Мишоподібні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мишоподібні
Період існування: Пізній палеоцен - сучасність
Ammospermophilus leucurus
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Гліреси (Glires)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Bowdich, 1821
Підряди
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9989
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Rodentia

Мишоподі́бні (Muriformes) або гризуни́ (у вузькому розумінні; Rodentia sensu stricto) — ряд ссавців з надряду гліресів (Glires); найчисленніший ряд ссавців, який налічує понад 2 тисячі видів тварин дрібних і середніх розмірів (Дивись розділ Підряди).

Це найбільший ряд ссавців за числом видів (хоча і не біомаси), складаючи 40-42% всіх сучасних видів класу[1].

Морфологія[ред.ред. код]

Гризуни характеризуються переважно дрібними розмірами (5-150 см, хоча тільки капібара зазвичай перевищує 35 см завдовжки). Форма тіла у різних гризунів відносно схожа, за винятком видів, що живуть в спеціальних умовах і відповідно пристосувалися до них (кінцівки для стрибків, кінцівки для риття, перетинки для ширяння і т. д.). Найбільші в світі гризуни — водосвинки (капібари).

Зуби[ред.ред. код]

голова сліпака — гризуна, що риє свої підземні ходи різцями

Головною характеризуючою відмінністю зубів у гризунів є збільшені передні зуби, як у верхньому ряду, так і в нижньому. Різці гризунів постійно ростуть і сточуються. Передня поверхня різців покрита емаллю, задня ж — дентином, це робить зуби самозаточуваними. У гризунів відсутні ікла, і різці відокремлені від малих корінних зубів деякою відстанню. Корінні мають плоску жувальну поверхню, що несе горбки або петлі емалі. Різці (а у деяких видів і корінні) не мають коріння. У гризунів різних видів буває від 18 до 22 зубів. Зубна формула I{1 \over 1} C{0 \over0} P{2 \over 1} M{3 \over3}.

Кишечник[ред.ред. код]

У зв'язку з живленням грубою рослинною їжею, кишковий тракт гризунів досить довгий. Всі види мають сліпу кишку, в якій їжа переробляється шляхом бродіння за рахунок целюлазоактивних симбіонтів. Особливо сильно сліпа кишка розвинена у видів, що живляться грубою рослинною їжею з великою часткою целюлози: травою і корою дерев.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Більшість гризунів активна вночі, або у сутінках, але достатньо багатьох можна зустріти і протягом дня. Гризуни можуть жити як окремо так і в групах, що досягають до 100 особин. Гризуни живуть у всіх життєвих просторах, включаючи повітря (літяги) і землю (землекопи та ін.), проте переважна більшість веде наземно-норовий спосіб життя. Їх немає в Антарктиді, у відкритих водах і на деяких дрібних островах.

Походження та еволюція[ред.ред. код]

Згідно з молекулярно-генетичним даними гризуни виникли приблизно 60 мільйонів років тому.[2][3] Це узгоджується з палеонтологічними даними. Так найстаршими викопними гризунами є представники палеоценового роду Paramys, що мешкав на території сучасної Північній Америки.

Сучасні групи гризунів утворилися і досить швидко еволюціонували протягом пізнього еоцену.[4]

Деякі доісторичні мишоподібні
Castoroides, гігантський бобер
Ceratogaulus, рогатий риючий гризун
Spelaeomys, величезний щур з острова Флорес
Ischyromys, примітивний вивіркоподібний гризун
Leithia, гігантська соня
Neochoerus pinckneyi, величезна північноамериканська капібара (100 кг)
Josephoartigasia monesi, найбільший відомий гризун, вагою (1000 кг)
Phoberomys pattersoni, другий найбільший відомий гризун, вагою 700 кг
Telicomys, південноамериканський гігантський гризун

Підряди[ред.ред. код]

Одна з можливих схем таксономії мишоподібних гризунів на рівні вищих таксонів (надродинних груп). H — гістрікогнати, S — сціурогнати; пунктир — варіанти альтернативних схем

Всього ряд вміщує в собі 38 родин та 478 родів, які складаються з 2250 видів:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Myers, Phil (2000). «Rodentia». Animal Diversity Web. University of Michigan Museum of Zoology. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2006-05-25. 
  2. Douzery EJ, Delsuc F, Stanhope MJ, Huchon D. Local molecular clocks in three nuclear genes: divergence times for rodents and other mammals and incompatibility among fossil calibrations 57 J Mol Evol (2003) С. 201-213.
  3. , Lefkimmiatis K, Reyes A, Gissi C, Saccone C, Pesole G. | заголовок = Phylogenetic analyses of complete mitochondrial genome sequences suggest a basal divergence of the enigmatic rodent Anomalurus | оригінал = | посилання = http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/17288612 | автор видання = | видання = | тип = | місце = | видавництво = BMC Evol Biol.|рік=2007|випуск=|том=8|номер=|сторінки=7-16|isbn=|issn=|doi=|мова=en}}
  4. Kemp TS The origin and evolution of mammals. — New York: Oxford University Press, 2005. — P. 273-274. — 331 p.

Джерела[ред.ред. код]


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.