

У Миколаєві діє незалежне інформаційно-аналітичне агентство «Контекст-Причорномор'я» (крім Миколаївської, працює також у Одеській та Херсонській областях)[36].

Місцевий Інтернет представлений переважно інформаціно-популярними порталами — перша інтернет-газета «Микола»[37], онлайн-видання «Губернський Тиждень»[38], обласна інтернет-газета «Новини — N»[39], суспільно-політичне видання "НикВести" [40], Миколаївський молодіжний портал [41], інформаційно-аналітичне видання «Пpecтyпнocти.HET» [42] та деякі інші.

Пошта, зв'язок, банківська сфера[ред.ред. код]

Докладніше у статті Пошта в Миколаєві

Спорт[ред.ред. код]

Центральний міський стадіон (у стані реконструкції)

У Миколаєві працюють 25 дитячих і юнацьких спортивних шкіл з 36 видів спорту, у яких займаються близько 9 200 осіб (середина 2000-х рр.).

Підготовку професіональних спортсменів здійснюють міське вище училище фізичної культури і спорту, школа вищої спортивної майстерності.

У місті розташовані 5 стадіонів, зокрема, і Центральний міський стадіон, також 118 спортивних залів, 4 плавальних басейни, 21 тенісний корт.

Честь міста у першостях України захищають баскетбольний клуб МБК «Миколаїв» і футбольна команда МФК «Миколаїв»сезоні 2011/2012 виступає в 1-й лізі українського Чемпіонату з футболу).

З огляду на географічне розташування міста розвиток у Миколаєві набули вітрильний спорт (міський яхтклуб) та пірнання з аквалангом (клуб «Садко»).

Архітектура: визначні пам'ятки і пам'ятники[ред.ред. код]

У 1790 році було складено регулярний план міста (архітектори Іван Старов, Іван Князєв та Франц де Воллан) з прямокутною сіткою вулиць та центральною площею на перехресті двох головних магістралей[43].

До прикметних архітектурно-історичних пам'яток міста належать:

Серед споруд у Миколаєві доби СРСР:

  • будинок обкому (1954, архітектори С. Косенко та М. Бабаян);
  • готель «Україна» (1958, архітектор В. Скуратовський);
  • педагогічний інститут (1966, архітектори Г. та В. Скуратовські);
  • комплекс будівель — Будинок зв'язку, Будинок Спілок, Будинок проектних організацій (1970, архітектори С. Якимович та В. Добровольська);
  • Будинок художника (1971, архітектор Є. Киндяков);
  • Будинок політосвіти (1974, архітектор М. Никифоров).[43]

У місті значне число пам'ятників, зокрема, присвячених корабелам і командувачам російського флоту (деякі з них установлені до 1917 року).

Дивіться більш докладно: Пам'ятники Миколаєва

Видатні земляки[ред.ред. код]

Пам'ятний знак М. М. Аркасу на вулиці Адміральській
Дивіться докладніше: Відомі миколаївці

Міжнародні контакти міста[ред.ред. код]

Місто Миколаїв є членом Міжнародного Чорноморського Клубу та бере участь у роботі Всесвітньої ради екологічних ініціатив (ICLEI).

Міста-побратими Миколаєва[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Миколаївська обласна бібліотека для дітей імені В. О. Лягіна
  2. [1]
  3. [2]
  4. Україна і Світ: Славетні міста. — К.: «Кріон», 2011. — С. 130
  5. Ковальова О. Ф. передмова до видання «Українська народна творчість Південного Прибужжя», Миколаїв, 2006, стор. 11
  6. (Шкварець В. П.,Мельник М. Ф. Миколаївщина: погляд скрізь століття. Нарис історії.- Миколаїв.1994 — с.37
  7. У 20—40-і рр. XVIII ст. у Південній Україні проживало здебільшого українське населення. У 1779 р. на території майбутньої Херсонської губернії українці становили 70,39% населення. Вони мали перевагу в усіх повітах (В. М. Кабузин. Заселение Новороссии., М.: «Наука», 1976, стор. 266
  8. Голодомор 1932–1933 років. Документи Державного архіву Миколаївської області свідчать на Офіційна веб-сторінка Державного архіву Миколаївської області
  9. Т. С. Першина. Миколаївський підпільний центр / Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Видавництво «Наукова думка», 2007. — 528 с.: іл.
  10. «Космічна історія» міста Миколаєва. Газета «Вечерний Николаев», 19.04.2011(рос.)
  11. за даними ЭСБЕ
  12. а б в Стаття «Миколаїв» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  13. Сторінки історії єврейських релігійних общин Миколаївщини
  14. Радянський перепис населення СРСР 1926 року
  15. Радянський перепис населення СРСР 1959 року
  16. Результати Перепису населення України 2001 року
  17. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. г.Николаев (воен. губернаторство)
  18. Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам республик СССР. Николаевский округ. Городские поселения.
  19. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР
  20. Кабузан В.М. Украинцы в мире динамика численности и расселения
  21. Миколаїв. Профіль громади.
  22. Розподіл населення за рідною мовою, Миколаївська область
  23. Міські лікарні на Офіційна веб-сторінка Миколаївської міської ради
  24. Міські поліклініки на Офіційна веб-сторінка Миколаївської міської ради
  25. Міські стоматологічні поліклініки на Офіційна веб-сторінка Миколаївської міської ради
  26. Міські санаторії на Офіційна веб-сторінка Миколаївської міської ради
  27. Інші медичні заклади Миколаєва на Офіційна веб-сторінка Миколаївської міської ради
  28. Міські приватні медичні заклади на Офіційна веб-сторінка Миколаївської міської ради
  29. Кирпа Ірина Зірки під прицілом. Найстаріша українська обсерваторія в Миколаєві відкриє музей телескопів // «Україна Молода» № 186 за 8 жовтня 2009 року
  30. Ресурси бібліотек міста Миколаєва. Зведений електронний каталог.
  31. ЗМІ Миколаєва на Офіційна веб-сторінка Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області
  32. Електронна версія газети «Південна правда»
  33. Електронна версія газети «Вечірній Миколаїв»
  34. Миколаївський інформаційний веб-ресурс www.niknews.mk.ua
  35. Сайт Телекомпанії TAK-TV
  36. Інтернет-версія ІАА «Контекст-Причорномор'я»
  37. Сайт інтернет-газети «Микола»
  38. онлайн-видання «Губернський Тиждень»
  39. обласна інтернет-газета «Новини — N»
  40. суспільно-політичне видання "НикВести"
  41. Миколаївський молодіжний портал
  42. незалежне інформаційно-аналітичне видання «Пpecтyпнocти.HET»
  43. а б в Шорін Е. О. Миколаїв // Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985., Том 6., К., 1981, стор. 493
  44. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 251 с. ISBN 966-8201-26-4
  45. Договір про співробітництво між меріями міст Бурси (Туреччина) і Миколаєва (Україна)
  46. Договір про співробітництво між виконавчим комітетом міської ради м. Миколаїв (Україна) та мерією м. Галац (Румунія)
  47. Договір про встановлення партнерських стосунків на офіційному сайті Миколаївської міськради
  48. ПРОТОКОЛ про дружбу та співробітництво між Москвою та Миколаєвом
  49. УГОДА ПРО СПІВРОБІТНИЦТВО між адміністрацією міста Петрозаводська (Республіка Карелія, Росія) та виконавчим комітетом Миколаївської міської Ради (Україна)
  50. УГОДА між Адміністрацією Санкт-Петербурга Російської Федерації та виконавчим комітетом Миколаївської міської ради України про співробітництво в торгово-економічній, науково-технічній, гуманітарній і культурній галузях
  51. Договір про встановлення партнерських стосунків на офіційному сайті Миколаївської міськради
  52. УГОДА між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (Україна) та Адміністрацію нового регіону Примор'я м. Тяньцзінь (Китайська Народна Республіка) про співробітництво в торгово-економічній, науково-технічній, гуманітарній і культурній галузях

Див. також[ред.ред. код]

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]