Свято-Миколаївський монастир (Мукачеве)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свято-Миколаївський монастир
Святоникола монастырь.jpg
Свято-Миколаївський монастир (Мукачеве)
48°27′18″ пн. ш. 22°44′01″ сх. д. / 48.45500° пн. ш. 22.73361° сх. д. / 48.45500; 22.73361Координати: 48°27′18″ пн. ш. 22°44′01″ сх. д. / 48.45500° пн. ш. 22.73361° сх. д. / 48.45500; 22.73361
Розташування Україна Україна, Мукачеве
Початок будівництва XI ст.
Належність УПЦ МП
Адреса вул.Північна, 2

Commons-logo.svg Свято-Миколаївський монастир у Вікісховищі


Мукачівський Свято-Миколаївський жіночий монастир — православний монастир на Чернечій горі в Мукачевому (Закарпатська область). Перебуває у віданні Мукачівської і Ужгородської єпархії Української православної церкви.

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Миколаївський монастир

Час заснування монастиря невідомо. Згідно усним переказом і передмови до Мукачівської хроніці, монастир був заснований в XI столітті. Згідно іншого старовинного передання Мукачівський Святомиколаївський монастир був заснований ще до 1242 року, а ченці-василіяни, що жили за правилами св. Василія тут поселились ще за княжих часів це підтверджує той факт, що після татарського лихоліття, Закарпаття а з ним і Мукачівська обитель була повністю зруйнована. Документальні свідчення про існування монастиря відносяться до 14 століття.

Як свідчить Мукачівська літопис, князь Федір Корятович прибув з Подолії в Угорську Русь в літо 1339 на службу до угорського короля Кароля I, який віддав йому у володіння Мукачівську домінію. На Чернечій горі на березі річки Латориця князь Федір Корятович збудував дерев'яну церкву та невеликий корпус для ченців і дав монастирю 8 березня 1360 грамоту, в якій закріпив за монастирем два села — Лавки та Бобовище разом з усіма повинностями, а також десяту частину виноградника з гір Іван і Лемчовка і деякі повинності з села Оросвігова і Мукачівського замку (проте, на думку слов'янознавців А. Л. Петрова, ця грамота — фальсифікат, хоча і дуже старовинний). Першим ігуменом, який згадується в історичних документах, був Лука. З 1491 монастир став резиденцією закарпатських православних владик, які об'єднали всі Закарпатті в Мукачівській єпархії.

Відомий історик, василіянин о. А. Кралицький згадує про існуючу легенду. Згідно неї відновив монастир подільський князь Федір Корятович, як винагороду за чудесне врятування від змія, через заступництво св. Миколая Чудотворця. Шукаючи місце на нову обитель князь побачив ангела, який і вказав на місце майбутньої святині. Першим ігуменом Мукачівського монастиря був Лука, а його період вважається епохою розвитку святині. Першим мукачівським єпископом став владика Йоан. Саме від мукачівського монастиря і отримала свою назву Мукачівська єпархія. При монастирі монахи перекладали богослужбові книги. Також була заснована школа подібна до Острозької


Руйнація[ред.ред. код]

Однак недовго обитель розвивалася внаслідок постійних воєн між Габсбургами та Семигородськими князями у 1537 р. Мукачівський монастир було знову зруйновано. За єпископа Василія І монастир знову було відбудовано.

Під час війни між австрійськими Габсбургами та трансільванськими князями в 1537 році Мукачівський монастир був зруйнований, тоді й загинула велика частина монастирських документів та архівів. Відновлення монастиря проходило в 1538–1550 роки при єпископа Василя I і за допомогою австрійського імператорора Фердинанда I.

У 1657 р. монастир втретє було зруйновано, польським гетьманом Любомирським. З другої половини XVIII ст. почалося будівництво сьогоднішнього монастирського комплексу. Саме в цей час Дмитро Рац – покровитель василіян, користуючись авторитетом у Відні домігся перенесення осідку єпископа з Чернечої гори до Ужгороду.

Монастир був резиденцією православного єпископа, в ньому велася хронологія, переписувалися богослужебні і повчальні книги. Монастирська школа відіграла важливу роль у культурно-релігійному житті Закарпаття.


З'єднання (унія)[ред.ред. код]

Свято-Миколаївський храм, 1798-1804

У 1646 році на Закарпатті, незважаючи на певний опір духовенства і мирян, з метою збереження православних традицій від проникнення в єпархію реформації, була прийнята унія з Римською церквою. Це рішення було прийнято в Ужгородському замку, де зібралися 63 священики, при тому, що духовенство Мукачівської єпархії налічувало 600 чоловік.

У період прийняття унії православним єпископом був Іоаникій Зейкан (†1684), який кілька разів виганяв разом із ченцями з Мукачівського монастиря прихильників унії. За часів єпископа Іоаникія, в 1661 році в Мукачівському монастирі був побудований перший кам'яний храм, кам'яна ротонда (архітектор С. Пьяменс) на кошти молдавського воєводи Костянтина Басараба. У 1664 році трансільванська княгиня, католичка Софія Баторі остаточно вигнала єпископа Іоаникія і передала монастир греко-католицького єпископа Петру (Парфенію). Єпископ Іоаникій оселився в Імстичево, де побудував новий монастир.

З того 1664 і до 1946 року монастир перебував у віданні греко-католицького чернечого ордену василіан. Справжній кам'яний монастир побудований в 1766–1772 роках (архітектор Дмитро Рац), а велична Свято-Миколаївська церква в 1798–1804. У 1862 році в монастирі сталася велика пожежа, наслідки якого усунули до 1865 року. У 1920-х роках роботу монастиря реорганізували ченці-василіани з Галичини. При монастирі зберігалися цінна бібліотека (понад 6 000 рідкісних книг і рукописів) і архів.

У XVIII ст. з мукачівської духовної школи вийшло десятки монахів просвітителів Закарпаття. Серед них історики Йоанікій Базилович, ЧСВВ та Анатолій Кралицький, ЧСВВ, філолог Арсеній Коцак, ЧСВВ,

У 1733 р. Мукачівський монастир стає також осідком протоігумена провінції св. Миколая оо. Василіян на Срібній Землі. Першим протоігуменом став Гедеон Пазин, ЧСВВ

У 20-их рр. ХХ ст. Мукачівський монастир став центром оновлення монашого життя оо. Василіяни на Закарпатті. З Мукачівського новіціяту вийшли такі відомі василіяни як нині блаженний Павло Гойдич - єпископ Пряшівський, , Йосиф Мартинець, - перший єпископ греко-католиків Канади, Микола Дудаш, єпископ в Угорщині, Павло Миськів – довголітній протоархимандрит ЧСВВ, о. Севастіян Сабол, ЧСВВ (псевдонім Зореслав), відомий письменник, член НТШ, о. Йосиф Завадяк, ЧСВВ, останній ігумен Боронявського монастиря, який загинув мученицькою смертю у 1958 р.

Монастир за часів СРСР[ред.ред. код]

У 1946–1947 році, після утвердження Радянської влади у краї, при певних трагічних обставинах, які склалися в Закарпатті, Мукачівський монастир було повернуто православній церкві (Московський Патріархат) і став жіночою обителлю. У нього перевели частину сестер з монастиря Різдва Пресвятої Богородиці в с. Липча. Монастирську бібліотеку та архів передали в університетську державну бібліотеку в Ужгороді та в обласний архів Закарпаття. Першою настоятелькою монастиря була ігуменія Параскєва (Прокоп, померла в 1967), в схимі Ніна. При закритті в 1961 році монастиря в с. Липча його сестри переселилися в Мукачеві. Близько п'ятдесяти років духівником Мукачівського монастиря був архімандрит Василій (Пронін). У 2000-х роках в монастирі проживає близько 80 черниць. Управляє монастирем ігуменя Епістімія (Щербан), духівник монастиря з 1997 року — Феодор (Мамасуев) (з 2007 року — єпископ Мукачівський і Ужгородський).

Ікони[ред.ред. код]

У монастирі зберігаються ікона Божої Матері, Скоропослушниця, Іверська ікона Божої Матері, привезена з гори Афон, і рака з частиною мощів преподобного Мойсея Угрина, а також є безліч частинок мощів інших угодників Божих.

У 1926 р. на прохання оо. Василіян Святіший Отець Пій ХІ дарує мукачівському монастирю старовинну чудотворну ікону Богородиці, як запоруку відновлення марійського культу та побожності серед вірних. Ікона датується 1453 р. Так на всі богородичні свята при монастирі відбувалися багатотисячні відпусти з найбільшим Успенським.

Однак 24 березня 1947 р. Мукачівський василіянський монастир було ліквідовано, а всіх 33-ох монахів - василіян було перевезено до Імстичівського монастиря. Замість василіян монастир заселили православними монахинями Московського патріархату. Турбуючись про чудотворну ікону Богородиці ще в 1936 р. ігумен Мукачівського монастиря о. Полікарп Булик, ЧСВВ та магістер новіціяту о. Гліб Кінах, ЧСВВ замовляють копію ікони, яку у 1947 р. поставили на місце оригіналу, а оригінал на зберігання передали родині бр. Юліана Миговича, ЧСВВ.


Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія Підкарпатської Русі. С.267.
  • Енциклопедія українознавства. В 10-ти т. / Гол. ред. В. Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954–1989.