Українська мова в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Українська мова — мова корінного населення України, державна мова України. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року більшість населення (67,5 %) вважає українську мову рідною.

Теперішня мовна ситуація в Україні є результатом тривалої війни проти української мови, української ідентичності та української державності, яку Росія розпочала після 1654 року та яка продовжується і нині у формі мовно-культурної експансії.

Історія[ред.ред. код]

Союз Радянських Соціалістичних Республік у перші роки існування проводив на завойованих українських землях політику українізації, щоб здобути прихильність місцевого населення. Було розгорнуто значну лексикографічно-термінологічну діяльність, упродовж 1922–1932 років видано понад 60 термінологічних словників, у тому числі 16 — Інститутом української наукової мови та ще 15 підготовлено Науково-дослідним інститутом мовознавства. На початку 1930-х років сталінський режим згорнув діяльність цих установ, заборонив усі словники, видані до того як «націоналістичні» та затвердив новий правопис, який наблизив українську мову до російської.

У Польщі 1924 року прийнято «Lex Grabski» — закон, який зменшував можливості батьків віддавати дітей в українські школи і збільшував кількість двомовних (утраквістичних шкіл).

Напередодні Другої світової війни в Україні було зліквідовано мережу культурно-освітніх закладів, що забезпечували потреби національних меншин. Під час і після війни окремі національні меншини були піддані репресіям і вислані поза межі України.

У повоєнний період в Україні відбулися певні позитивні зрушення у ставленні до національних меншин. Однак політика русифікації українського етносу, особливо у східних регіонах, продовжувалась. Поступово шляхом запровадження російської мови у всіх вищих навчальних закладах в орбіту асиміляції було втягнуто і західні регіони України.

У роки, що передували розпаду Радянського Союзу, за допомогою жорстких адміністративних і дискримінаційних заходів було асимільовано значну частину українського етносу передусім у великих промислових центрах східної, південної і частково центральної України. В умовах помітного скорочення людності у сільських місцевостях України та агресивного здійснення комуністичним режимом політики злиття народів СРСР в єдиний «радянський народ» мовна асиміляція українців набула загрозливих масштабів.

Сьогодення[ред.ред. код]

То ж нинішню мовну ситуацію в Україні слід розглядати як результат незавершеного асиміляційного процесу примусового перетворення україномовної спільноти на російськомовну, що здійснювався з метою цілковито розчинити український етнос в російському і знищити українську Україну.

Процес неухильного витіснення української мови із багатьох сфер життєдіяльності та прогресуюче зменшення носіїв української мови не призупинило навіть надання українській мові статусу державної у 1989 р. і подальше закріплення цього статусу, як одного з елементів конституційного ладу країни, в Конституції незалежної України.

Натомість впровадження української мови як державної у публічній сфері не було до кінця послідовним і не супроводжувалось системними заходами, спрямованими на подолання тяжкої спадщини — багатовікової деформації мовного середовища країни.

На існуючу й нині деформованість мовної ситуації в Україні вказує співвідношення носіїв української і російської мов, що не відповідає співвідношенню етнічних українців і росіян на її території. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українці становлять 77,8 % людності України, тоді як українську мову визнало рідною лише 67,5 %.

Статистика[ред.ред. код]

Опитування центру Разумкова (2002)[ред.ред. код]

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова[1] з 16 по 24 грудня 2002 року в усіх регіонах України. Опитано 2010 респондентів віком від 18 років у 123 населених пунктах, включаючи села, селища міського типу, малі, середні та великі міста. Похибка вибірки — 2,3 %.

Опитування Інституту соціології НАН України (2005)[ред.ред. код]

Як показало всеукраїнське опитування Інституту соціології НАН України, у 2005 році:

  • українську мову вважали рідною лише 64,3 % населення,
  • російську 34,4 %,
  • іншу — 1,5 %;

мовою спілкування дорослого населення в родинній сфері були:

  • переважно українська — 41,8 %,
  • переважно російська — 36,4 %,
  • обидві мови (залежно від обставин) — 21,6 %.

Опитування Research & Branding Group (2011)[ред.ред. код]

Збір інформації проводився методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України і АР Крим у період з 12 — 22 серпня 2011 року. Респонденти відбиралися за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення країни за місцем проживання (область), статтю і віком. Обсяг вибіркової сукупності становив 2075 осіб. Очікувана середня помилка вибірки становить +−2,2 %.

Результати опитування дивіться нижче у таблиці[2].

Зведена таблиця[ред.ред. код]

Зведена таблиця опитувань
(результати подано у відсотках)
Пропоновані питання Варіанти відповідей 1994[3] 1995[3] 1996[3] 1997[3] 1998[3] 1999[3] 2000[3] 2001[4][3] 2002[5][6] 2005[7] 2006[3] 2007[3] 2008[8] 2011[9] 2012[10][11] 2013[12]
Рідна мова   українська × × × × × × ×   67,5 %   65,4 %   64,3 % × × × ×   50,0 %   62,0 %   56,0 %
російська × × × × × × ×   29,6 %   33,3 %   34,4 % × × × ×   29,0 %   36,0 %   40,0 %
інша × × × × × × ×   2,9 %   1,3 %   1,5 % × × × ×   1,0 %[13]   2,0 %   3,0 %
Мова спілкування
(в родині / вдома)
українська   36,7 %   31,9 %   36,9 %   38,2 %   37,6 %   36,3 %   39,1 %   36,9 %   37,5 %   41,8 %   43,7 %   37,5 %   45,0 %   47,0 %   45,0 %   44,0 % ×
російська   32,4 %   32,8 %   33,1 %   34,5 %   33,4 %   33,6 %   36,0 %   36,7 %   42,2 %   36,4 %   47,2 %   42,3 %   38,0 %   37,0 %   39,0 %   35,0 % ×
обидві   29,4 %   34,5 %   29,6 %   26,8 %   28,4 %   29,0 %   24,8 %   25,8 %   19,8 %   21,6 %   7,8 %   19,7 %   17,0 %   15,0 %   15,0 %   20,0 % ×
іншою   0,7 %   0,9 %   0,4 %   0,6 %   0,5 %   1,1 %   0,2 %   0,6 %   0,5 % ×   0,4 %   0,1 % × × ×   1,0 % ×
Мова спілкування
(на роботі / за місцем навчання)
українська × × × × × × × ×   34,0 % ×   37,7 %   34,4 %   39,0 %   45,0 % ×   42,0 % ×
російська × × × × × × × ×   38,5 % ×   50,0 %   48,0 %   39,0 %   35,0 % ×   36,0 % ×
обидві × × × × × × × ×   19,5 % ×   12,1 %   17,1 %   22,0 %   18,0 % ×   21,0 % ×
іншою × × × × × × × ×   0,6 % ×   0,3 %   0,9 % × × ×   1,0 % ×
Державна мова українська × × × × × × × × × × ×   36,6 % ×   48,0 %   46,0 %   46,0 %   19,0 %
українська, в окремих регіонах
- офіційні мови
× × × × × × × × × × ×   27,1 % × × × ×   47,0 %
українська і російська × × × × × × × × × × ×   31,4 % ×   49,0 %   45,0 %   47,0 %   28,0 %

Освіта[ред.ред. код]

Частка учнів шкіл з українською мовою навчання у 1991 / 1992 н.р
Частка учнів шкіл з українською мовою навчання у 2011 / 2012 н.р
Розподіл учнів України за класами за мовами навчання (2003/2004 н.р.)[14]
Українська Російська Румунська Угорська Молдавська Кримськотатарська Польська
Всього  75,05%  23,89%  0,47%  0,35%  0,11%  0,10%  0,02%
1 клас  81,04%  17,78%  0,54%  0,37%  0,11%  0,12%  0,03%
2 клас  79,95%  18,87%  0,52%  0,39%  0,11%  0,13%  0,03%
3 клас  78,26%  20,63%  0,53%  0,32%  0,10%  0,13%  0,03%
4 клас  86,30%  12,22%  0,58%  0,62%  0,21%  0,04%  0,04%
5 клас  76,21%  22,17%  0,51%  0,36%  0,13%  0,09%  0,03%
6 клас  75,73%  23,28%  0,39%  0,36%  0,12%  0,08%  0,02%
7 клас  74,09%  24,90%  0,45%  0,34%  0,10%  0,09%  0,02%
8 клас  72,81%  26,16%  0,49%  0,32%  0,10%  0,09%  0,02%
9 клас  69,23%  29,83%  0,43%  0,31%  0,09%  0,09%  0,01%
10 клас  69,25%  29,81%  0,44%  0,25%  0,09%  0,14%  0,02%
11 клас  68,51%  30,64%  0,36%  0,26%  0,10%  0,11%  0,02%


Динаміка частки учнів у школах з українською мовою викладання у 1991/1992 — 1998/1999 навчальних роках в регіонах України:[15]

1991 1992 1994 1996 1998
Автономна республіка Крим 0,1% 0,1% 0,5%
Вінницька область 81,3% 83,8% 89,9% 93,0% 96,0%
Волинська область 94,6% 95,6% 97,3% 98,0% 99,0%
Дніпропетровська область 31,1% 32,6% 41,8% 50,0% 59,0%
Донецька область 3,3% 3,9% 5,4% 7,0% 10,0%
Житомирська область 76,7% 79,1% 85,1% 89,0% 93,0%
Закарпатська область 81,7% 82,4% 83,8% 85,0% 85,0%
Запорізька область 22,7% 24,9% 29,8% 33,0% 38,0%
Івано-Франківська область 96,0% 96,7% 97,7% 99,0% 99,0%
Київська область 84,6% 86,7% 91,1% 93,0% 95,0%
м.Київ 30,9% 41,7% 63,4% 76,0% 87,0%
Кіровоградська область 62,2% 65,3% 72,0% 78,0% 84,0%
Луганська область 6,7% 7,3% 8,7% 10,0% 13,0%
Львівська область 91,8% 93,6% 95,4% 97,0% 98,0%
Миколаївська область 43,5% 46,1% 53,3% 59,0% 66,0%
Одеська область 24,5% 27,4% 30,0% 33,0% 37,0%
Полтавська область 74,3% 74,4% 80,6% 85,0% 89,0%
Рівненська область 93,6% 96,6% 98,4% 99,0% 99,5%
Сумська область 48,5% 49,0% 59,7% 67,0% 76,0%
Тернопільська область 97,6% 98,0% 98,7% 99,0% 99,5%
Харківська область 28,0% 30,6% 35,2% 39,0% 47,0%
Херсонська область 51,7% 56,2% 59,9% 65,0% 70,0%
Хмельницька область 81,5% 84,1% 89,6% 94,0% 97,0%
Черкаська область 75,8% 78,3% 83,8% 88,0% 92,0%
Чернівецька область 67,7% 70,5% 77,4% 80,0% 80,0%
Чернігівська область 67,1% 70,3% 78,0% 83,0% 89,0%
Україна 49,3% 51,4% 56,5% 60,0% 65,0%


Проблеми[ред.ред. код]

Карикатура на становище російської й української мов в Україні.

Посилення процесів русифікації України викликано не тільки і не стільки кризою українського села, новими реаліями відкритого суспільства і ринковою конкуренцією, скільки неспроможністю пострадянської влади здійснювати послідовну і системну мовну політику. За минулі роки влада не спромоглася ні схвалити Концепцію державної мовної політики, ні розробити і здійснити ефективної програми мовного планування, ні створити дієвого механізму відродження і підтримки української мови.

2008 р. Експертна оцінка Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів

За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення України близько 80 % ефірного часу теле- і радіостанцій заповнено не україномовним продуктом. Обмеженою є присутність у телерадіоефірі україномовних програм. Не на користь Україні склалося і використання частотного ресурсу. Більшість прикордонних районів мають значно кращі умови для прийому іноземних програм, ніж вітчизняних. Подекуди вітчизняне мовлення там відсутнє.

За браком відповідної державної мовної політики негативні тенденції стали домінуючими на ринку друкованих ЗМІ та у царині вітчизняного книговидавництва. Річний тираж журналів та інших періодичних видань українською мовою у 2004 році склав 28 % від загальної кількості, тоді як ще в 1995 р. становив 70 % (для російськомовних видань ці цифри навпаки зростають з 18 % до 64 %). На книжковому ринку України переважають російськомовні видання. За даними Української асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, більшість книжок, що їх реалізують в Україні, вийшли друком в Росії.

Засилля в українському інформаційно-культурному просторі іншомовної продукції призвело не лише до різкого скорочення українського мовного простору, але й призводить до руйнації способу думання і деформації ментальності громадян України, прищеплення їм чужих стереотипів те, навіювання їм почуття упослідженості та меншовартості. Внаслідок цього відбувається ерозія ідентичності української нації, так і духовне нищення людського резерву, з якого формується українська еліта. Особливо небезпечною є мовно-культурна експансія Росії, яка супроводжується потоками ненависті і зневаги до української мови, української нації, української державності і має на меті виплекати з українського громадянина російськомовного українофоба.

Співвідношення української і російської мов в інформаційно-культурній сфері не відповідає реальному поділові населення за етнічною ознакою і порушує права його україномовної частини. При цьому нехтується факт психологічної готовності значної частини російськомовних українців до зміни мовної ситуації на користь державної мови. Цей факт періодично засвідчують соціолінгвістичні опитування.

Стан фактичної дискримінації українців у їх власній країні створює напруженість у міжмовних відносинах, яка посилюється через необґрунтовані домагання окремих політиків надати російській мові статус другої державної мови нарівні з українською, і, таким чином, вибороти для чиновника право не опановувати і не використовувати українську мову в офіційному вжитку. Ці домагання спрямовані не на захист мовних прав росіян і російської мови, якій в Україні ніщо не загрожує, вони працюють проти відродження української мови.

В умовах існуючої в Україні деформованої мовної ситуації спроби надання російській мові статусу державної (офіційної) носять дискримінаційний характер. А надання такого статусу здатне різко підвищити потужність цього конфліктогенного чинника, який буде використовуватися антиукраїнськими силами для перманентного провокування міжетнічних конфліктів, дестабілізації політичної ситуації та розхитування підвалин української державності.

Мовна ситуація у схемах та мапах[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Згідно з даними дослідження соціологічної служби Центру Разумкова з 16 по 24 грудня 2002 року. Більш детально тут.
  2. Українці перехотіли другу державну
  3. а б в г д е ж и к л О. Вишняк. Мовна ситуація та статус мов в Україні: динаміка, проблеми, перспективи (соціологічний аналіз)
  4. Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  5. Згідно з даними дослідження соціологічної служби Центру Разумкова з 16 по 24 грудня 2002 року. Більш детально тут.
  6. Етномовний чинник політичної ідентичності в Донбасі
  7. опитування Інституту соціології НАН України
  8. Демоскоп: Русский язык на постсоветских просторах
  9. Українці перехотіли другу державну
  10. Соціологічна група «Рейтинг» Питання мови: результати останніх досліджень 2012 року
  11. Research&Branding Group: [http://www.rb.com.ua/upload/medialibrary/PR_Ry_Ukr_2012.pdf Проект «Мови спілкування українців»
  12. Київський міжнародний інститут соціології:Думки населення України щодо зовнішньої політики та мовного питання
  13. обидві мови (українська та російська) - 20%
  14. http://www.kmf.uz.ua/hun114/images/konyvek/melnyik_csernicsko.pdf
  15. «Статистичний щорічник України за 1998 рік» — К., 1999

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]