Милуші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Милуші
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район Луцький район
Громада Луцька міська громада
Основні дані
Засноване 1446
Населення 765 (01.01.2020)[1]
Площа 0,87 км²
Густота населення 879,3 осіб/км²
Поштовий індекс 45631
Телефонний код +380 332
Географічні дані
Географічні координати 50°46′46″ пн. ш. 25°16′33″ сх. д. / 50.77944° пн. ш. 25.27583° сх. д. / 50.77944; 25.27583Координати: 50°46′46″ пн. ш. 25°16′33″ сх. д. / 50.77944° пн. ш. 25.27583° сх. д. / 50.77944; 25.27583
Середня висота
над рівнем моря
191 м
Водойми р. Стир
Місцева влада
Карта
Милуші. Карта розташування: Україна
Милуші
Милуші
Милуші. Карта розташування: Волинська область
Милуші
Милуші
Мапа
Мапа

CMNS: Милуші у Вікісховищі

Милу́ші (пол. Miłusze, англ. Mylushi, чеськ. Milushi) — село Луцької міської громади, Луцького району Волинської області. розташоване на крайньому півдні Поліської низовини, на лівому березі річки Стир, за 5 км від обласного центру – міста Луцька.

В минулому територію села та його околиць вкривали ліси. З найдавніших часів жителі  займалися землеробством, скотарством, лісовими промислами, рибальством. За археологічними даними, в його північній частині  знайдено пам’ятки поморсько–кльошової  культури – кам'яну тонко-обушну сокиру, а також предмети культури: керамічні вироби, прикрашені шнуровими відтисками.

Історія[ред. | ред. код]

Цікава легенда про заснування села Милуші дійшла до наших днів з часів Київської Русі. В минулому територія села відігравала роль форпосту на підступах до міста Лучеськ, яким володів князь Свидригайло. Впродовж 1440-х років він роздає жалувані грамоти на села і маєтки своїм слугам. Територія ж була заселена вихідцями із племен дулібів, полян, древлян. Один із них - Мал, мав на вихованні доньку Малушу. Під час військових сутичок вона потрапляє в полон, де в неї закохується хоробрий князівський воїн Ходко. За військову доблесть він отримує від Свидригайла територію біля міста, визволяє Малушу та одружується з нею, поселення називає в честь дружини. З часом назва змінюється – поселення Малуши стає Милушами.

Перші  писемні згадки  про село датуються до середини XV ст. Так, згадується втеча підданих Яна Чаплинського із села Міловше до маєтку Мозерського маршалка Яна Бабинського в козацькі загони село Ольшани, на початку квітня 1642 року.

За Люблінською унією 1569 року Милуші, як складова Волині, стає частиною Королівства Польського і Великого Князівства Литовського аж до 1793 року. Після II поділу Польщі між Російською та Австрійською імперіями, місцевість підпадає у володіння Росії.

Запис у Клірових відомостях, що датується 1 січнем 1800 року повідомляє, про зміни в селі від священника Миколи Теодоровича: «К оной церкве земли пашенной на 22 дни, сенокоса на 6 косарей, лесов для пастбищ, огород на 7 днейпахоты на котором и домсвященника». Відомо також, що Милушівська церква Параскеви – Пятниці якийсь час підпорядковувалася сусідній церкві у селі Сирниках і була приписною до неї. Як свідчить документ, у 1880 році, церква була пофарбована олійними фарбами ззовні та всередині та була вона дуже бідною. А всі, хто народжувався чи вінчався, реєструвались у метричних книгах церкви Святої Покрови села Сирники, так само і подавались церковні звіти. Діяла в Милушах і церковно – приходська школа, в якій за навчання збиралося з приходу 100 руб. на рік вчителю і 50 руб. на утеплення. Навчалося 37 хлопців і 5-ро дівчат. Керував селом на той час поміщик Півницький. Йому належало 22 селянські двори з 92 кріпаками. За інвентарним записом 1848 року, кріпаки мали 276 десятин орної землі, 46 десятин сіножатей і 24 десятини під городами. Під час проведення реформи 1861 року у Російській державі, поміщик відрізав у своїх селян 174 десятини землі, в т. ч. орної – 140, сіножатей – 28 і городньої – 6 десятин.

У 1906 році село Торчинської волості Луцького повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 4 верст, від волості 22. Дворів 47, мешканців 304[2].

В описі з 1911 року у селі Милуші Луцького повіту Торчинської волості мешкало 550 жителів, розташовувалися однокласова школа і водяний млин, що мав 20 000 пудів річного перемелу, в якому працювало 2 робітники.

У 1912 році за Столипінською аграрною реформою почалось переселення селян на хутори. Від села Милуші було утворено 2 хутори. Один – нині існуюче похідне поселення Милушин, що збереглося і розширилось в наші дні. Інший – на трасі сіл ЗміїнецьБоголюби.

З кінця 1920 до 19 вересня 1939 року, село Милуші Луцького повіту знаходилось у складі Другої Польської Республіки. На території села було побудовано цегляну будівлю, де містилася адміністрація Княгининівської гміни Луцького повіту.

17 вересня 1939 року, село перейшло під контроль Радянського Союзу. 4 грудня 1939 року була утворена Волинська область з центром у Луцьку, куди ввійшло село Милуші.

Після проголошення незалежності України, є її невід'ємною частиною.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 625 осіб, з яких 306 чоловіків та 319 жінок.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 748 осіб.[4]

Зміна чисельності населення

Рік Село Зміна чисельності
1906 304
1911 550 +246
1989 625 +75
2001 748 +123
2020 765 +17

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]

Рідна мова (2001 рік)[6]
Мова: Відсоток:
українська
  
98,69%
російська
  
1.18%

Вулиці[ред. | ред. код]

  • Тарасова
  • Польова
  • Перемоги
  • Тиха
  • Гагаріна
  • Надстирна
  • Торгова

Пам'ятки археології[ред. | ред. код]

На території села відомі такі пам'ятки археології:

  • У північній частині села, на високому лівому березі Стиру — двошарове поселення поморсько-кльошової культури і давньоруського періоду, відкрите розвідкою І. Майданець і Г. Охріменка в 1987 р.
  • На східній околиці села, в урочищі Круглик — двошарове поселення лужицької та пшеворської культур. Розкопками Д. Козака відкрите одне пшеворське житло.
  • На східній околиці села, на лівому березі Стиру — багатошарове поселення стжижовської, черняхівської культур і давньоруського періоду XI-ХІІ ст. площею до 1 га. Відкрите розвідкою Г. Охріменка і В. Шкоропада у 1985 р. Сліди пам'ятки зафіксовані на території, що прилягає до церкви.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Головне управління статистики у Волинській області. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 20 липня 2021. 
  2. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 24 листопада 2019. 
  3. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  4. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  5. Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  6. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою WF не вказано текст

Література[ред. | ред. код]

  • Кучинко М. М., Златогорський О. Є. Пам'ятки археології Луцького району Волинської області: навчальний посібник. — Луцьк: Волинські старожитності, 2010. — С. 228—229.

Посилання[ред. | ред. код]