Милостиня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Милостиня (від старослав. милість - любов)— виявлення турботи до ближнього, знедоленого, жебрака, каліки, до людини іншої культури в скрутному становищі, у вигляді допомоги у різних формах, переважно у вигляді матеріальної допомоги.

Милостиня - характерна ознака значного матеріального розмежування в суспільстві, де більшість матеріальних ресурсів належить привілейованим класам чи небагатьом родинам. У випадках неспроможності або небажання держави розв'язувати проблему збільшення населення чи перерозподілу матеріальних ресурсів, зростає потреба в інших формах підтримки життя бідноти, також і потреба в милостині. Подібний стан сприяє знедоленню та бідності широких верств населення. На цю чисельну соціальну групу припадає менша частина харчових та матеріальних ресурсів. Значні соціальні зрушення у вигляді епідемій, негуманно проведених реформ чи війни посилюють гніт і сприяють появі маргіналів, емігрантів, жебраків, людей з девіантною поведінкою.

Християнська основа милостині[ред.ред. код]

Ще в Старому Заповіті, особливо в Законі Мойсея, благочестивим людям вказується на їх борг робити добро бідним.[1] Ісус Христос сказав:

« «Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.»(Матвій.5: 42).[2]  »

Ці слова Ісуса Христа свідчать про те, що милостиню потрібно подавати поза всяким сумнівом.

Апостол Павло з цього приводу зазначає:

« «Хто ж дає насінне сїючому, подасть і хлїб на їжу, і намножить насінне ваше і зростить засїви праведности вашої»(2 Кор.9, 10).[3]  »

«Сходи, що ведуть на небо» – так назвав милостиню Іоанн Златоуст, який постійно стверджував її виняткове значення серед інших чеснот.[4]

« «Милостиня є пречудова художниця і покровителька тих, хто вправляється в ній, бо вона люб'язна Богу і знаходиться поблизу Нього, легко просячи милість тим, кому хоче …»(XII :264-265 ).[4]  »

Даючи милостиню жебракам, на думку Іоана Златоуста, людина проявляє любов до Ісуса Христа. Златоуст навіть порівнює милостиню з євхаристією.[4] Давати милостиню потрібно з привітним поглядом, без жалю на обличчі. Не варто чекати нагороди за подану милостиню. Милостиня потрібніша людині, яка дає, ніж тому, хто просить її.[5] Цієї ж думки дотримується і Іоан Златоуст.

« «І сам Бог звелів давати милостиню не для того, щоб тільки насичувалися бідні, але щоб і ті, хто подають отримували благодіяння, і - навіть більше для останніх, ніж для перших» / III: 270 /.[4]  »

Християнське вчення твердить, що таким чином людина очищає свою душу від гріхів:

« «У них живиться тіло, а у вас душа робиться приємною Богу. Їм, коли приймають, не відпускається жоден гріх, а вам прощаються багато гріхів». (XI: 230)[4]  »

Одним із сенсів милостині є позбавлення від влади грошей.[4] Біблія твердить, що подаючи милостиню, людина робить добрий вчинок, виявляючи турботу, співчуття та щедрість до оточуючих його людей. Цим самим людина повинна не тільки викоренити зі своєї душі жадібність і злість, але і служити Богу, живучи за його заповідями. А Господь

« «....йому надолужить за його доброчинство.»[6]  »

Історія розвитку милостині в православ'ї[ред.ред. код]

В часи Київської Русі жебраки не сприймалися як економічна і соціальна аномалія, навпаки, вони вважалися своєрідним знаряддям морального виховання, а допомога їм — необхідною умовою спасіння душі. В. В. Розанов писав:

« «Якби чудодійним актом законодавства або економічного прогресу і медичного знання раптом зникли б в Стародавній Русі всі жебраки й убогі, хто знає – могло б бути, що давньоруський милостивець відчув би деяку моральну незручність».[7]  »

Допомога бідним, милостиня, відома на Русі з давніх пір. Володимир Великий, перший християнський князь, настільки приділяв увагу убогим і нещасним, що його турбота про бідних і м'якість, за словами літописця Нестора,

« «виходила навіть за межі державної користі».[8]  »

Князь Володимир запропонував «кожному убогому та бідному приходити на княжий двір, брати страву, і пиття, і гроші з казни».[9] Також, він повелів зробити вози, куди клали хліб, м'ясо, рибу, овочі, мед в бочках, квас і возили по місту, роздаючи хворим і убогим. Крім того, Володимир заснував училища для навчання дітей знатних людей, середнього стану і убогих. А новгородський князь Ярослав Володимирович (пом. 1201) відкрив сирітське училище, в якому пригрів і навчав на своєму утриманні 300 юнаків.[10] У першій половині XII століття чернігівський князь Микола Давидович побудував у Києві «лікарняний» монастир, що став першою в Росії богодільнею за церковною огорожею.[11] Князь Андрій Боголюбський, як і Володимир, наказував розвозити по вулицях їжу та годувати бідних, а князь Роман Мстиславич взагалі все своє майно роздав бідним і сам помер у злиднях. Удільний Володимирський князь Всеволод Юрійович, після страшної пожежі, що сталася в 1185 році і знищила всі дерев'яні споруди у Володимирі, виділив городянам кошти на будівництво нових будинків.[12] Крім княжої благодійності існували й інші форми: монастирська, парафіяльна, громадська, боярська і купецька. Милостиню намагалися давати особисто, з рук в руки. Навіть пізніше російські царі, крім безособової роздачі милостині на площах, практикували походи в остроги і богодільні особисто, хоча часто і інкогніто. Безпосередньо в Україні в часи Середньовіччя розвиваються братства. Братські притулки отримали назву шпиталів і призначалися для тих, хто не мав можливості жити самостійно своєю працею. Поширеним серед братств було роздавати милоститиню. За часів Петра І ситуація на Русі змінюється. З жебраками починають боротися. Справжнім репресіям піддавалися професійні жебраки. Згідно з указом від 1691 за «удаване жебрацтво» належало покарання аж до заслання в Сибір. Милостиню ж царським указом пропонувалося передавати в госпіталі, де містяться убогі і жебраки. За словами О. В. Ключевського:

« «Петро Великий озброївся проти розгульного жебрацтва, яке підтримувалось приватною милостинею. У 1705 р. він наказав розсилати по Москві піддячих з солдатами і приставами ловити бродячих жебраків і карати, гроші у них відбирати, милостині їм не подавати, а тих, хто подають хапати і піддавати штрафу; благодійники повинні були доставляти свої подаяння в богадільні, що існували при церквах. Петро озброївся проти приватної милостині в ім'я суспільної благодійності, як установи, як системи богоугодних закладів ».[13]  »

У 1712 році був оприлюднений указ «Про заснування у всіх губерніях гошпіталей», в якому наказувалося

« «учинити гошпіталі для самих калік, таких, які нічим працювати не зможуть, ні стерегти, також і дуже престарілих; також утримувати немовлят, які не від законних дружин народжені».[13]  »

Для сиріт, вдів і бідних дівчат організовуються училища і притулки. У 1764 році в Росії було створено перше благодійне товариство — Виховне товариство благородних дівиць. А в 1775 році імператриця Катерина II заснувала Накази громадського піклування — прообрази «органів соціального захисту».[14] Рубіж XIX — ХХ ст. передбачав благодійність як основний фактор соціальної допомоги в державі, «… як рятівний інструмент послаблення соціальної напруги».[15] Після революційних подій 1917 р. благодійність визнавалася «…соціальним явищем класового, перш за все, буржуазного суспільства, і в системі радянського тоталітаризму благодійності не знайшлося місця ні в енциклопедіях, ні в суспільному житті».[15] У 90-х рр. ХХ ст., після здобуття радянськими республікам незалежності, розпочався новий етап в процесі розвитку благодійних актів, як «…позитивного фактора процесу модернізації суспільства».[15]

Сучасна роль милостині[ред.ред. код]

Милостиня - важлива складова щоденної життєвої практики багатьох релігійних спільнот світу. Милостиня - щоденна практика в бідних і перенаселених країнах Азії ( Індія ), Африки ( Судан, Сомалі, Конго ), Латинської Америки ( Бразилія, Аргентина ). Милостиня - практика відкупу багатіїв від витіснених на узбіччя суспільства та в жебрацтво меньшин в розвинених країнах світу ( США, Японія ) або країн з перехідними формами економіки ( Росія, Україна, Румунія ).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (Левіт 19:9 )http://www.dyvensvit.org/staryj-zavit/levit
  2. http://uk.wikisource.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%8F_%28%D0%9E%D0%B3%D1%96%D1%94%D0%BD%D0%BA%D0%BE%29/%D0%92%D1%96%D0%B4_%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%8F#.D0.93.D0.BB.D0.B0.D0.B2.D0.B0_5
  3. http://www.scripture.org.ua/12/15/1.html
  4. а б в г д е Сомин Николай Владимирович Учение Св. Иоанна Златоуста и богатстве, бедности, собственности и милостыне http://chri-soc.narod.ru/zlatoust_2_7.htm
  5. (Матвій 19, 16)http://www.scripture.org.ua/12/1/16.html
  6. (Притчі.19:17). http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/64/20/
  7. Религия и культура Василий Васильевич Розанов Собрание сочинений В. В. Розанова. Т. 26 Под общ. ред. А. Н. Николюкина. 2008, 894 с.
  8. Повість минулих літ Нестор http://litopys.org.ua/litop/lit01.htm#page9
  9. Повість минулих літ Нестор http://litopys.org.ua/litop/lit01.htm#page9
  10. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. Т.1.
  11. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. Т.2.
  12. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. Т.2
  13. а б Василий Осипович Ключевский Петр Великий Исторические портреты, Москва, Эксмо, 2008, 436 с.
  14. Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура : підручник. 3-тє видання / М. В. Кордон. — К. : Центр учбової літератури, 2010. — 584 с.
  15. а б в .Дмитрієнко М. Благодійність як атрибут громадянського суспільства: історія і сучасність / М. Дмитрієнко, О. Ясь // Розбудова держави. — 1994. — № 6. — С. 37 — 44.

Джерела[ред.ред. код]

  • Schüler Duden: Die Religionen, Ein Lexikon aller Religionen der Welt, Mannheim 1977, ISBN 3-411-01369-9
  • Библейская энциклопедия Брокгауза http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_bible/2679/%D0%9C%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8B%D0%BD%D1%8F
  • Святе Письмо. Старий Завіт. Левіт http://www.dyvensvit.org/staryj-zavit/levit
  • Сомин Николай Владимирович Учение Св. Иоанна Златоуста и богатстве, бедности, собственности и милостыне http://chri-soc.narod.ru/zlatoust_2_7.htm
  • Кордон М. В. Українська та зарубіжна культура : підручник. 3-тє видання / М. В. Кордон. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 584 с.
  • Василий Осипович Ключевский Петр Великий Исторические портреты, Москва, Эксмо, 2008, ISBN 978-5-699-2859
  • Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. Т.2
  • Повість минулих літ Нестор http://litopys.org.ua/litop/lit01.htm#page9
  • Религия и культура Василий Васильевич Розанов Собрание сочинений В. В. Розанова. Т. 26 Под общ. ред. А. Н. Николюкина. 2008, 894 с.
  • Біблія Переклад П. Кулиша (украинский) http://www.scripture.org.ua/12/1/1.html
  • Кульчицький С.В. Мисик Ю.А. Власов В.С. Історія України, Київ "Літера", 2011 рік, 526 ст.
  • Соціологія девіантної поведінки