Ми (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ми — роман-антиутопія Євгена Замятіна, який вийшов в світ 1920 року.

Роман написаний у формі щоденника, який веде головний герой. Дія розгортається у XXVI сторіччі. Описується суспільство жорсткого контролю над особистістю: імена і прізвища замінені буквами і номерами, держава контролює навіть сексуальне життя. Суспільство, ідейно засноване на сайнтизмі і запереченні фантазії, керується «виборним» на безальтернативній основі «Добродійником».

В Росії роман не було опубліковано: сучасники сприйняли його як злу карикатуру на соціалістичне, комуністичне суспільство майбутнього. Наприкінці 1920-их років Замятіна стала цькувати літературна влада. «Літературна газета» тоді писала: «Є. Замятін має зрозуміти ту просту думку, що країна, де будується соціалізм, може обійтись без такого письменника».

Роман «Ми», відомий читачам Америки і Франції, де його опублікували ще у 1920-тих, повернувся до Росії лише у 1988 році.

Роман вплинув на Джорджа Орвела.

Сюжет[ред.ред. код]

Головний герой роману Д-503, від імені якого ведеться оповідання, уважає життя суспільства Єдиної Держави зовсім нормальним, а себе — абсолютно щасливою людиною. Він працює над будівництвом гігантського космічного корабля «Інтеграл», покликаного підкорити «благодійному ярму розуму» жителів сусідніх планет, що перебувають в «дикому стані волі». Але знайшлися люди, незадоволені існуючим положенням справ і бажаючі вести боротьбу з порядками, установленими в Єдиній Державі. Вони створюють змову з метою захоплення космічного корабля, для чого вирішують використати можливості Д-503. У цей час головний герой знайомиться із жінкою, до якої незабаром починає відчувати незвичайні, надзвичайні почуття, про які він до цього не знав. Ці почуття його далекі предки назвали б любов'ю. Його любов — жінка «номер» І-330 — не просто «номер», у ній збереглися звичайні людські почуття, природність і індивідуальність. Для Д-503 це настільки ново, зненацька й не знайомо, що він не знає, як далі поводитися в даній ситуації. Разом з улюбленою жінкою він відвідує Древній Будинок, бачить живу природу за Стіною. Все це приводить до того, що Д-503 занедужує найнебезпечнішою хворобою в Єдиній Державі — у нього з'являється душа. У підсумку змову подавлено, І-330 гине в Дзвоні, а головний герой після операції по видаленню фантазії одержує назад загублений спокій і «щастя».

Історія[ред.ред. код]

Роман було написано в останні роки Громадянської війни, коли було вже зрозуміло, що влада залишиться в руках більшовиків. У цей час суспільство хвилювало питання про те, яке майбутнє чекає Росію, і багато письменників і суспільних діячів намагалися дати на нього свою відповідь.

Серед них був і Євгеній Замятін, що представив власний погляд на проблему у своєму романі-антиутопії «Ми». Він висловив сумнів із приводу можливостей побудови ідеального суспільства за допомогою втручання в природний хід життя й підпорядкування її якої-небудь теорії.

Замятін показав читачу суспільство майбутнього, що з'явилося результатом таких дій, де людина тільки гвинтик у бездушній машині Єдиної Держави, позбавлений волі, душі й навіть імені; де проголошуються теорії про те, що «несвобода» — щире «щастя», природний стан для людини, що загубили своє «я» і є незначною частиною всеохопного безособового «ми». Все життя громадян Єдиної Держави строго регламентовано й відкрито для загальному огляду, що було зроблено для ефективності забезпечення державної безпеки. Отже, перед нами гіперболізована тоталітарна держава. Певні аспекти, описані Замятіним, були втілені в Радянському Союзі, для якого був характерний примат держави над особистістю, примусовий колективізм і придушення легальної діяльності опозиції. Ще один приклад — фашистська Німеччина, у якій добровільна свідома діяльність людини зводилася до задоволення тваринних інстинктів.

Лейтмотиви твору[ред.ред. код]

У своєму романі Євгеній Замятін піднімає ряд найважливіших для людства проблем. Найголовніша з них — зміст щастя й способи його досягнення. Автор думає, що щастя, побудоване штучним шляхом, не є щастям і являє собою лише ілюзію.

Інша важлива проблема, розглянута в романі, — співвідношення влади й релігії. Для громадян Єдиної Держави їхній правитель — Благодійник — є й богом. Це характерно для багатьох тоталітарних держав. Теократія у видозміненій формі була присутня й у Радянському Союзі, і у фашистській Німеччині: мала місце підміна релігії офіційною ідеологією й догматикою. Злиття влади й релігії є умовами міцності держави, але воно виключає всяку можливість наявності волі в суспільстві.

Таким чином, Євгеній Замятін у своєму романі показав майбутнє тоталітарної держави, що почала свій розвиток у Росії у двадцяті роки, таким, якої він бачив його через призму своїх думок про проблеми, що хвилювали людство протягом тисячоріч. Роман Євгенія Замятіна «Ми» був застереженням для його сучасників і їхніх нащадків, попередженням про те, що насувається небезпека втручання держави в усі сфери життя цивільного суспільства, що може забезпечуватися за рахунок строгої регламентації «математично доконаного життя», загальним доносництвом та доконаною технікою.

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.